Виникнення держави та рання історія Китаю.

Назву країни, котру сьогодні називають Китаєм, запозичено в народів Середньої Азії, що застосовували цю назву щодо одного з народів, який панував у X—XIII століттях у північних районах Китаю. В кінці тисячоліття поселення на півночі Китаю починають групуватись навколо “великого міста Шан”,Піктографічне письмо доносить до нас криваві подробиці раньої історії Китаю. Основні періоди (епохи) в історії Древнього Китаю традиційно носять назви династій і царств:

Шан (або Їнь) — XVI — XI ст. до н. е. Чжоу і Чжаньґо — XI — III ст. до н. е. Цінь — 221 — 207 рр. до н. е. Хань — 206 р. до н. е. — 220 р. н. е. Археологія не надає відомостей про правителів Китаю, які передували династії Шан (1766–1122 р. до н. е.). Правителі Шан були скинуті династією Чжоу. У ранній період правління династії влада була зосереджена в руках вана Чжоу, але пізніше місцеві правителі утворили майже незалежні держави. З 770 р. до н. е. ці правителі вели між собою запеклі війни, і весь період з 476 по 221 р. до н. е. одержав назву «період Воюючих країн». У той же час Китай потерпав від нападів варварів з півночі і північного сходу. Для захисту столиць та державних територій будувалися величезні стіни: північна частина кордонних мурів була пізніше об'єднана у Великий китайський мур.

В VII столітті до н.е. правителями-гегемонами (“ба”) по черзі ставали лідери царств Ці, Цзінь і Чу. Ці царства-гегемони, мали по декілька тисяч бойових колісниць, були значною силою, яка впливала на долі усіх інших царств. Крім боротьби за лідерство в Китаї йшла внутрішня боротьба між представниками знатних родів за владу, і боротьба правителів проти аристократів-змовників. И все ж, незважаючи на складний характер розвитку історії, Китай крок за кроком зміцнював державні початки. В царствах-гегемонах вводиться нова адміністративна система. Основними виробниками були в той час вільні землероби і общинники. В ході свого розвитку Китай в це час здійснює ряд відкрить, що мали для його історії важливе значення. Першим відкриттям було освоєння плавки заліза. Це привело до розвитку ремесла і землеробства. Активно розвиваються торгівельно-ремісничі підприємства і з”являється монетна форма грошей. Невздовзі ранги стали продаватись, і це відкрило шлях до влади багатим людям.

Історія імперії Цінь

Однією з найстародавніших цивілізацій світу вважається давньокитайська цивілізація. Самі себе китайці називають “ханьжень” або “ханьці” і походить це від назви імперії Хань. Попередниця Хань імперія Цінь (221 - 202 рр. до н.е.)

.) В середині I тис. до н.е. під впливом перетворень змінились природні умови Північного Китаю. Штучне зрошення та залізні знаряддя праці дозволили підвищити продуктивність землеробства. В V-III ст. до н.е. формується прошарок (“торгового люду”). Багаті купці починають витісняти з провідного місця в суспільстві знать. . Реформи Шан Яна в царстві Цінь дозволили цьому царству скоріше за інших присстосуватися до нових умов. Цінські правителі стають на шлях агрессії. У 238 р. до н.е. на цінський престол вступив енергійний цар Ін Чжен, який зумів поодинці розгромити своїх супротивників та завершити 17-річний період безперервних війн об”єднанням усіх китайських земель. В 221 р. до н.е. Ін Чжен відкинув титул чжоуських ванів і прийняв новий титул “хуанді” - імператор. Відтепер він став називатися Цінь Шіхуанді - “Перший імператор Цінь”. Столиця царства Цінь була оголошена столицею імперії. Після об”єднання країни Цінь Шіхуанді повів завойовницьку політику проти сусідів Китаю. Імператор здійснив реформу адміністративно-територіального поділу. Він поділив країну на 40 областей, які в свою чергу поділялись на округи. Для того, щоб всередені імперії не з”явились незадоволені, 120 тисяч представників знатних родів були переселенні в столицю, де за ними уважно слідкували. Той, хто насмілювався висловлювати незадоволення тяжкими податками або чимось іншим, повинен був радіти, якщо йому лише відрізали ніс або подробили коліна, бо розпилюванння на дві частини або четвертування були зовсім не рідким покаранням. Ця надмірна жорстокість була причиною неодноразових замахів на імператора. Перед смертю Цінь Шіхуан призначив своїм наслідником старшого сина Фу Су, однак імператором став недоумкуватий 21-річний Ху Хай, який взяв собі тронне ім’я Ер Шіхуан. Кращих рис батька він не успадкував, натомість зарекомендував себе ще більшим тираном. Своє царювання він почав із того, що знищив 22 своїх братів і сестер та багато інших царедворців. Люди масово вмирали з голоду, у відчаї заподіювали собі смерть. Переконавшись, що зміна влади не принесла очікуваних полегшень, китайський народ повстав. Переляканий імператор наклав на себе руки. Отож у 207 р. до н. е., проіснувавши лише 14років, ціньська династія до єдиного чоловіка безславно згоріла в полум’ї народного повстання. В Китаї відразу почалася найкровопролитніша в історії цієї країни боротьба за владу.

Історія імперії Хань.

Історію імперії Хань вчені поділяють на два періоди, Старша Хань (до 8 року н.е.) і Младшая Хань(25-220 рр. до н.е. ). Нова держава стала однією з наймойгутніших серед інших імперій стародавнього світу. Після перемоги найважливішим завданням імператорів була боротьба із сепаратистами (прихильниками відокремлення). Остаточно їх було придушенно в часи правління імператора У-ді ( 140-87 рр. до н.е.). Іспит на заняття посади чиновника міг складати і юнак з простого люду. До уваги брали тільки знання, необхідні для цієї посади. Імперія все більш об”єднувалась, чиновникі старанно здавали податки. Ніхто, крім держави не мав права на карбування монети, продаж солі та заліза, що приносило імператору додатковий прибуток. Відібравши у кочовиків нові землі (більшу частину Середньої Азії до Кандагару) імператори забезпечили безпеку караванам, які везли шовк по Великому шовковому шляху. Цей шлях забезпечив торгівельні шляхи Китаю їз далекою Римською імперією. Звідси китайці отримували рабів, вироби із скла, дорогоцінне каміння та прянощі. В 108 р. до н.е. сухопутні та морські сили Хань напали на корейську державу Чосон і змусили її визнати владу імператора. Загарбницька політика вимагала великих видатків. В остьанню чверть I століття до н.е. по країні прокотилася хвиля повстань рабів. Одне з них спалахнуло у 18 році н.е. в Шаньдуні. Воно отримало назву повстання “Червонобрових” тому, що повсталі фарбували брови червоною фаврбою, щоб відрізнятись від урядових воїнів. На чолі повстанців стояв бідняк Фань Чун. В Китаї з”являються нові види організації господарства “сильні доми”. Вони використовують працю зубожілих селян, найману робочу силу. Під опікою таких “сильних домів” знаходилось декілька тисяч сімей. У 184 році в різних частинах імперії повсталі перейшли до відвертої озброєної боротьби. Вони надягали жовті головні пов”язки на ознаку перемоги справедливого Жовтого Неба над Синім Небом - неправедної династії Хань. Після придушення переможці почали ділити між собою владу. В 220 р. до н.е. лідери трьох “сильних домів” розділили імперію на три царства. Закінчився період Хань.