Види та критерії класифікації правопорушень
Для наукових і практичних цілей створені різні класифікації правопорушень. Види правопорушень розрізняються між собою за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості), за об'єктами посягання, за суб'єктами, за поширеністю, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторін, а також за процедурами їх розгляду.
За ступенем суспільної небезпеки делікти (правопорушення) підрозділяються на: злочини і проступки.
Офіційне поняття злочину дається у ст. 7 ККУ, згідно з яким «злочином визначається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок»[6].
Правова система повинна володіти такими механізмами, при яких визнання того чи іншого діяння злочинним не знаходилось би виключно в залежності від законодавця. В зв’язку з цим поділом постає проблема розмежування кримінальних злочинів і адміністративних проступків, оскільки провести межу між ними досить не просто.
Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не являє суспільної небезпеки.” Для того, щоб правопорушення вважалося злочином, воно повинно містити в собі такі ознаки: кримінальна протиправність; суспільна небезпечність; винність; караність.
Суспільна небезпека – оцінна категорія, що характеризується певними діями чи бездіяльністю, завдає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шкоди об’єктам, що охороняються кримінальним законом. Ступінь суспільної небезпеки визначається всією сукупністю ознак злочину: цінністю того блага, на яке посягає злочин; шкідливістю наслідків, що настають через учинення злочину; способи діяння; мотивами діяння, формою та ступенем вини.
Кримінальна протиправність указує, що лише діяння, прямо передбачене кримінальним законом як злочин, може вважатися злочином. Винність указує, що діяння вважається злочинним, якщо воно здійснене умисно чи з необережності. Там, де нема вини, нема злочину. Діяння може бути суспільно небезпечним, але якщо нема вини – це не злочин. Караність, як ознака злочину, вказує, що за будь-які злочини в законі існують певний вид і термін покарання.
Є різні позиції щодо відмежування злочинів від інших правопорушень. Одна з них базується на визначенні ступеня суспільної небезпеки. Злочином вважають найбільш суспільно небезпечні правопорушення. Якщо у правопорушенні наявні всі вище перелічені ознаки, кажуть, що в ньому є склад злочину, а отже, воно є злочином. Якщо ж у діянні відсутня якась із перелічених ознак, то воно не вважається злочином.
Кримінальним законодавством передбачено кілька видів злочинів:
· Особливо тяжкі злочини (умисне вбивство, бандитизм, державна зрада та ін.);
· Тяжкі злочини (умисне тяжке тілесне пошкодження, контрабанда, розголошення державної таємниці та ін.);
· Менш тяжкі злочини (втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, зловживання владою або посадовим становищем тощо);
· Злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки (глум над державн[7]ою символікою, незаконне полювання тощо).
Правопорушення, що не настільки небезпечні, як злочини, і відповідальність за які не передбачено кримінальним законодавством, належать до проступків.[8]
Проступок – це правопорушення, яке завдає шкоду особі, суспільству, державі, здійснюється у різних сферах суспільного життя, має різні об'єкти впливу та юридичні наслідки, і є підставою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності.
Залежно від галузі права розрізняють кримінальні, адміністративні, цивільні, трудові, фінансові, екологічні, процесуальні та інші правопорушення.
Конституційні проступки – це суспільно небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів влади і управління, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину.
Процесуальне правопорушення зв’язане з порушенням громадянами чи державними органами інтересів правосуддя чи процесуальних прав сторони, з якою правопорушник перебуває в правовідносинах. Не являються процесуальними правопорушеннями незначні витрати процедурного характеру, які допускаються громадянами.
Адміністративні проступки – це суспільно небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і охороняються законом. Адміністративними проступками є вчинки, що заважають здійсненню нормальної виконавчої і розпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій, посягають на суспільний або державний порядок, власність, права і законні інтереси громадян.
Як правило, вони регулюються нормами адміністративної, фінансової та інших галузей права і не пов'язані з виконанням службових обов'язків (наприклад, порушення правил протипожежної безпеки; незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації; останнім часом – порушення митних правил: недоставлення в митницю товарів і документів для контролю, пошкодження митного забезпечення, розвантаження, видача і використання імпортних вантажів без дозволу митниці, порушення зобов'язань щодо транзиту).
Новим видом правопорушення є податкові проступки – суспільно небезпечні протиправні діяння, які порушують права і законні інтереси суб'єктів податкових правовідносин. За їх вчинення встановлена юридична відповідальність.
Таблиця
Деякі види правопорушень та їх характеристика[9]
| Класифікаційна ознака | Вид правопорушення | Характеристика |
| За ступенем суспільної небезпечності (шкідливості) | Проступок | відрізняються від злочинів меншим ступенем суспільної небезпечності |
| Злочини | відрізняються від проступків підвищеним ступенем суспільної небезпечності | |
| Залежно від характеру цивільно-правового порушення | Договірні правопорушення | пов'язані з порушенням зобов'язань сторін цивільно-правового договору |
| Позадоговірні правопорушення | пов'язані з недодержанням або невиконанням вимог цивільно-правових норм. | |
| За колом осіб | Особисті | правопорушення, вчинені однією особою |
| Групові | правопорушення, вчинені об'єднанням дій членів групи, які характеризуються певним ступенем спільності інтересів, цілей і єдністю дій | |
| Залежно від галузі права | Кримінальні проступки | небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів влади і управління, конституційним правам і свободам громадян |
| Адміністративні проступки | суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і охороняються законом | |
| Цивільно-правові проступки | суспільно небезпечні протиправні діяння, які полягають у порушенні громадянами і організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб'єктами права і становлять для них матеріальну і духовну цінність |
Матеріальні проступки – це суспільно небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди майну підприємства його працівником.
Цивільно-правові проступки – це суспільно небезпечні протиправні діяння, які полягають у порушенні громадянами і організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб'єктами права і становлять для них матеріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором, поширення чуток, що принижують честь і гідність людини).
Цивільно-правові проступки регулюються нормами цивільного, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів, цивільні проступки не мають вичерпного переліку в законодавстві. Цивільні правопорушення виражаються, як правило, у невиконанні договірних зобов'язань, заподіянні майнової шкоди, укладанні угод, що суперечать закону. Суб'єкт цивільного правопорушення, як правило, полягає в договірних правовідносинах з юридичною та фізичною особою, права якої порушені, можливо і бездоговірне заподіяння шкоди. Суб'єктами цивільних правопорушень можуть бути громадяни, підприємства, установи, інші юридичні особи та їх посадові особи. Цивільно-правова відповідальність носить значною мірою правовідновлючий (компенсаційний) характер. Шкода, яка заподіюється цивільним правопорушенням, носить майновий характер і наноситься конкретного юридичній або фізичній особі. Він являє собою зменшення кількості його матеріальних цінностей. Як правило, він виражається в псуванні майна, несплати поставлених за договором товарів, неповернення боргу і т.п.
Цивільним правопорушенням визнається також заподіяння нематеріальної, моральної шкоди, наприклад поширення не відповідних дійсності відомостей, що принижують честь і гідність людини, що ганьблять ділову репутацію господарюючого юридичної особи, або приватного підприємця.
Трудове правопорушення (порушення трудового законодавства) – це винне протиправне діяння суб’єкта трудового права, яке складається з невиконання, порушення трудових обов’язків і заборонене санкціями, які містяться в нормах законодавства про працю.
Дисциплінарні проступки – це суспільно небезпечні протиправні діяння, які полягають у невиконанні робітником, службовцем, військовослужбовцем, студентом виробничих, службових, військових або учбових обов'язків, порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку (напр., невиконання чи неналежне виконання трудових обов'язків працівником тощо). Підрив трудової дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств, установ, організацій і спричиняє дисциплінарну відповідальність.
Основними рисами дисциплінарних правопорушень є наступні. Вони здійснюються фізичними особами - працівниками підприємств та установ. Суб'єкти цих правопорушень перебувають у трудових правовідносинах з юридичними особами або підприємцями без утворення юридичної особи, права яких порушуються. Об'єктом трудових правопорушень є нормальна діяльність юридичних осіб, або відповідно до підприємців без утворення юридичної особи.
Від проступку слід відрізняти злочин. Кримінальний злочин – це передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), яка полягає у посяганні на суспільний лад держави, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше суспільне небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, яке полягає в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство людини).
Якщо суспільно небезпечний проступок не заборонений кримінальним законом, він злочином не визнається. Якщо проступок має всі ознаки, перелічені в кримінальному законодавстві, але не має підвищеного ступеня суспільної небезпечності, він також не може бути визнаний злочин[10]ом. Для особи, яка вчинила злочин і притягнена до відповідальності, законом як наслідок цього, передбачена судимість.
Залежно від характеру цивільно-правового порушення розрізняють договірні правопорушення та позадоговірні правопорушення. Від цивільного правопорушення слід відрізняти: невинне заподіяння шкоди або суб'єктивно-випадкову поведінку, об'єктивно-випадкову дію непереборної сили, порушення майнових прав унаслідок правомірних дій – рятування майна.
Правопорушеннями за сферами громадського життя є правопорушення у сфері соціально-економічних відносин, у суспільно-політичній сфері, у сфері побуту і дозвілля. Правопорушеннями за колом осіб є: правопорушення особисті, групові(колективні).
Поряд з цим варто розглядати міжнародні правопорушення – це дії або бездіяльність суб'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов'язанням і заподіюють шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права або всьому міжнародному співтовариству. Міжнародні правопорушення поділяють на міжнародні проступки (наприклад, порушення торгових зобов'язань) та міжнародні злочини (наприклад, работоргівля, піратство, міжнародний тероризм та ін.).
У кожному із видів правопорушень можливі:
- рецидив – вчинення правопорушення того самого виду після застосування примусового заходу за перше правопорушення;
- повторність – вчинення нового правопорушення до застосування примусового заходу за перше правопорушення.
Крім того, частина осіб, які вчинили правопорушення і зазнали покарання, після цього вчиняють правопорушення іншого виду (більш-менш тяжкі). Мають місце і приховані правопорушення. Їх безкарне вчинення негативне впливає на моральну і правову свідомість як самих правопорушників, так і тих осіб (особливо хитливих), що знали про їх вчинення.