Цивільно-правові договори: поняття і види. Приклади договорів, які можуть укладати неповнолітні.

Цивільно-правовий договір — головна осно-

ва виникнення зобов’язально-правових відно-

син (зобов’язань), він встановлює певні права

й обов’язки для сторін, що його уклали.

Наприклад, завітавши до магазину, особа

збирається купити шапку, дає продавцю гроші

й вказує, яку саме шапку вона бажає купити. Її

на це штовхає внутрішня переконаність — воля,

тобто вона виражає волю купити саме цей товар,

саме цю шапку. А продавець у цьому випадку свою волю вже виразив, ви-

вісивши шапку і приклеївши до неї цінник. Отже, ми бачимо дві волі: одна,

покупця,— купити, інша, продавця,— продати. Юридично це називається

волевиявлення сторін. Але для виникнення договору цього замало. Напри-

клад, продавець виставив ціну за шапку 30 грн, а особа згодна купити її

тільки за 20. Поторгувались трохи і зійшлися на ціні 25 грн, тобто людина

свої внутрішні побажання підганяла під можливості, погоджувала. Цей про-

цес називається волепогодження.

Існує спеціальний порядок укладення договору, де зазначаються всі

домовленості сторін. Договір завжди укладається з якоюсь метою. Сторони

договору беруть на себе відповідні зобов’язання та отримують певні права.

Від моральних та етичних прав і обов’язків вони відрізняються тим, що охо-

роняються законом і забезпечуються всією потужністю державного примусу.

Укласти договір — надати узгодженій волі відповідної форми, перенести

в договір усе те основне, істотне, про що сторони домовилися в процесі

узгодження своїх волевиявлень. Договір уважається відповідним дійсності

за дотримання законності дії, вільного волевиявлення сторін, дотримання

встановленої законом форми договору, наявності правоздатності та діє-

здатності всіх сторін.

Змістом договору є встановлені ним права й обов’язки сторін. Зміст до-

говору характеризується його умовами. Розрізняють істотні, типові та ви-

падкові умови договору.

Істотні умови договору черпаються з двох основних джерел: закону

і домовленості сторін. Це означає, що умови договору можуть бути визначені

в законі (наприклад, для договору купівлі-продажу це умови про майно, його

ціну, термін) або одна зі сторін може наполягати на включенні якої-небудь

умови до складу істотних. Якщо ці умови не враховані в договорі, то закон

уважає, що такого договору юридично не існує. А якщо немає договору,

то немає ні прав, ні обов’язків.

До типових умов належить ті, які вироблені практикою для договорів

певної категорії і визначені у встановленому порядку (наприклад, місце ви-__ конання договору). Ці умови не обов’язково включаються в договір, і, якщо

не включені, то діють загальні норми Цивільного кодексу.

Випадковими вважаються такі умови договору, які зазвичай у договорах

такої категорії не передбачаються, але можуть бути встановлені за угодою

сторін. Наприклад, у договорі доручення винагорода повіреному не передба-

чається, але якщо сторони передбачать умову про винагороду, то повірений

має право вимагати виплати. Випадкова умова, яка включена в договір, має

бути виконана.

Існує п’ять основних видів договорів: договір купівлі-продажу, договір

міни, договір дарування, договір найму та договір позики.

Для неповнолітніх закон встановлює певні обмеження щодо укладення

договорів. Наприклад, вони не мають права укладати договори щодо неру-

хомості або такі, що вимагають нотаріального посвідчення (купівля чи продаж