Характеристика соціологічної моделі електорального вибору

Соціальні філософи, соціологи та публіцисти ще в 18 - 19 століттях з появою перших напівдемократичних виборів, намагались пояснити причини електоральних переваг та прогнозувати електоральну поведінку. Найбільш давньою з усіх моделей електоральної поведінки є так звана соціологічна модель, яку точніше слід називати моделлю "класового " чи статусного голосування, адже електоральний вибір громадян певних партій чи кандидатів вона пояснює не свідомою перевагою певних ідеологічних чи політичних програм суб'єктів виборчого процесу (яких у більшості випадків вони не читали і не розуміються на них), а належністю виборців до великих соціальних груп — класових, етносоціальних, релігійних, соціально-теоретичних.

Емпіричний та статистичний матеріал для розробки цієї концепції в країнах Заходу накопичувався від виборів до виборів (у першу чергу, в США, де вперше у 30-х роках 20 століття стали проводити фахові емпіричні соціологічні опитування виборців), а теоретичне обгрунтування її було зроблено групою відомих американських соціологів Каліфорнійського університету після Другої світової війни під керівництвом Пауля Лазарсфельда. На думку авторів цієї теорії, процес голосування виявляється не стільки вільним волевиявленням індивідів, скільки демонстрацією солідарності індивіда з певною соціальною групою. Різні соціальні групи забезпечують різним партіям та кандидатам більш-менш стабільну електоральну базу (постійний електорат).

Важливу роль у розвитку соціологічної (класової) моделі електоральної поведінки відіграла праця Сеймура Мартіна Ліпсета та Стейна Роккана, в якій вони обґрунтували "генетичну модель" формування партійних систем та електоральних розмежувань та виділили чотири види соціальних розколів, які визначають електоральну поведінку в США та країнах Західної Європи.

С. М. Ліпсет та С. Роккан виділили такі види соціальних розмежувань, які найсильніше впливають на електоральну поведінку:

1) класовий (у першу чергу, між робітниками та середнім класом);

2) етикорелігійний (між різними етнічними та релігійними групами);

3) соціально-поселенський (в першу чергу, між містом та селом);

4) соціально-територіальний (між центром та периферією).

Кожен з цих конфліктів створює «розкол» в суспільстві, що визначає структурування підтримки партій і канди-датів. Більш поширений тип «розколу», як показали пізніші дослідження, - диференціація на робітничий клас і буржуазію. але в тих випадках, коли суспільство розділене за релігійною або етнічною ознакою, домінуючими стають конфесійні й етнічні причини.

Масштабний порівняльний аналіз впливу статусно-класових та релігійно-етнічних факторів на електоральну поведінку виборців країни Європи та Америки в 60-ті — 70-ті роки XX століття провів американський політолог Джон Бінгхем Пауел-молодший. Для цього він здійснив розрахунки так званого "індексу партійно-групових зв'язків" (індекс Альфреда). При розрахунках індексу Альфреда для "класового" голосування виборців країни поділяють на дві великі групи. По кожній із цих груп розраховується частина тих, що голосували за ліві партії (соціал-демократів та комуністів). Наприклад, у Швеції 1964 року 84% робітників і 32% середнього класу голосували за ліві партії (різниця -52%). Це і є індекс Альфреда щодо класового голосування, який є дуже високим. Аналогічно розраховується індекс і щодо релігійного, поселенського чи територіального голосування. У будь-якому разі, хоча вплив статусних чинників на електоральну поведінку й існує, він не носить безпосереднього характеру, стимул (статусна належність) — реакція (електоральна поведінка). Цей вплив опосередкований сформованими в сім'ї, школі та найближчому оточенні ідеолого-політичними ідентифікаціями. Саме останні фактори стали предметом особливої уваги теоретиків соціально-психологічної моделі електоральної поведінки, розробленої в 60-ті роки XX століття колективом дослідників Мічиганського університету під керівництвом Апгуса Кемпбела.

Відповідно, соціологічна модель електорального вибору наголошує на тому, що одним із найголовніших факторів, який детермінує електоральну поведінку, є приналежність виборців до певних великих соціальних груп — політичних партій, класів, релігійних конфесій, етнічних спільнот тощо. При цьому аналіз програм, позицій кандидатів з приводу тих чи інших конкретних проблем відіграє суттєво меншу роль, а сама процедура вибору не сприймається строго раціонально. Політичні уявлення і досвід “таких виборців часто є обмежені і неповні. Групова ідентифікація у цьому випадку виконує подвійну роль — полегшує рішення про вибір і є сигналом, яку саме політику варто підтримувати.

2. Характеристика електоральної участі у Польщі (зокрема, на прикладі виборів 2010р.)

Елкторальна участь республіки Польщі є досить нестабільною. Проглядаючи періодичність польських виборчих перегонів можна зауважити певне коливання рівня політичного абсентеїзму, а особливо протягом останніх 18 років. Тільки один раз, в 1993 році, виборча активність перевищила 52%, а в інших випадках, на парламентских і місцевих виборах, не досягала рівня 50% тих, які мали право голосу, виявляючи тенденцію до зменшення. Піком виборчої неявки був 2004 рік – на перші вибори до Європейського парламенту прийшло проголосувати близько 20% виборців.

Важливим чинником, який впливає на рівень абсентеїзму є зміна політичної системи. Високій активності сприяє позитивний образ державних інституцій, а також пропорційна система, яка суб’єктивно піднімає у виборців значимість виборів. На зменшення активності у виборах має вплив слабка ідентифікація партій, незрозумілість їх політичних програм і нестабільність партійної системи. Високої активності можна очікувати у тих виборах, які можуть принести значні зміни в політичній системі. Необхідно також звернути увагу на індивідуальні ознаки виборців, такі як заможність, рівень освіти чи належність до національних меншин (у них активність є нижча, хіба що меншість з якоїсь причини є мобілізована). Якщо ж говорити про вік, то є певна група, яка характеризується відносно низькою участь у виборах. Це молоді особи, які тільки досягли віку, що надає право участі у виборах. Важливу роль відіграє також громадська активність. Люди, які належать до об’єднань і товариств, голосують частіше ніж ті, які не проявляють такої активності.

Основними причинами виборчої пасивності у польських виборах були: 1) розчарування результатами політики, яку проводила влада; 2) нецікава виборча кампанія; 3) важка економічна ситуація; 4)політична апатія; 5) розчарування висловлюваннями і діями політиків; 6) відсутність гідних кандидатів; 7) недостатність знань про місцеве самоврядування і т.д.

У зв’язку з трагічною загибеллю 10 квітня 2010 року польського Президента Леха Качинського у червні-липні відбулися позачергові президентські вибори за двома турами. Перемогу отримав Броніслав Комаровський обійшовши у важкій боротьбі свого конкурента Ярослава Качинського. Відтак, Комаровський належить до партії «Громадянська платформа», яка виступає за підтримку бізнесу і зниження ролі держави в економіці, а також за зміцнення зв'язків з іншими країнами ЄС. Качиньський дотримується більш традиційних поглядів. Позиція Качинського, вірного традиціям католицизму, виступаючого проти скорочення держвидатків і приватизації, не довіряє великому бізнесу, бюрократам ЄС і Росії, давньому польському опонентові, знаходять глибоке розуміння в багатьох виборців, особливо серед більш старших, провінційних і менш забезпечених верств електорату.

Такі погляди зумовили так званий розкол польського електорату на два табори, про що свідчить вперта боротьба на виборах і відсутність рішучої переваги у переможця. Прихильники традиційних поглядів і переважно жителі сільської місцевості масово підтримують більш консервативного Качинського, більш заможні городяни скоріше виступають за Коморовського.

Всередині однієї країни існує ніби-то дві різні Польщі, одна процвітаюча і орієнтована у зовнішній світ, інша - менш розвинена і ледь адаптується до посткомуністичної реальності. Перспективи і можливості людей сильно розрізняються залежно від віку та рівня освіти. Інвестори та учасники ринку також роблять вибір на користь Коморовського, від якого чекають більш рішучої політики відносно бюджету.

Таким чином, можна зробити висновок, що польські вибори, які відбулися 2010 року самим виборчим процесом зумовили умовний поділ суспільства на табори: громадяни похилого віку, що живуть переважно у сільській місцевості та прагнуть елементарного соціального комфорту, та громадян, яких уже зараз називають «ті, хто проголосував за бізнес». Таке соціальне розшарування суттєво впливає на електоральний вибір та електоральну поведінку.