Стаття 112. Посягання на життя державного чи громадського діяча

Посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем’єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахун­кової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії, вчинене у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю, -

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

Як випливає із самої назви ст. 112 КК, основним безпосереднім об’єктом цьо­го злочину є відносини, що забезпечують нормальну діяльність усіх гілок державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), а також політичних партій.

Обов’язковим додатковим об’єктом є життя людини.

Потерпілим від злочину визнається державний чи громадський діяч. Стаття 112 КК передбачає вичерпне коло державних діячів: Президент України (розд. VКонституції України), Голова Верховної Ради України (ст. 88 Конституції України), народний депу­тат України (ст. 1 Закону України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р., в редакції Закону від 22 березня 2001 р. // ВВРУ. - 2001. - № 42. - Ст. 212), Прем’єр-міністр України (ст. 114 Конституції України), члени Кабінету Міні­стрів України (особи, які у порядку ст. 114 Конституції України призначені до складу Кабінету Міністрів України), Голова чи судді Конституційного Суду України або Верхов­ного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України (див. статті 8, 20 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996р. //ВВРУ. - 1996. - № 49. - Ст. 272 або статті 20, 31, 39 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. // ВВРУ. - 2010. - № 41-42, 43, 44-45. - Ст. 529), Генеральний про­курор України (ст. 122 Конституції України), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 5 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997р. //ВВРУ. - 1998. - № 20. - Ст. 99), Голова Рахункової палати (ст. 10 Закону України «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996р. // ВВРУ. - 1998. - № 24. - Ст. 137), Голова Національного банку України (ст. 10 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999р. //ВВРУ. -1999. - № 29. - Ст. 238) та відносить до громадських діячів керівників політичних партій. Момент виникнення чи припинення у потерпілого статусу державного чи громадського діяча пов’язаний із його призначенням на відповідну посаду чи звільненням з неї, що регулюється законодавством.

Об’єктивна сторона цього злочину законодавцем визначається як посягання на життя державного чи громадського діяча.

Під посяганням розуміється вбивство або замах на вбивство. Тому цей злочин є злочином з усіченим складом і вважається закінченим не тільки при настанні смер­ті зазначених осіб, а й за наявності замаху на злочин, який кваліфікується безпосеред­ньо за ст. 112 КК, без посилання на ст. 15 КК.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, при якому суб’ єкт усвідомлює правовий статус потерпілої особи. Вчинення посягання на життя осо­би, яка помилково сприйнята винним за державного чи громадського діяча, однак, напри­клад, лише балотується на відповідну посаду, кваліфікується як замах на розглядуваний злочин. Свідоме вчинення посягання на життя кандидата на відповідну посаду за наяв­ності необхідних ознак злочину кваліфікується як злочин проти особи за ознакою вико­нання потерпілим свого службового чи громадського обов’язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК).

Вчинення посягання у зв ’язку з державною чи громадською діяльністю потерпілої особи свідчить про обов’язкову наявність мотиву - помститися за державну чи громад­ську діяльність особи або мети - перешкодити цій діяльності чи змінити її характер.

Вбивство перелічених осіб на ґрунті особистих взаємовідносин кваліфікується як злочин проти життя.

Суб’єкт - фізична осудна особа, яка досягла 14-ти років.

Стаття 113. Диверсія

Вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спря­мованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров’ю, на зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій, -

карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

Основним безпосереднім об’єктом диверсії є внутрішня безпека України, її економічна основа. Додатковими об’єктами можуть бути: життя, здоров’я людей, екологічна безпека, власність.

Предметом диверсії є об’єкти, які мають важливе народногосподарське чи обо­ронне значення (електростанції, оборонні підприємства, шляхи сполучення, нафто- і газопроводи та ін.), тварини, рослини, земельні угіддя, водойми, ліси тощо.

Об’єктивна сторона диверсії виявляється: 1) у вчиненні вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння їм тілесних ушкоджень чи іншої шкоди здоров’ю, зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення; 2) у вчиненні дій, спрямованих на радіо­активне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій.

Масове знищення людей або заподіяння шкоди їх здоров ’ю виявляється в запо­діянні смерті або шкоди здоров’ю значної кількості громадян. Суб’єкт злочину вда­ється до загальнонебезпечних способів (вибухів, підпалів, затоплення, організацій аварій транспортних засобів тощо).

Зруйнування та пошкодження підприємств, споруд, шляхів і засобів сполучення, засобів зв’язку або іншого державного чи суспільного майна полягає як у повному їх знищенні, так і частковому пошкодженні в будь-який спосіб.

Масове отруєння людей, як і поширення епідемій, є злочинною діяльністю, спря­мованою на спричинення смерті чи шкоди здоров’ ю значної, частіше невизначеної кількості осіб. Способи здійснення можуть бути різними (отруєння продуктів хар­чування, джерел води, зараження їжі хвороботворними мікроорганізмами тощо).

Поширенням епізоотій охоплюються випадки розповсюдження заразних хвороб серед тварин. Способи при цьому можуть бути різними (зараження збудниками за­разних захворювань кормів, спільне утримання хворих і здорових тварин та ін.).

Епіфітотія - розповсюдження інфекційної хвороби рослин, що охоплює госпо­дарство, район, область чи країну (наприклад, іржа і головня хлібних злаків, фіто­фтороз картоплі та інші шкідливі хвороби).

Цим зумовлене віднесення диверсії до злочинів з усіченим складом і визнання її закінченою з моменту здійснення вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на досягнення зазначених у законі небезпечних наслідків, тобто незалежно від фактич­ного спричинення смерті, тілесних ушкоджень, зруйнування або пошкодження об’єктів, радіоактивного забруднення та настання інших наслідків.

Суб’єктивна сторона диверсії характеризується виною у формі прямого умис­лу, що поєднаний з метою ослаблення держави, тобто заподіяння шкоди її економічній системі, обороноздатності, внутрішній безпеці тощо. Саме ця мета відрізняє диверсію від інших злочинів, пов’язаних із знищенням чи пошкодженням майна, заподіянням шкоди життю, здоров’ю, економічних та інших злочинів.

Суб’єкт - фізична осудна особа, яка досягла 14-ти років.

Стаття 114. Шпигунство

Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній ор­ганізації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства, -

караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила ді­яльність, передбачену частиною першою цієї статті, та добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.

Безпосереднім об’єктом шпигунства є зовнішня безпека України, її суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність, обороноздатність, державна, економічна чи інформаційна безпека.

Предметом цього злочину є відомості, що містять державну таємницю, вичерп­ний перелік яких міститься в Законі України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р. (у ред. Закону України від 21 вересня 1999 р.) (ВВРУ. -1999. - № 49. - Ст. 428). Згідно з цим Законом державною таємницею визнається певний вид таємної інфор­мації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може за­вдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. Ці відомості мають гриф секретності, який визначає її ступінь. Спеціальним уповноваженим орга­ном державної влади у сфері забезпечення охорони державної таємниці є СБУ

Із об’єктивної сторони шпигунство може виявлятися у двох формах: 1) пере­дачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю; 2) збиранні таких же відомостей з метою передачі іноземній державі, її організаціям або їх представникам.

Передача зазначених відомостей має місце у випадках, коли особа володіє ними і повідомляє (вручає) їх іноземній державі або її представнику (агенту). Способи передачі можуть бути різними (усно, письмово, безпосереднє ознайомлення з будь- якими матеріалами, передача через Інтернет, по телефону, з використанням тайників, кур’єрів та ін.). Для відповідальності не має значення, передаються першоджерела (наприклад, оригінали документів, креслення, зразки пального), їх копії чи лише відо­мості про них (зліпки, макети, опис технічних систем будь-яких об’єктів та ін.). Тому будь-які дії, вчинені як у формі передачі в буквальному розумінні цього слова, так і у створенні умов для ознайомлення агента іншої держави з ними, підпадають під по­няття передачі.

Збирання відомостей, що становлять державну таємницю, - це будь-які випадки здобуття таких відомостей (наприклад, викрадення, особисте спостереження, фото­графування, підслуховування телефонних розмов та ін.). Нерідко для отримання таких відомостей використовується найскладніша сучасна техніка (спеціально обладнані літаки, кораблі або автомашини, спеціально встановлені на суші чи на морі прилади для отримання розвідувальної інформації та ін.).

Для відповідальності за ст. 114 КК важливо встановити, що відомості, які станов­лять державну таємницю, були передані чи збиралися для передачі саме іноземній державі, іноземній організації або їх представникам.

Закінченим шпигунство вважається з моменту початку збирання зазначених відо­мостей або з моменту їх передачі.

Суб’єктивна сторона - прямий умисел, за якого особа усвідомлює, що відо­мості збираються або передаються іноземній державі, організації або їх представникам і що ці відомості є державною таємницею. Мотиви злочину на кваліфікацію злочину не впливають.

Суб’єкт злочину спеціальний - іноземець або особа без громадянства, які є осудними та досягли 16-річного віку.

Шпигунство, вчинене громадянином України, кваліфікується за ст. 111 КК як державна зрада.

Частина 2 ст. 114 КК передбачає заохочувальну норму: особа звільняється від кримінальної відповідальності за шпигунство за наявності трьох умов: 1) особа при­пинила свою діяльність, передбачену ч. 1 ст. 114 КК; 2) добровільно повідомила ор­гани державної влади про вчинене; 3) внаслідок цього та вжитих заходів було відвер­нено заподіяння шкоди інтересам України.