Обмеження політичної автономної України в першій половині XVIIIст.

Іван Скоропадський (1708—1722). У своїй діяльності він мав керуватися надісланими з Москви Решетилівськими статтями, які ще більше посилювали залежність України; 1) гетьманові без дозволу царя заборонялося змінювати старшину, надавати й відбирати маєтності; 2) встановлювався московський контроль за збиранням податків та витратами коштів; 3) українське військо підпорядковувалося московським генералам; 4) при гетьманові запроваджувалася посада міністра, який мав право втручатися у справи Гетьманщини, стежив за її керівництвом.Після полтавської катастрофи Петро І поводився у Гетьманщині як у завойованій країні. Гетьманщину почали офіційно називати Малоросією. Царська політика, спрямована проти України передбачала такі основні заходи:

1. Руйнування основ української державності. Формально залишаючи попередній устрій Гетьманщини, царський уряд намагався фактично підпорядкувати собі всю владу в Україні, ігноруючи основні права останньої, її гетьмана та уряд.

2. Фізичне виснаження України внаслідок впровадження десятків тисяч українців за межі Батьківщини на війни й тяжкі примусові роботи. Це фактично вело до поступового знищення українського генотипу, адже з них додому поверталося ЗО—60 %, інші гинули.

3. Руйнування України як самостійного економічного організму та поступове перетворення її російську колонію. Дедалі частіше місцевим купцям заборонялося займатися торгівлею не тільки за кордоном, а й навіть із Запоріжжям. Запроваджувалася державна монополія набагато товарів. Широко практикувалося перекуповування різноманітних товарів ляше у російських купців. Ціни на експортовану українську продукцію встановлював російський уряд. Отже, фактично була ліквідована українська вільна торгівля.

4. Обмеження української культури. Цілеспрямовано звужувалося вживання національної мови, були накладені обмеження на видання книг, здобуття освіти було взято під нагляд державної цензури. Посилювалася залежність української церкви від московської патріархії. Значним ударом царату по автономії Гетьманщини було створення у травні 1722 р. Малоросійської колегії (1722—1727) — центрального органу російської колоніальної адміністрації в Лівобережній Україні. фактично позбавляла гетьмана і тієї решти влади, що він ще мав. влітку 1722 р. помер ГЕТЬМАН .

Петро І заборонив вибори наступного гетьмана. Тому старшина призначила наказним гетьманом чернігівського полковника Павла Полуботка (1722 —1724). який організував опір російській політиці ліквідації української автономії. Щоб нейтралізувати втручання Малоросійської колегії у внутрішнє життя Гетьманщини, він розпочав боротьбу з хабарництвом і волокитою, погрожував карами старшині за утиски простого населення" нещадно розправлявся з ініціаторами різних заколотів. Одночасно надсилав до царя численні петиції та делегації з проханням розпустити Малоросійську колегію й відновити гетьманство. Уперта опозиційна діяльність українського уряду викликала роздратування Петра І, який збільшив повноваження Малоросійської колегії, перетворивши її з контрольної на владну адміністративну структуру. Одночасно він викликав П. Полуботка та його однодумців до Санкт-Петербурга, де наказав їх заарештувати та ув'язнити у Петропавловській фортеці. Після смерті Петра І процес цілковитої ліквідації автономії України було дещо пригальмовано. Готуючись до війни з Туреччиною й намагаючись якось утихомирити українців, російські політики почали прихильніше ставитися до української автономії. В 1727 р. Малоросійську колегію було розпущено, а місцевому населенню дозволили обирати гетьмана. Ним став 70-річний миргородський полковник Данило Апостол (1727—1734). Правове становище Гетьманщини цього часу визначалося т.зв. Ріши-тельними пунктами — царським указом, який обмежував гетьманську владу та політичну автономію Лівобережжя: 1) гетьман міг обиратися тільки за згодою царя і не мав права на дипломатичні зносини; 2) кандидатів на посади генеральної старшини і полковників затверджував цар; 3) до складу Генерального суду поряд із трьома українцями мало ввійти стільки ж росіян; 4) скасовувалася заборона на купівлю землі в Україні росіянами тощо. Хоч українську автономію було значно обмежено, Д. Апостол все ж шукав можливості для організації державного життя. Він відновив право призначати генеральну старшину та полковників, зменшив кількість росіян в адміністрації, підпорядкував собі Київ, обмежив число російських полків в Україні. Значну увагу приділяв купецько-старшинській верстві, буржуазії, вбачаючи в ній опору української державності, зробив спробу покінчити із землеволодінням російських вельмож і чиновників в Україні. Домігся повернення під гетьманську владу запорожців та заснування в 1734 р. Нової Січі на р. Підпільна. Захищаючи державні права українського народу та обмежуючи російські впливи на Україну, гетьман Апостол тим самим затримав процес повної інтеграції Гетьманщини у структуру Російської імперії. Після смерті Д. Апостола імператриця Анна Іванівна заборонила вибори гетьмана, а для управління Україною запровадила колегіальний орган під назвою Правління гетьманського уряду (1734— 1750). Нова інституція мала поширювати думку про неефективність гетьманського правління, сприяти зближенню українців з росіянами через змішані шлюби тощо. Великим лихом для Гетьманщини стало також поширення на її територію діяльності "Таємної канцелярії", яка чинила насильство навіть над генеральними старшинами, київським митрополитом, не кажучи вже про простих українців.