Д)правильно все вище викладене. 3 страница

А. літописи,	1. голова уряду України – генеральний старшина,
Б. дума,	2. представницький орган у дореволюційній Росії,
В. гетьман,	3. історичні твори в Київській Русі,
Г. анархія,	4. найвищий орган державної влади УНР (створений в листопаді 1918р.),
Д. всесвіт,	5. Клейнода, ознака влади Гетьмана (кошового отамана).
Е. гармонія,	6. військово – політична організація українського козацтва,
Є. еволюція,	7. Назва української держави в 1917 – 1920 р.р.
Ж. віче,	8. документи, які регламентували політичне і правове становище Гетьманщини,
З. Гетьманщина,	9. Комплекс феодальної земельної власності,
И. Директорія,	10. Союзна держава, яка складається з двох або більше держав,
ї. Булава,	11. постанова державної влади, що має найвищу юридичну силу,
Й. Січ Запорізька,	12. Центральний орган управління Запорізької Січі,
К. Українська народна республіка	13. Назва української національної держави у 1648 – 1782 р.р.
Л. Березневі статті,	14. народні збори у стародавніх слов’ян,
М. вотчина,	15. процес зміни, чого або кого – не будь,
Н. федерація,	16. злагодженість, взаємна відповідальність,
О. закон,	17.сукупність усіх форм матерії як єдине ціле,
П. кіш.	18. безладдя, хаос, недисциплінованість.

а

б

в

г

д

е

є

ж

з

и

ї

й

к

л

м

н

о

п

Тести для перевірки знань студентів:

1. «Руська правда» започаткувала формування інституту:

А)права;

Б)закону;

в)правосвідомості;

Г)покарання;

д.)усе з переліченого.

2. Всю відповідальність за нещастя на Русі Нестор покладає на :

а)князів;

б)церкві;

В)державу;

г)міжусобицю;

д.)жодне із переліченого.

3. Творець концепції Єдинодержавності з ідеєю верховенства світської влади був перший Київський митрополит:

а)Іларіон;

б)Нікон;

В)Нестор;

г)Фотій.

4. Мислитель, автор концепції про «істинну церкву»:

а)І. Вишенський;

Б)П. Могила;

в)Іларіон;

Г)К. Святитель.

5. Київський митрополит, автор ідеї ідеального властителя:

А) П. Могила;

б) Іларіон;

В) Нестор;

г)Х. Філарет.

6. Найвища виконавча влада згідно із Конституцією П. Орлика, належала гетьману з :

А)генеральною старшиною;

Б)народом;

В)полковниками;

Г)парламентом.

7. Хто із названих філософів накреслив шлях досягнення суспільного ідеалу через освіту молодого покоління та моральне вдосконалення людини?:

А)Г. Сковорода;

Б)М. Козельский;

В)Ю. Немирич;

Г)Ф. Прокопович.

8. Дайте характеристику діяльності Т.Г. Шевченко за такою схемою:

А)з якого класу походив;

б)чиї інтереси відстоював і в чому вони полягали;

в)чому підпорядковував свої особисті інтереси;

г)які риси були йому притаманні;

д.) наскільки його діяльність відповідала інтересам народу;

е.)чи досяг накресленої мети і якої;

є.)чим заслужив пам'ять народу.

9. І. Франко, проблеми права та політичного життя України розглядав з позицій:

а)позитивізму;

б)розподілу влади;

в)договірної теорії;

Г)народовладдя.

10. Князь якого славить митрополит Іларіон:

А)Володимир;

Б)Ярослав;

В)Олег;

г)Ігор.

Іменний показник.

Андрузький Георгій (1827 –р. см. невідома) – український політичний діяч, вчений юрист. Народився в с. Вечірки на Полтавщині. Навчався на юридичному факультеті Київського університету св. Володимира. В 1846 вступив у Кирило – мифодіївське Братство. На засіданнях організації відстоював ідею відновлення незалежної української держави – Гетьманщині. Автор «Начерків Конституції республіки». Даний проект Конституції передбачав створення федерації слов’янських країн без Росії.

Винниченко Володимир Кирилович(1880-1951р.р.) – відомий український громадсько – політичний державний діяч. Народився в селі Веселий Кут Єлесоветградського повіту Херсонської губернії. Після закінчення Єлизаветградської гімназії вступив на юридичний факультет Київського університету. Навчаючись в університеті брав активну участь в українському національному русі. Очолював генеральний секретаріат Української центральної Ради. Спочатку вважав себе прибічник

« російсько – українського комуністичного табору », з згодом перейнявся ідеєю незалежної України. Один із авторів проекту Конституції України, Універсалів.

Виговський Іван Остапович (р.н. невідом. – 1664р.р.) – видатний український державний, політичний діяч, гетьман України (1657 - 1659). Походив з українського шляхетського роду Овруцького повіту на Київщині. Вчився в Києво – Могилянській колегії. Служив юристом в міському суді в Луцьку. У роки Визвольної Війни став одним із найближчих соратників Б. Хмельницького. У 1658р уклав Гадяцький договір. Ця угода надто обмежувала права України, що різко зменшило підтримку Виговського серед Козацтва.

Вишенський Іван (між 1545 – 1550 – після 1620р.р.) – видатний український письменник – полеміст. Народився в м. Судова Вишня (тепер Львівська обл..). Був високоосвіченою людиною, брав участь у діяльності Львівського братства. Відомо близько 20 творів. Пропонував суспільний ідеал, основними аспектами якого були рівність, свобода людини і народу.

Грушевсткий Михайло Сергійович (1866-1934 р.р.) український вчений, професор Київського університету, голова Центральної Ради. Народився в м. Холмі у сім’ї педагога – слависта. З 1880 р. навчався у Тифліській гімназії, а в 1886 – 90 рр. на історико – філологічному факультеті Київського університету. В 1894р. захистив дисертацію. В 1898 – 1913р.р очолював наукове товариство. Державно – правові погляди викладено в творах : «Освобождение России и украинский вопрос», «якої ми хочемо автономії та федерації», «Хто такі українці і чого вони хочуть?». Прибічник федерального устрою Росії, а згодом – незалежності України.

Драгоманов Михайло Петрович (1841 – 1895 р.р.) – відомий український громадсько – політичний діяч, історик, публіцист. Народився у м. Гадячі на Полтавщині в родині збіднілого дворянина козацького походження. Освіту здобув у Гадяцькому повітовому училищі, де вчився з 1849 року до 1853, а також у Полтавській гімназії. У 1859 вступив на історико – філологічний факультет Київського університету св. Володимира, який закінчив 1863р. з 1864 працював приват – доцентом на кафедрі античної історії цього ж університету. Розробив концепцію суспільства, що ґрунтувалася на ідеї асоціації гармонійно розвинених особистостей. Пропонував новий державний устрій на умовах федералізму з максимальною децентралізацією влади. Автор праць « Чудацькі думки про українську національну справу », «Що таке українофільство» та інш.

Дорошенко Петро Дорофійович (1627 – 1698 р.р.) – визначний український державний, політичний та військовий діяч, гетьман України (1665 – 1676 р.р.р). Народився в м. Чигирин. Походив з старого Козацького роду. Здобув широку освіту, добре знав латинську і польську мови. Все життя і діяльність гетьмана Дорошенко були спрямовані на досягнення повної державної незалежності та збереження територіальної єдності України.

Іларіон (ХІ ст.) – київський церковний діяч і письменник ХІ ст., перший митрополит з руських (з 1051р.). Автор видатного церковно – богословського твору «Слово про закон і благодать». Основним змістом «Слова» було прославлення Володимира Святославовича за запровадження християнства на Русі, возвеличення рідної землі і церкви, незалежність якої від Візантії відстоював Іларіон. Був прихильником політичної і культурної самостійності Київської держави.

Кістяківський Олександр Федорович (1833 – 1885 р.р.) – український вчений криміналіст та історик права. Народився у с. Городищі на Чернігівщині. У 1857 закінчив юридичний факультет Київського університету, з 1864р. – приват – доцент, а з 1869р. професор кримінального права цього ж університету. Кістяківський досліджував українське звичаєве право, історію права та судовий устрій Гетьманщини.

Костомаров Микола Іванович (1817 – 1885 р.р.) – видатний український історик, етнограф та письменник. Народився у Юрасівці Острогозького повіту Слобідсько – Української губернії. У 1832р. Костомаров позбувся кріпацької залежності. Вчився у Воронезькій гімназії. В 1836 закінчив історико – філологічний факультет харківського університету. В 1844р. успішно захистив дисертацію. Був одним із засновників Кирило – Мефодіївського Братства, автор його програмних документів. Пропагував ідею Слов’янської федерації. Автор праць: «Думки про федеративний принцип у старій Русі», «Книги буття українського народу» та інш.

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач, 187 – 1913р.р.) – велика українська поетеса, прозаїк, літературний критик. Народилася в Новгород – Волинському. Батько її, Петро Антонович Косач, служив головою з’їзду «мирових посередників». Мати, Ольга Петрівна, відома під іменем Олена Пчілка, була письменницею. Дитячі роки минули у

с. Колодязне. Значний вплив на формування світогляду України мав М. Драгоманов. Через хворобу (туберкульоз кісток) навчалася дома, з приватними вчителями. Поетеса близько стояла до революційної соціал – демократії. В основному вона стояла на позиціях матеріалізму, революційного демократизму. Прибічниця теорії насильницького походження держави. Державно – правові погляди викладено в творах : «Сльози пермі», «Замітки з приводу статті», «Політика і етика» та інш. Вона була полум’яною поборницею нового ладу і непримиримим ворогом усього того, що заважало соціальному прогресу.

Міхновський Микола Іванович (1873 – 1924р.р.) – визначний український громадсько – політичний діяч, ідеолог державної незалежності України народився у с. Турівці Прилуцького повіту на Полтавщині. З 1890 навчався на юридичному факультеті Київського університету, по закінченні якого працював адвокатом у Харкові. В 1900р. написав програму Революційної Української Партії під назвою «Самостійна Україна», в якій проголошувалася ідея політичної Самостійності України.

Могила Петро Семенович (1596 – 1647 р.р.) – визнаний український церковний і культурний діяч 17 ст. Київський митрополит (з 1632 р.). Освіту здобув у Львівській братській школі, вивчав теологію у Паризькому університеті. Автор «Номоканону» та інших праць. Виклав ідею ідеального властителя, стверджував, що влада дається Богом, перед яким вона підзвітна. Мріяв про самостійну державу.

Мазепа Іван Степанович (1639 – 1709 р.р.) – визначний український політичний діяч, гетьман України (з 1687 р.) Народився у с. Мазепинці на Київщині в українській шляхетній родині. Навчався у Києво – Могилянській Академії, а також у єзуїтській колегії у Варшаві. І. Мазепа мріяв замінити демократичний порядок само устрою на українських землях монархією в особі гетьмана. Він першим виплескав ідею незалежної держави, підняв цю ідею на висоту загально національної історичної мети. Політичні погляди І. Мазепи було покладено в основному українсько – шведського союзу 1708р.

Мономах Володимир (1053 -1125 р.р.) – видатний державний і політичний діяч Київської Русі, великий князь Київський (1113 – 1125р.р.). Син Всеволода Ярославовича і дочки візантійського імператора Костянтина Мономаха. Автор вміщеного в Лаврентіївському літописі «Повчання», адресованого його дітям і чернігівському князю Олегу Святославовичу, в якому різко засуджував князівські усобиці і закликав до єдності всіх князівських земель.

Оріховський – Роксолан Станіслав (1515 – 1567р.р.) – український мислитель, автор праць «Про природне право», «Про турецьку загрозу», «Напучення польському королю..» та інш. Прибічник ідеї природного права, верховенства закону. Робив спроби вирішити проблему співвідношення світської та духовної влади.

Орлик Пилип Степанович (1682 – 1742р.р.) – український державний і військовий діяч, гетьман України в еміграції (1710 – 1742 р.р.). Народився у Косуті Ошлянського району неподалік від Вільнюса (Литва). Походив з литовсько – чеського роду. Навчався в єзуїтському колегіумі у Вільнусі, а в 1694 закінчив Києво – Могилянську колегію. Автор Конституції (1710р.). Цей документ складався, як договір поміж трьома основними політичними силами козацької держави: гетьманом, генеральною старшиною та Військом Запорізьким. У Конституції Пилип Орлик фактично сформував концепцію правової держави на принципі поділу властей на законодавчу, виконавчу і судову. VI ст. Конституції визначило Державу Війська Запорізького та народу руського як станову виборчу гетьманську монархію парламентського типу.

Подолинський Сергій Андрійович (1850 – 1891 р.р.) – український письменник. Народився в маєтку «Ярославка» на межі Київської і Херсонської губерній у багатій сім’ї. 17-ти річним юнаком Подолинський став студентом природничого факультету Київського університету. Тут він захопився радикальними ідеями і примкнув до організацій які їх пропагували. Прибічник ідеї федеративного устрою слов’янських народів, вважав, що основою майбутньої демократичної держави повинна бути «громада» – об’єднання людей для виконання виробничих функцій і розв’язання громадських справ. Він критикував ідею поділу властей на законодавчу, виконавчу і судову, і, у слід за Марксом захищав диктатуру на взірець Паризької Комуни.

Сковорода Григорій Савич (1722 – 1794 р.р.) – видатний український просвітитель, філософ, літератор. Народився в сім’ї малоземельного козака, в селі Черпухи на Полтавщині. У 1738р. він вступив до Київської академії, де проявив великі здібності, як в оволодінні навчальною програмою, так і в громадянському житті. Був кращим студентом, учасником і солістом студентського хору, тут же зробив перші кроки як композитор. Суворо критикуючи сучасні йому порядки, Сковорода водночас змальовує свій ідеал суспільства. Найбільш прийнятною формою держави він визнає республіку, бо остання, підкреслює він, за своєю сутністю є первісною формою влаштування людського суспільства. Всі симпатії філософа належать республіканській формі правління. Помер Г.С. Сковорода 1794р. на надмогильному пам’ятнику філософу вибита складена ним ще за життя епітафія самому собі: «світ ловив мене, але не спіймав». Сковорода накреслив шлях досягнення суспільного ідеалу через освіту молодого покоління та моральне вдосконалення людини, котру він розглядав як мірило правди.

Франко Іван Якович (1856 – 1916р.р.) – революціонер – демократ, філософ, письменник і вчений. Народився в галицькому селі Нагуєвичі, у сім’ї селянина – коваля. Батько помер раніше, ніж син закінчив Дрогобицьку базиліанську «нормальну» школу, але вітчим, теж селянин, піклувався про продовження його освіти. Незабаром померла й мати. У гімназії Франко був першим учнем. Влітку він випасав худобу і працював у полі. У 1875р. вступив до Львівського університету. Його перу належить понад п’ять тисяч праць – монографій, статей, повістей, віршів. Виступав проти необмеженої монархії, поділяв деякі положення марксизму. Пропагував новий устрій суспільства за допомогою революції, під якою розумів низку культурних, наукових і політичних заходів. Державно – правові погляди викладено в творах : «До світла » та інш. Його політико – правові погляди не втратили актуальності і в наш час.

Хмельницький Богдан Михайлович (1595 – 1657р.р.) – гетьман України, творець Української держави. Місцем народження вважається Суботів. Походженням з дрібної української шляхти (по матері – з козацької ради). Освіту здобув в одній із київських шкіл та у Львівській єзуїтській колегії, добре знав декілька мов, історію, юриспруденцію, військову справу, тощо. Автор « Договірних статей », у яких викладено перспективу розвитку України в складі Росії.

Шевченко Тарас Григорович (1814 – 1861 р.р.) – великий український поет, художник і мислитель революційно – демократичного напряму. Член Кирило – Мефодіївського товариства (1846 – 1847р.р.). Противник абсолютної монархії. Висловлював ідеї республіканізму. Народився в селі Маринці на Черкащині. Батьки його були кріпаками. Перші вісім років вони жили в селі Кирилівка. У 1823р. померла мати і батько одружився вдруге. У 1825р. помер і батько. Хлопець рано виявив хист до малювання. На початку 1831р. Шевченко приїхав до Петербурга і увійшов в гурток художника К. Брюллова. Зусиллями Брюллова і поета В. Шуковського Шевченко викупили у поміщика Енгельгарда. Таким чином він одержав вільну. Світогляд Шевченка формувався і розвивався, коли в Росії і Україні мала місце криза феодально – кріпосницької системи, посилювався процес формування капіталістичного укладу і визрівання революційної ситуації. Т.Г. Шевченко у поглядах на державу і право вперше в Україні поєднав революційність і демократизм.

Яворський Стефан (1658 – 1722р.р.) – український церковний діяч, письменник – полеміст. Народився в Яворові (тепер Львівська обл.) у шляхетній родині. У 1684р. закінчив Киево – Могилянську академію. Виїхав до Речі Посполитої, де навчався в єзуїтських школах. У богословському трактаті «Камінь віри» намагався обґрунтувати питання про невтручання держави у справи церкви, яка повинна вирішувати питання віри і виступати партнером держави у справі розбудови і зміцнення останньої. Водночас мислитель захищав ідею сильної централізованої влади Монарха.

Тема 7. Державно – правові вчення у другій половинні XIX – XX ст.

Питання для обговорення.

1.Вчення утопічного соціалізму.

2.Комуністична державно – правова ідеологія.

3.Державно – правові теорії юридичного позитивізму.

4.Соціологічні державно – правові концепції.

5.Сучасні концепції природного права, правової і соціальної держави.

Рекомендована література: основна : 1,2,4,6,8,9

додаткова: 18,22,23,26,34,35,41,43,47,54,59,

60,61,70,71,76,84,88,95,96,97.

Методичні вказівки до самостійної роботи студентів.

Відповідаючи на перше питання, слід знати, що велику роль у формуванні утопічного соціалізму зіграло раннє християнство, яке проповідувало загальнолюдську рівність і братерство між людьми і особливо євангельський ідеал з усуспільненими формами співжиття. До проблеми держави і права мислителі – соціалісти звертались у пошуках відповідей на питання, якими повинні бути політико – юридичні інститути, здатні адекватно втілити в життя суспільний лад без приватної власності, з соціальною рівністю і справедливістю. Держава і право не були об’єктами дослідження соціалістів – утопістів. За текстом підручника з’ясуйте погляди на державу і право засновників утопічного соціалізму Т. Мора та Дж. Кампанелли, та законспектуйте. Завершити питання необхідно викладанням змісту державно – правових програм Ж.Меле, Морелі, Сен – Сімона,

Ш. Фур’є, Р. Оуена. Занотуйте до конспекту найважливіші питання, держави і права цих вчених.

Друге питання треба починати з аналізу чинників, що сприяли формуванню комуністичної політико – правової ідеології, засновниками якого були К. Маркс, Ф. Енгельс. Вони намагалися з’ясувати умови: вказати шлях реального звільнення трудящих від гніту і злиднів, безправ’я і нерівності, поставили завдання побудувати такого суспільного ладу, в якому відсутнє відчуження виробника від власності. Їх учення було поглиблене його прибічниками і пропагандистами, особлива заслуга тут належить В.І. Ульянову (Ленін), який не тільки розробив учення своїх попередників, а й здійснив спробу практичної реалізації його в умовах Росії. Треба показати, як погляди Леніна на державу та право вплинули на розвиток теорії і практики більшовизму. Апологетами державно-правової ідеології комуністичного спрямування були Й. Сталін і А.Вишинський. Чому? Треба відповіді шукати в підручниках. Слід звернути особливу увагу на те, що важливу роль у розвитку російської суспільно – політичної думки ХІХ ст. зіграла революційно – демократична ідеологія О. Герцена. М. Чернишевського, які виступали з критикою природи буржуазного ладу, звернувшись до ідей утопічного соціалізму. Користуючись текстом підручника, знайдіть та занотуйте в зошиті державно – правові погляди О.Герцена та М. Чернишевського.

Готуючись до відповіді на трете питання, необхідно звернутися до підручника та проаналізувати юридичний позитивізм, який сформувався в середині ХІХ ст., на основі ідей Дж. Остіна, Г. Кельзена, Л.Гумпловича. Результати аналізу занотуйте в зошиті. Зверніть увагу на те, що пози вісти заперечують теорії природного права, визнаючи існування тільки позитивного права, матеріалізованого у прийнятих державою правових нормах. Фактично йдеться про ототожнення права й закону, виданого верховною державною владаю.

Одним із основних напрямків правознавства ХХ ст., стала соціологічна юриспруденція, яка сформувалась як самостійний напрямок у зв’язку з потребою цілеспрямованого вивчення і соціального контролю. Соціологічною юриспруденцією акценти зосереджуються не на з’ясуванні що є право, а як право діє. Відповідь на четверте питання, потребує досконального вивчення державно – правових вчень Л. Дюгі, Р. Паунда, Е. Ерліха, Дж. Кейнса, В. Торстейна.

Відповідь на п’яте питання, пов’язана з аналізом теорії природного права. За текстом підручника з’ясуйте та законспектуйте які варіанти природного права існують? Зверніть особливу увагу на концепцію правової держави і поняття «соціальна держава». Під час заняття студент повинен аналізувати погляди вчених – юристів К. Велькера, Р. Моля, Х. Хеллера та М. Адлера.

Словник термінів:

Антикомунізм – ідейна і політична течія, яка заперечує комуністичну перспективу людства, ставить на меті повне розвінчання комуністичної ідеї, обґрунтування утопічності її і навіть реакційності.

Апологетика – упереджений захист, вихваляння чогось замість об’єктивного судження.

Більшовизм – течія політичної думки і політична партія, сформована в 1903 р. в результаті боротьби російських революціонерів – марксистів, очолюваних В.І. Леніним, за створення революційної партії.

Держава правова – концепція побудови держави на принципах виконання закону незалежно від міркування доцільності чи недоцільності; однакова обов’язковість закону для всіх незалежно від посади, соціального походження: «що не заборонено - дозволено», але не «що не дозволено - заборонено».

Держава загального благоденства – неоліберальна концепція соціально – економічного розвитку суспільства, поширена в 60-х роках ХХ ст. Згідно з нею західне суспільство через значне зростання технології, економічного розвитку і управління здатне забезпечити для всіх своїх членів відносно високий рівень життя, створити однакові можливості для просування і кар’єри. Автором цієї концепції вважають відомого американського економіста і політолога Д.К. Гельбрейнта.

Економічний базис – система виробничих відносин суспільства на даному етапі існування його в єдності та взаємодії з продуктивними силами, що перебувають на певному рівні розвитку.

Евристика – наука, що вивчає продуктивне творче мислення (евристична діяльність); метод навчання, що веде походження від Сократа (так звані сократичні бесіди).

Егалітаризм – концепція загальної рівності, яка набула поширення, починаючи з епохи буржуазних революцій (Руссо, Бабеф та інш.). Центральні проблеми егалітаризму – співвідношення внеску і винагороди, здібностей і потреб, можливостей, бажаності й міри перерозподілу доходів та інш.

Загальне право – юридичне явище – позитивне право, тобто право в основному на свободу й обґрунтованість поведінки с точки зору норм закону.

Індустріальне суспільство – одна з найпоширеніших категорій, у якій західна соціологія аналізує походження і природу сучасних «розвинених» суспільств і узагальнює характер перетворень, які відрізняють цивілізовані суспільства від «традиційних» (родоплемінних і феодальних).

Інтернаціонал – міжнародний пролетарський гімн, партійний гімн російської революційної соціал – демократії (з 1906р.),КПРС (з 1944р.) та інших комуністичних і робітничих партій. Текст Е. Потьє, музика П. Дегейтера. У 1918 – 1943р.р. гімн Радянської держави.

Інформаційне суспільство – концепція, що замінила теорії «індустріального» й «постіндустріального» суспільства. Основана на тому, що інформатика, комп’ютери та мікроелектроніка визначають і перетворюють усю соціальну систему і виступають, як засіб створення нових соціальних, надкласових, наднаціональних структур, що докорінно змінюють механізм суспільного розвитку.

Капіталізм – суспільно – політична формація, що прийшла на заміну феодалізму: економічною основою є приватновласницький характер виробництва і присвоєння, в тому числі результатів найманої праці.

Комунізм – сукупність доктрин і політичні рухи, які ставлять за мету утворення суспільства соціальної справедливості і свободи особи на основі усуспільнення засобів виробництва і ліквідації експлуатації людини людиною.

Ленінізм – творчий розвиток В.І. Леніним Марксового вчення про соціалізм і комунізм. Головним у Ленінізмі є вчення про соціалістичну революцію, про історичну місію робітничого класу, про диктатуру пролетаріату, як основне знаряддя побудови соціалізму.

«Масового суспільства теорія» - соціологічна і філосовсько – історична концепція, що пояснює соціальні та особистісні відносини сучасного суспільства з точки зору зростання ролі народних мас в історії і розглядає цей процес як патологію суспільства.

Меритократія – (влада найобдарованіших) – різновид технократичних теорій, за якими капіталізм трансформується в суспільство, де на керівні пости висуватимуться найбільш здібні люди з усіх верств. Виправдовує поділ на еліту й керовані маси.

Монократія – деспотична форма правління в державі, на чолі якої стоїть одна особа. Монократичний тип правління найчастіше здійснює монарх, влада якого довічна і спадкова.

«Національного соціалізму теорія» - система поглядів на розвиток суспільства по шляху до соціалізму, побудована на основі абсолютизації національно – специфічних умов та ігнорування загальних законів соціального розвитку.

Ортодокс – той, хто неухильно додержує певного вчення, доктрини, системи поглядів, послідовний.

Партократія – шар вищих партійних чиновників, що посідають ключові пости в партії, концентрують у своїх руках всю повноту влади і присвоюють собі право виступати від імені партійних мас.