Тема 5. Формування передумов ринкової економіки в країнах Європейської
цивілізації (ХУ І-перша пол. ХУІІ ст.)
61. Техноло́гія— наука («корпус знань») про способи (набір і послідовність операцій, їх режими) розв'язання задач людства за допомогою (шляхом застосування) технічних засобів (знарядь праці).
Будь-яка технологія передбачає:
· Предмет праці (предмет технологічного впливу, технологічний об’єкт),
· Засоби праці (технологічні засоби),
· Носія технологічних функцій (працівника, колективу тощо),
· Рівень технологічного розвитку суспільства.
Технологія має безпосередній вияв у структурі виробничого процесу (технологічному процесі).
При цьому:
· — Під терміном виріб слід розуміти будь-який кінцевий продукт праці (матеріальний, інтелектуальний, моральний, політичний тощо);
· — Під терміном номінальна якість слід розуміти якість прогнозовану або заздалегідь задану, наприклад, обумовлену технічним завданням і узгоджене з технічною пропозицією;
· — Під терміном оптимальні витрати слід розуміти мінімально можливі витрати. Які не тягнуть за собою погіршення умов праці, санітарних та екологічних норм, норм технічної та пожежної безпеки, наднормативний знос знарядь праці, а також фінансових, економічних, політичних та ін ризиків.
У промисловості і сільському господарстві опис технології виконується в документах, що іменуються операційна карта технологічного процесу (при докладному описі) або маршрутна карта (при короткому описі). У сценічному мистецтві технологія виконання вистав, п'єс, зйомки кінофільмів, описується сценарієм. Стосовно до політекономії та економіці при зміні громадської думки застосовується термін Пі-Ар (від Англ. PR — Public Relations — зв'язок з широкою громадськістю), часто неправильно сприймається громадськістю як рекламна / інформаційна акція. Стосовно до політики з 70-х років минулого століття встановився термін дорожня карта (дослівний переклад англомовного терміну Road map). Технологіями морального плану називаються закони предків (чого робити не можна або якщо робити, то що і як), правила поведінки людини в суспільстві, кодекс честі, конституція (у цивілізованому суспільстві), поняття (у кримінальному світі) тощо. Загальний рівень розвитку та «сума» технологій — технологічний уклад є важливою складовою культури, що істотно (визначально) впливає на сталість розвитку економіки, відтак є однією з найхарактерніших визначальних рис цивілізації. Серед інших технологій часто виділяють високі технології — найбільш високорозвинуті (найсучасніші) технології, що є «наукоємними», тобто які інтенсивно використовують найновіші наукові досягнення. Наприклад виробництво мікропроцесорів, сучасних автомобілів тощо Прийнято вважати, що такі технології є найважливішими з точки зору «забезпечення майбутнього» людства.
62. Інтенсифікація виробництва(від фр. Intensification — напруженість, посилення і лат. Facic — роблю) — процес суспільного виробництва, що базується на застосуванні більш ефективних засобів, предметів праці, більш кваліфікованої робочої сили, передових форм і методів організації праці, зростаючої інформованості тощо у відповідності з найновішими досягненнями науково-технічного прогресу. І. В. Суттєво відрізняється від екстенсивного розвитку суспільного виробництва, яке базується на кількісному зростанні засобів виробництва, робочої сили, незмінних формах і методах організації виробництва і носить затратний характер, І. В. Має антизатратну спрямованість: фондозберігаючу, працезберігаючу, матеріале - і ресурсозберігаючу, всебічну. При фондозберігаючій формі І. В. Зростає завдяки впровадженню нової техніки і технології, що зумовлює зменшення потреб у робочій силі при одноразовому зростанні складної праці. Внаслідок цього зростає продуктивність праці. При працезберігаючій формі І. В. Посилюється завдяки зростанню інтенсивної праці певного незмінного числа працівників або при виконанні тих самих обсягів робіт меншою кількістю працюючих. Матеріало- і ресурсозберігаюча форми І. В, означають застосування більш економічних предметів праці (композитних матеріалів, сплавів різних полімерів та ін.) І більш раціонального використання предметів праці, а також споживання меншої кількості сировини, електроенергії тощо. При всебічній формі І. В. Має місце раціональне поєднання всіх попередніх форм, завдяки чому якісно зростає ефективність суспільного виробництва. Розгортання науково-технічної революції створює об'єктивні умови для впровадження всебічної форми І. В. Для України особливо велике значення на сучасному етапі має впровадження фондозберігаючої та матеріало- і ресурсозберігаючої форм І. В.
63. Продуктивність праці— ефективність виробничої діяльності людей в процесі створення матеріальних благ і послуг. П. П. Вимірюється кількістю продукції або послуг, вироблених працівником за одиницю робочого часу (рік, місяць, тиждень тощо), або кількістю робочого часу, затраченого на виробництво одиниці продукції чи надання послуги, У виробництві будь-якого товару бере участь жива та минула (або уречевлена) праця. Зростання П. П. У суспільстві в цілому означає економію обох видів праці або зниження суспільно необхідного робочого часу на виробництво одиниці товару чи послуги. При цьому частка живої праці зменшується, а частка минулої — зростає, але кількість живої праці зменшується помітніше, ніж зростає кількість минулої праці. Отже, загальна сума праці, втіленої в товарі чи послузі, зменшується. Найбільш точним вираженням суспільного рівня П. П. Є показник виробництва національного доходу на душу населення або на одного працівника. Зростання П. П. У суспільстві в найзагальнішому плані залежить від рівня розвитку продуктивних сил. Більш конкретними факторами зростання суспільної П. П. Є використання досягнень НТР у виробництві, поглиблення суспільного поділу праці, в т.ч. Міжнародного, у формі спеціалізації, кооперування й комбінування виробництва, впровадження госпрозрахунку, нових форм організації праці, досягнення реального плюралізму форм власності та ін. Зростання П. П. Залежить від рівня освіти, кваліфікації робітника, його культури, свідомості, психологічного стану тощо. Всього налічують близько 60 факторів зростання П. П., які належать лише до системи продуктивних сил. Крім цього є фактори зростання П. П., які належать до всього технологічного способу виробництва (тобто продуктивних сил і техніко — економічних відносин), до відносин власності до надбудовчих відносин (наприклад, вдосконалення законодавства) тощо.
64. Суспільний поділ праці— сукупність різних видів виробничої діяльності. Світовий поділ праці — основна форма суспільного виробництва, існує в різних формах, що відповідають рівню розвитку продуктивних сил і характеру виробничих відносин. Світовий поділ праці ділиться на загальний, що означає поділ суспільного виробництва на крупні роди (промисловість, землеробство, транспорт тощо); частковий — поділ родів на види, підвиди; одиничний — поділ праці всередині підприємства відповідно до технологічного процесу і його організації. Поряд з цим існує професійний поділ праці, тобто спеціалізація працівників; територіальний — спеціалізація виробництва в межах однієї країни, економічних районів; міжнародний — спеціалізація окремих країн у випуску певних товарів. С. П. П. — один з головних чинників розвитку знарядь праці, технології та організації виробництва. Шляхом С. П. П. Досягається обмін трудовою діяльністю, в результаті чого працівник певного виду конкретної праці отримує можливість використовувати інші потрібні йому вироби. Генезис С. П. П, включає три етапи. Це — виділення скотарських племен, відокремлення ремесла від землеробства, відособлення торгівлі. Цей напрям еволюції С. П. П. Сприяв зростанню продуктивних сил, створив матеріальні передумови для регулювання обміну, виникнення приватної власності і поділу суспільства на класи, розмежування між містом і селом, фізичною та розумовою працею тощо. Під впливом науково-технічного прогресу, розширення сфери взаємодії людини з природою, відбувається постійне поглиблення С. П. П., що виявляється у розвитку спеціалізації виробництва, в т.ч. Галузевої, міжгалузевої, предметної, подетальної, агрегатної, технологічної. Про загальний рівень розвитку С. П. П. В Україні свідчить структура її національного доходу на початку 90-х років XX ст. Зокрема, частка промисловості становила 43%, сільського господарства — 28%, будівництва — 11%, зовнішньої торгівлі — 6%, зв'язку і транспорту — 5%, інших сфер економіки — 7%. Це характеризує Україну як індустріально-аграрну державу, яка має резерви та повинна орієнтуватись на проведення суттєвих структурних зрушень у суспільному виробництві на основі розвитку С. П. П.
65. Мануфактура - ( від лат.— рука і — обробіток, виготовлення) — одна з ранніх форм капіталістичного підприємництва, заснованого на ручній ремісн. Техніці і поділі праці. М. Як стадія розвитку пром-сті передувала великій машинній індустрії. Залежно від рівня розвитку виділяють три форми М.: розсіяна (коли підприємець — власник капіталу постачав ремісникам сировину і знаряддя в-ва, потім скуповував у них вироблену продукцію і сам збував її), змішана (поєднувала виконання окр. Операцій у централіз. Майстерні і вдома), централізована (наймані або прикріплені робітники об'єднувалися в одній майстерні). За внутр. Технол. Структурою М. Поділялися на гетерогенні (готовий продукт одержували у результаті мех. Об'єднання самост. Часткових продуктів) та органічні (продукт виготовлявся шляхом послідовно пов'язаних між собою процесів). Як провідна форма кап. В-ва М. Виникла в серед. 16 ст. У країнах Зх. Європи (Англія, Голландія, Італія та ін.) І панувала до ост. Третини 18 ст. У Росії М. З'явилася у 17 ст., велика ж мануфактурна пром-сть виросла у 1-й чв. 18 ст. Осн. Галузями були металургія і металообробка, суднобудування, текстильна і шкіряна пром-сть. Наприкінці 18 ст. У Росії налічувалося понад тисячу М. З поч. Виникнення і до скасування кріпосного права в Росії поряд з кап. М. Існували казенні, вотчинні (поміщицькі), посесійні М., на яких широко використовувалася праця кріпосних селян, що було узаконено правовими актами, насамперед зак-вом Петра І про роб. Силу. Ця роб. Сила формувалася переважно із селян, примусово приписуваних до заводів і фабрик Використання примус, праці на М. Повністю припинилося у Росії після сел. Реформи 1861. Значна частина М. Переросла у фабрики. Ті ж М., які збереглися, стали другорядною формою організації пром-сті й існували у 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. Насамперед як придаток до фабрик В Україні початок мануфактур, в-ва припадає на 16 ст. У 17 ст. Вони вже відігравали значну роль в економіці Лівобереж. України і Слобожанщини, а в 20-х рр. 18 ст. Тут створюються великі централізовані М. На Правобережжі і західноукр. Землях цей процес розпочався у 70-х рр. 18 ст. М. Розвивалися до серед. 19 ст. Як капіталістичні (з використанням найманої праці), так і здебільшого засновані на примус, праці селян (вотчинні, посесійні), а також змішані. Підприємства мануфактур, типу почали розвиватися у багатьох галузях, насамперед у водяному і вітряному млинарстві. Причому буд-во та експлуатація млинів допускалися в Україні-Гетьманщині за спец, універсалами гетьмана. До М. Належали також залізоробні і поташні виробництва, скляні гути, селітроварні, папірні, зброярні. М. Діяли і в ткацькому, шевському, кравецькому, шкіряному, ливарному, соляному, цукроварному та ін. В-вах. Мануфактурна форма була поширеною і у винокурінні (ґуральництво, броварництво, медоваріння). Скасування кріпосного права в Росії 1861 прискорило екон. Розвиток і Наддніпр. України, що привело врешті-решт до пром. Перевороту — переходу від М. З її ручною ремісн. Технікою до великого машинного фабр.-завод. В-ва. Пром. Переворот у західноукр. Землях, який також супроводжувався переходом від М. До фабр. В-ва, почався пізніше, ніж у Сх. Україні, і до того ж відбувався повільніше. Хоч Наддніпрянщина та західноукр. Землі в екон. Розвитку і просунулися далеко вперед у 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст., однак вони істотно відставали у цей період від передових країн світу, що значною мірою було наслідком грабіжницької антиукр. Політики правлячих кіл Російської та Австро-Угорської імперій, до складу яких входили обидві частини України.
66. Монополія (від гр. Mono — один і роlео — продаю) — крупні підприємства, об'єднання підприємств (картелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати), які виробляють переважну кількість продукції певного виду, завдяки чому обмежують конкуренцію, посідають домінуюче становище на ринку, впливають на процес ціноутворення і отримують високі (монопольні) прибутки. Основними причинами виникнення М . Є дія закону концентрації виробництва та капіталу, в основі якого лежить усуспільнення виробництва та праці, централізація капіталу, еволюція власності від індивідуальних форм до колективних. Такі підприємства або їх об'єднання монополізують переважну частину науково-дослідних розробок, патентів, ліцензій, передову техніку і технологію, найбільш кваліфіковану робочу силу, найкращі форми та методи організації виробництва та інші фактори. До складу сучасних монополій входять крупні промислові, торгові, транспортні підприємства, банки тощо. Вони, як правило, носять багатогалузевий та міжгалузевий характер. Так, у США серед 500 наймогутніших монополій більшість має у своєму складі підприємства 11 галузей, а наймогутніші — до 30—50 галузей, з 200 наймогутніших корпорацій цієї країни близько 80% — транснаціональні.
Всередині гігантських монополістичних об'єднань виділяються комбінати (технологічно пов'язані між собою підприємства), диверсифіковані багатогалузеві об'єднання (між підприємствами існують виробничі зв'язки у взаємній поставці комплектуючих виробів тощо), конгломерати (багатогалузеві об'єднання, між якими немає виробничих зв'язків і які пов'язані між собою фінансовим контролем). При з'ясуванні суті монополій недостатньо виходити лише із семантичного значення слів „ моно" — один і „ полео" — продаю, тобто єдиний продавець, оскільки у розвинутих країнах Заходу типовою є ситуація, коли 3—4 монополістичних гіганти панують у тій чи іншій галузі промисловості, у відповідності з цим критерієм вони не є монополіями (такий стан західні вчені називають олігополією: „ оліго" — мало, небагато); а малесенька бакалійна лавочка у сільській місцевості належить до монополії. Насправді олігополія є формою групової монополії. В Україні з 380 найбільших промислових підприємств 51,8% є єдиними виробниками певної продукції. У господарстві республіки понад 90% монопольних адміністративно-організаційних структур.
67.Експансія(відлат. Expansio — поширення, розширення) — І. Одна з форм зовнішньої політики, спрямованої на розширення території країни шляхом приєднання чи поглинання сусідніх територій.
2. Економічне і політичне уярмлення інших країн, захоплення нових ринків збуту, сфер впливу, джерел сировини.
3. Розширення «формаційного» політикоідеологічного простору, тобто залучення нових країн до певного «табору» (напр., соціалізму чи капіталізму). Експансіяздійснюється силовими методами: шляхом збройної агресії, політикодипломатичним тиском, економічним насиллям.
68. Коло́нія(лат. Colonia — поселення) — поселення громадян поза межами своєї країни; територія чи країна, що позбавлена незалежності та знаходиться під владою іншої держави (метрополії).
69. Конкістадори (ісп. Од ч конкістадор - завойовник, підкорювач ..), Учасники Конкісти, тобто завойовницьких походів європейців (в основному іспанців) в Новий Світ: морських - у Вест-Індію (див. ВЕСТ-ІНДІЯ), на Філіппіни, уздовж берегів Північної і Південної Америки; сухопутних - в глиб обох материків. Основна маса конкістадорів була представлена найманими солдатами, зубожілі дворянами і злочинцями, які зволіли заокеанську невідомість в'язниці, каторги або смертної кари. У цю армію авантюристів увійшло некториє число ремісників, королівських чиновників різних рангів, ченців-місіонерів, а також просто шукачів пригод. Їх ентузіазм підігрівався розповідями про неймовірних багатствах Нового Світу, про достаток золота, про чарівну країну Ельдорадо, про джерело вічної молодості і ін.
70. Первісне нагромадження капіталу— історичний процес відокремлення безпосередніх працівників, перш за все селян, від засобів виробництва, в результаті якого вони перетворювались у капітал, а працівники — у найманих робітників, П. Н. К. Є вихідним пунктом капіталістичного способу виробництва. В Англії цей процес почався в останній третині XV ст. Оскільки для розвитку вовняної мануфактури було вигідним вівчарство, феодали стали захоплювати общинні, державні землі. В найманих робітників перетворювались селяни. Одночасно із заможної частини селян виділялись перші фермери — капіталісти, багатша частина ремісників; у промисловий капітал перетворювався лихварський та торговий, П. Н. К. Прискорювалось завоюванням колоній, нещадною експлуатацією місцевого населення, ростом — податків, наявністю державного боргу. Оскільки кредиторами держави були власники грошового капіталу, то за урядовими позиками виплачувались великі проценти тощо.
71. Ціна - — грошовий вираз вартості товару, що базується на суспільно необхідних затратах праці (див. Ціноутворення). В умовах капіталістичного товарного виробництва Ц. Під впливом конкуренції та анархії виробництва стихійно коливаються навколо вартості, залежно від співвідношення попиту і пропозиції товарів. За імперіалізму поширилася практика застосування монопольних цін з метою захоплення ринків і одержання максимального прибутку. Екон. Політика капіталістичних д-в спрямована на регулювання Ц. Товарів в інтересах монополій. Але, незважаючи на втручання бурж. Д-ви в цей процес, ціноутворення має стихійний характер. За соціалізму функціонування Ц. Зумовлюється існуванням товарно-грош. Відносин і діянням вартості закону. На основі сусп. Власності на засоби виробн., плановості виробн. І діяння основного економічного закону соціалізму формуються планові Ц., які є одним з важливих важелів господарського механізму. В соціалістичному суспільстві існує взаємопов'язана з держ. Планом і бюджетом система Ц., яка складається з оптових Ц. На пром. Продукцію, закупівельних Ц. На продукцію с. Г., роздрібних Ц. На товари нар. Споживання, тарифів і Ц. На комунальні та побутові послуги, послуги транспорту, зв'язку, електро- і теплоенергію тощо. До роздрібних цін належать також Ц. Колг. Ринку, що формуються під впливом співвідношення попиту і пропозиції, рівня держ. Роздрібних Ц. Та наявності товарів у сфері держ. Торгівлі. Серед оптових цін пром-сті розрізняють оптові Ц. Підприємств (собівартість плюс прибуток), за якими продукцію реалізують підприємства, а також оптові Ц. Пром-сті (складаються з оптових Ц. Підприємств і постачально-збутової націнки), за якими підприємства одержують пром. Продукцію. Крім того, оптові Ц. На деякі види продукції, залежно від рівня трансп. Витрат, а також роздрібні Ц., залежно від рівня заробітної плати в тому чи іншому регіоні, місця виробн. І споживання окремих видів продукції, поділяють на єдині та поясні (зональні). Встановлюють також оптові розрахункові Ц., які затверджують диференційовано для підприємств певної галузі або регіону з неоднаковими об'єктивними умовами виробн., а отже і різними виробничими затратами. Такі розрахункові Ц. Діють в межах даної галузі (району). Реалізацію продукції ін. Галузям здійснюють за цінами єдиного рівня. Серед оптових і роздрібних Ц. Єсезонні (на овочі, фрукти тощо) і тимчасові (на товари нар. Споживання підвищеної якості та ін.), договірні оптові Ц. На окремі партії нових видів товарів.
72. Фондова біржа— організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Головними функціями Ф. Б. Є: а) зосередження попиту і пропозиції щодо цінних паперів; б) формування їхнього біржового курсу; в) забезпечення здійснення угод купівлі — продажу цінних паперів та розрахунків за ними; г) впорядкування відносин торгівлі цінними паперами; д) перевірка інформації про фінансовий і господарський стан емітентів, цінні папери яких офіційно котируються на Ф. Б. Вона є одним з інститутів — регуляторів, має право встановлювати правила, обов'язкові для учасників біржової торгівлі. В Україні Ф. Б. Набуває прав юридичної особи з моменту реєстрації її Кабінетом Міністрів. Українська Ф. Б.— централізований біржовий інститут, філії якого є в кожному обласному центрі (місті). На Українській Ф. Б. Торги здійснюються в режимі електронної торгівлі та торгівлі «з голосу». Цінні папери, які котируються на біржі, випущені досить відомими емітентами. У зв'язку з існуванням чітких процедур допуску до котирування на біржах, а також пред'явленням до емітентів високих вимог щодо стану господарської діяльності в кожній країні, цінні папери, які обертаються на біржових ринках, вважаються більш надійними і престижними.
73. Товарна біржа- найрозвиненіша форма організації регулярного оптового ринку, на якому здійснюється торгівля здебільшого сировинними, пром., прод. Товарами за зразками чи стандартами, що містять перелік їхніх осн. Ознак (якість, сортність). На Б. Т. Здійснюється купівля-продаж не тіїїьки реальних товарів, що є в обігу, а й тих, які ще будуть вироблені (напр., пшениця майб. Врожаю), а також стандартних контрактів на вказані товари.
Перші Б. Т. Було засн. У 15—16 ст. В Італії (Венеції!, Генуя, Флоренція), а згодом - у великих торг, центрах ін. Захщноєвроп. Країн: Антверпені (1531), Ліоні (1545), Лондоні (1565). 1608 було організовано Амстердамську Б. Т., на якій уперше почали здійснюватися операції з акціями і строкові угоди. Перші товарні біржі створювалися переважно приватними особами. Однак у Німеччині цією справою займалась д-ва, засновуючи біржі й регулюючи їхню діяльність. У Рос. Імперії, де перша Б. Т. Була організована у Санкт-Петербурзі 1793, д-ва здійснювала на неї обмежений вплив через законодавство. На тер. України першу Б. Т. Було ств. В Одесі 1796 (функціонувала як хлібна). Основи правового становища сучас. Б. Т. В Україні закріплені Законом «Про товарну біржу» (1991). Згідно зі ст. 1—5 цього закону Б. Т. Є організацією, яка на добровільних засадах об'єднує юрид. І фіз. Осіб, що займаються вироб. Та комерц. Діяльністю, і має на меті надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товар, цін, попиту та пропозиції на товари, вивчення, упорядкування та полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торг, операцій. Б. Т. Діє на основі самоврядування, госп. Самостійності і є юрид. Особою, яка володіє спец, правоздатністю. Майно Б. Т. Належить їй на праві власності і формується за рахунок пайових, вступних і період, внесків її членів, надходжень від бірж, операцій і надання послуг підрозділами біржі, штрафів за порушення статуту товарної біржі і правил бірж, торгівлі, а також ін. Грош. Надходжень, які не суперечать чинному законодавству. Орг.-правова форма Б. Т. Законом не визначена. За заг. Правилом Б. Т. Створюються у формі акціонерних товариств закритого типу або товариств з обмеженою відповідальністю з урахуванням особливостей, передбачених законодавством. Правовий статус конкретних Б. Т. І зміст їхньої діяльності визначають локальні нормативні акти: статут біржі, правила бірж, торгівлі і біржового арбітражу.
Засновниками і членами Б. Т. Можуть бути будь-які фіз. Та юрид. Особи (в т. Ч. Іноземні), за винятком органів держ. Влади та управління, а також бюджет, держ. Установ, організацій. Умовами членства в Б. Т. Є сплата пайового (для засновників) або вступного (для ін. Членів біржі) внеску. Розмір внеску дорівнює вартості біржового (брокерського) місця, визначеній на основі попиту та пропозицій на нього. Особа, що сплатила пайовий або вступний внесок, стає власником бірж, місця і може здавати у найм свої членські права або продавати їх за встановленими біржею правилами. Потреба у придбанні названих прав заінтересованими особами пояснюється законод. Обмеженнями щодо участі в біржовій торгівлі. Права здійснення бірж, операцій та одержання за це винагороди від клієнтів, а також користування усіма послугами біржі, згідно зі ст. 9 Закону «Про товарну біржу», надані лише членам Б. Т.
Органами управління Б. Т. Є: заг. Збори її членів, бірж, комітет (рада біржі), виконавча дирекція. Контрольний орган — контр.-ревіз. Комісія. Функц. Структура біржі включає спец, підрозділи: розрахункову палату, бірж, арбітраж, котувальну комісію та ін. Підрозділи, необхідні для її діяльності. Б. Т. Працює за принципами публ. Проведення торгів, рівноправності їх учасників та застосування вільних (ринкових) цін. Бірж, торгівля провадиться за спец, правилами, які встановлюються відповідно до чинного законодавства та є осн. Документом, що регламентує порядок здійснення бірж, операцій, вирішення спорів з цих питань. Ці правила затверджуються заг. Зборами членів Б. Т. Або уповноваженим ними органом. У бірж, торгах безпосередню участь беруть члени біржі або бірж, брокери — фіз. Особи, котрі зареєстровані на біржі відповідно до її статуту і чиї обов'язки полягають у виконанні доручень членів біржі, яких вони представляють, щодо проведення бірж, операцій шляхом підшукування контрактів та в поданні здійснюваних ними операцій для реєстрації на біржі.
74. Меркантилізм (від анлг. Merkantilism — торговець, купець)— економічне вчення в політичній економії", яке виникло в епоху пізнього середньовіччя в останній третині XV ст. І відображало інтереси торгова буржуазії в період первісного нагромадження капіталу. Оскільки основною формою багатства представники М. Називали золото і срібло (тобто мінову вартість), то воно, на їх думку, нагромаджувалося в результаті зовнішньої торгівлі. На першому етапі свого розвитку (XV — початок XVI ст.) М. Виступав у формі монетаризму, який ідеалізував благородні метали і вважав їх єдиною формою багатства. Тому його представники виступали проти вивозу грошей із країни, за обмеження імпорту. На другому етапі свого розвитку М. (хоч і вважав золото і срібло основними видами багатства, але виступав за розвиток зовнішньої торгівлі) не забороняв вивіз грошей із країни. Окремі представники М. Виступали за обкладання іноземних товарів високими митами, за досягнення активного торгового балансу шляхом розвитку національного виробництва і вивозу частини товарів за кордон, за посилення ролі держави. Представник французького М. Монкретьєн розглядав гроші як товар, проте не зміг з'ясувати, чому товар стає грошима, В цілому західноєвропейські меркантилісти єдиним джерелом прибутку вважали нееквівалентний обмін. В основному М. Був прогресивною економічною теорією. Вперше розкрив основну мету розвитку капіталістичного способу виробництва.
75. Товар — продукт праці, виготовлений з метою обміну або продажу. Обмін, а потім і продаж, є одним із засобів задоволення тих чи інших потреб суспільства і з'являється разом із суспільним поділом праці та економічним відособленням окремих виробників, які спеціалізуються на виробництві різних продуктів, Тому обмін продуктами мав місце в умовах первіснообщинного способу виробництва, більше поширеним став в умовах рабовласницького та феодального способів, хоча переважаючим у них було натуральне господарство. Лише у капіталістичному суспільстві виробництво продуктів як T. Стає загальним, оскільки T. Стає і робоча сила. T. Має дві основні сторони: споживчу вартість і вартість. Споживча вартість — це насамперед певний предмет, річ, яка завдяки своїм властивостям, задовольняє певні потреби людини. Вона виступає носієм вартості та форми її прояву — мінової вартості, а також матеріальним носієм суспільних відносин і мети виробництва. Споживчу вартість необхідно вивчати як споживчу вартість для інших, тобто як суспільну споживчу вартість, яка є проміжною ланкою між виробництвом і споживанням, органічно пов'язана з якістю продукції й ефективністю виробництва. Як споживча вартість, всі T. Якісно різноманітні і не можуть безпосередньо прирівнюватись один до одного. Так само не схожі між собою і всі види конкретної праці, які створюють споживчу вартість. Кожен вид конкретної праці має специфічні особливості — мету, характер трудових операцій, засоби праці. Але як носії вартості всі, Т. Однорідні і відрізняються один від одного лише кількістю втіленої в них суспільної праці. Вартість створюється абстрактною працею — витратами фізіологічної енергії товаровиробника — його м'язів, нервів, мозку. Але лише в умовах товарного виробництва ці витрати енергії людини стають носіями вартості. Тобто вартість і абстрактна праця — категорії суспільні, породжені розвитком товарно-грошових відносин. Конкретна праця виступає як приватна, бо сам товаровиробник вирішує, якою саме конкретною працею він буде займатись; але насправді всі товаровиробники тісно між собою пов'язані розподілом праці.
76. Засоби виробництва- сукупність засобів і предметів праці, які використовуються людьми в процесі виробництва матеріальних благ. До предметів праці відносять все, що піддається відповідній обробці у процесі виробництва, на/Що фактично спрямована праця людини. Сюди належать природні ресурси і предмети, до яких уже була застосована праця і які внаслідок цього стали певною сировиною (метал, кокс, бавовник, пряжа). У сучасному виробництві предметами праці переважно стають продукти попередньої праці. З розвитком науково-технічного прогресу створюється реальна можливість поставити на службу виробництву якісно нові предмети праці. Незважаючи на це, первинною основою предметів праці була і залишається земля, природа. Другою складовою частиною З. В. Є засоби праці — предмети або знаряддя, які людина ставить між собою і предметом праці. Вони служать засобом впливу людини на предмети праці, змінюють їх. Ступінь розвитку засобів праці свідчить про рівень виробництва. До засобів праці належать інструменти, механізми, машини, двигуни, апарати, різні пристрої. У сучасних умовах засоби праці поповнюються керуючими пристроями, автоматизованими Системами, комп'ютерними центрами, які позитивно впливають на зміну технологічних процесів. З. В. В економічній теорії не мають однозначної оцінки.
77. Позаекономічний примус— форма примусу до праці, основана на особистій залежності трудящих, на відносинах панування і підкорення. Найбільшою мірою П. П. Був властивий рабовласницькому способу виробництва, де здійснювалась пряма і відкрита експлуатація рабів. При феодалізмі він здійснювався через насильницький примус селян працювати в поміщицькому господарстві, що знаходило свій економічний вияв в існуванні відробної ренти. При капіталізмі існує переважно економічний примус до праці (наявність свободи, але відсутність засобів виробництва змушує найманого робітника продавати свою робочу силу капіталісту), а П. П. Використовувався в період первісного нагромадження капіталу, при експлуатації народів в колоніях. П. П. Існував і в умовах так званого соціалізму під час проведення в життя сталінської політики колективізації, масових репресій мільйонів невинних людей і рабської праці в спецтаборах, за відсутності паспортів у значної частини сільського населення.
78. Корпорація (від лат. Corporatio — об'єднання, співтовариство) — акціонерна компанія, у якій на основі централізації капіталів і заощаджень найманих працівників здійснюється колективне привласнення результатів виробничої діяльності залежно від величини отриманих на внесені кошти акцій. К. Називаються акціонерні компанії у США, які мають статус юридичної особи. Вони існують удвох основних формах: 1) закриті акціонерні компанії — об'єднання на основі переважно сімейних і родинних зв'язків, дрібних капіталів і трудових заощаджень невеликої кількості осіб (до 300 чоловік), акції яких не котируються, тобто не продаються і не купуються на фондових біржах; 2) відкриті акціонерні компанії — об'єднання, у яких на основі централізації крупних капіталів і трудових заощаджень значної кількості найманих працівників випускається у вільний продаж величезна кількість акцій, а функції управління великими підприємствами компанії зосереджуються в руках верхньої ланки професійних управлінців (менеджерів). Так, у США із загальної чисельності підприємств (близько 18 млн. На початку 90-х років XX ст.) Нараховувалось більше 3 млн. Корпорацій, а на Нью-Йоркській фондовій біржі (в обігу перебуває понад 90% ринкової вартості всіх акцій) котирувалися акції приблизно 2 тис. Наймогутніших акціонерних компаній, які є найбільш адекватною формою монополій. Кількість акціонерів у середній за розмірами К. США становить близько 60 тис. Чоловік, а у таких гігантських монополіях як „Дженерал моторе", ІТТ — відповідно 1,5 і 3,2 млн. Переважна більшість К, за своїми масштабами є дрібними та середніми капіталістичними фірмами. Частка залученого шляхом продажу акцій капіталу у 500 наймогутніших монополіях США становила в середньому 45%. У 1929 р. В США нараховувалось 1 млн. Акціонерів, а на початку 90-х років — близько 50 млн. Один акціонер володіє акціями в середньому на суму 600 доларів, а 1 % найбагатших сімей зосередив у своїх руках понад 50% акцій крупних корпорацій. У випадку банкрутства К. Відповідає за своїми зобов'язаннями тільки власним майном, а не майном акціонерів — тобто є компанією з обмеженою відповідальністю. Вищі менеджери крупних корпорацій за рівнем своїх доходів, наявністю економічної влади, за способом життя, юридичним статусом тощо належать до крупної буржуазії; середня ланка управляючих за рівнем доходів, способом життя і т. Ін. — до середньої та нижньої ланок, що за названими вище параметрами наближається до рівня кваліфікованих працівників.
79. Алькабала— найважливіший податок, що існував у Кастілії, Іспанії та іспанських колоніях. Цим податком обкладалися всі торгові угоди і він складав певний відсоток від суми контракту, тобто був податком з обороту. Податок приносив найбільший дохід королівської скарбниці Кастілії. Десятина приносила більше доходу, але стягувалася на користь католицької церкви, а не короля.
Алькабала залишилася в Іспанії як спадок арабського панування. Спершу була муніципальним чи сеньйоральним платежем, а з 1342 року стала державним податком. Спершу ставка становила 5%, пізніше 10% з продажу рухомого майна, 5% з продажу нерухомості і 1% з усієї нерухомості. Тобто фактично окрім податку з обороту пізня алькабала була також податком на власність.
80. Секуляризація - процес звільнення всіх сфер суспільного і особистого життя під контролю релігії (від лат. Saeculum - термін життя, характеристика минущого, тимчасового буття на противагу божественному, вічному; починаючи з Августина «секулярний» - це мирський, світський). У широкому сенсі слова С. Починається з розмежування сакрального і профанного, з десакралізації якихось галузей життя. Дії, явища, речі стають профан, коли в них перестає проявлятися святе, і вони перетворюються на епізоди повсякденного життя: люди їдять, щоб насититися, співають і танцюють заради задоволення - це дії секулярні, тобто не мають магічного або релігійного сенсу.
81. Польдери - ділянки прибережної землі в Голландії, колишні раніше під водою; високі греблі тепер відсунули море, і звільнилася родючий грунт служить для виробництва посівів корисних рослин.
82.Єресі (від грец. Hairesis - особливе віровчення) - релігійна течія, яка відхилилася від догматів і організаційних форм панівної релігії. За релігійними суперечностями в єресях зазвичай стояли інтереси різних прошарків та груп населення. Нерідко єресі були виявами політичного протесту під релігійною оболонкою. Це характерно для того історичного періоду, коли релігія ставала панівною формою суспільної свідомості. Єресі поділяються на ранньохристиянські і середньовічні. Середньовічні єресі в свою чергу поділяються на єресі раннього середньовіччя та єресі XIV-XVI ст. Усі єресі об'єднує антипапська та антифеодальна спрямованість.
В Україні найбільшого поширення набув єретичний рух соціан, у Росії в XIV-XV ст. - рух стригольників. Середньовічні єресі стали безпосереднім джерелом Реформації та протестантизму в цілому. Учення Лютера і Кальвіна виникли як єресі щодо католицизму, проте не були придушені, як інші, а перетворилися на окремий напрям християнства - протестантизм. Пізніше з'явилися нові єресі уже стосовно самого протестантизму там, де він став панівною релігією. Саме поняття «єресі» випливає з притаманної релігійній свідомості і поведінці нетерпимості до будь-якого вільнодумства.
83. Акціонерне товариство— основна форма організації великих та частини середніх підприємств, капітал яких формується шляхом продажу акцій та інших цінних паперів. Покупці акцій стають пайовиками А. Т., а покупці облігацій — його кредиторами. Засоби, отримані в результаті випуску і продажу акцій, формують власний капітал А. Т. Він може збільшуватись шляхом наступних випусків акцій та вкладення частини прибутку в розширення виробництва. З прибутку власникам акцій щорічно виплачують дивіденди. Перед тим певна частина прибутку А. Т. Витрачається на оплату податків державі, зарплату персоналові, поповнення резервного фонду тощо. Засоби, отримані А. Т. Від випуску і продажу облігацій, становлять його позичковий капітал, а власникам облігацій щорічно виплачується твердий процент. А. Т. Поділяються на два основних типи: відкриті — акції яких вільно продаються і купуються всіма бажаючими. В деяких країнах (наприклад, США) такі А. Т. Називають публічними. Закриті — акції яких не поступають у вільний продаж, а розподіляються серед засновників. Середня кількість акціонерів в А. Т. США становить близько 60 тисяч, а у наймогутніших публічних А. Т. Їх чисельність перевищує 3 млн. У закритих А. Т. Їх кількість становить до 300 чол. Власник акції має формальне право брати участь в управлінні Ат., оскільки володіння акцією дає йому право голосу при обранні керівних органів, а власник облігації такого права не має. Кількість акціонерів у розвинутих країнах Заходу постійно зростає (за винятком періоду економічних криз). Так, в США їх чисельність з 1929 по 1994 р. Зросла з 1 млн. До понад 50 млн. На початку 90-х років середній прибуток найманого працівника на дивіденди становив близько 10 проц. Його щорічного заробітку. Зростаюче поширення акцій серед робітників і службовців та збільшення дивідендів частково долають їх відчуженість від засобів виробництва, посилюють матеріальну зацікавленість в діяльності А. Т. Акціонерна форма підприємств використовується в процесі трансформації існуючої в Україні економічної системи, при роздержавленні економіки і власності, при формуванні різних форм власності у промисловості та сільському господарстві. З її допомогою значно розширюється джерело нагромаджень, демократизується управління підприємствами, стає вагомішою участь робітників і службовців в управлінні виробництвом, зростає їхня матеріальна зацікавленість у використанні речових факторів виробництва, робочого часу, у пробудженні та розвитку їх творчої ініціативи. Продаж частини акцій головного підприємства своїм суміжникам, постачальникам гармонізує відносини спеціалізації, кооперування, прискорює міжгалузеве переливання капіталу, виробничих фондів.
84. Акція (від франц. Action — цінний папір, від. Лат. Actio — розпорядження. Дозвіл, претензія) — вид цінного паперу без встановленого строку обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства. А. Підтверджує право на участь в управлінні акціонерним товариством, дає право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду і участь у розподілі майна при його ліквідації. Як предмет постійного продажу і купівлі А. Мають свою ціну. Сума, зазначена на А., становить її номінальну вартість, а її фактична продажна ціна називається курсом А., що знаходиться у прямій залежності від розміру виплачуваного дивіденду і в оберненій — від рівня позичкового процента. Розрізняють чотири види акцій: іменні, на пред'явника, привілейовані та прості. При продажу іменних А. До книги реєстрації вносять відомості про кожну таку А. (в т.ч. Про власника і час придбання А.), а також про їхню кількість у кожного акціонера. Такі А., як правило, випускаються крупним номіналом. При реєстрації А. На пред'явника до книги заносяться лише відомості про їх загальну кількість. А. На пред'явника випускають малими купюрами. За розміром отримуваного дивіденду А. Поділяються на привілейовані та прості. За привілейованими дивіденди виплачують у формі стабільного, заздалегідь фіксованого процента, незалежно від поточного прибутку компанії. Тому після задоволення прав власників облігацій дивіденди виплачують за привілейованими А., а у випадку ліквідації акціонерного товариства їх власникам повертаються вкладені в А. Кошти за їх номінальною ціною. За простими А. Виплачують дивіденди залежно від величини прибутку акціонерного товариства в поточному році. Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні акціонерним товариством. В Україні використання А. Як особливого виду цінних паперів регулюється законом „ Про цінні папери і фондову біржу", введеним у дію з 1 січня 1992 року. Шляхом розподілу А. Встановлюється тісний взаємозв'язок між колективними і особистими інтересами робітників і службовців, який виражається в прямому взаємозв'язку між госпрозрахунковим доходом та дивідендом. Крім того, за допомогою випуску А. Поповнюється джерело інвестицій акціонерних товариств.
85. Дивіденд /від лат. Dividendus - те, що слід поділити/- дохід, одержаний власником акції за рахунок прибутку акціонерного товариства. Загальні збори акціонерів за результатами господарського року визначають частину прибутку, яка буде розподілятися на акції. Величина Д, залежить від розміру чистого прибутку і кількості випущених акцій. Вона повинна бути вища від банківського процента, що робить привабливим вкладення капіталу в акції. Д. На звичайні акції не фіксується, і він прямо пропорційний прибутку. Д. На привілейовані акції визначається наперед і не залежить від розміру прибутку. Виплата Д. Здійснюється переважно грішми, але може відбуватися також у вигляді додаткових акцій, що випускаються замість платежу грішми. Д. Вирішальним чином впливає на курс акцій, оскільки останній прямо пропорційний величині виплачуваного по ній Д. Від нього залежить також і ліквідність акцій. Д. Є чуйним індикатором стану кон'юнктури, його різкі зміни свідчать про повороти в тенденціях господарського розвитку. У зв'язку з розгорнутими в Україні процесами приватизації та корпоратизації державних підприємств, формування ринку цінних паперів Д. Стає поширеною формою доходів підприємств і громадян.
86. Буржуазна революція- соціальна революція, спрямована проти феод, ладу, або його залишків, на встановлення політ. Влади буржуазії. Причину Б р. Становить конфлікт між новими продуктивними силами, що розвиваються в надрах феод. Суспільства, і феод. Виробничими відносинами. Б. Р. Розчищає .шлях для розвитку капіталізму, її осн. Екон. Завданням є ліквідація феод. Зем. Власності як основи феод виробн. Відносин і утвердження бурж. Приватної власності - основи капіталістичних виробничих відносин, що відповідають новим потребам розвитку продуктивних сил. Політ. Завданням Б. Р. Є ліквідація феод. Монархії і передача влади буржуазії. Оскільки капіталістичні відносини складаються ще за феод. Ладу, перехід влади до рук буржуазії завершує Б. Р. Залежно від конкретно-істор. Умов розвитку різних країн Б. Р. Може мати й інші завдання - нац. Об'єднання країни, завоювання нац. Незалежності тощо. Нідерландська (16 ст.), англійська (17 ст.) Б. Р., війна за незалежність у Пн. Америці і франц. Б. Р. (18 ст.), революції в Італії, Німеччині, Австрії (19 ст.) Та ін. Країнах Європи зробили капіталізм пануючим ладом. Історично період Б. Р. Закінчився в жовтні 1917, коли почалася епоха пролетарських революцій. Однак це не означає, що в новітній час неможливі Б. Р. Вони здебільшого набувають характеру нац.-визвольних, демократичних, антиімперіалістичних революцій, спрямованих проти світової системи капіталізму. Рушійною силою в ранніх Б. Р. Виступали буржуазія і пригноблені феодалізмом нар. Маси, з яких саме тоді формувався пролетаріат. З дальшим розвитком капіталізму буржуазія втрачає свою революційність. В епоху імперіалізму тільки в колоніальних і залежних країнах нац. Буржуазія при всіх своїх хитаннях ще може виступати як відносно революц. Сила в боротьбі проти колоніалізму, залишків феодалізму всередині країни і засилля в ній іноз. Монополій.
87. Навігаційний акт Кромвеля– англійський протекціоністський закон 1651 року, що дозволяв зовнішньоторгові перевезення лише на англійських кораблях чи кораблях країни-виробника. Навігаційний акт був значним інструментом англійської політики протекціонізму і сприяв прискореному економічному розвитку країни протягом двох століть. Був скасований в 1849 році.
88. Фрігольдери - у феодальній Англії - вільний землевласник; тепер противополагается копігольдера – орендарю.
89.Копігольдер (англ. Copyholder від англ. Copyhold) – особисто вільний селянин (колишній кріпак-вілан), який по життєво орендував копігольд у лорда (феодала), в Англії ХV-ХVІІ століть. Копігольдери не мали права на розпорядження копігольдом, в т.ч. Не могли передавати його в спадок, тому поступово, починаючи з ХVІ ст., спадкоємці копігольдерів перетворювалися на лізгольдерів (тимчасових орендарів), котерів (наймитів) чи жебраків-пауперів.
90.Лізгольдер (англ. Leaseholder від англ. Lease – оренда і англ. Holder – тримач) – вільний селянин, (найчастіше, спадкоємець копігольдера), який тимчасово орендував земельну ділянку (малий лізгольд – частину домену, або великий лізгольд – весь домен, тобто центральну частину манору) у лорда в Англії ХV-ХVІІІ століть. Поступово, починаючи з ХVІ ст., лізгольдери перетворювалися на котерів (наймитів) чи жебраків-пауперів.
91. Акр - (фр. Acre, лат. Ager і acra, кельт. Acre - поле). Поземельна міра в Англії = 899 кв. Сажнів, у Франції - різної величини, а в Німеччині = 1126,5 кв. Сажнів.
92. Банкноти — банківські білети, грошові знаки, які випускають в обіг центральні емісійні банки держав як засіб обігу і платежу. В більшості країн Б. Є основним видом паперових грошей. Для їх виготовлення використовують спеціальні сорти паперу і особливі способи друку. З розвитком електронно-обчислювальної техніки Б. Нових зразків отримують спеціальні електронні мітки, які унеможливлюють їх підробку. Випущені в обіг відповідно до потреб народного господарства і населення Б. Повинні бути забезпечені золотим запасом, дорогоцінними металами, іноземною валютою, а також масою товарів і послуг. Є два основних види Б.: класичні й сучасні. Класичні Б. — це фактично векселі банкіра, за якими він зобов'язується виплатити пред'явникові вказану на них грошову суму. Їх ще називають розмінними. Маючи двояке забезпечення — вексельне /товарне/ і металічне /золотий запас банку/, вони були водночас знаком кредиту і знаком золота. Сучасні Б. Не обмінюються на золото, а внаслідок одержавлення центральних емісійних банків вони фактично стали паперовими грішми.
93. Банківський чек— документ, який використовують для здійснення комерційних безготівкових платежів, які мають нетоварний характер. В практиці міжнародних розрахунків банківські чеки використовують при переказах грошових засобів із країни в країну. Банк, який видав чек, надсилає попереднє повідомлення /авізо/, і такі авізовані банківські чеки оплачуються банком — платником тільки після отримання повідомлення. Впровадження електронної пошти між банками прискорило чековий оборот і спростило розрахунки.
94. Кліринг- (від англ. Clearing - очищати) безготівкові розрахунки між країнами, компаніями, підприємствами за поставлені, продані один одному товари, цінні папери та надані послуги, здійснювані шляхом взаємного заліку, виходячи з умов балансу платежів.