Партизанський рух у 1943-1944 рр. 3 страница

• У 1960 р. був відправлений у відставку з посади голови президії Верховної Ради СРСР 79-літній К. Ворошилов - останній супротивник М. Хрущова.

• У 1963 р. М. Підгорний став секретарем ЦК КПРС. Першим секретарем ЦК КПУ був призначений П. Шелест.

Факти біографії

Шелест Петро Юхимович (1908 - 1996 рр.). Народився на Харківщині. У1923 р. почав трудову діяльність робітником-залізничником. У1935 р. закінчив Маріупольський металургійний інститут. З 1940 р. -секретар Харківського міськкому КП(б)У. У 1957 - 1962 рр. - перший секретар Київського обкому, а в 1963 - 1972рр. - перший секретар ЦК КПУ. За прагнення розширити національні права України, установити паритетні (рівноправні) економічні відносини між республіками був знятий з посади першого секретаря ЦК КПУ і переведений на керівну роботу в Москву, а потім відправлений на пенсію. Одночасно різкій критиці була піддана книга П. Шелеста «Україна наша Радянська» за «недостатній інтернаціоналізм».

З 1962 р. процес демократизації суспільства сповільнився, відбулися події, що свідчить про те, що керівництво країни в будь-який момент може повернутися до тоталітарних часів, про що свідчить розстріл демонстрації в Новочеркаську і ряді інших міст, посилення ідеологічного контролю, припинення критики Й. Сталіна.

Таке становище зміцнилося ще і тією обставиною, що М. Хрущов - ініціатор на високій посаді виявив такі особисті якості, як непослідовність, надмірна емоційність, амбіційність, схильність до вольових методів вирішення проблем, марних обіцянок.

Причини непослідовності керівництва СРСР при

проведенні політики десталінізації

Політичні причини

• Більшість керівників країни, у тому числі і М. Хрущов, зробили кар'єру в 20-40-ві роки, «увібравши» тоталітарні методи керівництва, від яких не здатні були відмовитися. • Діюче керівництво країни було причетним до репресій і до всіх трагічних подій історії СРСР 1925 - 1953 рр. Це викликало в нього побоювання, що якщо десталінізація роз­горнеться глибше, то постане питання і про відповідальність багатьох працівників партійно-державного апарату. • Політика десталінізації викликала активну протидію, консолідацію противників цього курсу (наприклад, проти десталінізації виступали перші секретарі ЦК КПУ О. Киринко, М. Підгорний). Починалися спроби організації змови для відсторонення М. Хрущова і його прибічників від влади (наприклад, у 1957 р.).

Міжнародні

• В умовах «холодної війни» СРСР не одержав належної підтримки процесу демократизації у провідних капіталістичних країн. Необхідність проводити твердий курс у міжна­родних справах, конфронтація з Заходом закономірно призвели до жорсткості внутрішньополітичного режиму СРСР (і союзних республік).

Економічні

• Соціалістична держава з планово-директивною економікою й однопартійною системою (яким був СРСР) не могла функціонувати на демократичній основі.

Однак, незважаючи на суперечливий, непослідовний характер десталінізації, ця політика привела до значних досягнень на шляху демократизації радянського суспільства.

Досягнення політики десталінізації (кінець 50-х — початок 60-х років)

Демократизація внутрішньополітичної обстановки

• Створено спеціальні комісії з реабілітації незаконно репресованих. Почалася масова реабілітація у всіх союзних республіках СРСР. До 1959 р. КДБ і Генеральна прокуратура УРСР переглянули 4263 тисячі справ діючого й архівного оперативних списків на 5451 ти­сячу чоловік. Було реабілітовано 2689 тисячі чоловік, тобто 58%. Були реабілітовані засуд­жені за співробітництво з окупаційним режимом; 65534 члени ОУН (які не здійснили злочинів). • На початку 60-х років був ліквідований ГУЛАГ. • Демократизувалася робота партійних організацій. Був прийнятий новий Статут КПРС, в якому передбачалося відновлення не менш чверті складу ЦК і його Президії на кожних чергових виборах; обрання керівників партійних органів тільки на три терміни. Це обмежувало повновладдя партійних чиновників. • З'явилося більше можливостей для вільної творчості. • Почалася демократизація всіх сторін громадського життя. Партійно-державні органи влади відмовилися від тоталітарних методів керівництва державою.

Ослаблення централізації в управлінні економікою

• Був обмежений контроль центральних органів за економікою. Це полягало в створенні те­риторіальних органів управління економікою - раднаргоспів (рад народного господарства). • Розширилися права союзних республік у формуванні бюджету, у сфері матеріально-технічного постачання, збуту, в адміністративних питаннях.

Ліквідація символів культу особи Й. Сталіна (за рішенням XXII з'їзду КПРС)

• Знято пам'ятники, погруддя Сталіна. • У 1961 р. тіло Сталіна, що знаходилося в Мавзолеї, було перепоховано біля Кремлівської стіни. • Перейменовано названі на честь Сталіна міста, вулиці, площі, заводи, колгоспи і т.ін.

В роки десталінізації позиції України як найбільшої і впливової республіки СРСР зміцнилися. М. Хрущов вважав УРСР «своєю». З його допомогою українська політична еліта одержала велику кількість посадових підвищень на керівні посади до Москви. У 1964 р. (до усунення М. Хрущова в жовтні) у президії ЦК КПРС (складалася з 10 чоловік) було п'ять членів, тісно пов'язаних з Україною, - Л. Брежнєв, М. Підгорний, О. Кириленко, Д. Полянський,

М. Хрущов. Але М. Хрущов помилився, вважаючи, що українська номенк­латура буде його підтримкою. Українська номенклатура використовувала зміцнення свого впливу в основному в особистих цілях. У рішучий момент, коли постало питання про відсто­ронення М. Хрущова від влади, політичні діячі українського походження не тільки не підтримали «вождя», але і зіграли дуже помітну роль у його усуненні з усіх керівних посад.

Відсторонення М. Хрущова від влади. Л. Брежнєв і Україна

До 1963 р. політика, ініціатором якої був М. Хрущов, викликала невдоволення різних груп населення:

· партійно-державної еліти;

· інтелігенції;

· робітників, селян.

Основними причинами невдоволення були такі:

• Партійно-державну еліту не влаштовувало хитке становище, у якому вона опинилася в результаті демократизації суспільства, прийняття нового Статуту КПРС, нескінчен­них кадрових переміщень, які здійснювалися М. Хрущовим.

• Інтелігенція переконалася, що повної демократизації, на яку вона сподівалася, у країні не відбудеться. Крім того, у 60-ті роки М. Хрущов став ініціатором жорсткого ідеологічного тиску на інтелігенцію, особливо на людей творчої праці - письменників, діячів мистецтва, науки і т.д. Інтелігенція продовжувала залишатися дискримінованою соціальною групою («прошарком», як говорили в ті роки) у мате­ріальному становищі.

• Низький культурний рівень М. Хрущова і багатьох партійних керівників з його ото­чення не сприяв формуванню авторитету керівника країни, особливо серед інтелігенції.

• Робітники, селяни були незадоволені низьким матеріальним рівнем життя, невдали­ми спробами керівництва країни вивести з кризи економіку, відсутністю реальної і повної демократії в країні.

У жовтні 1964 р.президія ЦК КПРС офіційно порушила питання про недовіру першому секретарю ЦК КПРС М. Хрущову і затвердила механізм усунення його з посади: скликання засідання президії за участю М. Хрущова, а потім - пленуму ЦК КПРС.

14 жовтня 1964 р. пленум ЦК КПРС звільнив М. Хрущова від обов'язків першого секретаря ЦК, члена президії ЦК і голови Ради міністрів «у зв'язку з літнім віком і погіршенням стану здоров'я». Активні прибічники усунення М. Хрущова одержали високі посади:

• Л. Брежнєв - став першим секретарем ЦК КПРС;

• П. Шелест - членом президії ЦК КПРС;

• М. Підгорний - головою президії Верховної Ради СРСР.

• О. Косигін - головою Ради міністрів СРСР.

Факти біографії

Брежнєв Леонід Ілліч (1906 - 1982 рр.). Народився в родині робітника металурга. У 1927 р. закінчив Курський землевпоряд­кувально-меліоративний технікум. Працював землевпорядником у Курській губернії, Білорусії і на Уралі. У 1931 р. вступив до ВКП(б). У1935 р. закінчив металургійний інститут у м. Дніпродзержинську, працював інженером на металургійному заводі. У 1937р. обирається головою виконкому Дніпродзержинської міськ­ради. 3 1939 р. - Секретар Дніпропетровського обкому КП(б)У. В роки Великої Вітчизняної війни займав посади заступника на­чальника Політуправління Південного фронту, начальника Політвідділу 18-й армії, начальника Політуправління 4-го Українського фронту. У 1943 р. йому було надане звання генерал-майора. У 1945 - 1946 рр. - начальник Політуправління Прикарпатського військового округу. У 1946 р. - перший секретар Запорізького обкому партії, з 1947 р. - перший секретар Дніпро­петровського обкому партії. У 1950 р. обирається першим секре­тарем ЦК КП Молдавії. У 1952 р. обраний членом ЦК, кандидатом у члени президії і секретарем ЦК КПРС. У 1954 -1955 рр. - другий, а потім перший секретар ЦК КП Казахстану. З червня 1957 р, Л. Брежнєв - член президії ЦК КПРС, з 1960 р. - голова президії Верховної Ради СРСР і одночасно - секретар ЦК КПРС, на жовтневому 1964 р. пленумі ЦК КПРС обраний першим секретарем ЦК КПРС, з 1966 по 1982 р. - Генеральний секретар ЦК КПРС.

Стан економіки України наприкінці 50-х -в першій половині 60-х років

Розвиток промисловості

Наприкінці 50-х - в першій половині 60-х років в Україні (і в СРСР у цілому) був здійснений цілий ряд успіхів у розвитку базових галузей важкої індустрії, воєнно-промислового тексу (ВПК). Усередині ВПК особлива увага приділялася розробці і серійному випуску ядерної зброї і засобів її доставки. Керівництво країни поставило задачу прискорити розвиток наукових досліджень, створення нових галузей, модернізацію старих. Для вишукування коштів на реалізацію цих завдань було вирішено:

• Скоротити фонд нагромадження.

• Скоротити чисельний склад офіцерського корпусу армії (на 200 тис. чоловік).

• Закуповувати за кордоном нову техніку.

Досягненнями промислового розвитку цього періоду можна назвати:

• Підвищення темпів зростання економіки.

• Будівництво нових заводів на Півдні України (завод важких пресів і завод бурякозби­ральних комбайнів у Дніпропетровську, трансформаторний завод у Запоріжжі, завод вантажних автомобілів у Кременчуці й ін.).

• Спорудження і реконструкцію 700 підприємств легкої і харчової промисловості.

• Зміцнення паливно-енергетичної бази. Побудовано Дніпровський каскад гідроелек­тростанцій.

• Випуск найбільших у світі сухогрузів і рибальських траулерів у Миколаєві, реактив­них літаків ТУ-124 у Києві.

• Розробку і впровадження в машинобудування нових видів техніки (кукурудзозби­ральні комбайни, металорізальні верстати).

• Будівництво в Дніпропетровську найбільшого у світі ракетобудівного комплексу.

• Будівництво теплоелектростанцій: Ворошиловоградської, Миронівської,

Придніпровської, Сімферопольської, Слов'янської, Старобешівської; гідроелектро­станцій Дніпровського каскаду - Дніпродзержинської, Каховської, Кременчуцької.

• Збільшення кількості шахт у Донбасі. Освоєння нових вугільних басейнів -Львівсько-Волинського, Дніпропетровського (бурого вугілля).

• Освоєння нових газових родовищ - Радченківського (Полтавська область), Шебелинського (Харківська область).

• Будівництво найбільшого в Європі Південного гірничо-збагачувального комбінату (Криворізький).

• Вирішення завдання створення хімічної промисловості («великої хімії»). У цю галузь удалося вкласти в 1,5 раза більше коштів, ніж за попередні 40 років. Було побудовано 30 нових заводів і 250 хімічних підприємств (Лисичанський, Рубежанський, Горлівський, Роздольський, Черкаський, Чернігівський, Дніпропетровський і ін.).

• У зв'язку з відставанням легкої промисловості, на підприємствах важкої індустрії був налагоджений випуск устаткування для легкої і харчової промисловості і так званих «товарів народного споживання», тобто побутових товарів.

• Значні успіхи були досягнуті в освоєнні космосу.

Реалізація космічних програм - «Лакмусовий папір» для визначення результативності ракетно-ядерної гонки. Запуском першого у світі штучного супутника Землі (4 жовтня 1957 р.) СРСР продемонстрував, що робота над створенням міжконтинентальних балістичних ракет завершена, тобто в збройних сил СРСР з'явилася можливість перенести ядерну зброю в будь-яку точку земної поверхні. 12 квітня 1961 р. у СРСР був зроблений ще більш грандіозний прорив в освоєнні космосу - політ в космос першої у світі людини - громадянина СРСР Юрія Олексійовича Гагаріна.

Економічні успіхи кінця 50-х років породили в керівництві країни впевненість у тому, що найближчим часом СРСР побудує матеріально-технічну базу комунізму (ця база перед­бачала абсолютний достаток усіх товарів).

На XXII з'їзді КПРС, що відбувся в 1961 р., була прийнята Програма КПРС, у якій декларувалася побудова комунізму (демократичного, високорозвиненого ладу, за якого здійснюється принцип розподілу матеріальних цінностей - по потребах «Від кожного – за здібностями, кожному по потребах» до 1980 р. Але здійснити Програму КПРС не вдалося.

Сільське господарство

У середині 50-х років сільське населення зрівнялося по чисельності з міським (до революції 1917 р. сільських жителів було більше 75%). Забезпечити населення продовольством стало можливим тільки за умови збільшення сільськогосподарської продукції. Виробити більше сільськогосподарської продукції можна було такими методами:

1. Інтенсифікація виробництва, тобто впровадження сучасної техніки і технології виробництва, елітних сортів, порід, зберігаючих технологій.

2. Збільшення посівних площ при збереженні того ж самого технічного і техно­логічного рівня.

Керівництво СРСР обрало другий метод. У 1954 р. почалося освоєння цілинних земель Північного Казахстану, Сибіру, Алтаю, Південного Уралу. Найбільша кількість ресурсів була спрямована до Казахстану.

В освоєнні цілинних земель Казахстану взяли участь переселенні з України (80 тис. чоловік з 360). Українські переселенці організували 54 колгоспи. У 1956 р. цілинні землі дали рекордний врожай, він склав половину заготовленого державою хліба. У сільському господарстві почався підйом. Збір зерна зріс на 20%, цукрового буряка - у 2 рази, виробниц­тво м'яса зросло у 3 рази, молока - у 2 рази.

З 1958 р. підйом у сільському господарстві змінився різким спадом, основні причини цього:

• Сільське господарство в умовах неринкової економіки не мало внутрішніх стимулів до розвитку (одержання прибутку, конкуренція), розвивалося «за наказом» керівництва.

• На початку 60-х років поступово припинилося виділення великих коштів на розви­ток сільського господарства (як це було в другій половині 50-х років).

• Необхідність викупити техніку в МТС (з 1957 р.) стала для багатьох колгоспів непо­сильним економічним тягарем, що підірвав їхнє відносне благополуччя. До 1958 р. колгоспи викупили 108 тис. тракторів, 43 тис. зернових комбайнів і багато іншої техніки.

• У 1960 р. були підвищені ціни на промислову продукцію, запчастини, мінеральні до­брива, а ціни на сільськогосподарську - «заморожені» (тобто не підвищилися).

• У 1959 р. почалася нова кампанія по укрупненню колгоспів (перший раз колгоспи укрупнювали на початку 50-х років). До 1960 р. нараховувалося 9634 колгоспи (у 1950 р. їх було 19295). Невеликі села, хутори стали занепадати.

• Зменшення присадибних ділянок (у 1955 р. - майже в 2 рази).

• Скорочення кількості домашньої худоби в колгоспників, які «добровільно» віддавали 9% корів, 20% свиней, 53% овець і кіз з ініціативи керівництва колгоспів.

• Зниження врожаїв на цілинних землях через ерозію ґрунтів. (Ерозія відбувається, як правило, через неправильне землекористування і руйнуванні ґрунтів, зменшенні їхньої родючості.)

• Надмірне збільшення посівів кукурудзи, навіть у тих регіонах, де через кліматичні умови ця культура була непридатна. (Ініціатором широкого впровадження кукурудзи був М. Хрущов, що став прихильником цієї ідеї після візиту в США, де познайомився з досвідом роботи американських фермерів, які широко використовують кукурудзу, особливо для корму худобі.)

Кризове становище в сільському господарстві збільшила посуха 1963 р. СРСР був змушений закупити в зв'язку з неврожаєм хліб за кордоном (у США і Канаді було закуплено 12 млн. тонн зерна вартістю 1 млрд. доларів). Країна потрапила в залежність від імпорту хліба на багато років. Бракувало й інших сільськогосподарських продуктів, спорожніли прилавки продовольчих магазинів. Коли ж у них завозили товари, вишиковувалися довгі і гучні черги.

В другій половині 50-х - на початку 60-х років керівництво СРСР здійснило ряд заходів, які, на його думку, повинні були докорінно поліпшити становище в економіці. Ці заходи здійснило і керівництво України.

Дата	Заходи	Мета заходів	Результати
	Заміна галузевих мініс­терств у промис-ловості і будівництві на терито­ріальні органи управ­ління - ради народного господа-рства-раднаргоспи. (В Україні було створено до 1960 р. 14 раднаргоспів, що керу­вали 2,8 тис. підпри­ємств, які випускали більшу частину промис­лової продукції).	Децентралізація управ­ління економікою (перед­бачалося, що раднаргоспи будуть ефектив­ніше управляти економі­кою підвідомчих облас­тей). Найбільші раднаргоспи України - Київсь­кий (5 областей), Харків­ський (3 області), Львів­ський (4 області).	Раднаргоспи не поліп­шили управління еко­номікою, а в ряді ви­падків здійснювали її менш кваліфіковано, ніж міністерства. Цент­ральні органи втручали­ся в процес управління раднаргоспів. У 1960 р. у Росії, Україні, Казах­стані були знову ство­рені центральні органи управління економі­кою. В наступні роки були створені численні органи контролю за діяльністю раднаргос­пів, які підготували їх­ню ліквідацію в 1965 р.
	Реорганізація МТС (ма-шинно-тракториих стан­цій), у результаті якої колгоспи, радгоспи ви­купили в МТС техніку і зобов'язалися самостій­но її ремонтувати у РТС (ремонтно-тракторних станціях).	Надати колгоспам біль­ше господарської самос­тійності.	Колгоспи викупили в МТС значну кількість техніки. Ряд колгоспів, в основному середні і дрібні, витративши для цього кошти, погір­шили своє фінансове становище, що сприяло початку кризи в сільсь­кому господарстві. Не­обхідність ремонту тех­ніки в РТС важким тя­гарем лягла на бюджети колгоспів і радгоспів.
1959-1965	Укрупнення колгоспів, ліквідація дрібних сіл, хуторів як економічно безперспективних.	Поліпшення умов праці і побуту селян, створен­ня більш рентабельних господарств.	У ряді колгоспів-гігантів з високорозвиненим господарством (їх нази­вали «маяками») ціль була досягнута. Але в цілому через нестачу коштів реалізувати ме­ту не вдалося. У той же час ліквідація дрібних сіл, хуторів породила нові проблеми (пересе­лення і працевлашту­вання людей).
1959-1965	Обмеження індивіду­альної трудової діяль­ності селян, зменшення присадибних ділянок і особистих господарств.	Створити умови, за яких селяни більш від­повідально ставляться до праці в колгоспі, рад­госпі.	Ціль не була досягнута. Ставлення селян до праці в колгоспі не змінилося, тому що не змінилися матеріальні стимули до праці. Змен­шення присадибних господарств викликало зростання цін на сільсь­когосподарську про­дукцію, негативно відбилося на матеріаль­ному становищі як се­лян, так і городян.
	Створення в Москві дер­жавних комітетів, від­повідальних за впровад­ження нової техніки.	Прискорити процес ство­рення і впровадження нової техніки.	Ціль була частково до­сягнута. Але в цілому СРСР продовжував від­ставати від розвинутих країн по якості і кіль­кості нової техніки.
	Створення Вищої Ради Народного Господарства СРСР.	Удосконалювання ме­тодів управління еко­номікою.	Ціль не була досягнута, тому що збереглася ос­новна перешкода в еко­номіці - відсутність ринкових механізмів.

Таким чином, заходи в області економіки не привели до бажаного результату. Після жовтневого (1964 р.) пленуму ЦК КПРС вище радянське керівництво залучило вчених-економістів для аналізу становища в економіці СРСР. Висновки, зроблені вченими на основі вивчення економічних показників і стану справ на місцях, були однозначні: економіка СРСР вступила в глибоку кризу, необхідно негайно проводити радикальні економічні реформи, що будуть успішними за умови соціально-політичних реформ; заходи щодо часткового поліпшення методів управління економікою, створення більш сприятливих умов функціонування промисловості і сільського господарства, проведені наприкінці 50-х -в першій половині 60-х років, не здатні вивести економіку СРСР із кризи.

Соціальна політика

Безперечним досягненням М. Хрущова була соціальна політика. Завдяки соціальним реформам наприкінці 50-х - в першій половині 60-х років було вирішено багато проблем соціальної сфери. Перелічимо найважливіші соціальні заходи, що з ініціативи М. Хрущова ужив радянський уряд.

У 1956 р. радянський уряд:

• зменшив на дві години тривалість робочого дня в передвихідні і передсвяткові дні;

• збільшив відпустку в зв'язку з вагітністю та пологами (з 77 до 112 календарних днів);

• скасував закон 1940 р., що забороняв працівникам звільнятися за власним бажанням;

• установив шестигодинний робочий день для підлітків від 16 до 18 років;

• скасував плату за навчання в старших класах середніх шкіл і вищих навчальних закладах;

• прийняв закон про державні пенсії для робітників та службовців. Пенсійний вік знижений до 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. Середній розмір пенсії-збільшений майже в два рази;

• прийняв рішення про перехід з 8-годинного на 7-годинний робочий день, а на підземних роботах і роботах з тяжкими умовами праці - на 6-годинний;

• прийняв рішення про підвищення в середньому на 30% заробітної плати низькооплачуваним робітникам та службовцям;

• увів щомісячну заробітну плату в колгоспах.

У 1957 р. керівництво країни:

• прийняло постанову «Про розвиток житлового будівництва в СРСР», у якому була поставлена задача забезпечити кожну родину окремою квартирою (відповідно до постанови за 10 років було побудовано 3 млн. квартир).

У 1959 р. було введено державне пенсійне забезпечення колгоспникам (чоловікам - з 65 років, жінкам - з 60 років). Стара система матеріальної підтримки непрацездатних колгоспників за кошти колгоспів продовжувала діяти і не регламентувалася державою.

Культура і духовне життя в Україні

Народна освіта
Перебудова загальноосвітньої школи (1959 р.)	Уведення обов'язкової восьмирічної освіти. • Перетворення 10-річних шкіл у 11-річні. • Скасування плати за навчання в старших класах. • Створення матеріальної бази для оволодіння учнями шкіл за виробничими професіями. • Політехнізація школи, тобто зв'язок із виробництвом. Русифікація освіти.
Розширення мережі ви­щої, середньої спеціаль­ної і професійної освіти	§ Збільшується кількість вузів, технікумів, профтехучилищ. § Розгорнулася підготовка фахівців з нових спеціальностей (обчислювальна техніка, автоматичне і телемеханічне устаткування). § Матеріальна база спеціальних навчальних закладів залишається недостатньою. § Вузи переходять, в основному, на викладання російською мовою .
Наука
Досягнення науки	Створення наймогутнішого у світі прискорювача електронів (Фізико-технічний інститут АН УРСР). • Розвиток кібернетики (Інститут кібернетики під керівництвом В.Глушкова); космонавтики. • Створення штучних алмазів (Науково-дослідний конструкторсько технологічний інститут синтетичних надтвердих матеріалів АН УРСР). • Нові методи електрозварювання (Інститут електрозварювання ім. Є. Патона). • Квантова теорія поля і статистичної фізики (академік М. Боголюбов). • Теоретичні розробки і впровадження в клінічну практику методів хірургічного лікування пороку серця (академік М. Амосов).

Національно-визвольний рух в Україні в післявоєнні роки (1945 - 1965)

Національно-визвольний рух в Україні в післявоєнні роки продовжився. Він набував різних форм. У Західній Україні, як ви вже знаєте, до 1952 р. відбувалася збройна боротьба ОУН-УПА за створення незалежної української держави. По всій Україні поширилося пере­конання, що після перемоги у Великій Вітчизняній війні, що коштувала величезних жертв, український (і інші) народи заслуговують кращого матеріального життя і справедливого де­мократичного ладу, при якому дотримуються і національні права, інтереси громадян. Сталінський режим бачив у цих настроях пряму погрозу. Тому після війни ідеологічний тиск на населення (особливо на інтелігенцію) посилився. Найменші прояви національної са­мосвідомості жорстоко карали за допомогою репресій. Почалася русифікація, закривалися національні школи. У 1947 р. готувалася великомасштабна акція, спрямована на боротьбу з націоналізмом». Ініціатором проведення цієї акції був перший секретар ЦК КП(б)У

Л. Каганович.

Л. Каганович планував провести пленум ЦК КП(б)У з порядком денним «Боротьба про­ти націоналізму як головної небезпеки в КП(б)У» і заручитися його підтримкою. Акція пов­ною мірою не була проведена тільки тому, що Л. Каганович був усунений у грудні 1947 р. з посади першого секретаря ЦК КП(б)У. Змінивший його М. Хрущов став, як ви вже знаєте, ініціатором політики десталінізації.

Політика десталінізації сприяла формуванню в Україні руху дисидентів (інакомисля­чих) - одного з видів українського національно- визвольного руху. Рух дисидентів сформу­вався й в інших республіках СРСР. У Росії дисиденти зосередили увагу в основному на правозахисній діяльності і критиці тоталітаризму.

Спочатку дисидентами стали представники інтелігенції, «шестидесятники» - молоде покоління письменників, серед них: Л. Костенко, В. Симоненко, І. Драч, І. Світличний, І. Дзюба, В. Стус, Є. Сверстюк і ін. Потім кількість дисидентів зросла, були створені і чис­ленні дисидентські організації.

Цілі українського дисидентського руху

· Домогтися конституційними методами виходу України зі складу СРСР, створення незалежної української держави. · За допомогою мирних форм боротьби (гуртки, союзи, об'єднання, комітети) сприяти процесу осмислення радянським суспільством трагедії тоталітаризму в СРСР, шляхів демократизації системи. · Усіляко сприяти формуванню демократичного мислення, політичної культури в насе­лення.

Особливості дисидентського руху в Україні

· Дисидентський рух був загальноукраїнським явищем, він виник у всіх регіонах України. · Дисидентський рух охопив практично всі соціальні верстви суспільства. · Дисидентський рух був масовим, організованим (союзи, об'єднання, комітети). |

Організації дисидентів в Україні

Дата створення	Назва
	Об'єднана партія звільнення України
	Український робітничо-селянський союз (УРКС)
	Український національний комітет (УНК)
	Український національний фронт (УНФ)

Організації дисидентів проводили таку діяльність:

• Критикували радянську систему, партійні методи керівництва країною.

• Вимагали припинити політику русифікації, забезпечити умови для збереження і роз­витку української культури.

• Пропагували ідею незалежності України.

• Створювали клуби творчої молоді («Супутник» у Києві, «Пролісок» у Львові і багать­ох інших містах).

• Організовували конференції, мітинги, видання книг, брошур. Значною подією в історії дисидентського руху був випуск у 1965 р. праці відомого літературного критика, дисидента І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?».

Діяльність дисидентів була кваліфікована державними органами влади як незаконна. Проти активних членів дисидентських організацій і їхніх лідерів були проведені в 1961 -1965 р. судові процеси. Багато відомих дисидентів були засуджені до позбавлення волі на значний термін, засланню. Наприклад, Л. Лук'яненко був засуджений і присуджений до смертного вироку, заміненому 15-літнім ув'язненням у таборах і 10-літнім засланням.

Репресіям піддалися П. Григоренко, І. Світличний, П. Заливаха, В. Мороз. Частина ди­сидентів до судової відповідальності не була притягнута, але з ними провели «бесіди» у КДБ чи в партійних керівних інстанціях. Засоби масової інформації покритикували всіх діячів культури, у творчості і громадянській позиції яких вбачалося інакомислення, критичні настрої.