Інкорпорація українських земель Російською та Австрійською імперіями у XVIII - на початку XIX ст.
В останній третині XVIII ст. в геополітичному становищі українських земель сталися суттєві зміни. Перш за все в Північному Причорномор'ї, яке належало Туреччині та Кримському ханству. Але ці землі прагнула захопити Росія, щоб вийти до Чорного моря. Російсько-турецька війна 1768 - 1774 рр. закінчилася перемогою Росії, до якої за Кючук-Кайнарджийським мирним договором відійшли землі між річками Дніпро та Південний Буг, а Кримське ханство ставало вільним від Туреччини і від Росії. Але у 1783 р. Росія ліквідувала Кримське ханство і приєднала його до себе, тобто землі Приазов'я та Причорномор'я, від Кубані до Дніпра разом з Кримом. А у 1775 р. була ліквідована Запорозька Січ, і всі її землі теж безпосередньо перейшли під владу Росії.
На цих землях були створені Новоросійська і Азовська губернії, а після приєднання Кримського ханства - Катеринославське намісництво, яке існувало у 1783 - 1796 рр. Почалося засвоєння цього величезного простору степових земель. У 70 - 90-х рр. XVIII ст. найбільше зусиль до цього доклав Г. Потьомкін, один з видатних державних діячів Росії того часу. Територія заселялася, освоювалася, були засновані нові міста: Одеса, Херсон, Миколаїв, Катеринослав та ін. Розвивалася торгівля, економіка краю. У 1787 р. Катерина II на запрошення Потьомкіна здійснила свою знамениту мандрівку "до Тавриди", під час якої 7-9 травня 1787 р. перебувала в Новому Кодаку, а 9 травня 1787 р. офіційно заклала Катеринослав, поклавши перший камінь до фундаменту Преображенського собору. Поїздка Катерини II викликала невдоволення Туреччини, яка не визнала ліквідацію Кримського ханства.У 1787 - 1791 рр. нова російсько-турецька війна закінчилася перемогою Росії. За укладеним Ясським мирним договором до Росії відійшли землі між річками Південний Буг і Дністер. У 1806 - 1812 рр., після чергової російсько-турецької війни до Росії відійшли землі між Дністром і Прутом та гирло Дунаю. Так під владу Росії перейшло все Північне Причорномор'я, тобто Південна Україна.Правобережна Україна перебувала під владою Речі Посполитої, яка, як держава, в другій половині XVIII ст. знаходилася в стані занепаду і послаблення. Тяжким становищем Речі Посполитої скористалися агресивні сусіди - Австрія, Росія і Прусія, які домовилися про її розділи.
У 1772 р. відбувся перший розділ Речі Посполитої, за яким до Австрії відійшла Галичина. У 1774 р., після російсько-турецької війни, в якій Австрія була союзником Росії, до неї відійшла Північна Буковина. Так, у 70-х рр. XVIII ст. під владою Австрії опинилися західноукраїнські землі: Галичина, Північна Буковина, а Закарпаття ще з кінця XVII ст. належало Австрії.
У 1793 р. відбувся другий розділ, а у 1795 р. - третій розділ Речі Посполитої, за яким до Росії відійшла вся Правобережна Україна. Так у 70 - 90-х рр. XVIII ст. до Росії відійшли вся Південна і Правобережна Україна, а Лівобережна Україна (Гетьманщина та Слобожанщина) була під владою Росії вже з середини XVII ст.Тим самим наприкінці XVIII ст. всі українські землі опинилися під владою Росії та Австрії. Почався новий період їх історії.
18. Наддніпрянська Україна в умовах кризи феодально - кріпосницької системи (перша половина XIX ст.)
Розвиток міст та промисловості в Північному Причорномор'ї, а також зростання експорту через чорноморські порти, зумовили підвищення попиту сільськогосподарську продукцію. Це спричинило зростання товарності поміщицьких господарств, які глибше втягувалися в ринкові, товарно - грошові відносини. Щоб отримати більше продукції, поміщики посилювали експлуатацію селян - кріпаків (праця яких малопродуктивна), перш за все збільшуючи панщину.
Але це обмежувалося законом, проте його обходили, призначаючи селянам непосильні для виконання на один день панщини завдання - уроки, тобто, через урочну систему. Надмірна експлуатація розорювала власні господарства селян. Розорюючись, вони ставали неспроможними платити податки державі, виконувати повинності перед своїм паном. Повністю розорених селян поміщики переводили до свого двору на повне утримання, що дістало назву - місяччина.
Розорення селянських господарств підривало основу феодально - кріпосницької системи. Зростало незадоволення селян, посилювалася антифеодальна боротьба. Тобто це була криза всієї феодально - кріпосницької системи. Царський уряд, намагаючись запобігти кризовим явищам, здійснював деякі реформи. У 1847 - 1848 рр. проводилася "інвентарна" реформа на Правобережжі. Але селян половинчасті міри не задовольняли, про що свідчило посилення антифеодальної боротьби. У 1813 - 1835 рр. тривала діяльність Устима Кармалюка на Поділлі. У 1800 - 1860 рр. відбулося 2400 селянських виступів, а у 1861 - 1862 рр. - 1700 селянських виступів, з яких у березні - травні 1861р. - 640 виступів. Відбувалися й масові селянські виступи. Навесні - влітку 1855 р. "Київська козаччина" охопила на Київщині 422 села і 183 тисячі селян, а навесні 1856 р. "Похід в Таврію за волею" на Катеринославщині охопив 574 села і 76 тисяч селян.
Криза була системна, всеохоплююча. В надрах феодально - кріпосницької системи визрівали капіталістичні (ринкові, товарно - грошові) відносини і підривали її зсередини. Криза феодально - кріпосницьких порядків визначилася і у промисловості. Зростала кількість промислових підприємств: наприкінці XVIII ст. - 200, у 1825 р. - 649, у 1861 р. - 2873 ( з яких 15 % фабрики ). У 30 - 40-ві рр. XIX ст. почався технічний переворот у промисловості (ручна праця витісняється працею машин, фабрика замінює мануфактуру). У промисловості капіталістичні відносини діставали перевагу над кріпосницькими, про це свідчить співвідношення підприємств:
| 1828 р. | 1861 р. | |
| Поміщицьких | 53,8 % | 5,8 % |
| Купецьких | 46,2 % | 94,2 % |
А також частка вільнонайманої праці в промисловості, яка становила у 1825р. - 25%, а у 1861р. - 74 %. Про поширення ринкових, товарно - грошових відносин засвідчував і розвиток торгівлі. З 13 найбільших ярмарок Росії 10 діяли на території України. Окрім цього діяли 12 тисяч місцевих ярмарків, базарів, торгів.
2. Проте відсталість Росії ставала все більш відчутною, що добре розуміли передові діячі країни. Вже на початку XIX ст. оформилася політична опозиція царату. Спочатку опозиційні царизму діячі брали активну участь в таємних організаціях - масонських ложах, які діяли у 1817 - 1822 рр. Масони кінцевою метою ставили об'єднання всіх народів світу в "розумне суспільство, кожний член якого робить свій внесок, щоб воно було корисним і приємним для усіх". У цілому це був поміркований демократизм. Масонські ложі діяли у Києві - "З'єднанних слов'ян" (1818 - 1822 рр.), в Одесі - "Понт Евксинський" (1817 р.), "Трьох царств природи", у Полтаві - "Любов до істини" (1818 - 1819 рр.). У полтавській ложі виразно виявилася національно - визвольна спрямованість. Її засновниками були І. Котляревський, С. Кочубей, Г. Тарновський та ін. Ця ложа була заборонена. У 1822 р. царський указ заборонив діяльність масонських лож.
У 1821 - 1825 рр. у Полтаві діяло таємне "Малоросійське товариство", яке очолював Василь Лукашевич. Це була громадсько - політична організація, яка ставила за мету просвітництво в масах, піднесення рівня політичної свідомості, ідею ліквідації кріпацтва та обмеження самодержавства. Що ж до України, то прагнули будь - яким чином здобути її державну незалежність. Членами товариства були С. Кочубей, В. Тарновський, С. Андрущенко та ін. Його осередки діяли у Києві, Полтаві, Ніжині, Чернігові та ін. З'являються в Україні і організації декабристів - дворянських революціонерів. У 1821 - 1825 рр. діяло "Південне товариство", керівник якого був Павло Пестель. Воно налічувало 101 члена. Діяли три управи товариства: Тульчинська, Васильківська, Кам'янська. Програмним документом була "Руська правда" (автор Пестель). Програмними вимогами були: повалення самодержавства, встановлення республіки, скасування кріпацтва, без викупу наділення селян поміщицькою землею, ліквідація станів, надання всім рівних прав та ін. Але Російська держава за устроєм вбачалася унітарною, а національні регіони ніякої автономії чи самостійності не отримували. У 1823 - 1825 рр. діяло "Товариство об'єднаних слов'ян", з центром у Новгороді - Волинському. Засновниками були брати Борисови та
Ю .Люблінський. Усього товариство налічувало до 60 членів. Метою його було визволення слов'янських народів від монархічного деспотизму та іноземного панування і об'єднання їх в федеративну республіку, ліквідація самодержавства, скасування кріпацтва. Досягти цього планували шляхом військового повстання за участю народу.