Імунітети та привілеї дипломатичного представництва

Це сукупність міжнародних правових норм, які передбачають особливі права, винятки та переваги, що надаються іноземним дипломатичним та консульским представництвам, спеціальним місіям, представництва держав при міжнародних організаціях і місіям постійних спостерігачів при них, делегаціям держав на сесіях, орагни міжнародних міжурядих організацій, делегаціям на міжнародні дипломатичні конференціям і деяким іншим органам зовнішніх зносин, які представляють суб'єктів МП.

Дипломатичні імунітети - це таке, що базується на основних принципах МП, не підлягання іноземних дипломатичн представництв та їх персоналу місцевій юрисдикції. Це означає, що вони не підлягають заходам примусу такої держави.

Дипломатичні привілеї - деякі особливі права та переваги, які надаються іноземним офіційним представництвам та їхньому персоналу, виходячи з поваги до суверенітету держави, яка акредитує.

Дипломатичні привілеї і імунітети поділяється на 2 групи:

- Привілеї в цілому (недоторканність приміщень, недоторканість його архівів і документів, фіскальні та митні пільги та переваги, право представництва на прапор та інші символи держави)

- Привілеї членів персоналу представництва (особиста недоторканість дипломатичних агентів, недоторканість їхньої особистої резиденції, податкові пільги, митні привілеї

66. Склад і функції дипломатичного представництва.
Дипломатичне представництво - родове поняття, оскільки фактично міжнародна практика знає два види дипломатичних представництв: посольства і місії.

Посольства - це представництва першого, вищого класу. Місії є представництва другого класу.

Главою посольства є посол, місії - посланник або повірений у справах. У зв'язку із затвердженням у другій половині XX ст. принципу суверенної рівності держав місії в даний час зустрічаються дуже рідко. Переважна більшість держав встановлюють дипломатичні відносини між собою на рівні посольств. Рівень дипломатичних представництв держав обумовлюється в угоді про встановлення дипломатичних відносин між ними.

Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961. визначає функції дипломатичних представництв з точки зору МП. До них відносяться:
1) представництво акредитуючої держави в державі перебування;
2) захист у державі перебування інтересів акредитуючої держави та її громадян у межах, що допускаються МП;
3) ведення переговорів з урядом держави перебування;
4) з'ясування всіма законними засобами умов та подій у державі перебування та повідомленні про них урядові акредитуючої держави;
5) заохочення дружніх відносин між акредитує, і державою перебування та розвиток їх взаємовідносин в галузі економіки, культури і науки (ст.3).
Крім того, дипломатичні представництва можуть виконувати консульські функції. Для цієї мети в них створюються консульські відділи.


Весь склад співробітників дипломатичного представництва ділиться на три групи:
1) дипломатичний персонал;
2) адміністративно-технічний персонал;
3) обслуговуючий персонал.
Дипломатичний персонал - це особи, які мають дипломатичні ранги. Члени дипломатичного персоналу представництва, як правило, повинні бути громадянами акредитуючої держави. У деяких випадках громадяни держави перебування або третьої держави можуть бути призначені на дипломатичну посаду, але тільки за умови згоди приймаючої держави.
До адміністративно-технічного персоналу належать економісти, бухгалтери, завідувачі канцеляріями, діловоди, друкарки, перекладачі та ін співробітники, які виконують адміністративну або технічну роботу.
Обслуговуючий персонал складається із шоферів, ліфтерів, двірників, садівників, кур'єрів та ін осіб, які виконують обов'язки з обслуговування дипломатичного представництва.

Наши рекомендации