Феномен красномовства: загальне поняття

Лекція 1

Наша свідомість, можливо й не зводиться до слів, але донести до людей свої думки, емоції та побажання ми мо­жемо тільки у формі слова. Мова фіксує наші знання про світ і дає змогу виразити ставлення до нього. Вона є ос­новним засобом спілкування людей.

Слово виражає наше самовизначення серед собі подіб­них, формує багато в чому відносини між людьми.

Стародавні люди вбачали у слові магічну силу, якій підкоряється все, що є у світі. Майстри слова, в першу чер­гу "практичні" оратори, які досконало володіють секрета­ми красномовства, завжди шанувалися, мали вплив у сус­пільстві, досягали своєї мети легше, ніж люди тяжковусті.

Виступаючи перед іншими, людина тим само виражає й утверджує себе, водночас впливаючи на слухачів. Слово "красномовство" й означає гарне, красиве мовлення, яким милуються слухачі. По суті, воно — сила, з допомогою якої вдається впливати на оточуючий світ, змінювати його, реалiзуючи своє власне бачення життя.

Буває, що цілі угрупування, верстви суспільства або й народи перебувають під впливом обдарованих красномовців, які отримують в такий спосіб владу над свідомістю інших.

Головна функція мови — функція спілкування, комунікативна.

Саме тут корениться цікавість до можливостей слова, яка лягла в основу спеціальної науки про красномовство. Але людина, що береться впливати на людей словом, му­сить, аби досягти успіху, розрахувати всі свої потенції.З допомогою риторики людина може навчитися грамотно й гарно будувати свій виступ перед людьми, що, своєю чер­гою, допоможе їй досягти успіху в житті.

Ораторські вміння й навички необхідні в численних ви­падках життя.

Юрист, який покликаний здійснювати законність і не вміє вербальне (словесно) довести правоту своєї позиції, опиняється за межами своєї професії. В його руках — до­ля людини, яка може бути помилково звинувачена; він спроможний захистити суспільство від злочинця. І нев­правне володіння словом автоматично означає в даній си­туації безвідповідальність і непрофесіоналізм.

Політик-оратор, що не в змозі запалити словом маси, приречений на невдачу. А відповідальність його значно більша, аніж відповідальність юриста: від політика зале­жить доля суспільства, принаймні значної групи людей. Ера політиків, що ледь не хизувалися своїм невмінням го­ворити, на очах відходить у минуле, особливо в епоху ЗМІ — немов на долоні, бачиш, що собою являє та чи Інша полі­тична індивідуальність, навіть не заглиблюючись в хащі суспільно-економічних, партійних чи якихось інших інте­ресів, які цей політик виражає.

Викладач середньої чи вищої школи, якого не в силах слухати аудиторія, як правило, починає шукати іншої ро­боти. Кожен може пригадати якогось горе-вчителя зі сво­го дитинства, який навіки погубив в нас цікавість до того предмета, що його нам викладав. Навіть у вищій школі (де малоздібного лектора рятує конспект) студентська ауди­торія чітко виокремлює тих, кого "можна слухати". Тут не порятує навіть блискуче знання свого предмета з суто наукового боку: треба вміти ще й зацікавити ним людину, яка після середньої школи має про цей предмет ще досить приблизне уявлення. Хто ж з викладачів не відчуває живу потребу вміти говорити з аудиторією?

Закоханий, який не в змозі викласти свої почутття, мо­же залишитися непочутим. Кожен знає, як важко знайти потрібні слова для висловлення найтонших рухів душі, як важливо бути почутим саме цією, одною в світі людиною.

Батько, що виховує сина не словом, а ременем, ризикує породити не розуміння, а ненависть. Скільки сімей навко­ло мучаться, через те що між їхніми членами запановує непорозуміння, напруженість, які часто-густо перероста­ють у неприязнь, сварки а то Й огидну відверту ворожнечу. Сім'я, в якій не знаходиться слів для порозуміння, дуже швидко перестає бути сім'єю і перетворюється на гурто­житок, в якому випадково зібралися різні за духом та ін­тересами люди. А всякий гуртожиток, як відомо, є річ тим­часова...

Та й загалом, поклавши руку на серце, визнаємо: хіба не приємно просто бути почутим, виразити себе у слові й накласти відбиток власної особистості на навколишнє, вплинути на свідомість людей? Самовираз може бути різ­ним, але, як правило, той, кому не вистачає слів, вдається до аргументів на зразок кулака. Проте насильство ніколи ще не означало міцного зв'язку між людьми — ні в сім'ї, ні в школі, ні в політиці, ні в релігійній громаді. Зате мораль­ний авторитет справжніх лідерів непохитний, хай би яким репресіям їх не піддавали.

Отож і в професіональній діяльності людини, і в її по­всякденному житті варто користуватися силою слова.

З одного боку, красномовство — це мистецтво, розку­та гра словом, якою можна милуватися, як милуються ви­ступом артиста. Часом такий дар проявляється сам собою, від природи. "Людина з-черги", яка розважає себе та ін­ших довчіпами, може викликати інколи справжнє захоп­лення, хоча вона не вивчала спеціальних правил вживання лексики чи побудови синтаксичних конструкцій.

Водночас риторика — це ще й наука про способи переконання та ефективні форми впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей.

Риторика (від грец. Ρητωρικη ) — наука про ораторське мистецтво, красномовство. Поняття "красно­мовство" ("мистецтво говорити") позначається латинським словом eloquentia.

Риторика — це не замкнуте на собі знання, не тільки академічна дисципліна, предметом вивчення якої є оратор­ство. Це також прикладна дисципліна, що має на меті ви­ховання вмілого промовця. Тому риторика тісно пов'язана з практикою повсякденного красномовства.

Ора­тор може розвинути свої природні здібності. Також зро­зуміло, що існує сума знань, яку необхідно засвоїти, аби стати добрим.

До кожного виступу оратор повинен добре готуватися. Адже рідко хто володіє даром імпровізувати, виступати без підготовки. Та й дар цей розвивається і шліфується за­вдяки ретельній систематичній роботі над собою.

Щоб оволодіти чиєюсь свідомістю, потрібно спочатку опанувати себе, навчитися керувати своїми думками та по­чуттями. Оратор мусить дисциплінувати думку (логіка), емоцію (не варто "плакати" чи "реготати" на кафедрі), жести (погано, якщо промовець нагадує незграбними ру­хами працюючий млин або ж, навпаки, подібний до неру­хомого стовпа).

Визначимо одразу той комплекс вимог до оратора, що склався за століття розвитку ораторького мистецтва.

1.Оратор має чітко визначити тему свого виступу і не відхилятися від неї. Основна думка виступу має поступово розгортатися в ході промови, що й буде розкриттям теми.

2. Всякий виступ має порушувати проблему, яка хви­лює людей в аудиторії, є актуальною або, принаймні, несе в собі нову й потрібну слухачеві інформацію. Разом з тим, вузький знавець лише свого предмета швидко надокучить
слухачам. Отож, загальна ерудиція, обізнаність у різних галузях науки та культури ніяк не завадять.

3. Аудиторія очікує від оратора духовного насичення, чіткого визначення моральних оцінок. Дана ситуація вима­гає від оратора такої якості, як асертивність, вміння чітко визначитися щодо своїх уподобань і бажань. Позиція ора­тора має бути зрозумілою для аудиторії: промовець, який "напускає туману", приховуючи власну точку зору, ризи­кує не тільки породити підозріння у нещирості, а й просто
залишитися незрозумілим.

4. Оратор має зважати на те, чого від нього очікує кон­кретна аудиторія(учні, солдати, виборці тощо), а непросто вийти на кафедру для "самовиразу". Він мусить ду­мати, насамперед, не про власний успіх; важливіше те, що відбувається у свідомості слухача-реципієнта.

Мета промови — досягти прихильної реакції аудиторії. Тому оратор не повинен відчувати себе "зверхньою іс­тотою". Він мусить мати слухача "у власній голові",

5. бути співрозмовником, а не сипати високими словами. Тому
промова в основному має бути подібною за інтонацією
до звичайної бесіди.

6. Ораторові варто прагнути хоча б почасти використо­-
вувати метод імпровізації: адже слід викладати матеріал
невимушена, вільно і цікаво.

7. Оратор повинен контролювати свою манеру пово­-
дження під час виступу — погляд, голос, міміка, жести тощо, — постійно підтримувати духовно-емоційний кон­такт з аудиторією.