Exercise III. Translate the Ukrainian texts of publicistic and newspaper style into English. Be careful to convey their stylistic and pragmatic peculiarities

1. ДЕЯКІ ПИТАННЯ ДЕРЖАВОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ (1917-1918)

Падіння царського самодержавства, яке для українців було уособленням і соціального, і національного гніту, викликало величезний ентузіазм серед демократично настроєної свідомої

інтелігенції. З'явилися надії на відродження мови, культури, української державності.

За свідченням видатного діяча українського національного руху Д.Дорошенка, як тільки до Києва дійшла звістка про повалення самодержавства, члени керівної ради «Товариства українських поступовців» прийняли рішення заложити загальну організацію, яка об'єднувала б усі українські національні організації й стала на чолі руху.

Протягом перших днів Лютневої революції у Києві осередком українського політичного життя став клуб «Родина», членами якого з 1914р. були С.Русова, М.Ішуніна, Ф.Матушевський, С.Черкасенко, С.Єфремов, М.Лисенко, Л.Старицька-Черняхівська, М.Старицька, І.Стешенко. Вони ввійшли до первісного складу новітньої суспільної організації-Української Ради. Центральна Рада, яка виникла 3 березня 1917 p., спочатку виконувала функції органу, який координував діяльність існуючих суспільних і політичних організацій. З 9 по 15 березня засідання Ради вів Київський адвокат Ф.Крижанівський. На посаду другого заступника запросили літератора В. Науменка. Як голова Ради М. Грушевський виступив тільки 15 березня.

Прагнення до національного відродження охопило широкі народні маси. Члени Ради розуміли, що це проявиться в маніфестаціях українців, і взяли участь у їх підготовці. На 19 березня була запланована українська маніфестація у Києві. Комісію по її підготовці очолив Д.Антонович.

Маніфестація 19 березня зібрала близько 100 тисяч учасників. «Це був грандіозний вибух національного почуття, демонстрація національної радості, слава визвольній революції», -згадував В.Винниченко.

ТРИДЦЯТЬ ТРИ НЕСКОРЕНІ УКРАЇНЦІ

Згідно з сумнозвісною ленінською національною політикою робилося все можливе, щоб ампутувати історичну пам'ять української нації, знищити остаточно нашу мову і культуру. Хто вважає, ніби зросійщення в Україні - це ледь не природний процес, хай оцінить подію 1951 року в Харківському університеті, коли студенти відмовилися складати іспити російською мовою. Тоді 800 з них було репресовано, а 33-х студентів на закритому засіданні суду було засуджено до смертної кари і розстріляно. Так діяла

радянська влада проти української мови та її оборонців на нашій українській землі. Через 10 років після цієї трагічної події, 23 травня 1961 року, студенти Київського університету ім. Тараса Шевченка намалювали чи написали чорною фарбою число 33 на стінах, на підлозі, навіть у підвалах сімох приміщень університету. То був символ шани і пам'яті про тих 33-х нескорених українців. Хвала і слава вам, безіменні герої багатостраждальної України!