Західна цивілізація та господарський розвиток античних держав

Загальна характеристика господарської системи суспільств Західної цивілізації в осьовий час

Суспільство Західної цивілізації

Землеробство - єдино прийнятне зайняття

Держави-поліси

Демократичні засади (Афіни)

Політична система

Соціальна сфера (структура)

Духовно-культурна підсистема

Деспотія (Спарта)

Захист прав власності

Закони Драконта

Закони ХІІ таблиць

Право власності на землю

раби

Іноземці (метеки)

Вільні громадяни

Філософські вчення, спрямовані на пошук “ідеальнго суспільства” (Платон, Арістотель)

Спроби аналізу господарських процесів

Ремесло і торгівля

Основні напрямки господарського розвитку Стародавніх Греції та Риму: спільні та відмінні риси

Основні напрямки господарського розвитку Стародавніх Греції та Риму

Греція

Рим

• ойкісне господарство; • дві форми власності: суспільна та індивідуальна; • основа господарства – індивідуальна власність на основні ресурси.

• демократична республіка; • міста-поліси; • переважає торгівля й ремісництво; • колонізація через надлишок населення й нестача землі в полісах.

• аристократична республіка; • протилежності між містом і селом не існувало; • переважає землеробство; • фінансова експлуатація фінансових країн.

Міста-поліси та соціальна структура населення

Розташовані по берегах та островах Егейського та Іонічного морів

Самостійна незалежна політична одиниця

Їх поєднували спільність релігійних вірувань та тяжіння до певних релігійних центрів

З VII ст. натуральне господарство в містах-полісах починає витеснятися за рахунок розвитку ремесла та торгівлі

Право власності в них оформляється законодавчо

Соціальна структура населення

- у містах-полісах крім повноправних громадян існували метеки (іноземці); - реформи Солона поділили населення на 4 класи: 1-3 класи - державні воїни та всі землевласники, незалежно від розмірів їх володінь; 4 клас - найнижчий – фети (всі ті, хто не має землі); - у Спарті: населення поділялося на спартіатів та ілотів.

Закони ХІІ таблиць санкціонували розподіл римлян на: - патриціїв; - плебеїв. - клієнтів - рабів;

Греція

Рим

В Римській імперії міста-поліси існували тільки до ІІ-І ст. до н. е.

Міста – поліси:

Найбільше місто-поліс з VII ст. – Афіни

Основні господарські форми, їх розвиток. Поділ праці.

Рим

• Народ Риму жив в умовах натурального ойкісного господарства. • Період між ІІ ст. до н. е. та ІІ ст. після н. е. характеризується товарним господарством. • У провінціях діють приватні торгівельні товариства. • Поширення набуває лихварство. • Господарська діяльність банкірів агентаріїв. • Руйнування дрібного та середнього господарства. • Головна галузь господарства – сільське. Основні його типи: - рабовласницька вілла; - латифундрії ( великі господарства, понад 250 га); - пекулії (господарства, які раб веде самостійно).

Раби

управителі

вихователі

дрібні службовці

наглядачі

чорнороби

Поділ праці рабів

Поділ праці рабів – основа господарської діяльності

Греція

• Ойкісне господарство: складалося з патріархальних господарств, в яких виробництвом охоплені всі члени родини, раби – молодші її члени. • Товарне господарство: - господарська діяльність купців; - створення великих ремісничих майстерень (ергастерій); - поява кредитних та банківських операцій. Перші банки – святилища та храми, потім – приватні особи трапезити; • Державне господарство полісів: держава мала видатки на утримання царя, незабезпечених верств населення, війська та флоту; на пожертви богам, влаштування свят, будівництво громадських споруд тощо;

Формування особистої власності та її правове забезпечення

Греція

Рим

- наявність особистої власності визначало участь у державному управлінні; - у 621 р. ахонт Драконт склав звіт законів, що охороняли особисту власність; - хоча ці закони часто порушувалися, та посягання на особисту власність каралися законом.

- особиста власність формувалася за рахунок завойованих територій; - відносини особистої власності зафіксовані у 451-450 рр. до н. е. Законами ХІІ таблиць; - закони підтверджували поступове обезземелення плебсу.

Право власності охороняється законодавчо

Давня Греція

Греція включає дві цивілізації: Крито-Мікенська (кінець III– перша половина II тис. до н. е.), Грецька (розквіт припадає на осьовий час)

В історії виділяють два етапи: патріархальний та торгівельно-ремісничий

Найбільшим центром розвитку ремесла та торгівлі були Афіни , де існувала демократична форма правління

Мешканець полісу вважався повноправним, якщо володів землею

Соціальна структура Афін складалася з трьох верств: - евпатріди (аристократи або родова верхівка); - геомори (землевласники); - деміурги (ремісники).

З появою грошей виникає оренда землі та боргове рабство

Греція не була єдиним політичним цілим, кожне місто було самостійною одиницею, спільними були лише релігія та мова

Всі члени поліса були громадянами, крім рабів та іноземців

Етапи розвитку Давньої Греції

Давня Греція пройшла період Крито-Мікенської цивілізації(ІІ-ІІІ ст. до н.е.) і власне Грецької цивілізація (осьовий час).

Деспотична Спарта – натуральний тип господарства, тоталітарний тип держави; все спрямовувалося на забезпечення рівності громадян; заборонена торгівля, нерозвинене ремесло, головна галузь розвитку – військова.

Суспільне життя зосереджувалось в містах-полісах:

Демократичні Афіни –найпотужніший грецький поліс:

Демократична форма правління, проте реальна влада належала аристократам

Базування господарства на ремісничій праці та морській торгівлі

Джерело доходів – мито на товари, що ввозилось, податки від нерухомості

Величезні видатки на будівництво споруд, на влаштування храмових святкувань

Особливості:

Закони Лікурга

Встановлювали принцип рівного розподілу землі для спартіатів

Забороняли торгівельно-ремісничі заняття для громадян Спарти

Прикріплювали до землі залежне населення

Регулювали господарство у Спарті

Регламентували життя спартіатів (вони мали носити однаковий одяг без прикрас та їсти однакову їжу)

Реформи Солона (594 р. до н.е.)

• розвиток керамічного виробництва.

• Визначення соціального статусу громадян в залежності від доходів, що давала земля:

• - другий та третій стани — воїни, основа війська;

• - четвертий (фети) — землі не мали.

• Монетна реформа.

• Ліквідація боргового рабства;

• Підвищення статусу ремісників і торговців (забезпечувалося право на громадянство і отримання землі).

• Заборона експорту сільськогосподарської продукції крім оливкової олії;

• Встановлення юридичної рівності громадян.

• - перший стан, найбагатший, з нього обирали архонтів;

• Реформа спадкового права.

Реформи Солона

Встановлено привілеї для землевласників

Затвердили демократичну рівність

Ремісники дістали можливість стати власниками землі

Спадкове право

Боргове рабство скасовувалось, рабами могли бути лише іноземці

Господарська система Давньої Греції

Господарська система

Патріархальний період

Торгово-ремісничий період

Спарта

Держави-поліси (Афіни)

Соціальний склад населення

Основна господарська форма – домашнє (ойкісне) господарство

Домовласники

Спартіади

Ілоти

Кревні родичі

Клієнти

Раби

Раби

Геомори

Деміурги

Евпатріди

Землевласники

Ергастерія як форма організації ремісничого виробництва

Виробництво товарної продукції

Кредитні відносини (трапезити)

4.3. Економічні погляди античних мислителів

Ксенофонт

Праці: “Економікос” та “Кіропедія”

Прихильник натурального господарства

Особливо звеличував сільське господарство

Вбачає добробут країни лише від землеробства

Засуджує ремісництво та торгівлю, проте високо ставить заняття ремеслом у домашньому господарстві для задоволення власних потреб

Платон

Праці: “Держава” та “Закони”

Пропонує програму соціальних реформ

Поділяє населення країни на три класи: філософи, воїни та голота

Вважає рабів знаряддям праці

Пропонує модель ідеальної держави, основну увагу, в якої приділяє апарату управління суспільством

Пише про спадкову передачу власності, але лише одному з дітей

Аристотель

Праці: “Етика”, та “Політика”

Важливе місце належить ученню про власність

Вбачає центр господарського життя у родинному господарстві

Свою науку про господарство поділяє на дві частини: економіку та хрематистику

Перший увів такі категорії, як багатство, виробництво, гроші, обмін, капітал та “справедлива ціна”

Ксенофонт (444—354 рр. до н.е) Основні праці: «Економікос» («Домобудівництво») та «Кіропедія». · Ревний прихильник та захисник натурального домашнього господарства, заснованого на праці рабів. · Добробут країни залежить від землеробства, а тому саме воно є головним напрямком господарського розвитку. · Засуджує ремесло та торгівлю, говорячи, що заняття відомими ремеслами є низьким, і вони не мають поваги у містах, адже руйнують тіло працюючого. · Високо ставить заняття ремеслом у домашньому господарстві для задоволення власних потреб, коли воно поєднується із землеробством · Визнавав важливість та корисність для держави праці ремісників, але за умови, що до ремесла залучено рабів та метеків.

Платон (428—347 рр. До н.е.) Основні праці: «Держава»; «Закони». У творі «Держава» : · нерівність випливає із самої природи людини, через що є нездоланною. Кожна людина має одержувати свою частку відповідно до власних здібностей, що і є справедливим. · Основний принцип побудови держави та її природною основою є поділ праці. Усе вільне населення в ідеальній державі він поділяв на три стани за їхньою роллю в суспільстві: філософів, воїнів та третій стан (землероби, ремісники, торговці). · Унаслідок поділу праці з'являються ринок, торгівля і гроші. В процесі обміну відбувається зрівнювання всіх товарів і вони стають порівнянними, хоч і є різними споживчими цінностями. Товари порівнюються за допомогою грошей. Гроші потрібні для забезпечення обміну товарів. Платон був супротивником продажу товарів у кредит, гостро засуджував лихварство. У «Законах» розглядався ще один проект ідеальної держави, економічна організація якої була більш реалістичною: • передбачалось запобігання надмірній концентрації землі в руках власників через рівномірний її розподіл, допускалось право володіння і користування (неповне право власності) для представників вищих станів, та можливість передачі землі у спадок тощо. Але він залишався захисником натурального аграрного господарства, що використовує переважно працю рабів.

Аристотель (384—322 до н.е.) Найвидатніший мислитель давнини. У своїх працях «Політика» і «Нікомахова етика» виклав проект «найліпшої держави». - ділить суспільство на вільних і рабів, а їх працю на розумову й фізичну, що обумовлене лише «законами природи». - виділяє як провідну галузь економіки землеробство. Уся земля держави має поділятися на дві частини, одна з яких перебуває у державній власності, а друга — в індивідуальній. - розрізняв два види багатства: багатство як сукупність споживчих цінностей (природне, істинне багатство) і багатство як нагромадження грошей. Відповідно до цього він розрізняв і два види господарської діяльності: економіку і хрематистику. - розкрив подвійне значення блага - тлумачить функції грошей. Природними функціями грошей вважав функції засобу обігу й міри вартості, а використання грошей як засобу нагромадження, збагачення відносить уже до хрематистики. - сформулював поняття “справедливої ціни”. - розглядає індивідуальну власність як таку, що відповідає людській натурі, виступає проти суспільної власності Платона.

Господарський розвиток Давнього Риму

Міська землеробська громада поділена на 2 верстви:

Поділ римлян на рабів і вільних був зафіксований в законах 12 таблиць.

— патриціїв – нащадки тих родів, що заснували Рим.

— плебеїв – іноземці за походженням, не мали прав на землю.

Закон ХІІ таблиць

Першим виявив деякі категорії економічної науки про багатство, про виробництво, про гроші та обмін.

Сформулював поняття «справедливої ціни» ( та ціна, що встановлюється за обопільною згодою учасників обміну)

Науку про господарство поділив на економіку та хрематистику (наука про збагачення)

Вчення Аристотеля

Вчення про індивідуальну власність

Більшість плебеїв займалася землеробством, торгівлею, ремеслом.

Економічну основу могутності патриціанських родів становили громадські землі, які збільшувались в результаті воєн, захоплених або приєднаних територій сусідніх племен

Римська держава

Другий (509—31 до н.е.) – республі­канський

Перший (VIII— VI ст. до н.е.) — царський

Епоха переходу різних племен Апеннінського півострова від родової общини до рабовласництва

Найшвидше цей процес здійснили етруски, з культурою яких пов'язаний період IX — IV ст. до н.е.

Етапи розвитку

Вирішальну роль тут відіграло землеробство з використанням плугу, волів, коней.

Етруски культивували пшеницю, виноград, оливи, льон.

Високого рівня досягли ремесла, зокрема керамічне, залізоробне, кам'яне будівництво.

Третина завойованих земель оголошувалась суспільним фондом. З неї утворювались великі помістя патриціїв

Закони XII таблиць (середина V ст. до н. е.), в яких запроваджувався поділ римлян на вільних і рабів, патриціїв і плебеїв, а також як збірник правових норм захищали приватну власність, економічні й політичні права рабовласників.

Плебеї (поневолене, або прибуле населення) цих земель не одержували

В основі господарського ладу Риму лежало сільське господарство.

Плебеї не допускалися до користування громадськими землями, до обрання на жрецькі посади.

Плебеї були основою римського війська, яке забезпечувало активне розширення Римської держави і збільшення землеволодінь Риму.

Основними формами організації господарства в аграрному секторі були великі скотарські господарства, що належали патриціям, та дрібні рільничі господарства плебсу.

Збір податків у Римі здійснювався на основі відкупів, тобто продажу права на збір податків окремим приватним особам. Все це негативно впливало на економічний стан провінції.

Головною галуззю господарства у Давньому Римі залишилося сільське господарство, причому до II ст. до н. е. тут переважала дрібна земельна власність.

Третій (31 до н.е.—476 н.е.)— імперський

Розширювалися посівні площі

Відбувся перший прогрес в агротехніці.

Вдосконалювалися коса, серп, борона із зубцями

В І ст. почали використовувати жатку з широким захватом, колісний плуг, мінеральні добрива, виник водяний млин.

Розвивалась агротехнічна наука (твори Катона "Про землероб­ство", Веррона "Сільське господарство", Колумелли "Про сільське господарство")

Значних успіхів досягнуто в ремісництві

Промисловою одиницею була майстерня, в якій працювали вільновідпущений майстер і кілька рабів

Широкого розмаху набуло будівництво

У містах споруджували кам'яні будинки, храми, палаци, цирки, терми, водопровід

Для господарства Риму на цьому етапі визначальними стали такі ознаки, як низька продуктивність праці рабів, натуралізація, аграризація господарства, перетворення колонату в пануючу форму виробничих відносин, послаблення економічних позицій міст, дестабілізація грошової системи, посилення фіскального гніту.

Шосейні дороги, що зв'язували Рим з районами Італії, збереглися до наших часів

Розвивалося суднобудування. Широкого розвитку набула торгівля

Подальшого розвитку і певної правової регламентації набула банківська справа

Рим став світовим центром грошових операцій, торгових угод, світовою біржею

Римські банкіри виступали як торгові посередники, маклери, вели всі грошові операції, використовуючи чек, переказний вексель, безготівко­вий, поточний, активний, пасивний рахунки

Основа римського війська

Господарська система Давнього Риму

Господарська система Давнього Риму

Соціальна структура

Основні види господарської діяльності

Основні форми господарства

Патриції

Плебеї

Мають право на земельну власність

Не мають права на земельну власність

Протиріччя між ними приводить до реформи

Домашнє натуральне господарство

Ремесло

Руйнування родових порядків

Реформи Сервія Тулія. Право власності на землю

Закони ХІІ таблиць. Захист прав власності.

Латифундія - солтис

Вілла

Сільське господарство

Базується на праці рабів

Торгівля

Господарський розвиток Давнього Риму

Спроба реформувати аграрний сектор - Гай та Тіберій Гракхи: - встановлення низьких цін на хліб, безплатна роздача хліба; - закон про перерозподіл частини вже освоєних земель для найбідніших.

Рабовласницька вілла: складалася з кількох маєтків, де вирощувалися різні продукти, видатки на утримання рабів зменшені до мінімуму.

Латифундії–сальтуси: велике господарство, займалося скотарством, або ж землі в них віддавалися орендарям - колонам.

Пекулії – господарства, що раб веде самостійно, віддаючи частину виробленого продукту власникові.

Форми організації сільськогосподарського виробництва:

Відбувся розвиток власного ремісничого виробництва.

Зростання торгівлі, як внутрішньої так і зовнішньої.

Головне джерело доходу – провінції.

Розвиток в бік товарного господарства, руйнування господарства натурального.

Поширення праці рабів.

Данину сплачували підкорені народи, а не вільні громадяни.

Рим досяг панування через завойовницькі дії – експлуатація завойованих країн розвиваються процеси майнового розшарування громадян.

Праця рабів як основних виробників великих господарств. Єдине джерело поповнення рабів – війни та работоргівля.

Зубожіння вільних землеробів-селян

Підривання військової міці (основа армії – дрібні землероби)

Створення істотного паразитуючого прошарку серед міщан Риму - одна з причин загибелі Риму.

Виникають в період колонату

Уповільнення експансії

Зростання ціни на рабів

Поява пекулію – індивідуальної господарської одиниці - колону

Раб перетворюється на лібертіна (вільновідпущеника)

Поява системи колонату

Падіння продуктивності праці рабів

Експансія римлян

Активна експансія римлян

Дешеві раби

Утворення імперії

Втрата селянства

Ефективність використання праці рабів

Зростання товарного виробництва с/г продукції

Посилення спеціалізації

Провінції – як основа забезпечення державних видатків

Система відкупів податків

Лихварство

Реформа Гракхів

Стимулювання процесів «люмпенізації»

Поглиблення поділу праці

Катон Старший

Праця: “Землеробство”

Рабів не повинно бути багато

Зразкове господарство функціонує за принципом: “Продай якомога більше, купуй якомога менше”

Пропонує до мінімуму скоротити видатки на утримання рабів

Пропагує принцип самозабезпечення

Вілла Катона – це поєднання натурального господарства та товарного і спеціалізованого, орієнтованого на ринок

Марк Теренцій Варрон

Трактат “Про сільське господарство”

Праця: “Про сільське господарство”

Пропонує застосувати методи стимулювання

Пропонує дозволити рабам одружуватися та мати власність

Зазначає, що раби краще працюють, якщо господар щедріше наділяє їх харчами, не шкодує на одяг, дозволяє відпочити й дає деякі пільги

Пропонує на великих сільськогосподарських роботах використовувати найманих робітників

Луцій Юній Колумелла

Рекомендував здійснювати поділ праці серед рабів

Розглядає велику кількість проблем, пов'язаних із сільським господарством

Стверджував, що головною метою ведення господарства є отримання доходу

Якщо власник не може часто бувати в своїх маєтках, то йому слід передати землю в обробіток колонам

Катон Старший

Марк Теренцій Варрон

• Праця: “Землеробство”; • Зразкове господарство функціонує за принципом: “Продавай якомога більше, купуй якомога менше”. • Пропонує мати у господарстві все, що потрібно для забезпечення його ефективного функціонування. • Рабів не повинно бути багато, а видатки на їх утримання повинні бути мінімальними. • Вілла Катона – це поєднання натурального господарства та товарного і спеціалізованого, орієнтованого на ринок.

• Трактат “Про сільське господарство” • Пропонує застосувати методи стимулювання праці рабів різними способами. · Пропонує дозволити рабам одружуватися та мати власність. · Пропонує на великих сільськогосподарських роботах використовувати найманих робітників. · Зазначає, що раби краще працюють, якщо господар щедріше наділяє їх харчами, не шкодує на одяг, дозволяє відпочити й дає деякі пільги.

Луцій Юній Колумелла

· Праця: “Про сільське господарство” · Розглядає велику кількість проблем, пов'язаних із сільським господарством. · Рекомендував здійснювати поділ праці серед рабів і більш рівномірно розподіляти їх між різними роботами. · Стверджував, що головною метою ведення господарства є отримання доходу, а тому власник повинен регулярно відвідувати власне господарство. · Якщо власник не може часто бувати в своїх маєтках, то йому слід передати землю в обробіток колонам · Розглядав працю колонів, як більш продуктивну, ніж праця раба.

Отже, в Давньому Римі в перші сторіччя н. е. відбувається криза системи господарства. Вона супроводжується кризою імперії, яка характеризується певними ознаками. Так, утворення єдиної імперії (злиття полісів) змінюється протилежною тенденцією — посиленням сепаратизму провінцій, Рим поступово втрачає економічну та політичну першість і залишається лише символом імперії. Одночасно відбувається провінціалізація збройних сил імперії, які перестають бути реальною силою. При цьому саме армія визначає верховну владу, настає час «солдатських імператорів». Відбувається поділ імперії на Східну та Західну, нарешті, 476 р. Рим упав під натиском варварів.