Тема № 17. Індивідуальні трудові спори та порядок їх вирішення

Методичні вказівки

Розкриваючи зміст цієї теми, студентам необхідно з'ясувати поняття трудових спорів, причини їх виникнен­ня. Трудові спори — це неврегульовані шляхом безпосеред­ніх переговорів розбіжності між працівником (колективом працівників) і власником підприємства (уповноваженим органом) з приводу застосування норм трудового за­конодавства, а також встановлення нових або зміни існую­чих умов праці. Моментом виникнення індивідуального трудового спору є звернення із заявою до відповідного ор­гану, що розглядає трудові спори. Колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників, категорії найманих працівників, колективу працівників або проф­спілки одержав від власника чи уповноваженого ним орга­ну повідомлення про повну або часткову відмову у задово­ленні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням власника або уповноваженого ним органу (пред­ставника) або коли строки розгляду вимог, передбачені за­коном закінчилися, а відповіді від власника не надійшло (ст. 6 Закону України "Про вирішення колективних тру­дових спорів (конфліктів)").

Студенти повинні знати види трудових спорів та 'їх класифікацію: по суб'єктах; змісту; характеру і порядку розгляду (підвідомчості). По суб'єктах відрізняють індиві­дуальні та колективні трудові спори. Якщо суб'єктами ін­дивідуальних трудових спорів є працівник і власник під­приємства (уповноважений ним орган), то суб'єктами ко­лективних трудових спорів є:

• на виробничому рівні — наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, уста­нови, організації чи їх структурних підрозділів або профспілкова чи інша уповноважена найманими пра­цівниками організація та власник підприємства або уповноважений ним орган чи представник;

• на галузевому, територіальному рівнях — наймані працівники підприємств, установ, організацій однієї або декількох галузей (професій) або адміністратив­но-територіальних одиниць чи профспілки, їх об'єд­нання або інші уповноважені цими найманими пра­цівниками органи та власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи чи представники;

• на національному рівні — наймані працівники однієї або декількох галузей (професій) чи профспілки або їх об'єднання чи інші уповноважені найманими пра­цівниками органи та власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи (представники) на те­риторії більшості адміністративно-територіальних одиниць України.

За характером індивідуальні трудові спори поділяються на спори про застосування норм трудового законодавства, а також спори про встановлення нових або зміну існуючих умов праці. Наприклад, спори про поновлення на роботі, про зняття накладеного дисциплінарного стягнення, про стягнення заробітної плати належать до спорів про засто­сування чинного законодавства про працю. Спори про встановлення нових або зміну існуючих умов праці, як правило, носять колективний характер і тому є колектив­ними трудовими спорами. Разом з тим мають місце й інди­відуальні спори про встановлення нових або зміну існую­чих умов праці, наприклад про присвоєння кваліфікацій­ного розряду робітникові.

Залежно від виду трудового спору та його характеру ви­значається порядок його вирішення. Для індивідуальних трудових спорів про застосування законодавства про пра­цю передбачені два способи вирішення:

1) загальний поря­док, коли спір спочатку розглядається в комісії по трудових спорах, а у разі незгоди працівника або власника з рішен­ням КТС — в судовому порядку;

2) безпосередньо в район­ному (міському) суді.

Потрібно проаналізувати поняття підвідомчості трудо­вих спорів, а у зв'язку з цим — зміст ст. 222, 224, 232 КЗпП України, оскільки підвідомчість визначається колом інди­відуальних трудових спорів, які має право розглядати від­повідний юрисдикційний орган. Разом з тим необхідно враховувати, що підвідомчість трудових спорів і компетен­ція органів, що їх розглядає, поняття не ідентичні.

Студентам необхідно ретельно вивчити порядок розг­ляду індивідуальних трудових спорів. При цьому обов'яз­ково проаналізувати положення Конституції України про способи захисту прав і свобод людини і громадянина, по­казати, які зміни сталися в порядку вирішення індивіду­альних трудових спорів у зв'язку з прийняттям нової Кон­ституції. Потрібно врахувати, що передбачений главою XV КЗпП України порядок вирішення індивідуальних трудо­вих спорів поширюється на спори з питань застосування трудового законодавства. У вказаному розділі відсутня нор­ма про порядок вирішення індивідуальних трудових спорів про встановлення або зміну умов праці.

Студенти повинні знати порядок організації КТС, строк звернення до неї, порядок і строки розгляду трудових спорів у КТС, оскарження її рішень. Потрібно знати, що у разі невиконання власником або уповноваженим ним ор­ганом рішення КТС, воно підлягає примусовому виконан­ню (ст. 230 КЗпП).

Відповідаючи на питання про розгляд трудових спорів у суді, потрібно з'ясувати, хто і в які строки може звернутися до суду з позовною заявою (ст. 233, 234 КЗпП України), як вирішуються справи про поновлення на роботі незаконно звільнених або переведених на іншу роботу працівників (ст. 235), в яких випадках оплачується вимушений прогул, задовольняються грошові вимоги, покладається матеріаль­на відповідальність на службову особу, винну в незаконно­му звільненні або переведенні працівника. Для цього необ­хідно вивчити відповідні статті глави XV КЗпП України.

Студентам необхідно знати, в яких випадках допуска­ється поворот виконання рішення суду по трудових спорах (ст. 239 КЗпП, ст. 420, 422 ЦПК України).

Плани практичних занять

1. Поняття трудових спорів, їх види і причини виникнення.

2. Система органів розгляду трудових спорів.

3. Принци­пи розгляду трудових спорів.

4. Підвідомчість трудових спорів та її види.

5. Організація і компетенція КТС. Порядок і строки розгляду трудових спорів у КТС.

6. Розгляд індивідуальних трудових спорів судом.

Література: [1.1. – 1.8., 1.21.; 2.3 – 2.5, 2.28.]