Діяльність князів Романа та Данила. Розквіт Галицько-Волинської держави.

II етап (1205-1238) - тимчасовий розпад єдиної дер­жави. Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл. Характерними рисами державного життя у цей час були:

- прогресуюче свавілля бояр, які дійшли до безпре­цедентного порушення норм феодального права - оголо­шення князем боярина Володислава Кормильчича (1213- 1214);

- безперервне втручання у внутрішні справи захід-норуських земель сусідніх держав - Угорщини та Поль­щі, проявом якого було проголошення «королем Гали­чини та Володимирі!'» п'ятирічного угорського короле­вича Калмана (Коломана), одруженого з дворічною поль­ською княжною Саломеєю (розпочата після цього воєн­на окупація тривала від 1214 р. до 1219 р.);

- зростаюча монгольська загроза, що вперше заяви­ла про себе 1223 р. на березі ріки Калки (галицькі та волинські формування входили до коаліції руських кня­зів);

- енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, яка успішно закінчилася 1238 р.

III етап (1238-1264) - об'єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом. Відновивши єдність, Галицьке-Волинське князівство набирає сили та відвойовує втрачені позиції. Навесні 1238 р. Данило розг­ромив тевтонських лицарів Добжинського ордену під До-рогочином. Незабаром він знову поширює свій вплив на Київ, у якому залишає управляти свого воєводу Дмитра. Відчуваючи реальність постійної загрози із Заходу і Схо­ду, зводить низку міст-замків (Данилів, Кременець, Угро-веськ та ін.).

У 1245 р. князь змушений їхати до Золотої Орди, щоб одержати ярлик на управління землями. Фор­мально визнавши залежність від хана, Данило намагався тим самим виграти час для збирання сил та підготовки вирішального удару по золотоординцях. Географічна від­даленість від Орди створювала для цього сприятливі умо­ви: сюди майже не навідувалися ханські баскаки, тут не проводилися тотальні переписи населення з метою обкла­дення даниною; головний обов'язок князя полягав лише в наданні хану допоміжних збройних формувань під час його походів на Польщу та Литву.

За цих обставин Данило мав змогу сконцентрувати увагу на посиленні боєздатності, внутрішньому зміцнен­ні та централізації князівства. Активно укріплялися ста­рі міста та зводилися фортеці нового типу, розташовані на горбах і з кам'яними стінами; відбулася реорганізація війська: було сформовано піхоту, переозброєно кінноту (особливу увагу зосереджено на важкоозброєній кінноті, ударів якої, як правило, не витримували татари).

Водночас з політикою внутрішнього зміцнення кня­зівства Данило Галицький у зовнішньополітичній сфері намагається створити антиординську коаліцію. Князь не тільки примирюється, а й налагоджує союзницькі від­носини зі своїми колишніми ворогами - Польщею, Угор­щиною та Литвою. Але це не приносить користі.

Скориставшись скрутним становищем Данила Галиць­кого, Римський Папа Інокентій IV пообіцяв галицько-волинському князю реальну допомогу в боротьбі з золо-тоординцями та королівську корону за умови укладення унії руської православної церкви з католицькою під пок-ровительством Папи. Намагаючись використати всі сили для боротьби проти іга, Данило погоджується на ці умо­ви. У 1253 р. в місті Дорогочині відбувається його коро­нація. У цьому ж році Папа Римський оголошує Хресто­вий похід проти татар

Наприкінці 1254 р. Данило Галицький перейшов у нас­туп проти військ Куремси, який намагався окупувати га­лицьке Пониззя. Внаслідок вдалих та рішучих дій князю вдалося відвоювати в кочівників землі вздовж Південного Бугу, Случі та Тетерева.

Змінивши слабкого Куремсу на досвідченого Бурундая, якого літописець називає «безбожним, лихим, окаянним», Орда розпочинає 1258 р. новий масований наступ. Не ма­ючи сил для протидії, Данило Галицький під тиском ви­мог Бурундая був змушений віддати наказ про знищення укріплень Володимира, Луцька, Львова, Кременця, Дани-лова та інших міст. Збереглися лише оборонні споруди неприступного Холму. Саме в цьому місті після серйозної хвороби 1264 р. помирає князь Данило.

IV етап (1264-1323) - стабільність та піднесення.Після смерті Данила Галицького князівство знову втра­чає свою єдність: його землі поділено між трьома нащад­ками князя - Левом, Мстиславом і Шварно. Прагнучи стабільності, Шварно укладає союз Галицького князівст­ва з Литвою, але це об'єднання не було тривалим. Най­послідовніше продовжував державницьку політику бать­ка Лев Данилович (1264-1301). Хоча він і був змушений визнати залежність від улусу Ногая, все ж саме цей князь приєднав до своїх володінь Закарпаття та Люблінську зем­лю. Завдяки цьому територія Галицько-волинської дер­жави стала найбільшою за всю свою історію.

На зламі XIII-XIV ст. відновилася єдність Галиць-ко-Волинської держави під владою наступника Лева - князя Юрія І (1301-1315). Це був період, коли Золота Орда, яку роздирали внутрішні міжусобиці та чвари, поступово втрачала владу над підкореними територія­ми. Юрію вдалося скористатися цією сприятливою обста­виною для зміцнення власних позицій. Він, як і Дани­ло, прийняв королівський титул і назвав себе «королем Русі та князем Володимири». За період правління Юрія І стабілізувався суспільний розвиток, розквітли міста, під­неслася торгівля, зріс економічний добробут. І хоча ми­ролюбний, схильний до компромісів князь змушений був повернути зміцнілій Польській державі люблінську зем­лю, його міжнародний авторитет та вплив зростали. Про це свідчить встановлення 1303 р. окремої Галицької мит­рополії, яка безпосередньо підпорядковувалася Вселен­ському патріархові в Константинополі. За словами поль­ського середньовічного історика Яна Длугоша, Юрій І був «людиною спритною і шляхетною, щедрою до духов­них осіб. Під час його правління Русь користувалася бла­гами миру і величезного добробуту».

Наступниками Юрія І стали його сини - Андрій та Лев II (1315'-1323). Вони поділили територію князівства на сфери впливу, але правили спільно, дуумвіратом, і тому розпаду єдиної держави не відбулося. Романовичі проводили активну зовнішню політику: налагодили со­юзницькі відносини з Польською державою та Тевтонсь­ким орденом. Ці союзи мали антилитовську та антиор-динську спрямованість. Однак братам не вдалося ефек­тивно протидіяти експансії Литви - Дорогочинську та Берестейську землі було втрачено. Трагічно для них за­кінчилася і боротьба з Ордою: 1323 р. у битві з військами хана Узбека молоді князі загинули.


Наши рекомендации