Правовий статус біженців в Україні
Конституційно-правовий статус біженців визначається Конституцією України (ст. 26), Законом України "Про біженців" від 21 червня 2001 року, Конвенцією ООН про статус біженців 1951 року та іншими нормативно-правовими актами.
Біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Країна громадянської належності - країна, громадянином (підданим) якої особа є. За умови, коли особа має понад одне громадянство, вона не вважається такою, що не має захисту країни своєї громадянської належності, якщо без будь-якої поважної причини, що випливає з обґрунтованих побоювань, вона не скористалася захистом однієї з країн, громадянином (підданим) якої вона є.
Умови набуття статусу біженця визначені Законом України "Про біженців".
1. Особи, які з наміром набути статус біженця намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули Державний кордон України, повинні без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця, а також надати посадовим особам Державної прикордонної служби України пояснення про причини спроби незаконно перетнути або незаконного перетинання Державного кордону України. Якщо у таких осіб відсутні документи, які посвідчують особу, або такі документи є підробленими чи фальшивими, вони мають повідомити про цю обставину у заяві про надання статусу біженця, а також викласти причини зазначених ситуацій. Зазначені особи повинні бути направлені посадовими особами Державної прикордонної служби України до органу міграційної служби.
2. Якщо Державний кордон України перетинає чи перетнула дитина, розлучена з сім'єю, і заявляє про намір набути статус біженця або про це повідомили інші особи, які не є законними представниками неповнолітньої особи, посадові особи Державної прикордонної служби України повинні невідкладно повідомити про це орган міграційної служби та орган опіки і піклування. Орган міграційної служби разом з органом опіки і піклування зобов'язані вжити заходів для тимчасового влаштування такої дитини у відповідний дитячий заклад або сім'ю.
3. Особи, які з наміром набути статус біженця намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули Державний кордон України і перебувають на території України, звільняються від відповідальності за зазначені дії у разі, якщо вони без зволікань звернулися до відповідних органів із заявою про надання їм статусу біженця.
Оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця проводиться:
1. на підставі заяви:
* іноземця чи особи без громадянства або її законного представника, поданої до органу міграційної служби в АРК, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника;
* особи, якій виповнилося 18 років і яка особисто подає заяву та заповнює анкету, де викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили її залишити країну походження. Відомості про дітей, які не досягли 18 років, наводяться в анкеті одного із законних представників неповнолітньої особи;
* опікуна недієздатної особи, про що орган міграційної служби робить на заяві відповідний запис;
* іншої особи на прохання заявника, якщо той не може особисто скласти заяву через неписьменність або через фізичні вади, про що орган міграційної служби робить на заяві відповідний запис;
2. на підставі документів, які посвідчують особу заявника, а також документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття ним статусу біженця. Якщо у заявника відсутні документи, які посвідчують його особу, його прізвище, ім'я, по батькові та інші дані про нього попередньо, до встановлення особи, записуються за його вказівкою, про що зазначається в реєстраційному листку на особу та робиться відповідний запис на заяві.
До заяви додаються також по чотири фотокартки заявника та членів його сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, відомості про яких внесено до заяви. Відомості, що подаються заявником, є конфіденційною інформацією.
Орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про надання їй статусу біженця згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про біженців", видає заявникові відповідну довідку. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомості і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання або про відмову надання статусу біженця. Під час співбесіди у разі необхідності заявник забезпечується адвокатом. Співбесіда з дитиною, розлученою з батьками, проводиться в присутності її законного представника, психолога або педагогічного працівника, адвоката.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає інформацію про прийняте рішення до відповідного органу внутрішніх справ та до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, а також видає заявникові або його законному представникові письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Розгляд заяви про надання статусу біженця здійснюється органами міграційної служби в АРК, областях, містах Києві та Севастополі протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. У разі потреби строк розгляду може бути продовжено керівником органу міграційної служби, але не більш ніж до трьох місяців.
Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про надання їй статусу біженця, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо надання або відмови у наданні статусу біженця.
Особова справа заявника разом з письмовим висновком органу міграційної служби, який розглядав заяву, надсилається до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції для прийняття остаточного рішення, яке приймається протягом місяця з дня отримання особової справи заявника. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більш ніж до трьох місяців. Статус біженця в Україні надається на період дії небезпечних обставин для заявника.
Рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом з особовою справою заявника надсилається до органу міграційної служби, який розглядав заяву. Орган міграційної служби протягом семи робочих днів з дня отримання рішення про надання статусу біженця видає кожній особі, яка досягла 16 років, посвідчення біженця встановленого зразка. Особа, якій надано статус біженця в Україні і яка досягла 16 років, має право отримати проїзний документ для виїзду за кордон. Дитині, розлученій з сім'єю, якій надано статус біженця, посвідчення біженця видається до досягнення 16 років.
Відомості про членів сім'ї біженця, які не досягли 16 років, заносяться до посвідчення біженця одного з батьків, а у разі їх відсутності - діда чи баби, повнолітніх брата чи сестри, опікунів чи піклувальників.
Посвідчення біженця видається строком на один рік. Під час перереєстрації біженця органом міграційної служби за місцем його проживання дія посвідчення продовжується.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Положення про посвідчення біженця" від 11 жовтня 2002 року посвідчення біженця виготовляються у формі книжечки, що містить 16 сторінок.
Посвідчення біженця - це паспортний документ, який посвідчує особу та підтверджує факт надання їй в Україні статусу біженця і є дійсним для реалізації прав та виконання обов'язків, передбачених Законом України "Про біженців".
Рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця орган міграційної служби може прийняти в разі:
* якщо заявник видає себе за іншу особу;
o якщо заявнику раніше було відмовлено в наданні статусу біженця за відсутності відповідних умов;
* якщо зазначені умови не змінилися;
* якщо особі раніше було відмовлено, коли заявник повідомив недостовірні відомості про свою особу.
Про прийняття такого рішення орган міграційної служби повідомляє особу письмово із зазначенням причин відмови.
Статус біженця не надається особі (ст. 10 Закону України "Про біженців"):
1) яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
2) яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;
3) яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
4) стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 даного Закону, відсутні;
5) яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;
6) яка до прибуття в Україну з наміром набути статус біженця перебувала в третій безпечній країні. Проте дана вимога не поширюється на дітей, розлучених з сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).
Третя безпечна країна - це країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, за винятком випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи отримання притулку, оскільки така країна: дотримується міжнародних принципів стосовно захисту біженців, які передбачені Конвенцією про статус біженців 1951 року, і Протоколу про статус біженців 1967 року, враховуючи принцип невислання; має національне законодавство у сфері притулку та біженців, і її відповідні державні органи визначають статус біженця та надають притулок; забезпечить особі ефективний захист проти вислання і можливість звертатися за притулком та користуватися ним; погоджується прийняти особу і забезпечити їй доступ до процедури визначення статусу біженця чи надання притулку тощо.
Втрата статусу біженця згідно зі ст. 15 Закону України "Про біженців" здійснюється, якщо особа:
1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);
2) набула громадянство України чи добровільно набула громадянство, яке мала раніше, чи набула громадянство іншої держави і користується її захистом;
3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставини, за яких було надано статус біженця, більше не існують;
5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;
6) не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існують.
Особа позбавляється статусу біженця, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.
Підставою для подання органу міграційної служби про втрату статусу біженця може бути:
* особиста заява особи, якій надано статус біженця в Україні;
* клопотання органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, іншого органу державної влади.
Рішення про втрату або позбавлення статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції за поданням органу міграційної служби за місцем проживання біженця протягом місяця з дня отримання подання та його особової справи. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено, але не більш ніж до трьох місяців.
Особа, яка не використала права на оскарження рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні.
В Україні за своїм правовим статусом біженці у своїх правах прирівняні до громадян України, за винятком деяких політичних та інших прав, наприклад, вони не можуть бути членами політичних партій, обіймати державні посади, не піддягають призову до військової служби, не мають виборчого права. Подібна практика існує і в інших державах. Разом з тим, біженці в Україні мають право на отримання грошової допомоги, пенсій, стипендій у порядку, передбаченому чинним законодавством України. Біженці мають рівні з громадянами України права у шлюбних, сімейних та майнових відносинах. Мають право оскаржувати у суді дії чи бездіяльність органів державної влади, звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини тощо.
Біженці, іноземці та особи без громадянства згідно зі ст. З Закону України "Про біженців" та ст. 33 Конвенції ООН про статус біженців не можуть бути вислані або примусово повернуті до країни їхнього попереднього перебування, де для них існує реальна загроза стати жертвою незаконних переслідувань.
Органи виконавчої влади, які наділені повноваженнями щодо вирішення питань про надання, втрату і позбавлення статусу біженця
Орган міграційної служби уповноважений:
* реєструвати заяву та подані документи;
* ознайомлювати заявника або його законного представника під їхній власний підпис з порядком прийняття рішення за їхніми заявами, правами і обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця;
* проводити дактилоскопію1 особи, стосовно якої порушено клопотання про надання статусу біженця;
* заповнювати реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про надання їй статусу біженця, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену з батьками, щодо якої заяву про надання їй статусу біженця подав її законний представник, заповнювати інші необхідні документи;
* оформляти особову справу;
* заносити отримані відомості до єдиної інформаційної системи. Кабінет Міністрів України уповноважений:
1) визначати у проекті Державного бюджету України обсяги фінансування заходів, які здійснюються на виконання Закону України "Про біженців";
2) затверджувати положення про посвідчення біженця, про проїзний документ біженця для виїзду за кордон та інші необхідні документи;
3) затверджувати порядок працевлаштування, навчання, надання медичної допомоги особам, щодо яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, порядок виплати особам, яким надано статус біженців, грошової допомоги, пенсії, інших видів соціального забезпечення;
4) встановлює порядок видачі в'їзних віз членам сім'ї осіб, яким надано в Україні статус біженців.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції уповноважений:
1) приймати рішення про надання, втрату, позбавлення статусу біженця;
2) координувати взаємодію інших органів виконавчої влади з питань, що стосуються біженців;
3) розробляти і затверджувати зразки довідок про подання особою заяви про надання статусу біженця, про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця, про прийняття скарги до розгляду, про звернення до суду та перелік документів і їх зразків, необхідних для вирішення питання про надання, втрату і позбавлення статусу біженця;
4) розглядати скарги на рішення органів міграційної служби в АРК, областях, містах Києві та Севастополі про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця та про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та скасування цих рішень, якщо вони були прийняті з порушенням законодавства про біженців;
5) видавати довідки про прийняття скарги до розгляду та про звернення до суду;
6) вести централізований облік та створювати централізовану інформаційну систему про осіб, які подали заяви про надання статусу біженців;
7) збирати та аналізувати інформацію щодо наявності у країнах походження біженців небезпечних для них умов;
8) створювати та утримувати пункти тимчасового розміщення біженців;
9) здійснювати підготовку до розгляду Кабінетом Міністрів України пропозицій про визначення обсягів фінансування заходів, які здійснюються на виконання Закону України "Про біженців".
Органи міграційної служби в АРК, областях, містах Києві та Севастополі уповноважені:
1) приймати заяви від іноземців та осіб без громадянства про надання їм статусу біженця;
2) сприяти у влаштуванні у відповідні дитячі заклади чи сім'ї дітей, розлучених з сім'єю;
3) сприяти дітям, розлученим з сім'єю, у розшуку батьків або інших законних представників неповнолітньої особи;
4) приймати рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання, втрати або позбавлення статусу біженця;
5) розглядати заяви про надання статусу біженця та здійснювати підготовку письмового висновку щодо надання або відмови у наданні статусу біженця;
6) видавати довідки про подання особою заяви про надання їй статусу біженця; про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця; про звернення до суду;
7) видавати посвідчення та проїзні документи для виїзду за кордон особам, яким надано статус біженця;
8) здійснювати перереєстрацію осіб, яким надано статус біженця;
9) визначати місця для тимчасового проживання осіб, які подали заяви про надання статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їм статусу біженця, та направляти їх у пункти тимчасового розміщення біженців;
10) приймати рішення про надання грошової допомоги особам, яким надано статус біженця;
11) сприяти у працевлаштуванні особам, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та яким надано такий статус;
12) вести облік та особові справи осіб, які звернулися із заявами про надання їм статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та яким надано статус біженця та ін.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону уповноважений:
* організувати прийняття заяв про надання статусу біженця від осіб, затриманих за незаконне перетинання державного кордону або спробу такого перетинання з наміром набути статус біженця, та передавати такі заяви до органів міграційної служби, а у разі звернення до нього осіб, які на законних підставах прибули в Україну з наміром набути статус біженця, роз'яснювати їм порядок подання заяви про надання статусу біженців та інформувати про місцезнаходження органів міграційної служби.
Служба безпеки України та її органи на місцях уповноважені:
* за зверненням органів міграційної служби вживати заходи щодо виявлення серед осіб, які подали заяви про надання їм статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, таких, яким статус біженця не надається.
Міністерство внутрішніх справ України та його органи на місцях уповноважені:
* за зверненням органів міграційної служби вживати заходи щодо виявлення серед осіб, які подали заяви про надання їм статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, таких, яким статус біженця не надається, до ідентифікації осіб, які порушили клопотання про надання їм статусу біженця.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб та його органи в АРК, областях, містах Києві та Севастополі уповноважені:
* реєструвати осіб, які подали заяви про надання їм статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їм статусу біженця, яким надано такий статус та які оскаржили рішення щодо статусу біженця.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, його органи на місцях уповноважені:
o надавати особам, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їм статусу біженця та яким надано такий статус, допомогу у працевлаштуванні, забезпечують призначення особам, яким надано статус біженця, грошової допомоги, пенсії, інших видів соціального забезпечення.
Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України за кордоном уповноважені:
o брати участь у підготовці документів та вносити пропозиції Кабінету Міністрів України щодо укладення міжнародних договорів з питань, пов'язаних із захистом соціальних, економічних та інших прав і інтересів біженців, у тому числі з компенсацією збитків, завданих біженцям, витратами на їх приймання та облаштування;
* надавати спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у справах міграції інформацію про становище в країнах походження біженців;
* вживати заходів щодо возз'єднання на території України або поза її межами сімей осіб, яким надано статус біженця, видавати в'їзні візи членам сім'ї осіб, яким надано статус біженця в Україні;
o сприяти добровільному поверненню біженців у країну їх походження чи переселенню у держави, які погоджуються надати їм притулок;
* здійснювати загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, у сфері захисту біженців.
4. ЦИВІЛЬНА ПРАВОЗДАТНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ГРОМАДЯН ЗА РУБЕЖЕМ
Положення українських громадян за рубежем визначається як законодавством країни їхнього місцеперебування, так і нашим законодавством. Велике значення щодо цього мають положення міжнародних договорів України з іноземними державами. Надання в договірному порядку на основі взаємності певного режиму ставить своєю метою запобігання якої б те не було дискримінації українських громадян, зміни їхнього правового положення в однобічному порядку.
Громадяни України за кордоном користуються захистом я заступництвом України. Це передбачає Конституція України.
Консульський устав України встановлює, що консул зобов'язаний вживати заходів до того, щоб... громадяни України користувалися в повному обсязі всіма правами, наданими їм законодавством держави перебування й міжнародних договорів, учасниками яких є Україна й держава перебування, а також міжнародними порядками. У випадку, якщо консулом буде встановлене порушення яких-небудь прав українських громадян, він повинен вжити заходів для відновлення порушених прав.
Чи може український громадянин мати за кордоном ті майнові права, які нашому праву невідомі або які в нас прямо не зізнаються? Чи вправі він мати, наприклад, право власності на нерухомість (будинки, земельні ділянки)? У Радянській державі радянський громадянин не могла здійснювати права власника на земельну ділянку, оскільки в Радянському Союзі не було права особистої власності на землю. Земля перебувала у виключній власності держави. Що ж стосується майнових прав радянських громадян за кордоном, то вони могли користуватися там всіма майновими правами, наданими відповідними іноземними законами, хоча ці права й були невідомі радянському законодавству.
У радянській практиці в перші роки після державотворення виникло запитання, чи можуть радянське дипломатичне представництво й інші органи Радянської держави за кордоном захищати майнові права радянських громадян, вживати заходів по захисту таких прав, які в Радянській державі радянський громадянин у чинність радянських законів здійснювати не може. Це питання було вирішено рядом циркулярів Народного комісаріату з іноземних справ.
У циркулярі № 329 НКІС 1925 року говорився наступне: "Радянський громадянин може за межами Союзу здійснювати права, засновані на іноземних законах". У циркулярі вказувалося, що радянський громадянин може здійснювати право власності на землю, якщо таке право власності в даній державі зізнається. Це означало, що ті права, які виникають під дією іноземних законів, повинні здійснюватися й радянськими громадянами на рівних підставах з місцевими громадянами або іншими іноземцями.
У циркулярі № 42 НКІС від 12 квітня 1922 р. роз'яснялося, що факт невизнання того або іншого права радянським законодавством не перешкоджає Радянському уряду захищати таке право за кордоном. Однак здійснення цього права не повинне порушувати основи соціалістичної моралі, суперечити пануючий у СРСР соціалістичній правосвідомості: "Межі, до яких може простиратися захист подібних прав, визначаються разом з тим і загальними основами правосвідомості Радянської держави".
Законодавство України про власність істотно відрізняється від раніше, що діяло законодавства, СРСР. Було уведене право приватної власності. Уже Законом про власність 1990 року було встановлено, що громадянин вправі придбати для ведення сільськогосподарського виробництва, а також будівництва житлового будинку, садівництва й огородництва земельні ділянки, у власність або у володіння. Однак, незважаючи на це, наведені вище циркуляри мають не просто історичне значення. З них можна зробити наступні висновки: 1) оскільки обсяг прав власника, за загальним правилом, визначається законом місця знаходження речі, український громадянин може здійснювати відносно свого майна все правочину, які встановлені іноземним законом, і користуватися захистом з боку місцевих органів; 2) усяка спроба обмежити майнові права українських громадян і позбавити їхнього законного захисту не може розглядатися інакше, як дискримінація.