Радянізація західноукраїнських земель у 1939-1941 рр.
Після включення західноукраїнських земель до складу УРСР сталінське керівництво СРСР, а за його вказівками ЦК КП (б) України й уряд УРСР розгорнули їх радянізацію, яка передбачала повну уніфікацію суспільно-політичного й економічного ладу з областями решти УРСР. При цьому здійснювалися всі заходи вольовими, адміністративно-командними методами, без урахування місцевих особливостей, звичаїв і прагнення населення.
На територію Західної України була поширена чинність усіх радянських законів. Указом від 4 грудня 1939 р. Президія Верховної Ради СРСР створила в Західній Україні замість воєводств Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Рівненську, Станіславську та Тернопільську області, які поділили на райони, що складалися з сільрад.
7 серпня 1940 р. указом Президії Верховної Ради СРСР у складі УРСР з Північної Буковини і Хотинського повіту Бессарабії було створено Чернівецьку область, а на основі Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії – Акерманську область, яка, з перенесенням 7 грудня 1940 р. обласного центру в Ізмаїл, стала називатися Ізмаїльською.
У всіх західноукраїнських областях були заборонені всі політичні партії й культурно-освітні, наукові, кооперативні та інші товариства та установи, що існували до того часу. Легально діяли тільки КП(б) України, комсомол і радянські профспілки.
У Західній Україні на основі рішення народних Зборів було націоналізовано понад 2200 великих і середніх промислових підприємств, 8 млн. га. землі. До кінця 1939 р. 474 тис. безземельним та малоземельним селянським господарствам було передано понад 1136 тис. га поміщицьких земель, багато реманенту, худоби та посівного матеріалу. У Чернівецькій області було націоналізовано понад 265 промислових підприємств, у великих землевласників конфісковано 235 тис га. землі, що перейшли до 60 тис. незаможних буковинських селян.
Виділялись значні кошти на розширення мережі шкіл, у більшості яких викладання почали вести українською мовою.
У 1940/41 навчальному році діяло 15 вищих навчальних закладів, серед яких було два державних університети – Львівський і Чернівецький. У 1940 р. у Львові відкрилися філіали ряду науково-дослідних установ Академії Наук УРСР. У містах і селах засновувалися бібліотеки, будинки культури, клуби, тощо. Але всі наукові, культурно-освітні, мистецькі заклади підпорядковувались контролю компартійних і радянських державних органів.
Конфіскація й розподіл між селами поміщицьких та інших великих земельних володінь, заходи по розвитку української освіти й культури зустрічало схвалення серед населення західноукраїнських земель. Але незабаром стало виявлятися, що політика органів радянської влади здійснювалася і тут за звичайними в СРСР адміністративно-командними методами, без врахування волі, настроїв і звичаїв місцевого населення.
Передусім, у західноукраїнські області зі східних районів було направлено велику кількість керівних кадрів, багато яких без знання української мови, вольовими методами, часто з порушенням законів проводили перебудову всього життя. Так, конфісковували не тільки великі й середні підприємства, а дрібні, ремісничі й кустарні майстерні, крамниці, невеликі приватні будинки і т.п. Але ще більші зловживання, порушення законів, насилля допускалися при здійсненні податкової політики на селі і особливо при проведенні колективізації, яку розпочали вже весною 1940 р.
Величезним лихом для західноукраїнського населення стали масові репресії – арешти й виселення (депортації) багатьох людей у віддалені райони СРСР. При цьому ці репресивні заходи здійснювалися без пред’явлення обвинувачень, арештованих без суду і слідства тримали в переповнених в’язницях, а потім у вагонах для худоби відправляли у східні райони СРСР. В’язні, яких початок Великої Вітчизняної війни застав у тюрмах Дубно, Львова, Станіслава, Тернополя та інших міст, були знищені енкаведистами. Врятувалися тільки одиниці.
За час з 1939 р. по червень 1941 р. із Західної України було депортовано 800 тис. чоловік або приблизно 10% населення цього регіону. Ці злочнини більшовиків спричинили глибокі антирадянські настрої серед західноукраїнського населення, активізацію націоналістичного підпілля.