Навчально-методичні рекомендації. Вивчення першого питання починається із дослідження феномену козацтва

Вивчення першого питання починається із дослідження феномену козацтва. Необхідно розглянути етимологію поняття козак, зазначити що вперше термін “козак” зустрічається в Початковій монгольській хроніці 1240 року і в перекладі з тюркських мов означає “одинокий”, “схильний до завоювань”. В XІV столітті цей термін вміщено в словнику половецької мови “Кодекс Куманікус” (1303) та додатку до грецького збірника житія святих “Синаксаря”.

Далі, для з’ясування проблематики формування козацької верстви в Україні, необхідно розглянути різні теорії походження українського козацтва. Існує низка версій, що пояснюють походження козацтва, серед яких: “хозарська”, “чорно-клобуцька”, “черкаська”, “татарська”, “автохтонна”, “болохівська”, “бродницька”, “уходницька”, “захисна”, “соціальна”.

Для з'ясування появи такого історичного явища як козацтво необхідно розглянути сумарну дію чинників двох категорій – тих, що роблять виникнення цього явища можливим, та тих, які зумовлюють його необхідність. Зазвичай межа між категоріями цих чинників досить умовна.

До чинників, що робили можливими появу та формування козацтва, належать: існування великого масиву вільної землі із сприятливими для життєдіяльності умовами в порубіжні між хліборобською та кочовою цивілізаціями; досвід освоєння південних територій уходниками, добичниками, бровниками; природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого, до самозбереження, самоствердження і самореалізації.

До чинників, які зумовили необхідність виникнення козацтва, ми можемо віднести: зростання великого феодального землеволодіння, що розпочалось з XV століття і підштовхнуло процес господарського освоєння та колонізації нових земель; посилення феодальної експлуатації, прогресуюче закріпачення, наростання національного та релігійного гніту; зростання зовнішньої загрози, нагальна потреба захисту від нападів турок і татар.

Розглядаючи феномен козацтва необхідно чітко розуміти що козацтво як соціальна верства не було однорідним: існувало реєстрове (городове) козацтво, запорізьке (низове) козацтво і нереєстрове козацтво.

Вивчення другого питання потрібно розпочинати із аналізу перших згадок про Запорізьку Січ. В 1551 році в “Всесвітній хроніці” польський історик Мартин Бєльский повідомляв, що в першій половині XVI століття на Хортиці збиралися козаки для нагляду за переправами, промислом і для боротьби з татарами.

Далі необхідно зазначити, що складність питання про місцезнаходження і час виникнення першої Січі полягає в тому, що козаки, які стихійно прибували на Хортицю, будували так звані “городці” та засіки, або “січі” з повалених дерев для захисту від нападів ворогів у різних місцях.

Розглядаючи дане питання необхідно зазначити, що заснування першої Запорізької Січі історики, як правило, пов'язують із ім'ям козацького ватажка Дмитра Вишневецького, варто ознайомитись з його біографією.

Дуже важливо акцентувати увагу на феномені Січі, як своєрідного державного утворення, яке мало свою адміністративну, військову організацію, власне козацьке право, яке залишалось осередком православ’я в Україні. Розкриваючи суть питання необхідно розповісти про адміністративний, військовий устрій Запорізької Січі, розглянути козацьке судочинство і звичаї.

Організація та політичний устрій українського козацтва. Низове козацтво у 80-ті роки XVI ст. зробило своїм центром Січ на о. Томаківка, що біля м. Марганця Дніп­ропетровської обл. З 1593 р. до 30-х років XVII ст. Січ знаходилась на о. Базавлук біля с. Капулівка Нікополь­ського району Дніпропетровської обл.

Це був військовий табір і водночас козацька громада, товариство, організо­ване на кшталт напівчернечого, напівлицарського орде­ну, із своїми звичаями, законами. Тут проживали лише чоловіки. Вони мешкали в простих куренях з дерева та хмизу, вкритих від дощу кінськими шкірами. Назва «курінь» означала також одиницю громадської організа­ції. Традиційно їх було 38. Курінь об'єднував до 600 ко­заків, які мали спільну скарбницю, був військовою та по­части господарською одиницею. Як правило, десята час­тина війська перебувала постійно на Січі. Решта, особли­во влітку, була задіяна у промислах, роз'їздній службі або у військових походах.

Головними елементами політичного устрою Війська Запорозького були загальна козацька рада, інститут ко­шового. Рада була органом прямої дії, їй належали певні законодавчо-розпорядчі функції. Вона обирала кошового отамана і старшину (суддю, осаула, писаря). Кошовий був військовим головнокомандувачем, зосереджував всю пов­ноту вищої виконавчої, адміністративної та судової вла­ди, політичне репрезентував Військо перед іноземними державами. У воєнний час він мав право діяти як необме­жений диктатор, але без загальної ради всього Війська не міг приймати принципових рішень. У всіх листах, рі­шеннях значилося: «Отаман кошовий з усім старшим і меншим Війська низового Запорозького товариством». Суддя, осаул та писар, курінні отамани входили до адмі­ністрації Війська. Прийняття радою будь-якого рішення супроводжувалось відправленням релігійного ритуалу.

Тому очевидці XVI—XVII ст. характеризували Січ як «християнську козацьку республіку». Демократична процедура проведення ради спиралась на засади рівно­правності всіх козаків, право вільного обрання посадових осіб, підпорядкування меншості рішенням більшості, що політичне згуртовувало товариство. Однак ці обставини, а також несформованість колегіальних органів, що схи­лялись би до принципів опосередкованої демократії, по­роджувало охлократичні тенденції, маніпулювання умо­настроями учасників ради.

Вивчення третьогопитання необхідно розпочати із аналізу соціально-політичної еволюції козацтва, зазначити, що поступово українське козацтво починає репрезентувати українське суспільство, відстоювати його інтереси в боротьбі як із внутрішніми, так і зовнішніми ворогами.

Еволюція розвитку козацтва. Розвиток козацтва мав три стадії.

Кінець XV ст. — до 80-х рр. XVI ст. Протягом століття козацтво було переважно суспільно-побутовим явищем, не маючи сталої структури, організації. Тому і достовірних згадок про нього небагато. Навіть перша спроба його організації — Січ на о. Мала Хортиця, за­снована в 1552—1558 рр. Д. Вишневецьким (Байдою), оповита напівлегендарними сюжетами.

80—90-ті рр. XVI ст. У цей час козацтво зростає чисельно, виникає два його різновиди: низове і городове, формуються організаційні структури (Запорозька Січ, козачі реєстрові загони).

Перша половина XVII ст. Козацтво перетворюєть­ся на провідника, оборонця і захисника інтересів україн­ського суспільства, православ'я, стає політичною силою Речі Посполитої та Східної Європи. З ним починають ра­хуватись монархи Туреччини, Австрії, Московії.

Перші спроби перетворити козацтво на державне вій­сько були в 1541 р., коли Сигізмунд І наказав укласти ре­єстр (список) їх в Київському, Канівському та Черкасько­му округах. Сигізмунд Август II у 1561 р., 1568—1572 рр. також намагався організувати їх, вивівши з-під юрисдик­ції прикордонних старост. Але перші офіційні державні реєстри козаків датуються 1581, 1583, 1590 р., коли на службу було взято 300, потім 600, 1000 осіб. За службу вони отримували хутори навколо Переяслава, інших при­кордонних міст. Так зароджувалась практика укладання договорів між козаками як самостійною верствою (ста­ном) і державою. Участь у переговорах з послами інших держав про залучення козаків на службу до цісаря зміц­нювало в них почуття політичної значущості й сили.

На інституційний розвиток козацтва вплинули універса­ли короля Речі Посполитої Стефана Баторія 1578, 1582 р. Запропонована ними організаційно-штатна структура регу­лярного полку та публічно-правове оформлення козацького імунітету в Україні використовувалися й надалі. У 20-ті ро­ки XVII ст. уряд Речі Посполитої санкціонував адміністра­тивно-територіальну побудову реєстрового війська з шести територіальних полків на королівських землях. У 30-ті роки XVII ст. старшина Війська Запорозького розділилася на реєстрову з дислокацією у прикордонних містах, та нере­єстрову — з дислокацією на Січі. Та все ж українське коза­цтво було конкуруючим чинником щодо Речі Посполитої, розвивалось на противагу її офіційним владним структурам.

Особливості козацтва як нової української політичної сили.

Поява козацтва започаткувала формування якісно нового типу політичної людини в Украї­ні. Якщо в попередню добу цей тип представляв лише феодал (шляхтич), а решта, передусім селяни, були політично невиразною масою, то в особі козака поєднались притаманна першим — політична свобода, другим — від­даність власній землі, і додалась третя — людини євро­пейського нового часу: дієвість, активність та підприєм­ливість, на кшталт представника третього стану.

Козацтво засвідчило новий рівень політичної самосвідомості народу. Головними складовими її ставали усві­домлення поняття свого краю від Карпат до Сіверського Дінця, від Полісся до Чорноморського узбережжя (а не ли­ше землі як общинного поля чи власної ділянки), який належить відвойовувати та освоювати; українського козацького народу, що є відмінним та протистоїть ляхам, тата­рам, московитам; прагнення до волі замість залежності; військова звитяга замість пасивності; усвідомлення значи­мості самоорганізації на демократичних засадах.

З появою козацтва розпочалось формування україн­ської політичної теоретичної думки. В її основі — політич­на спадщина (традиції) попередньої доби: Київської Русі, доповнена та розвинута новітніми концепціями — релігій­но-політичними (православних церковних братств), військово-організаційними (С.Баторій, Й.Верещинський), військово-політичними (П.Сагайдачний).

Політична структура козацтва у формі Запорозької Січі стала ядром боротьби за національне визволення. Навколо неї групувались всі інші політичні сили суспіль­ства: реєстрові козацькі формування, церковні братства, міське самоврядування, шляхетські повітові сеймики та українські делегації на Вальні сейми Речі Посполитої.

Українці в особі козаків повернулись на міжнарод­ну політичну арену як захисники християнського світу від мусульманської загрози. Вони стали важливим полі­тичним чинником на теренах Східної Європи, з яким рахувалися правителі не лише сусідніх держав.