Українська державність під іноземною зверхністю (друга половина XVII – XVIII ст.): загальноісторичний аспект

Укладаючи договір 1654 року, Москва визнавала Україну самостійною, незалежною державою, але, дивлячись на Україну як на майбутню територію свого царства, вона прагнула обмежити українську державність, маючи за кінцеву мету замінити протекторат повною інкорпорацією України.

У другій половині XVII—XVIII ст. українська державність розвивалась під зверхністю іноземних держав: Московського царства (пізніше Російської імперії), Польщі, Австро-Угорщини. Коли ми використовуємо термін "зверхність", то маємо на увазі ситуацію, коли національна державність існує, але розвивається регресивно, зводиться нанівець зусиллями спочатку протекторів, а потім і загарбників.

Спочатку Москва виконувала договірні умови. Об'єднані московські й українські сили весною 1654 року виступили проти Польщі на білоруському театрі воєнних дій. Але вже й тоді царський уряд мав за мету не захист України, а повернення земель, які Московська держава втратила за Поляновським миром. Спільні козацько-московські сили відвоювали Білорусію і більшу частину Литви. Та вже восени 1654 року поляки, об'єднавшись з татарами, вогнем пройшли і обернули на руїну Брацлавщину. Проти них виступає Хмельницький з козацьким і московським військом. Наприкінці січня 1655 року неподалік від Білої Церкви сталася генеральна битва. Вона не виявила переможця, хоча з обох сторін полягло 15 тис. Таке завершення першого року договору дуже послабило надії українців на московського царя як на могутнього володаря, який зміг би захистити Україну.

Богдан Хмельницький починає шукати нових союзників, відпрацьовує різні політичні комбінації. Найбільше значення для нього мали стосунки] Швецією, яка довгий час вела війну з Польщею. Швеція намагалися схилити Україну на розрив з Москвою, переконувала в тому, що самодержавний царський уряд "не потерпить у себе вільного народу". Однак Хмельницький тоді ще мав намір зробити Україну нейтральною державою піл протекторатом і Москви, і Швеції.

Москва, порушуючи умови договору у сфері міжнародних відносин, у 1656 році уклала зрадницьку щодо України сепаратну Віденську угоду з Польщею. Стало відомо, що на переговорах за спиною України ставились питання про повернення її під владу Польщі. У відповідь Хмельницький організовує коаліцію Швеції, Семигороду, Молдавії, Волощини, Бранденбургу і Литви, спрямовану проти Польщі, Кримського ханства і, певною мірою, проти Москви. Хмельницький мав на меті відвоювати у Польщі загарбані нею західноукраїнські землі. Водночас він прагнув домогтися незалежності України від агресивної політики Москви.

Воєнні дії, які розпочалися у січні 1657 року, принесли тріумф Українській державі. Сили коаліції розбили під Замостим коронного гетьмана Потоцького, оволоділи Краковом, зайняли Замостя і, нарешті, Варшаву. Шляхта Турово-Пінської землі — і православна, і католицька — звернулася до гетьмана з заявою, в якій вказувала, що вона з цілим повітом, добровільно приєднується "на вічні часи" до Української держави. З таким же проханням звернулася до українського гетьмана шляхта Волині.

Влітку 1657 року ситуація змінюється не на користь коаліції. Політичні і військові успіхи Хмельницького і його союзників викликали занепокоєння у сусідніх держав. У результаті об'єднані сили Польщі, Данії і Австрії визволили польську територію. В цей же час стався заколот у козацьких колах. Вісті про це дуже засмутили Богдана Хмельницького. Від нервового перенапруження стався серцевий напад, і гетьмана розбив параліч. Трапилася ця трагічна для України подія 6 серпня 1657 року в Чигирині.

Український народ втратив вождя, під проводом якого він визволився від іноземного панування і створив незалежну самостійну державу. Для України настали трагічні часи. її подальша історія — це цілеспрямоване обмеження, скорочення та знищення її суверенності, спочатку московським самодержавством, а пізніше — Російською імперією.

У серпні 1657 року в Чигирині старшинська рада обрала гетьманом генерального писаря Івана Виговського, досвідченого, розумного політика. В Москві правлячі кола ця кандидатура не задовольняла. Зокрема, внаслідок цього почались інтриги серед козацької старшини.

В Україні розгорнулась боротьба за гетьманську владу, а фактично, братовбивча громадянська війна.

Гетьман Виговський, генеральна старшина та більшість полковників приймають рішення про розрив з Москвою та зближення з Польщею.

У вересні 1658 року було укладено Гадяцьку угоду про унію України з Польщею. В цій угоді передбачалося утворення нового державного федеративного союзу Польщі, Великого князівства Литовського та Великого князівства Руського (України). Україна отримувала право мати своїх урядовців, власну державну казну, монету, судовий трибунал з діловодством українською мовою, армію—ЗО тис козаків і 10 тис найманого війська. Угодою передбачалося утворення двох академій, ряду колегій, гімназій, різних шкіл, вводилося вільне книгодрукування. Найвища законодавча влада мала належати Раді — своєрідним українським зборам. Берестейська церковна унія скасовувалася в усіх трьох державах, усім релігіям забезпечувалася повна толерантність.

Москва зреагувала на цю угоду в характерній манері. Весною 1659 року стотисячна армія рушила в Україну. В червні під Конотопом відбулася генеральна битва, в якій московська армія була вщент розбита. Але Виговський не зміг скористатися цією перемогою. За його спиною визрівала змова. Більшість українського народу не прийняла Галицької угоди, незважаючи на її певні переваги з державної, політичної і юридичної пози цій. Населення ще не забуло польсько-шляхетського гніту, з-під якого воно тільки-но визволилось. Будь-яке спілкування з Польщею в народі розцінювалось як зрада інтересів України.

Старшинська рада, яка зібралася в Білій Церкві, обирає гетьманом Юрія Хмельницького і відкидає союз з Польщею.

На той час царська армія зайняла все Лівобережжя. На раді в Переяславі в 1659 році підтиском Москви були прийняті Переяславські статті, в яких передбачався контроль царя над козацьким військом, обмежувалась влада гетьмана. Функції і права старшинської адміністрації підпорядковувались царським воєводам.

Царський уряд посилає московське і українське козацьке військо на Правобережну Україну. Поляки в цих умовах запропонували козацькій старшині переговори, на що та відразу ж погодилась. Було укладено Слободищенський трактат, основою якого стала Галицька угода. Узгодились на автономію України на чолі з гетьманом Юрієм Хмельницьким. Поляки разом з татарами розгромили московське військо, але не використали своєї переваги для вступу на Лівобережжя України.

Всі ці події відбувалися на тлі жорстокої міжусобної боротьби за гетьманство. В1663 році гетьманом Лівобережної України було обрано Брюховецького — вірного прислужника Москви. На Правобережжі в 1663 році замість Юрія Хмельницького, який постригся в ченці, гетьманом обирається Павло Тетеря.

Україна фактично розпалась на дві половини. Відповідно вона мала і двох гетьманів, які ворогували між собою. В історії України починалась так звана Руїна,

У1665 році гетьманом Правобережжя було обрано Петра Дорошенка, який прагнув об'єднати обидві частини України, відновити самостійну Українську державу, домогтися ЇЇ незалежності від Москви і Польщі. За союзника Дорошенко обирає Туреччину.

13 січня 1667 року в селі Андрусові, поблизу Смоленська, було укладено перемир'я між Московською державою і Польщею. Лівобережна Україна залишилася за Москвою, Правобережжя за Польщею, крім Києва, який на два роки мав відійти до Москви. Запорізька Січ потрапляла піл владу обох держав.

Внаслідок угоди двох країн стався поділ української території на дві частини. Царський уряд зламав договір 1654 року, за яким він зобов'язувався зберігати "права і вольності" України.

Андрусівська угода викликала гнів українського народу. Вибухнуло повстання, що охопило як Лівобережжя, так і Правобережну Україну. Український народ виступив і проти панування Польщі і проти Московської держави. Дорошенко на деякий час об'єднує Україну. В 1668 році в Глухові старшинська рада обирає гетьманом Лівобережжя Дем'яна Многогрішного. В 1669 році були прийняті Глухівські статті, які значно зменшували число воєвод і обмежували їхні функції в українських містах командуванням царськими гарнізонами.

Андрусівське перемир'я привело до посилення протурецьких настроїв у середовищі козацької старшини. В 1669 році при активній участі гетьмана Дорошенка було оформлено протекторат Туреччини над Правобережжям. Таким шляхом Дорошенко намагався вивести Україну з-під влади Польщі й Москви. Але турецький султан на свій лад використав ситуацію. У1672 році трьохсоттисячне турецьке військо вторглося на Правобережну Україну нібито для її захисту. Безчинства, грабунки, що їх чинили турецькі та татарські союзники Дорошенка, відвернули від нього народ. Гетьманом обирають І. Самойловича. Підчас його правління Українська православна Церква в 1685 році була підпорядкована московському патріархату.

25 липня 1687 року гетьманом Лівобережжя України було обрано Івана Мазепу, одного з найвидатніших державних діячів України. На старшинській раді були затверджені так звані Коломацькі статті, які вже традиційно приймалися при обранні нового гетьмана. Статті забороняли Україні торгувати з Кримом, порушували її фінансову систему. Ст. 19 без усяких застережень проголошувала Україну частиною Московської держави.

За царювання Петра І Українська держава ще більше обмежується в автономії. У 1706 році за указом царя козацьке військо переходить під командування Москви. Петро І примушував козаків брати участь у всіх війнах, які він проводив. Військові походи, примусові роботи забирали життя багатьох українців.

Петро І завдав нищівний удар по економіці України, фактично скасувавши вільну торгівлю. Він почав проводити колоніальну політику і стосовно культури України. Окремим указом 1709 року були заборонені українська мова, національне книгодрукування. У 1720 р. Петро І видав указ київському губернатору князю Голіцину, щоб "...в усіх монастирях, які залишаються в Російській державі, оглянути і забрати давні жалувані грамоти та інші куртіозні листи оригінальні, а також книги історичні, рукописні й друковані".

За царювання Петра І Україна зробила останню спробу відновити державну самостійність. Ця спроба пов'язана з іменем Івана Мазепи, який за двадцятирічне гетьманування доклав багато зусиль, щоб вивести Україну з "руїни", припинити тут політичне безладдя.

Як палкий патріот України, Мазепа, удаючи лояльне ставлення до царя, плекав надію на визволення України і створення самостійної Української держави. Петро І в той час мав намір замінити козацтво рекрутчиною, а Україну перетворити у невід'ємну частину Росії. Скориставшись шведсько-російською війною, Мазепа за підтримки генеральної старшини і більшості полковників уклав із шведським королем угоду, за якою "Україна з обох сторін Дніпра з Військо м Запорізьким і народом малоросійським має бути вічними часами вільна від усякого чужого володіння". Угода гарантувала також абсолютне невтручання будь-якої держави у внутрішні справи України, недоторканність її кордонів.

Розгром шведських військ під Полтавою в 1709 році перекреслив намагання Івана Мазепи звільнити Україну. З частиною вірних козаків він змушений був рятувати себе і своїх прибічників за Дунаєм в турецьких володіннях, де невдовзі і помер.

У1710 році на старшинській рад і в Бендерах гетьманом у вигнанні було обрано Пилипа Орлика, який багато зробив для утвердження ідеї незалежної, самостійної України. Зокрема, за Його участю у 1710 році була підготовлена та прийнята Конституція Української держави.

Ще у 1708 році, після переходу Мазепи набік Карла XII, гетьманом Лівобережжя було обрано Івана Скоропадського. Після його смерті, у 1722 році, Петро І взагалі заборонив вибори нового гетьмана. Гетьманство було відновлено після смерті Петра І у 1727 році. Царський уряд пішов на цей крок, щоб мати підтримку з боку козацької старшини у зв'язку із загостренням російсько-турецьких відносин.

Обраний гетьманом Данило Апостол був видатним державним та військовим діячем. 22 серпня 1728 року Данило Апостол звернувся до царського уряду з проханням затвердити "гетьманські статті". У відповідь на це він отримав "Решительные статьи", в яких зовсім не згадувалося про договір України з Москвою 1654 року. Ці статті мали форму наказу царського уряду гетьманові. В цілому статейні пункти Данила Апостола були витримані в дусі ствердження автономії української державності. Росія відповідала на них цілою системою обмежень і ударом саме по цій державності.

Після смерті Данила Апостола гетьманство знову ліквідується. Для управління справами України було створено II Малоросійську колегію, яка дістала назву "Правління гетьманського уряду".

Нищення автономії України та її пограбування ще більше посилюється за царювання Анни Іоаннівни в часи "біроновщини". Гетьманство знову, і уже в останній раз, відновлюється при Єлизаветі Петрівні, яка в 1747 році видала царську грамоту про обрання гетьмана. Ним у 1750 році було обрано нікому не відомого 22-річного сільського хлопця Кирила Розумово кого. Настала пора останнього піднесення старої козацько-гетьманської держави. За Розумовського в Україні було проведено ряд реформ: соціальну, військову, судова тощо. У 1762 році на російський престол вступила Катерина II. Вона послідовно проводила принцип централізації управління і поспішила скасувати автономію окремих народів, що входили до складу Російської імперії. Першим мало бути, на її думку" скасоване гетьманство. Наприкінці 1763 року Катерина II викликала Розумовського до Петербурга і поставила вимогу "добровільно" зректися гетьманства, що він і зробив. Йшов 1764 рік — час, коли Російська імперія остаточно перетворила Україну в декілька адміністративно-територіальних одиниць Російської імперії.