Військові дії під час визвольної війни у 1648-1649 рр. зборівський мир.

Ця війна мала національно-визвольний характер. Основні цілі війни. Б. Хмельницький, козацька старшина та укр.а знать хотіли вигнати магнатів та шляхту з території У. та зайняти їхні місця, здобути владу. Мова не йшла про вихід У. зі складу Польщі. Хмельницький та його прибічники тільки змінити політичну систему Речі Посполитої так, щоби вона змогла задовольнити укр. козацтво. Селяни та козацтво мріяли здобути свободу, землю, звільнитися від шляхти, ліквідувати кріпацтво в У.

В січні 1648 р. Б. Хмельницький втікає на Січ, стає гетьманом, розбиває польський гарнізон, що був на Січі. Починається підготовка до повстання. Хмельницький вступає в союз з кримським ханом у боротьбі проти поляків. Вони надсилають загін під керівництвом Тугай-Бея (4 тис. чол.). Періоди війни : 1) 1648-1650 рр.: а)5-6 травня 1648 р. – битва на Жовтих Водах (Б. Хмельницький переміг поляків); б) 15-16 травня 1648 р. – битва під Корсунем (зустрілися основні головні сили, Хмельницький майже зовсім розбив поляків); в) 12-14 вересня 1648 р. – битва під Пилявцями (Хмельницький переміг, поляки розбиті); г) 18 серпня 1649 р. – підписано Зборівський мир. 2) 1651-1654 рр.: а) 29 червня 1651 р. – битва під Берестечком (поразка козаків); б) 28 вересня 1651 р. – Білоцерківський мир; г) 1 травня 1652 р. – битва під Батогом (перемога козаків).

Перші перемоги. У середині квітня 1648 р. на Жовтих Водах, по дорозі на Січ, впевнений у своїй перевазі 6-тисячний передовий загін поляків зустрівся з об'єднаними козацько-татарськими 9-тисячними силами. 6 травня після тривалого бою, під

час якого на бік повсталих перекинулися кілька тисяч посланих на допомогу полякам реєстрових козаків, польський авангард було розбито. Вражені звісткою про

поразку й переконані підісланим козаком у тому, що повстанці значно переважають їх, командувачі 20-тисячних головних сил Марцін Каліновський та Міколай

Потоцький почали відступати, долаючи багато перешкод.

26 травня неподалік від Корсуня поляки наскочили на козацьку засідку (козацькі сили зросли до 15 тис., без врахування татарської кінноти) і знову зазнали поразки. Хмельницькому до рук потрапили обидва командувачі польсько-шляхетської армії. За шість днів до битви під Корсунем помирає король Владислав IV. Річ Посполита раптом втрачає короля, командирів і армію.

Битва під Пилявцями відкрила Хмельницькому шлях на захід. Коли він заглиблювався в землі Волині та Галичини, селяни вітали його та приєднувалися до повстання.

На початку жовтня козацько-селянська армія взяла в облогу Львів і вже б от-от здобула його, та завдяки величезному викупу й небажанню

Хмельницького руйнувати чудове місто Львів було врятовано. Через місяць, коли велася підготовка до облоги польської фортеці Замостя, надійшла новина, що королем обрано Яна Казимира — людину, яку волів бачити на троні Хмельницький. Новий король запропонував гетьманові перемир'я.

Навесні 1649 р. в наступ пішли поляки. З Волині йшли їхні основні сили—25 тис. на чолі з самим королем Яном Казимиром, а через Галичину під командуванням сумнозвісного Яреми Вишневецького рухалося 15-тисячне військо. Вдавшись до своєї звичайної тактики швидкого обманного маневру, Хмельницький і його союзник хан Іслам Гірей 80-тисячним військом обложили Вишневецького у фортеці Збараж. Коли на допомогу Вишневецькому поспішив польський король, Хмельницький раптовим маневром напав на армію Яна Казимира під Зборовом і оточив її. Але татарський хан зрадив гетьмана. Підкуплений поляками й побоюючись зміцнення українців . Іслам Гірей відвів своє військо й поставив перед Хмельницьким вимогу

укласти угоду з польським королем. За таких обставин гетьманові не лишалося нічого іншого, як погодитися. 18 серпня 1649 р. було підписано Зборівський мир. За ним реєстр установлювався в 40 тис. козаків, польському війську та євреям заборонялося перебувати на Київщині, Чернігівщині та Брацлавщині, де урядові посади дозволялося займати лише козацькій старшині та православній шляхті, а православному митрополитові

обіцялося місце в польському сенаті. Хоча всім учасникам повстання дарувалася амністія, більшість селян мали повернутися у кріпацтво.

Зборівський мир висвітлив ті внутрішні й зовнішні проблеми, на які мав зважати Хмельницький. Те, що інтереси селянства фактично проігнорували у Зборові, не було випадковим недоглядом. Відтак уже в Зборові виник конфлікт між козацькою старшинською верхівкою та черню. З часом він розвинеться у фатальну ваду козацького устрою, що формувався на Україні. Іншою великою проблемою були взаєми н и з кримськими татарами. Розуміючи їхнє значення в нещодавно здобутих перемогах і у наступних битвах з поляками, Хмельницький прагнув будь-якою ціною зберегти союз із татарами. Проте для українського населення цей союз був ненависним. До того ж політика татар полягала в тому, щоб не допустити зміцнення жодної християнської країни. Відтак, допомагаючи Хмельницькому проти поляків, вони не хотіли, щоб той завдав остаточної поразки шляхті. Використовуючи Хмельницького для ослаблення Польщі, кримський хан планував таким самим чином використати українських козаків проти Москви. Та Хмельницький, покладаючи великі надії на підтримку московитів, не пішов на пропозицію татар здійснити спільний похід на Москву.

28. Створення нової укр. Держави (1649-1657рр.)???

Утворення Української козацької держави — Гетьманщини

Переможні битви 1648—1649 pp., унаслідок яких значна частина українських земель була звільнена від польської влади, сприяли утвердженню Української козацької держави під назвою «Військо Запорозьке». Історики дали цій державі умовну назву — Гетьманщина. Швидка організація державного життя на визволених територіях засвідчила, що Національно-визвольна війна відкрила широку перспективу для майбуття українського народу. Як відомо, остаточну мету визвольних змагань козацтва Богдан Хмельницький вбачав у відродженні Української держави. При тому гетьман брав до уваги не тільки державотворчий досвід Запорозької Січі й Великого князівства Литовського, а й державницькі традиції Київської Русі та Галицько-Волинського королівства, пам'ять про які жила в колах української православної шляхти й духівництва, а від часів Сагайдачного — і серед козаків. Про живлющість ідеї утвердження козацької держави добре знали в Західній Європі ще задовго до 1648 р. Зокрема, семигородський князь 1628 р. говорив, що «козацький народ може відділитись від Польщі й збудувати окрему республіку, якщо тільки знайде для своїх змагань розумного та шляхетного вождя й ініціатора».

Переможні битви 1648—1649 pp., унаслідок яких значну частину українських земель було визволено з-під польської влади, сприяли утвердженню Української козацької держави — Гетьманщини.

Органи державної влади. Найвищим законодавчим органом держави стала Генеральна рада — загальна рада всього війська. Позаяк такі ради відбувалися бурхливо, обговорювати справи на них було важко. Тому скликалися вони зазвичай лише для схвалення заздалегідь підготовлених рішень. З часом значення Генеральної ради настільки зменшилося, що незабаром її взагалі перестали скликати. Роль Генеральної ради перебрала Старшинська рада, що складалася з полковників і генеральної старшини. Поступово склад Старшинської ради розширився за рахунок представників міст, шляхти, духовенства.

Старшинська рада мала надзвичайно широкі повноваження. Вона розглядала всі питання міжнародної політики, зокрема миру і війни, затверджувала міські привілеї та смертні вироки тощо. Виконавча й судова влада зосереджувалися в руках гетьмана. Він, зокрема, скликав Генеральну і Старшинську ради, видавав універсали, брав участь у судочинстві (саме при гетьманові діяв Генеральний військовий суд), опікувався фінансовою системою, за рішенням ради розпочинав війну, провадив мирні переговори, керував дипломатичними зносинами з іншими державами та розвідувальною службою, був головнокомандувачем збройних сил.

Керувати всіма справами внутрішнього врядування й зовнішньої політики гетьманові допомагав уряд — генеральна старшина, що фактично виконувала функції кабінету міністрів і водночас — генерального військового штабу. До її складу входили: генеральний писар, генеральний обозний, двоє генеральних осавулів, двоє генеральних суддів.

Адміністративно-територіальний устрій. Територія козацької держави в ідеалі мала охоплювати всі етнічні українські землі, і не випадково практично на всіх землях, куди сягала шабля повстанців, формувалися козацькі полки. За нашими підрахунками, їхня чисельність разом з кількома білоруськими полками сягала майже 50! На жаль, мілітарна потуга Речі Посполитої, на боці якої стояла вся католицька Європа, не дали тоді змоги добитися визволення всіх етнічних українських земель і утвердити на них владу українського уряду. Так, згідно з умовами Зборівського договору 1649 р. Гетьманщина складалася із земель колишнього Київського, Чернігівського й Брацлавського воєводств та обіймала 200 тис. кв. км — від р. Случі на заході до московського кордону на сході та від басейну Прип'яті на півночі до степової смуги на півдні. Столицею та гетьманською резиденцією став Чигирин, засновником якого був Михайло Хмельницький, покійний батько гетьмана. Чигирин мав прекрасні природні укріплення, стояв далеко від етнічної Польщі, звідси легше було дістати ординську допомогу, бо недалеко починалося т. зв. Дике Поле.

На визволених українських землях скасовувався польський адміністративний устрій. Було ліквідовано воєводства, повіти, а замість них створювалися полки зі своїм територіальним поділом. У 1649 р. всю територію Української держави було поділено на 16 полків (на Правобережжі — 9, на Лівобережжі — 7). Центром полку було одне з великих міст полкової території. Кожен полк очолював полковник, обраний на полковій раді або призначений гетьманом. Полковник зосереджував у своїх руках військову, судову та адміністративну владу на території полку, тобто був не лише військовим керівником, а й мав владу над усіма жителями полку. Територія полку поділялася на 10—20 і навіть більше сотень. Сотні, як і полки, різнилися площею та чисельністю, були, наприклад, сотні, до складу яких входило по кілька тисяч козаків. Адміністративними центрами сотень були міста, містечка й великі села. Військово-адміністративну владу на території сотень здійснювали сотники. Існували сотенні військові канцелярії, сотенні суди тощо.

Містами, що мали магдебурзьке право (Київ, Ніжин, Чернігів, Переяслав, Стародуб, Глухів, Полтава, Батурин та ін.), керували магістрати на чолі з війтами. В інших порядкувала козацька адміністрація. У селах справами відали старости, яких обирала селянська громада, а справами козаків — обрані ними отамани.

Запорозька Січ була окремою адміністративною одиницею в державі.

Створення Української армії. Гетьманська держава мала одну з найсильніших у тогочасній Європі армій. Її було створено зусиллями Богдана Хмельницького й досвідченої козацької старшини у перший рік війни об'єднанням розрізнених селянських і козацьких загонів. Ця армія налічувала понад 100 тис. вояків та була організована за полково-сотенним територіальним принципом: певна територія виставляла кілька сотень козаків, які об'єднувалися в полк. Більшість війська становило покозачене селянство та міщани. Проте ядром армії було реєстрове й запорозьке козацтво. Структурування війська, його матеріальне забезпечення, бойова підготовка та кадрова політика також здійснювалися за традиціями Війська Запорозького.

Основу козацьких полків становила піхота. З ініціативи гетьмана під час Національно-визвольної війни було створено козацьку кінноту, яка вже 1649 р. успішно протистояла ворогові. До діючої армії увійшли також підрозділи розвідки, фортифікаційної та прикордонної служб, загони варти. Спеціальні загони забезпечували постачання зброї, боєприпасів, продовольства.

Фінансова система. Організація державного апарату, утримання війська, дипломатична діяльність потребували чималих коштів. Грошовими справами в козацькій державі безпосередньо керував Богдан Хмельницький. Існувало кілька джерел прибутку військового скарбу, й передусім — земля, що перейшла в користування скарбу, сільськогосподарські промисли (млини, броварні, гути тощо) та плата за їх оренду. Чимало коштів надходило від внутрішньої та зовнішньої, а також транзитної торгівлі (збори з торгів і ярмарків, кордонне мито тощо). Існували в державі й загальні податки, причому вони були набагато меншими, ніж у Речі Посполитій, і це відкривало широкі перспективи розвитку промисловості й торгівлі в Україні, сприяло піднесенню добробуту жителів Гетьманщини, які у своїй більшості збагатилися за рахунок конфіскованих у магнатів і шляхти Речі Посполитої, католицької церкви, маєтностей. Особливості сплати й надходження податків визначалися гетьманськими універсалами. За одиницю оподаткування брався двір, тобто господарство. Із грошових знаків найпоширенішими в обігу були польські монети, згодом московські й турецькі гроші. За свідченнями сучасників, наприкінці 1649 р. розпочалося карбування державної монети, на якій нібито було зображено «на одному боці — меч, а на іншому — його, Богданове, ім'я».

Судочинство. У козацькій державі діяла своя система судочинства. Вона складалася з Генерального суду, полкових і сотенних судів. Найвищою судовою установою був Генеральний військовий суд при гетьманові. Він розглядав апеляційні справи полкових і сотенних судів, а також деякі справи, з якими прохачі зверталися безпосередньо до гетьмана. До складу Генерального суду входили двоє генеральних суддів і судовий писар. На місцях суди очолювали особисто полковники або сотники. Козацьким судам підлягали не тільки козаки, а й міщани та селяни. У містах із магдебурзьким правом діяли міські суди. Окрім того, в Україні функціонували за давньою традицією ще й церковні суди, але їх чинність поширювалася тільки на внутрішні справи православного духівництва.

Із відродженням Української держави герб Війська Запорозького — козак з мушкетом та шаблею — став гербом усіх визволених українських земель. В останній рік свого життя Богдан Хмельницький, прагнучи наголосити на миролюбному характері незалежної України, її вірності християнським ідеалам, запровадив на деяких документах зображення голуба з оливковою гілкою у дзьобі — символ Святого Духа, що несе мир людям. Проте миролюбний голуб не закріпився в тодішній Україні, яка мусила безупинно провадити оборонні війни, а традиційний герб уживався в Гетьманщині й на Запорозькій Січі аж до їх ліквідації.Зовнішня політика Української козацької держави. Від перших місяців Національно-визвольної війни Богдан Хмельницький зосередив особливу увагу на дипломатичній діяльності, спрямованій на зміцнення міжнародного становища козацької України, прагнув дипломатичного визнання Гетьманщини європейськими державами. Задля успішної боротьби проти Польщі, що була однією з наймогутніших країн тогочасної Європи, уряд Хмельницького мусив перешкодити польським дипломатам у створенні антиукраїнської коаліції, і навпаки створити антипольську коаліцію. З цією метою наприкінці лютого — на початку березня 1648 р. було укладено військово-політичний союз із Кримським ханством та його васалами — ногайськими ордами, хоча позитивну відповідь щодо залучення Кримського ханства на свій бік від турецького уряду він дістав ще у 1647 р. Уряд зумів уникнути загострення відносин із Московією і домовився з протестантською Трансільванією про погодження спільних воєнних дій проти Польщі. Молдавського господаря примусили відмовитися від здійснення ворожої щодо України політики. Було встановлено дружні відносини з Валахією, католицькою Венецією, розпочато пошуки способів порозуміння зі Швецією. Особливе місце посідали відносини з Туреччиною. Було укладено українсько-турецьку угоду (1648 чи 1649 p.), що надавала українським купцям право вільного плавання Чорним морем і право безмитної торгівлі в портах Османської імперії. Отже, завдяки активній зовнішній політиці гетьманський уряд спромігся зміцнити позиції України в світі.

Зміни в соціально-економічному житті. Утвердження Української козацької держави — Гетьманщини — відбувалося на тлі глибоких зрушень у господарському й суспільному житті. Було ліквідовано велике й середнє світське землеволодіння, фільварково-панщинну систему господарювання, кріпацтво. Натомість формувалася козацька, селянська, а також державна власність на землю. У зв'язку з цим змінилася соціальна структура суспільства. Змушені були залишити Україну польські магнати й католицька шляхта, католицьке духівництво — ті верстви, що тримали у своїх руках владу до початку Національно-визвольної війни. Позаяк шляхетсько-магнатський стан пощастило ліквідувати, провідну роль у житті суспільства став відігравати козацький стан. Влада та основні багатства зосереджувалися в руках козацької старшини. Козацька старшина формувалася з представників різних суспільних верств. Розширення кола старшини відбувалося й через службу на відповідних посадах.

Безперечним завоюванням козацької держави стала особиста свобода абсолютної більшості селян і міщан, які, крім того, могли вільно вступати до козацького стану. Переважна більшість селян покозачилася, почала вести вільне козацьке господарство. Становище міщан поліпшувалося ще й завдяки тому, що в містах було ліквідовано засилля іноземців та усунуто національно-релігійні перешкоди для занять ремеслами, промислом, торгівлею, для участі в самоврядуванні.