Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет. Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул.

Слово етикет французького походження (etiquette) на початках по­значало товарну етикетку, згодом так називали церемоніал при дворі, тобто правила чемності й норми поведінки. Саме з цим значенням (після прийняття французького церемоніалу при венському дворі) слово етикет почало функціонувати в німецькій, польській, російській та інших мовах.

Етикет - це кодекс правил поведінки, що регламентують взаємини між людьми у різних ситуаціях.

Нині узвичаєно виокремлювати за сферою використання діловий етикет - норми поведінки і спілкування різних соціальних груп. Ви­значальна ознака його - співпраця і взаємопорозуміння.

Основну частину етикету загалом становить мовний, мовленнєвий і спілкувальний етикет, які нині виокремлюють авторитетні фахівці з проблем культури спілкування.

МОВНИЙ, МОВЛЕННЄВИЙ І СПІЛКУВАЛЬНИЙ ЕТИКЕТ

Основою людських взаємин є спілкування.

Спілкування - це діяльність людини, під час якої відбувається цілеспрямований процес інформаційного обміну. Отже, під час спіл­кування найперше враховуються особливості мовного етикету.

Мовний етикет - це сукупність правил мовної поведінки, які репре­зентуються в мікросистемі національно специфічних стійких формул і виразів у ситуаціях установлення контакту зі співбесідником, підтрим­ки спілкування в доброзичливій тональності. Ці засоби ввічливості «орієнтовані на вираження поваги до співрозмовника та дотримання власної гідності. Вони є органічною частиною культури спілкувальних взаємин, соціальної культури загалом».

Дотримання мовного етикету людьми так званих лінгвоінтенсивних професій - чиновниками всіх рангів, лікарями, юристами, працівни­ками зв'язку, транспорту тощо - має ще й виховне значення, мимоволі сприяє підвищенню як мовної, так і загальної культури суспільства. Але найбільш важливим є те, що неухильне, ретельне додержання правил мовного етикету членами колективу навчального закладу, підприємства, офісу, інституції підтримує позитивний імідж, престиж усієї установи.

Які ж чинники визначають формування мовного етикету і його використання?

1. Мовний етикет визначається обставинами, за яких відбувається спілкування. Це може бути ювілей університету, нарада, конфе­ренція, прийом відвідувачів, ділові перемовини та ін.

2. Мовний етикет залежить від соціального статусу суб'єкта і адре­сата спілкування, їх фаху, віку, статі, характеру, віросповідання.

3. Мовний етикет має національну специфіку. Кожний нарід ство­рив свою систему правил мовного етикету. На цю його осо­бливість указує Радевич-Винницький: «За етикетом упізнають „своїх" етнічно (національно) і/або соціально (віком, родом занять, релігією тощо)»14.

Мовний етикет як соціально-лінгвістичне явище виконує такі функції:

· контактопідтримувальну - встановлення, збереження чи за­кріплення стосунків адресата й адресанта;

· ввічливості (конотативну) - прояв чемного поводження членів колективу один з одним;

· регулювальну (регулятивну) - регулює взаємини між людьми у різних спілкувальних ситуаціях;

· впливу (імперативну, волюнтативну) - передбачає реакцію спів­бесідника - вербальну, невербальну чи діяльнісну;

· звертальну (апелятивну) - привернення уваги, здійснення впливу на співбесідника;

· емоційно-експресивну (емотивну), яка є факультативною.

Наявність цих функцій підтверджує думку, що мовний етикет - це своєрідний механізм, за допомоги якого може відбутися ефективне спілкування.

Усі названі функції мовного етикету ґрунтуються на комунікативній функції мови.

Мовленнєвий етикет - реалізація мовного етикету в конкретних актах спілкування, вибір мовних засобів вираження.

Мовленнєвий етикет- поняття ширше, ніж мовний етикет і має індивідуальний характер. Мовець вибирає із системи словесних формул найбільш потрібну, зважаючи на її цінність. Якщо ми під час розповіді надуживаємо професіоналізмами, термінами і нас не розуміють слу­хачі, то це порушення мовленнєвого етикету, а не мовного. Фахівці з проблем етикету визначають цю різницю так: «Між ідеальним мовним етикетом і реальним мовленнєвим етикетом конкретної людини не може бути повного паралелізму. Реалізація мовного етикету в мовленні, ко­мунікативна поведінка назагал завше несе інформацію про мовця - з його знаннями, вміннями, уподобаннями, орієнтаціями тощо. Тому тут бувають усілякі - несвідомі і свідомі - відхилення, помилки, по­рушення, інокультурні впливи, іншомовні вкраплення і т. ін. Мовець -це не „говорильний апарат", який просто озвучує чи графічно фіксує закладені в його пам'ять формули мовного етикету. Він має «простір для маневру», має можливість вираження своєї індивідуальності на­віть у межах цієї порівняно вузької мовної підсистеми. Суть афоризму «людина - це стиль», знаходить своє потвердження і тут»15.

У постійних системних відношеннях із словесними формулами ввічливості перебувають немовні (невербальні) засоби вираження. Сукупність мовних і немовних засобів спілкування, якими послугову­ються у різних комунікативних ситуаціях, становить спілкувальний етикет.

Спілкувальний етикет- це гіперпарадигма, яку мовці відтворюють за правилами, узвичаєними в певній мовній спільноті. Йому властива національна своєрідність, ідіоетнічність. В українців, наприклад, здавна побутує пошанна форма звертання на Ви до старших за віком, посадою, незнайомих, до батьків: Ви, тату..., Ви, мамо.... Ця граматична форма висловлення ввічливості - давня риса української мови: «недарма бо так запопадливо виполювали манкрути цю націоналістичну рису, ствер­джуючи, що пошанна множина є яскравим відбитком патріархальних стосунків на селі, виявом повнокровного націоналізму в мові, а отже, приречена на зникнення».

Суттєвою диференційною ознакою мовного етикету українців є вживання форми кличного відмінка у звертанні, наприклад: Петре, Надіє, товаришу генерале.

Національний мовний колорит в українській мові має усталений зворот Здоровенькі були! Дослідники стверджують, що частота жес­тикуляції також залежить від національної належності і - зрозуміло -від загальної культури людини. Отже, важливо пізнавати національні особливості «граматики» мови тіла, яка має гармоніювати з вербальним мовленням, доповнюючи й підсилюючи його.

В усіх спільнотах завжди приділялася належна увага засвоєн­ню правил етикету. Вченими вироблені рекомендації для адресанта, адресата та для присутнього під час розмови.

Крім цього, існує чимало типових спілкувальних ситуацій, для яких характерна впорядкована парадигма мовних знаків (формул), вибір яких є дуже важливим в етикетному мовленні.

Під час виконання професійних обов'язків безліч разів повторюють­ся стандартні, стереотипні спілкувальні ситуації, що мають етикетний характер.

Авторитетний фахівець з проблем спілкувального етикету Ярослав Радевич-Винницький чітко визначає ці етикетні ситуації, що репрезентуються парадигмою мовних формул, якими варто послуговуватися і добре їх знати.

Вітання - це «слова або жести, звернені до кого-небудь під час зустрічі на знак прихильного ставлення до когось». Доброго ранку!

Знайомлення - «встановлення контакту між людьми із повідомлен­ням ними чи про них комунікативного мінімуму інформації, потрібної для спілкування».

Цей мінімум становить:

• ім'я чи ім'я і прізвище:

• ім'я і по батькові;

• всі три компоненти;

Залежно від ситуації спілкування та статусних ознак партнера мож­на назвати:

• фах комуніканта;

• посаду;

• заклад навчання, місце роботи;

• місце проживання;

• позапрофесійні інтереси.

Порада - «пропозиція, вказівка, як діяти за яких-небудь обставин, допомога добрим словом у скруті; рада».

Я дуже раджу Вам...;

Я пропоную Вам...;

Згода - «позитивна відповідь, дозвіл на що-небудь, вияв бажання щось робити».

Добре!

Будь ласка!

Відмова - «відповідь про небажання або неможливість виконати прохання, наказ і тощо». Певна річ, ви не завжди можете задовольнити прохання, прийняти ту чи іншу пропозицію і тому змушені відмовити. Відмова має бути коректною, доброзичливою й переконливою. А щоб пом'якшити тон відмови, на початку речення треба вживати слова: на жаль, шкода, дуже шкода, на превеликий жаль, щиро жалкую, ви­бачте, мені дуже прикро, перепрошую.

На жаль, ніяк не можу погодитися;

Шкода, але про це не може бути й мови;

Розрада- «те, що приносить заспокоєння в горі, печалі». Лексико-граматичним засобом вираження розради є дієслово у формі наказового способу однини або множини:

Не переживай (те)!

Не хвилюйся (теся)!

Співчуття - «чуйне ставлення до людини в її переживаннях, страж­даннях, нещасті, горі.

Прийми (іть) моє глибоке (щире) співчуття; Дозволь (те) висловити тобі (Вам) моє іцире співчуття; Я розумію твоє (Ваше) горе; Я поділяю твій (Ваш) смуток.

Схвалення - визнання адресатом чиїхось дій, вчинків, рішень, слів правильними.

Ти (Ви) правильно вчинив (ли) (сказав, виступив);

Зауваження - це докір, закид, вказівка на помилки у поведінці, висловлення невдоволення.

Я змушений зробити тобі (Вам) зауваження;

Сумнів - невпевненість щодо слушності, правдивості, вірогідності того, що висловив співрозмовник. Так? Хіба? Невже?

Та невже?

Правда?

Комплімент - «це приємні, люб'язні слова, похвала, лестощі»25. Призначення компліменту - зробити приємне співрозмовникові, ви­кликати взаємну симпатію.

Стиль компліменту залежить від статі, соціального становища адре­сата, від характеру взаємин із ним, від ситуації спілкування.

Найчастіше хвалять людину за вчинки, за характер, за зовнішній вигляд, одяг, зачіску, дітей. Набір етикетних формул в українській мові стереотипний, наприклад:

У тебе (Вас) такий чудовий вигляд!

Ти (Ви) так чудово виглядаєш (єте)!

Прощання - «слова, які вимовляються перед розлукою, розста­ванням».

До побачення

Будь (те) здоров (і)!

Отже, типові етикетні ситуації мають багатий арсенал словесних формул, семантико-стилістичні властивості яких дають можливість мовцеві зробити правильний вибір, врахувавши структуру комуніка­тивної ситуації, взаємини із співрозмовником, його вік, стать, соціальне становище.