Мал. 18. родина князя святослава ярославича.

Мініатюра з «Ізборника», 1073 р.

Тема 11. ПІД ВЛАДОЮ ПОЛЬСЬКОЇ ТА ЛИТОВСЬКОЇ ДЕРЖАВ (XIV- XVI СТ.). УТВОРЕННЯ КРИМСЬКОГО ХАНСТВА

1 ПІД ВЛАДОЮ ПОЛЬСЬКОЇ ТА ЛИТОВСЬКОЇ ДЕРЖАВ (XIV- XVI СТ.)

1. Боротьба Польщі та Литви за Галицько-Волинську спадщину.

Впродовж XIV-XV ст. між могутніми сусідами розпоча­лася боротьба за оволодіння Україною. Після смерті Юрія-Болеслава II король Польщі вступив у Галичину. Йому вдалося оволо­діти кількома фортецями. У Львові поля­ки пограбували княжий палац на Високо­му Замку. Проте, не маючи си­ли, польське військо відступило.

Тим часом волинське боярство, шука­ючи собі князя, спинилося на кандидатурі Любарта Гедиміновича, який вва­жався спадкоємцем Юрія-Болеслава II. Обираючи Любарта, волиняни розрахо­вували на підтримку Литви у боротьбі з татарами та угорськими й польськими феодалами. Протягом 50-60-х років XIV ст. між Польщею й Литвою точилися війни за Галичину й Волинь. В 1387 р.Галичина остаточні відійшла до Польщі. Волинь залишилась частиною Великого князівства Литовського. Найбільше просування Великого князівства Литовського на українські землі спостерігається в період правління Великого князя литовського і київського Ольґерда.

У 1362 р.Ольґерд розпочав приєднання Київської і Подільської земель, що спричинило зіткнення з татарами. Близько 1362 р. відбулася знаменита переможна битва українсько-литовських військ Ольгерда з татарами на р. Сині Води. Після Синьоводської битви також було приєднано Поділля (1363), на якому стали князювати князі Коріятовичі,та степову Київщину. Загалом володіння Русько-Литовського князівства розширено далеко на південь: на Дніпрі – до порогів, а на Дністрі – до його чорноморського гирла. У другій половині ХІV – першій половині ХVІ ст. більша частина українських земель перебувала у складі Великого князівства Литовського

Мал. 1. Князь Данило Острозький у битві на Синіх Водах.

Політика Литви і Польщі щодо українських земель мала відмінності. В Галичині польська влада відразу почала нав′язувати власний політичний устрій, культуру та релігію. У 1434 р. скасоване автономне становище Галичини, відмінене давньоукраїнське право та судочинство. Галицьке боярство було урівняне в правах з польською шляхтою. Тут утворено Руське воєводство(з центром у Львові). У 1462 р.утворене Белзьке воєводство.

Інша ситуація спостерігалисьна українських землях, які опинилися в складі Литви. Литовці зазнали надзвичайно силь­ного культурного і релігійного впли­ву з боку східнослов'янських народів. Вони переймали українську військову організацію, адміністративний устрій, систему господарювання. «Руська прав­да» стала джерелом литовського права. Панувала в князівстві руська мова.Чима­ло литовських князів приймали право­слав'я, брали шлюб з представницями ук­раїнських, російських, білоруських кня­зівських родин. Велике князівство Ли­товське називали Литовсько-Руським, або Литовською Руссю.

Зміна в автономному становищі українських земель відбулася після укладення Кревської унії та подій, спричинених нею. Кревська уніяміж Польським королівствомта Великим князівством Литовським (1385) передбачала об’єднання Польщі і Литви в єдину державу і підкріплювалася укладенням шлюбу польської королеви Ядвіги і литовського князя Ягайла.

Напрактиці повного об’єднання Литви та Польщі не відбулось. Кревська унія стала реальною загрозою державній самостійності Великого князів­ства Литовського. Це викликало гостре не­задоволення місцевої знаті. Згідно з угодою в Острозі 1392 р., Вітовт, двоюрідний брат Ягайла, фактично став великим князем литовським.

Вітовт провадив активну політику лікві­дації уділів на українських землях. В ре­зультаті Волинь,Чернігово-Сіверщина, Поділля, Київщина перейшли під безпосе­реднє управління намісників Вітовта. Однак на українських землях зберігалися старі форми самоврядування, місцевий суд. Урядовою мовою залишила­ся книжна білорусько-українська. Значнийвплив мало православ'я.

Союз Литви і Польщі сприяв перемозі над спільним ворогом – Тевтонським орденом. Вирішальною була Грюнвальдська битва, яка відбулася 13 липня 1410 р.Союзне військо, до складу якого входи­ли також білоруси, росіяни, татари, чехи, розгромило хрестоносців, котрим допо­магали 22 держави Західної Європи. Блискуча перемога під Грюнвальдом призвела до занепаду Тевтонського ордену.

Мал. 3 . Галицькі корогви у Грюнвальдській битві.

Після Грюнвальдської битви станови­ще Вітовта як незалежного володаря знову зміцнилося. Політичну незалеж­ність Литви закріпила Городельська унія 1413 р., якою було визнано литовську державність на чолі з великим князем.

2. Остаточна ліквідація автономії українських земель

У 1470 р. завершено уніфікацію українських земель шляхом скасування Київсь­кого князівства. Після смерті київського князя Семена Олельковича, незважаючи на законні претензії Олельковичів, їх було усунуто, а воєводою (намісником) призначено литовського магната Мартина Ґаштольда (Ґаштовта). Близько року тривала боротьба киян проти призначення Ґаштольда, якого не хотіли впустити в місто. Неприй­няття викликали не національність чи релігійно-обрядова приналеж­ність воєводи, а сам факт приниження Києва, який, з огляду на тра­дицію, заслуговував на князівську гідність бодай у вигляді удільного княжіння. Ґаштольд здобув Київ за допомогою війська, однак, не знайшовши підтримки серед міського українського населення, у 1475 р. повернувся у Литву.

У 1480 р.київським воєводою призна­чений киянин Іван Ходкевич. Таким чином, Київське князівство (останнє з-поміж інших земель) стало звичайною провінцією Вели­кого князівства Литовського, позбувшись князівської гідності. Після ліквідації Волинського (1452) і Київського (1470) князівств, на їх мі­сці створено Київське, Брацлавське і Волинське воєводства, які управлялися великокняжими намісниками - воєводами. Воєводства складалися з повітів, а повіти - з волостей.