Правління Тетері і Брюховецького.

Гетьман Правобережної України Павло Тетеря

1663 року, після зречення Ю. Хмельницького, гетьманом на Правобережжі став Павло Тетеря (1663-1665 pp.).

Продовжуючи політичну лінію І. Виговського, спираючись на Запоріжжя й підтримку Речі Посполитої, Павло Тетеря намагався об'єднати під своєю владою Правобережну та Лівобережну Україну. Прагнучи розвивати союзницькі відносини з Польщею на засадах Гадяцького договору, правобережний гетьман вимагав від польського уряду:

• підтвердити привілеї козацької старшини;

• розв'язати церковне питання (скасувати залежність православної ієрархії від римо-католицької та повернути православним церкви, захоплені уніатами);

• дозволити самостійні дипломатичні відносини з Молдовою й Волощиною;

• розпочати мирні переговори з Московською державою тощо.

Згодом П. Тетеря вступив у боротьбу з лівобережним гетьманом Я. Сомком, потім — з його наступником І. Брюховецьким, які робили спроби об'єднати всі українські землі під зверхністю московськогоцаря.

У жовтні 1663 року П. Тетеря зібрав 24-тис. козацьке військо, заручившись підтримкою союзників (20-тис. польської армії короля Яна II Казимира й татарських загонів чисельністю 40 тис. осіб), розпочав воєнні дії. Протягом листопада 1663 - січня 1664 pp. польсько-українські війська й татарські загони зайняли більшу частину Лівобережної України (за винятком окремих міст, зокрема Прилук, Гадяча, Глухова). Однак селянські виступи проти польської шляхти незабаром змусили П. Тетерю повернутися на Правобережжя. Після відступу коронних військ та з появою на Правобережжі московських підрозділів, лівобережних козацьких полків та запорожців на чолі з І. Сірком становище П. Тетері значно ускладнилося.
Подальша доля П. Тетері. Протягом 1664-1665 pp. П. Тетеря намагався опанувати ситуацію, поборюючи своїх противників, Погіршувало ситуацію те, що, ведучи постійну боротьбу з противниками, гетьман не міг розраховувати на широку підтримку українського народу, оскільки частина населення ставилася до П. Тетері неприхильно, убачаючи в ньому ставленика Польщі. У липні 1665 року, зневірившись у подальшій боротьбі, П. Тетеря призначив наказним гетьманом М. Ханенка, проте до самої смерті так і не зрікся гетьманства.
У квітні 1671 року П. Тетерю отруїли. Похований він, імовірно, в одній з православних церков Едірне.

ІванБрюховецький
Народився в невеликому селищі біля Диканьки на Полтавщині. Уперше про нього згадується в реєстрі Чигиринської сотні. Протягом якогось часу 0ув старшим слугою (конюшим) у резиденції Б. Хмельницького, виконував деякі дипломатичні доручення гетьмана.

1659 року під час гетьманських виборів їздив на Запоріжжя, щоб схилити запорожців підтримати кандидатуру Ю. Хмельницького. Залишившись на Запорізькій Січі, був обраний кошовим отаманом, а згодом і «кошовим гетьманом», на посаді якого перебував у 1659—1663 pp. Як умілий оратор і демагог, висунув утопічні соціальні лозунги (зменшення податків, обмеження старшинського землеволодіння), і таким чином став поряд з Я. Сомком та І. Золотаренком кандидатом на гетьманство. У червні 1663 року на Чорній раді в Ніжині за підтримки запорожців, селян, міщан та під тиском московського війська на чолі з Д. Великоганіним Івана Брюховецького обрали гетьманом Лівобережної України.

Гетьманування Дорошенка.

Громадський, політичний та військовий діяч, гетьман України (1665-1676). Брав участь у національно-визвольній війні українського народу під проводом Б. Хмельницького (1648-1657). Виконував важливі доручення Б. Хмельницького, вів переговори з польським і шведським урядом. У 1665 році Петро Дорошенко був обраний Гетьманом Правобережної України. Багато зробив для стабілізації внутрішнього становища Правобережної України: провів військові, фінансові реформи тощо. 8 червня 1668 Дорошенка було проголошено гетьманом всієї України. Проте гетьманування Дорошенка на Лівобережній України тривало недовго. Восени 1669 він уклав союзний договір з Туреччиною. Основою воєнно-політичного союзу стала угода, підписана в 1651 між Б.Хмельницьким і турецьким султаном. Після підписання цієї угоди Туреччина оголосила Польщі війну. А 5 жовтня 1672 було укладено Бучацький мирний договір 1672. Дорошенко зрікся гетьманства. У 1679-1682 він був призначеним в’ятським. Останні роки життя Дорошенко провів у с. Ярополчому під Москвою, яке було віддано йому в володіння, де і помер у 1698 р.