Громадянська війна. особливості громадянської війни в югославії

1 В Югославії кризу створило переплетення національних, соціальних і релігійних проблем.

2. Вона набрала міжетнічного та міжрелігійного конфлікту, бо була велика строкатість етнічного й конфесійного складу населення.

3. Посилились відцентрові тенденції, спричинені економіч­ним і політичним становищем "самоврядного соціаліз-му".

4. Белградське керівництво прагнуло зберегти єдину держа­ву, використовувало югославську армію, що призвело до громадянської війни.

5. Кожна етнічна громада бажала мати власну територію, а її еліта — владу, що призводило до гострих суперечностей.

1991 р. На території Югославії розгорілася громадянська війна.

Події в Хорватії

Сербські громади в Хорватії після проголошення нею незалежності проголосили про створення Сербської автономної області — Сербської Крайни, яка займала 28% хорватської території. Там мешкало 880 тис. осіб, але лише 316 тис. становили серби. Сербія підтримала право на самовизначення сербського населення в Хорватії. Югославська Народна армія розпочала воєнні дії в Хорватії, які супроводжувалися терором і етнічними чистками. Бої точилися з серпня 1991 р. по січень 1992 р. Загинуло 6 тис. чоловік, а матеріальні збитки становили 30 млрд. доларів.

Трагічні події в Боснії та Герцеговині

Союзна Республіка Югославія підтримала і самопроголошену Сербську Республіку Боснію і Герцеговину, яка була проголошена зразу після проголошення незалежності

Боснії та Герцеговини. Розпочалася кровопролитна вій­на. На території Боснії та Герцеговини проживало: 2 млн (50%) боснійських мусульман, 1,4 млн (30%) православних сербів, 760 тис. (17%) хорватів. Військові частини Юго­славської Народної армії (100 тис. чоловік) розпочали воєнні дії на боці сербів. Воєнні "етнічні" чистки, парти­занські рейди, концтабори для військовополонених, бо­йові дії тривали більше трьох років. У трирічній війні загинуло 250 тис. осіб, близько 2 млн осіб стали біжен­цями.

У листопаді 1995 р. за ініціативи англо-американської дипло­матії у США підписано Дейтонську угоду, що погасила вогнище громадянської війни. Згідно з мирною угодою Боснія і Герцеговина залишилася єдиною державою, яка складається з двох частин — Боснійської мусульман­сько-хорватської Федерації та Республіки Сербської.

Події в Косові

1998 - 1999 рр. — конфлікт у сербській провінції Косово, де проживає багато албанців, призвів до громадянської вій­ни. Албанці проголосили Республіку Косово, яка не ви­знавала владу Белграда. Президент Югославії Слободан Милошевич анулював автономію албанської громади і розпочав етнічні чистки проти албанського населення. Серби обстрілювали албанські населені пункти. У Косові розпочалася справжня громадянська війна.

Події в Македонії

2001 р. У Македонії спалахнув збройний конфлікт. Албанські екстремісти від імені третини албанського населення Македонії вимагали автономії та надання албанській мові статусу другої державної. Розпочалися воєнні дії проти
македонської армії. Завдяки зусиллям світової громадськості конфлікт вдалося зупинити, а сторони сіли за стіл переговорів.

Висновки

1. Конфлікти на території колишньої Югославії були най­тривалішими, найкривавішими після Другої світової війни.

2. Проблема Балкан і надалі залишається "пороховою боч­кою Європи".

3. Внутрішні конфлікти в Югославії стали турботою всіх єв­ропейських держав.

4. Конфлікти на території колишньої Югославії були трагіч­ними для мирного населення. Лише війна в Боснії і Герце­говині забрала життя 380 тис. осіб, 1 млн 350 тис. були переселені, а 2 млн 250 тис. стали біженцями.

Участь міжнародних організацій у врегулюванні конфлікту на Балканах

Жовтень 1991 р. В Гаазі було скликано міжнародну конфе­ренцію щодо Югославії, на якій прийнято Декларацію, про визнання світовим співтовариством факту розпаду СФРЮ

На конференції пролунали звинувачення на адресу Сербії та Чорногорії, що вони прагнуть силою перешкодити ві­докремленню республік від Югославії. Грудень 1991 р. Рада Міністрів Євросоюзу схвалила рішення про запровадження економічних санкцій щодо Сербії та Чорногорії.

Весна 1992 р. Народна армія Югославії розпочала воєнні дії в Хорватії. Світове співтовариство (ООН, НАТО, Євро­пейський Союз) звинуватило Югославію в агресії. Вони робили неодноразові спроби загасити вогнище війни на Балканах.

За рішенням Ради Безпеки ООН до Хорватії було на­правлено миротворчі сили.

1992 - 1995 рр. — війна у Боснії та Герцеговині.

30 травня 1992 р. Рада Безпеки ООН запровадила економічні санкції проти СРЮ.

Лютий 1994 р. З метою контролю ситуації в районі Сараєва до міста було введено міжнародні сили ООН, серед яких і два українських миротворчих батальйони.

1995 р. Для виконання Дейтонських угод про поділ території єдиної Боснії та Герцеговини на Мусульмансько-хорват­ську федерацію й Сербську Республіку миротворчі сили ООН було замінено спеціальним військовим 60-тисячним контингентом НАТО, до якого приєдналися військові під­розділи Росії та України.

1999 р. Загострилася проблема албанців у Косові (Югославія). Країни НАТО звинуватили югославське керівництво на чолі з президентом С. Милошевичем у геноциді щодо ал­банців і з 24 березня по 24 червня 1999 р. бомбардували Югославію. Було завдано ракетних і бомбових ударів по стратегічних і військових об'єктах Югославії. Союзницькі сили за участі 1,1 тис. літаків здійснили 35 тис. бойових вильотів і скинули на територію СРЮ 20 тис. бомб і ракет.

За час військової операції НАТО втрати Югославської Народної армії становили близько 5 тис. чоловік, а ци­вільного населення — 1,2 млн. Збитки внаслідок руйну­вань становили 30 млрд доларів.

Наприкінці травня 1999 р. С. Милошевич погодився на вве­дення військових миротворчих сил до Косова. Події в Ко­сові призвели до міжнародної ізоляції С. Милошевича і підірвали його авторитет усередині країни.

Жовтень 2000 р. На президентських виборах перемогу здо­був лідер демократичних сил В. Коштуниця.

Квітень 2001 р. С. Милошевич заарештований за геноцид стосовно албанців Косова і в червні 2001 р. був переданий до Гаазького міжнародного трибуналу. Судовий процес над ним завершився. Його було визнано винним у сепаратизмі, масових вбивствах албанців та засуджено до довічного ув’язнення.

2001 р. Під час албано-македонського протистояння завдяки зусиллям світової громадськості конфлікт вдалося зупи­нити, а сторони сіли за стіл переговорів. Було досягнуто компроміс і розпочалося роззброєння албанських війсь­кових формувань. Однак небезпека нового протистояння існує.

14 березня 2002 р. СРЮ перетворена на конфедерацію Сербії і Чорногорії.

У 2005 р. мас відбутися референдум про дальшу долю конфедерації Сербії та Чорногорії.

Відносини з Україною

1. Нові держави, що виникли на території колишньої Юго­славії, визнали Україну і встановили з нею дипломатичні відносини.

2. Договори про дружбу і співробітництво з Україною укла­ли Хорватія у вересні 1996 р. і Македонія у грудні 1998 р. Низку міжурядових угод про торгово-економічне співро­бітництво укладено між Україною і Словенією, яка у трав­ні 2004 р. стала членом ЄС.

3.Україна брала участь у миротворчій операції в 1994 - 1999 рр. на території Боснії та Герцеговини. Сьогодні Україна бере участь у врегулюванні ситуації в регіоні:

• з осені 1999 р. діє український вертолітний загін і меха­нізована рота в Косові у Югославії; з 2001 р. українські миротворці перебувають у Маке­донії.

• Югославська війна зачепила інтереси України. Україна втратила 220 млн доларів від припинення судноплавства по Дунаю.

• Березень 1999 р. Відбувся візит президента України Л. Куч­ми до Словенії, який мав переговори з президентом краї­ни Міланом Кучаном. Було підписано угоди про взаємне сприяння та захист інвестицій, повітряне сполучення та співпрацю в галузі поштового й електронного зв'язку.

• Наприкінці липня 1999 р. у Сараєві побував президент України Л. Кучма, який взяв участь у саміті Пакту ста­більності в Південно-Східній Європі й мав зустрічі з ліде­рами балканських країн.

• На території колишньої Югославії проживає близько 50 тис. українців, більшість — у Сербії (автономний край Воєводина).

Нові південно – словянські республіки

Республіка Хорватія

29 червня 1991 р. Проголошено самостійність і незалежність Республіки Хорватія.

Грудень 1991 р. Прийнято закон про право національних та етнічних меншин, згідно з яким дві автономні території з центрами в містах Кнін і Гліна, де компактно проживали серби, набули особливого правового статусу. Однак ке­рівництво сербського національного руху в Хорватії не прийняло автономії, а 24 грудня 1991 р. сербські території в Хорватії об'єдналися в Республіку Сербська Крайна і проголосили себе самостійною державою. До середини січня 1992 р. у Хорватії тривали воєнні дії між хорватськими військами і збройними формуваннями сербів. У Хорватію були введені миротворчі сили ООН. Війна і

розрив економічних зв'язків завдали великої шкоди рес­публіці. Різко погіршилося соціально-економічне стано­вище в країні.

З січня 1992 р. до серпня 1995 р. територія Хорватії фактично була поділена на дві частини — Республіку Хорватію і самопроголошену Республіку Сербська Крайка, які перебу­вали в стані відкритого протистояння одна одній.

1 травня 1995 р. Хорватські війська розгорнули наступ проти Сербської Крайни, близько 200 тис. сербів стали біженця­ми. Сербська Крайна перестала існувати і була відновлена територіальна цілісність Хорватської держави. В Хорватії розпочали проводити економічні реформи. Республіка Хорватія є повноправним членом ООН, ОБСЄ, Ради Єв­ропи. Вона підтримала операцію НАТО проти Югославії в 1999 р., надала свій повітряний простір для авіації НАТО. Республіка Хорватія прагне інтегруватися до єв­ропейських структур.

Республіка Словенія

25 червня 1991 р. Словенія проголосила про свій вихід із
Югославії, затвердивши Основні конституційні принципи
про самостійність і незалежність.

Це рішення викликаю протидію Белграда. Розпочалася війна між Югославською Народною армією (ЮНА) і сло­венськими територіальними формуваннями. ЮНА одер­жала поразку. За посередництва Євросоюзу сторони домовилися про припинення вогню і виведення військ ЮНА з території Словенії.

26 грудня 1991 р. Було ухвалено Конституцію країни, яка
проголосила Словенію демократичною республікою, її
визнало більшість країн світу.

У країні почалися економічні реформи: приватизація, структурна перебудова, реформа банківської системи, широко розвивається сфера послуг, туризм. Республіка Словенія — член ООН і ОБСЄ (з весни 1992 р.), член Ради Європи (з травня 1993 р.), член НАТО і ЄС (з 2004 р.).

Словенія — одна з найрозвиненіших південнослов'ян­ських республік, політично стабільна, з економікою дина­мічного зростання.

Республіка Македонія

Осінь 1991 р. Македонія здобула незалежність.

8 вересня 1991 р. Відбувся референдум, 95% учасників якого проголосували за вихід з югославської федерації.

17 листопада 1991 р. Було прийнято Конституцію, яка визна­ла Македонію суверенною, незалежною, демократичною й соціальною державою. Македонія — єдина з республік СФРЮ, відокремлення якої відбулося мирним шляхом.

Вересень 1992 р. Для уникнення провокацій і поширення збройного конфлікту на території Македонії була розгор­нута місія ОБСЄ.

Липень 1993 р. На кордонах із Союзною Республікою Юго­славією розташувалися миротворчі сили ООН (1 тис осіб). Участь у миротворчих операціях на території Маке­донії брала й Україна.

1999 р. Македонія підтримала операцію військ НАТО проти
Югославії. Македонію відвідав президент США Б. Клін-
тон. На території Македонії є кілька добре обладнаних
баз НАТО. Республіка Македонія — одна з найбідніших
колишніх югославських республік, такою залишається
вона і на сьогодні