Інформаційна безпека в сучасному світі

Функції міжнародної інформації

Функції міжнародної інформації полягають в наданні узагальнень та професійній оцінці інформації, в прогнозу­ванні міжнародних правових та економічних наслідків прийняття рішень у створенні обгрунтованих рекомендацій для їх реалізації. Через обмін та інтерпретацію інформації аналізуються і плануються політичні дії. Кожна країна роз­глядає міжнародні інформаційні процеси як об'єктивну ре­альність і шукає можливості співпраці з монопольними інформаційними центрами, які володіють 85% міжнародної інформації. Міжнародна інформація концентрується в міжнародних інформацйних потоках з безпрецедентним рівнем контролю над проходженням інформації, пропаган­дою ідей і створенням іміджів. Цей контроль дає можливість формувати зміст міжнародної інформації: добирати інфор­мацію за певними напрямками і впливати на міжнародну громадську думку, культивуючи певні ідеї. Найбільшими корпораціями, які розповсюджують інформацію через інформаційні потоки, є: CNN, BBC, Rater, France Press, Acosiation Press.

Інформаційна безпека в сучасному світі

Саме поняття «безпека»* містить у собі такі складові: інформаційно-комерційну, юридичну, фізичну безпеку. Пи­тання інформаційно-комерційної безпеки займають особли­ве місце у зв'язку зі зростаючою роллю інформації в житті суспільства і вимагають особливої уваги. В умовах жорст­кості конкуренції успіх підприємництва, гарантія одержан­ня прибутку все більшою мірою залежать від збереження в таємниці секретів виробництва, що спираються на визначе­ний інтелектуальний потенціал і конкретну технологію.

Інформаційна безпека — це стан захищеності суспіль­ства, держави, особистості, стан захищеності інформаційних ресурсів, які забезпечують прогресивний розвиток життєво важливих сфер суспільства.

Поняття «безпека» визначається, як стан захищеності життєво важли­вих інтересів (Закон України «Про безпеку»).

Напрямки інформаційної безпеки Інформаційна безпека має кілька напрямків:

1. Система заходів, спрямованих на недопущення не­
санкціонованого доступу до інформації, несанкціонованої її
модифікації або порушення цілісності. Цей напрямок часто
називають «Informational Security».

2. Захист політичних, державних і громадських інтересів
країни, захист загальних моральних цінностей, недопущен­
ня закликів до порушення територіальної цілісності, заборо­
на інформації, яка включає ідеї війни, насилля, дис­
кримінації і посягання на права людини.

3. Запобігання розповсюдженню відомостей, що станов­
лять державну таємницю, а також відомостей з обмеженим
доступом до інформації закритого типу, що переміщаються
через державний кордон.

Інформаційне забезпечення урядів, різноманітних держав­них органів, недержавних організацій та фірм визначається, відповідно до їх потреб, у кожному конкретному випадку.

3 Джерела інформації — це встановлені законом бази і банки даних із широким типом представництва, які викори­стовуються у дипломатичній практиці, діяльності міжнарод­них організіцій, у регулюванні міжнародних конфліктів, у передачі особистої інформації. Усі джерела інформації поділяють на відкриті та закриті.

До відкритих джерел інформації відносять: міжосо-бистісні джерела та опосередковані джерела.

Міжособистісні джерела — це джерела інформації, до яких належать міжособистісні контакти на різних рівнях представництва, тобто міжособисті контакти представників зовнішньої політики, відомств, керівництв відповідних відомств за усіма напрямками співробітництва, а також дип­ломатичні контакти і контакти, представлені в державі в рамках міжнародних форумів (організацій). Спеціальні структури використовують для одержання конфіденційної інформаціії.

Опосередковані джерела — це джерела інформації, які виступають посередником між конкретним джерелом інфор­мації та суб'єктами міжнародних відносин. До них відно­сять: засоби масової комунікації, електронні засоби ко­мунікації, інформаційні центри, архіви, бібліотеки та інші джерела збереження інформації. Опосередковані джерела, в свою чергу, поділяються на офіційні та неофіційні.

Опосередковані офіційні джерела — це органи державної влади, спеціалізовані науково-дослідні інститути та відомчі установи (наприклад, Міністерство закордонних справ), си­лові структури та інші державні органи, які виступають з офіційною точкою зору. Офіційним джерелом інформації про стан країни на міжнародній арені є Президент країни та Міністр закордонних справ. До офіційних джерел відносять також органи державної статистики, інформаційно-аналітич­ні стуктури із окремих сфер міжнародного співробітництва, установи соціальної політики і праці, демографічні відомст­ва, промислові концерни (представництва), окремі відомства, які належать до джерел конфіденційної інформації.

Опосередковані неофіційні джерела — це громадські ор­ганізації та рухи, політичні партії, політичні стуктури, соціологічні установи, альтернативні засоби масової ко­мунікації, а також незалежні інформаційно-аналітичні цен­три, які створюють суб'єктивні оціночні прогнози.

Офіційні і неофіційні джерела поділяються на:

- джерела загального характеру. Це — політичні, еко­номічні, військові джерела інформації, які використовують­ся для оцінки економічного та політичного потенціалу дер­жави, для складання прогнозів на довготривалий період, для планування зовнішньої політики і прийняття рішень на рівні економічних, політичних та воєнних відомств;

• джерела спеціальної інформації. Ці джерела стосуються
конкретної сфери економічних відносин. Вони призначені
для вузької сфери спеціального моделювання та прогнозу­
вання окремих стратегій та економічних кроків;

• джерела персональної інформації, які особливо важливі
для усіх міністерств та відомств, а також розвідки. Ця інфор­
мація збирається за допомогою відкритих способів, а також
неконституційних методів (підслуховування, стеження).

До закритих джерел інформації належать дипломатичні джерела, розвідувальні, військово-стратегічні, статистичні.

Так, наприклад, до закритої інформації у сфері міжнарод­них економічних відносин належать:

• Інформація, що міситься у директивах і вказівках поса­
довим особам, які представляють державу на переговорах,
консультаціях та нарадах 5 питаннь зовнішньої політики.
Розголошення такої інформації переслідується в криміналь­
ному порядку і віднесено до статей карного кодексу країни.

• Інформація про стратегію та планування зовнішньої
політики.

• Відомості про номенклатуру.

• Обсяги фінінсування операцій з експорту та імпорту озб­
роєння, військової техніки, стратегічних видів сировини, а
також інформація про військово-технічне співробітництво з
іншими державами.

Наприклад, до закритої інформації у сфері зовнішньо­економічних відносин належить інформація про: обсяги фінансування, формування рівня індикативних цін, форму­вання валютних надходжень.

До закритої інформації належать також: інформація про майно воєнного призначення, маршрути, час руху військово-транспортних засобів, місця розташування військової техніки, відомості про діяльність, маршрути і завдання де-пешної служби (дипкур'єри, перевезення цінностей і т. д.).

Кожна країна встановлює закони для регулювання інфор­маційних потоків і захисту державної інформації, що становить державну таємницю. Доповнення до таких законів

публікуються в матеріалах офіційних органів, звітах відомо­стей, віднесених до державної таємниці. Перелік доку­ментів, який входить до доповнення, оновлюється кожного року відповідно до приорітету і інтересів держави.

Конфіденційні джерела йнформації — це джерела спеціального призначення, які захищаються законом і охо­роняються засобами держави. Під конфіденційними джере­лами розуміють: технічні носії інформації, документовані, інформаційні продукти, технічні засоби обробки інформації, джерела розвідки і закриті джерела специфічних міністерств та відомств.

Конфіденційні джерела розкриваються лише у випадку судового слідства і за санкцією прокурора, або у випадку ко­ли конфіденційна інформація свідчить про екстремальні си­туації, які стосуються життєдіяльності людства.

Ще один різновид інформації — дезінформація. Є спе­цифічні прийоми розповсюдження інформації — «пробні ша­ри» для з'ясування суспільної реакції на політичні рішення. Дезінформацію використовують для з'ясування напрямків діяльності військово-промислових відомств або інших відомств для з'ясування важливих проблем. Ці джерела ви-користовуть для впливу на громадську думку для свідомого перекручення інформації.

Наприклад, для вивчення діяльності фірми використову­ють різні джерела інформації, за якими визначають фірми-кокуренти, їх стратегію і тактику, розробляють оптимальну стратегію бізнесу, проводять оптимальний набір контр­агентів, визначають фірми-нейтрали. Вимоги до таких дже­рел: достовірність інформації, повнота інформації, акту­альність змісту, точність даних.

Джерела інформації про фірми класифікують таким чином:

- Інформація про фірми, яка подається міжнародними організаціями та установами ООН. Цю інформацію можна одержати в міжнародних організаціях системи ООН із

спеціальних досьє, які складаються економічними ор­ганізаціями системи ООН. Такою організацією є ЮНІДО (організація об'єднаних націй з промислового розвитку), ПРООН, Департамент економічної та соціальної інформації (ЕКОСОС).

- Інформація про фірми, яка надається спеціалізованими
організаціями. До них належать: кредитно-інформаційні бю­
ро, банківські установи, спілки підприємців, торгово-про­
мислові палати держав, спеціалізовані державні організації.

- Інформація, яка надається спеціалізованими банками
даних, які створюються консультативними видавничими
фірмами, комп'ютерними фірмами, котрі спеціалізуються
на виробництві і поширенні програмних продуктів. Такі
фірми обслуговують кілька банків даних і відповідають за
достовірність і своєчасність оновлення інформації.

- Інформація, яка надається спеціалізованими засобами
масової комунікації — це журнали, газети, радіо- телепро-
дукція, електронні засоби масової комунікації, які надають
інформацію про поточну діяльність фірм. Найбільша корпо­
рація, яка розповсюджує інформацію є ДоуДжонс. Вона
публікує інформацію про капіталовкладення, стан замов­
лень, призначених співробітників, вартість акцій, рівень
ділової активності і т. д.

- Фірмова інформація (інформація, яка надається самою
фірмою) — це річні звіти про діяльність фірми, презентатив-
на або представницька діяльність фірми.

- Неформалізована особиста інформація, яка є найбільш
достовірною і конфіденційою. Ця інформація поділяється на
2 різновиди: інформація, отримана під час ділових контактів,
ділових переговорів або зустрічей (така інформація система­
тизується у формі довідки на фірму), та інформація про
фірму, яка отримується з інших джерел (від представництв
вл&ди, торгово-промислових палат, від аналітиків, представ­
ництв оптово-роздрібної торгівлі або від конкурентної фірми).

Найбільш цінною інформацією про фірми є та, що на­дається спеціалізованими кредитно-інформаційними бюро.

Вони збирають інформацію за різними напрямками і нада­ють таку інформацію тільки за умов перевірки запиту для уникнення шантажу, провокацій і нечесної конкуренції. У довідках на фірми, які видаються кредитно-інформаційними бюро, містяться неопубліковані відомості про фінінсовий стан фірми, її обороти, акціонерний капітал, характер та ос­новні напрямки діяльності, а також короткі біографічні довідки всіх керівників.

Найбільше кредитно-інформаційне бюро у світі — амери­канська компанія Dan and Bradstreetcorporation. Ця корпо­рація заснована в XIX столітті, має найбільшу приватну базу даних. У 70-х роках XXстоліття ця фірма придбала німецьку компанію з усіма дочірніми філіалами, кредитне бюро Італії, англійське кредитно-довідкове бюро, інформаційні фірми скандинавських країн. Ця корпорація збирає інформацію че­рез мережу дочірніх компаній, через усі наявні потоки зв'яз­ку. Компанія публікує щорічно понад 60 різновидів міжна­родних і національних довідників по фірмах і є монополістом у сфері програмного забезпечення довідок про країну, надає фінансову інформацію по галузях високих технологій, аналіз стану ринків та інформацію про страхування фірми. На сьо­годні її представництво діє на территорії СНД.

Другим монополістом в цій галузі є кредитно-довідкова організація Creditshutverband. На вищезгадані дві фірми припадає 85% світового ринку інформації про фірми.

1.13. Класифікація інформації за ступенями її таємності

Всю інформацію за ступенями таємності можна розділити на п'ять рівнів. Це інформація:

> особливої важливості (особливо важлива);

> зовсім секретна (строго конфіденційна);

> секретна (конфіденційна);

> для службового користування (не для друку, розси­
лається за списком);

> несекретна (відкрита).

Ступінь конфіденційності відомостей, що складають ко­мерційну таємницю підприємства, визначається керівництвом цього підприємства і може бути трьох-, двох- або одно рівнева: строго конфіденційно, конфіденційно, комерційна таємниця; або — комерційна таємниця, для службового користування.

За змістом інформація, що захищається, може бути розділена на:

> політичну,

> економічну,

> військову,

> розвідувальну,

> контррозвідувальну,

> науково-технічну,

> технологічну,

> ділову,

> комерційну.

Захист інформації — це комплекс заходів, проведених власником інформації, по забезпеченню своїх прав на во­лодіння інформацією і ії розповсюдження, створенню умов, що обмежують її поширення і виключають або істотно ус­кладнюють несанкціонований, незаконний доступ до засе­креченої інформації і її носіїв.

Захист інформації має бути спрямований на те, щоб:

- запобігати витоку і втраті інформації,

- зберігати повноту, вірогідность, цілісність інформації;

- зберігати конфіденційність або таємність інформації,
відповідно до правил, установлених законодавчими та інши­
ми нормативними актами.

Інформація, що захищається і яка є державною або комерцій­ною таємницею, як і будь-який інший вид інформації, необхідна для управлінської, науково-виробничої й іншої діяльності.

http://buklib.net/books/21985/

 
 

Наши рекомендации