Принципы, реализуемые в досудебных и судебных стадиях уголовного процесса

Принцип публічності у кримінальному судочинстві.

Засада публічності у кримінальному судочинстві виявляється на­самперед у нормах закону, які зобов'язують суд, прокурора, слідчого, орган дізнання, які відповідальні запровадження у справі, вжити всіх залежних від них заходів до повного, об'єктивного і всебічного дослі­дження обставин справи з тим, щоб винний зазнав справедливого по­карання, а помилково запідозрений і обвинувачений був реабілітова­ний. Тобто публічність кримінального процесу полягає у тому, що уповноважені на ведення кримінального процесу державні органи та їхні посадові особи за своєю ініціативою зобов'язані при порушенні, розслідуванні та вирішенні кримінальних справ, у межах своєї компе­тенції порушити кримінальну справу у кожному випаду виявлення ознак злочину, застосувати всі передбачені законом засоби для його розкриття, викриття винних осіб, встановлення всіх обставин справи і забезпечення прав учасників процесу, не ставлячи здійснення цих дій у залежність від позиції зацікавлених осіб. Покладання на уповноважених державних органів обов'язку з виконання кримінально процесуальної діяльності на підставі закону надає зацікавленим особам право вимагати здійснення цієї діяльності. Згідно з ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України.

Прояв принципу публічності має місце у ст. 4 КПК, де закріплено, що суд, прокурор, слідчий, орган дізнання зобов'язані в межах своє} компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання. При цьому названі державні органи застосовують надані їх кримінально-процесуальним законом засоби і способи (слідчі та інші процесуальні дії) і приймають рішення у межах своєї компетенції, як правило, незалежно від думок, бажань або прохань інших учасників процесу чи будь-кого. Вони діють насамперед в інтересах суспільства і ержави, оскільки вчинення злочину — це порушення громадського миру, спокою і злагоди, і одночасно з цим захищають права та законні інтереси фізичних і юридичних осіб.

Правозастосовні органи повинні, не чекаючи офіційних сигналів про злочини (заяв і скарг громадян, повідомлень організацій, посадових осіб і т.д.), самі проводити активні заходи щодо виявлення вчинених злочинів або злочинів, які готуються.

При провадженні досудового розслідування орган дізнання, слідчий і прокурор згідно з цим принципом зобов'язані вжити передбаче­них законом заходів до збирання, перевірки та оцінки доказів для з'ясування всіх обставин кримінальної справи і прийняти необхідні рішення.

У стадії попереднього розгляду справи суддя зобов'язаний переві­рити повноту і правильність проведеного розслідування і вирішити питання про наявність достатніх підстав для розгляду справи по суті в судовому засіданні. Розглядаючи справу по суті, суд зобов'язаний не обмежуватись дослідженням зібраних органом дізнання і слідчим до­казів, а за своєю ініціативою збирати і досліджувати додаткові докази з метою встановлення об'єктивної істини у справі, винесення законно­го й обґрунтованого вироку або іншого рішення. В апеляційній і каса­ційній інстанціях суд, керуючись принципом публічності, зобо­в'язаний у повному обсязі перевірити законність та обґрунтованість вироку чи ухвали суду щодо всіх підсудних, у тому числі і тих, хто скарги не подав і щодо яких прокурор не приніс апеляційної або каса­ційний скарги. Після набуття вироком законної сили суд зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів до його виконання.

Закон передбачає і деякі винятки з принципу публічності: 1) спра­ви приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК) про злочини, які пе­редбачені ст. 125, ч. 1 ст. 126, ст. 356 КК України, порушуються судом не інакше як за скаргою потерпілого, обвинувачення підтримує сам потерпілий, дізнання та досудове слідство у цих справах не проводить­ся, ці справи закриваються за примиренням сторін; 2) справи приватно-публічного обвинувачення (ч. 2 ст. 27 КПК) про злочини, які передбачені ч. 1 ст. 152 КК України, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, або за її відсутності, коли потерпіла особа знаходиться в безпорадному стані, але закриватися за примиренням сторін вони не можуть, оскільки після порушення справи вони стають справами публічного обвинувачення. Публічність як принцип кримі­нального судочинства полягає в обов'язку процесуальних органів діяти в інтересах держави та суспільства, визначається завданнями кримінального судочинства і виходить за межі зв'язків з кримінально- правовим принципом невідворотності покарання.