Країни з національними туристичними організаціями у рамках урядових структур

№	Країна	Найменування національної туристичної організації	Під порядкова ність
	Аргентина	Держаний секретаріат з туризму	Уряд країни
	В’єтнам	Національна туристична адміністрація	Міністерство зовнішніх справ

Продовження таблиці 2.2

	Іспанія	Державний секретаріат з торгівлі, туризму, середньому і малому підприємництві	Міністерство економіки
	Молдова	Національне агентство з туризму	Уряд країни
	Італія	Департамент з туризму	Міністерство виробничої діяльності
	Польща	Державна адміністрація спорту і туризму	Міністерство зовнішніх справ
	Росія	Державний комітет з фізичної культури, спорту і туризму	Уряд країни
	Словакія	Державний секретаріат з торгівлі і туризму	Міністерство економіки
	Франція	Державний секретаріат з туризму	Міністерство транспорту і громадської роботи
	Чехія	Департамент з туризму	Міністерство регіонального розвитку
	Японія	Департамент з туризму	Уряд країни

Унікальним у контексті питання, що розглядується, є досвід США. На федеральному урядовому рівні у цій країні відсутня центральна державна туристична адміністрація, усі питання вирішуються на „місцях” за принципом ринкової „самоорганізації”. До 1996 року у США функціонувала спеціалізована індустрія – USTTA (United States Tourism and Travel Association). У 1997 році конгрес США припинив фінансування цієї структури з метою скорочення федерального бюджету і передав функції асоціації представникам приватного сектора у туризмі. На сьогодні у окремих штатах існує велика різноманітність спеціалізованих суб’єктів, що реалізують туристичну політику у її різних змістовних напрямках.

Підсумовуючи досвід країн світу з точки зору впливу держави на туризм, слід зазначити, що необхідність участі держави у регулюванні туристичної сфери не визначає сама по собі ступінь цієї участі. У країнах з розвинутою ринковою економікою, налагодженим господарським механізмом та законодавством, яке враховує інтереси як суспільства в цілому, так і суб’єктів туристичної діяльності, утручання державних структур може бути мінімальним. У країнах з неусталеною економікою необхідна підвищена увага з боку держави до туристичної сфери, оскільки це у певній мірі допоможе нейтралізувати негативні впливи можливих економічних криз. Відсторонення держави від участі у регулюванні діяльності туристичної галузі порушує крихку рівновагу у взаємовідносинах між виробником і споживачем туристичного продукту.

2.4. Структура і функції органів державного регулювання

туризму в Україні

З часів перетворення України у незалежну суверенну державу здійснюється пошук раціональної системи управління туризмом. Протягом останніх 15 років у країні спостерігається постійна реорганізація відомств, що забезпечували державне регулювання туристичною діяльністю. Так, у грудні 1988 року, ще за часів СРСР, був ліквідований Головінтурист України. З 1989 до 1993 роки органу управління галуззю взагалі не було. З 1989 до 1991 роки діяла Асоціація з іноземного туризму, а з 1991 до 1993 роки – Акціонерна компанія „Укрінтур”. Але ці дві структури не мали важелів державного регулювання туризмом.

Тільки у 1993 році почав працювати повноправний орган центральної виконавчої влади в галузі туризму – Державний комітет України по туризму, що був створений у листопаді 1992 року. У лютому 2000 року Держкомтуризм України був ліквідований і замість нього був створений Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму. Згодом цей Комітет також був ліквідований і в травні 2001 року створено Державний департамент туризму.

Пізніше, у квітні 2002 року Указом Президента України була утворена Державна туристична адміністрація.(ДТА)

Нині правонаступником ДТА є Міністерство культури і туризму. Воно, у свою чергу, делегує свої повноваження в туристичній галузі Державній службі туризму і курортів(ДСТК). Свої рішення ДСТК оформляє через наказ міністерства.

Сучасна система органів регулювання сферою туризму показано на рис. 2.1.

Макроекономічний

рівень

Мезоекономічний

рівень

Мікроекономічний

рівень

Рис. 2.1. Організація управління сферою туризму в Україні

Загальна система управління туристичною галуззю складається з трьох рівнів: макроекономічного, мезоекономічного та мікроекономічного.

Макроекономічний рівень. Верховна Рада України визначає основні напрямки державної політики в галузі туризму і рекреації, утворює правові засади регулювання відносин у цій сфері, розраховує обсяг фінансового забезпечення туристичної галузі на підставі закону про державний бюджет України. Кабінет Міністрів України, відповідно до Конституції та законів України, здійснює державне управління та забезпечує реалізацію державної політики в сфері туризму; приймає нормативно - правові акти, що регулюють відносини в сфері туристичної діяльності; забезпечує раціональне використання туристичних і рекреаційних ресурсів, вживає заходи для їх збереження; сприяє розвитку рекреаційно – туристичної індустрії та створенню ефективної інфраструктури тощо. Міністерство культури і туризму України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом міністрів України.

Міністерство через ДСТК України здійснює комплексний аналіз і прогнозування розвитку туризму і рекреації в України, виступає замовником наукових, маркетингових та інших аналітичних досліджень, пов’язаних із розвитком туризму; здійснює ліцензування певних видів господарської діяльності; веде Державний реєстр суб’єктів туристичної діяльності, контролює в межах своєї компетенції додержання вимог законодавства про туризм; бере участь у розробці стандартів у туристично – рекреаційній сфері та здійснює технічне регулювання сертифікації цих послуг; здійснює заходи, спрямовані на удосконалення ринкової інфраструктури туризму, розвиток ринкових відносин у цій галузі та конкуренції на ринку рекреаційно – туристичних послуг, створення рівнів умов господарювання для суб’єктів туристичної діяльності всіх форм власності.

Національна Рада по туризму є позавідомчим колегіальним органом. Основними завданнями Ради є координація діяльності міністерства і відомств, місцевих державних адміністрацій, пов’язаної з реалізацією державної політики в сфері туризму.

Мезоекномічний рівень. Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень розробляють проекти місцевих програм розвитку туризму, організують проведення інвентаризації туристичних ресурсів місцевого значення, сприяють охороні та збереженню туристичних ресурсів, сприяють розвитку на відповідній території різних видів туризму.

Мікроекономічний рівень. Він включає підприємства та організації, які діють у сфері рекреації та туризму. Суб’єкти рекреаційно – туристичної діяльності з метою поліпшення обслуговування туристів, впровадження позитивного досвіду роботи можуть створювати свої об’єднання, асоціації в тому числі й кластери, що діють відповідно до чинного законодавства України, їх статутів, які затверджуються зборами представників суб’єктів рекреаційно – туристичної діяльності, що входять до складу об’єднань, асоціацій, кластерів.

Запитання для самоперевірки

1. Які причини викликають необхідність державного регулювання сфери туризму?

2. Які закони України регулюють туристичну діяльність?

3. Назвіть основні методи державного регулювання туристичної діяльності.

4. Хто в Україні визначає державну політику в галузі туризму?

5. Які функції державного регулювання виконує Кабінет Міністерства України?

6. Охарактеризуйте структуру управління туризмом в Україні.