Створення терористичної групи чи терористичної організації (ст. 258³).
Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 258³, виражається в таких формах: 1) створення терористичної групи чи терористичної організації; 2) керівництво такою групою чи організацією; 3) участь у ній; 4) матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації.
Терористична група – група з двох і більше осіб, які об’єдналися з метою здійснення терористичних актів. Терористична організація – стійке об’єднання трьох і більше осіб, яке створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено певні правила поведінки, обов’язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів. Організація визнається терористичною, якщо хоча б один з її структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність з відома хоча б одного з керівників (керівних органів) усієї організації (ст. 1 Закону України “Про боротьбу з тероризмом” від 20.03.03 р.).
Створення терористичної групи чи терористичної організації полягає у вчиненні будь-яких дій, результатом яких стала організація (виникнення) цієї групи чи організації.
Керівництво терористичною групою чи організацією виражається у вчиненні дій по визначенню тактики діяльності вже створеного формування, вчиненні дій, спрямованих на управління функціонуванням даних об’єднань осіб.
Участь у терористичній групі чи терористичній організації означає членство в ній. Учасником даної групи чи організації треба визнавати таку особу, яка усвідомлюючи свою належність до терористичної групи чи організації, дає згоду на участь у ній та виконує будь-які за характером, але обов’язково причинно обумовлені членством дії, що відображають характер діяльності цієї групи чи організації та є складовою частиною функціонування групи чи організації.
Матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації– це фінансування терористів, терористичної групи (терористичної організації); надання або збирання коштів безпосередньо чи опосередковано з наміром використання їх для вчинення терористичних актів чи злочинів терористичної спрямованості; надання коштів, інших фінансових активів чи економічних ресурсів, відповідних послуг безпосередньо чи опосередковано для використання в інтересах фізичних осіб, які вчиняють терористичні акти або сприяють чи беруть участь у їх вчиненні, чи в інтересах юридичних осіб, майно яких безпосередньо чи опосередковано перебуває у власності чи під контролем терористів або осіб, які сприяють тероризму, а також юридичних і фізичних осіб, які діють від імені чи за вказівкою зазначених осіб; надання допомоги особам, які брали участь у вчиненні терористичних актів; вербування фізичних осіб для заняття терористичною діяльністю, сприяння встановленню каналів постачання зброї терористам та переміщенню терористів через державний кордон України; переховуванні осіб, які фінансували, планували, підтримували чи вчиняли терористичні акти або злочини терористичної спрямованості тощо (ст. 25 зазначеного Закону).
Суб’єкт злочину загальний.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Відповідно до ч. 2 ст. 258³ звільняється від кримінальної відповідальності особа, крім організатора і керівника, за діяння, передбачене в ч. 1 ст. 258³, якщо вона: 1) добровільно повідомила правоохоронний орган про терористичну діяльність терористичної групи чи терористичної організації; 2) сприяла: а) припиненню діяльності терористичної групи або терористичної організації або б) розкриттю злочинів, вчинених у зв’язку зі створенням або діяльністю такої групи чи організації; 3) якщо в її діях немає складу іншого злочину.
Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (ст. 260 КК).Кваліфікуючи цей злочин за об’єктивною стороною, потрібно пам’ятати, що законодавець передбачив наступні його форми:
1) створення не передбачених законами України воєнізованих формувань (ч. 1 ст. 260 КК); 2) участь у їхній діяльності (ч. 1 ст. 260 КК); 3) створення не передбачених законом збройних формувань (ч. 2 ст. 260 КК); 4) участь у їхній діяльності (ч. 2 ст. 260 КК); 5) керівництво зазначеними формуваннями (ч. 3 ст. 260 КК); 6) їхнє фінансування, постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки (ч. 3 ст. 260 КК); 7) участь у складі вказаних формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян (ч. 4 ст. 260 КК).
Поняття воєнізованих або збройних формувань дане в примітках до ст. 260 КК Однак, воно не містить вказівки на всі необхідні істотні і достатні ознаки цих злочинних організацій Зокрема, в примітках 1 і 2 до ст. 260 КК не вказується ознака, вказана в назві та диспозиціях ч. 1 та ч 2 цієї статті, а саме, що ці формування не передбачені законами. Крім того, неповно розкрито специфічні ознаки цих організацій, що не дає змоги відмежувати їх від інших видів злочинних організацій.
3 урахуванням викладених зауважень видається, що воєнізованими формуваннями слід вважати організації, яким, окрім загальних ознак злочинної організації, притаманні ще й такі: 1) вони схожі на передбачені законами України військові формування, але їх створення не передбачене законами України. Це означає, що або взагалі відсутній закон, який передбачає створення відповідної воєнізованої організації, або ж вони не належать (не є структурним підрозділом, не перебувають у підпорядкуванні) до жодного із легально існуючих воєнізованих формувань чи груп – ЗС, СБ, ПВ, УДО, військ ЦО, внутрішніх військ МВС тощо; 2) вони мають організаційну структуру військового типу, що характеризується наявністю єдиноначальності, підпорядкованості та дисципліни. Це включає в себе: поділ формування на підрозділи з визначенням особового складу кожного із них та підпорядкованості відповідних структурних частин; встановлення військових або інших звань; дотримання субординації; використання одностроїв, знаків розрізнення; застосування засобів впливу та заохочення, характерних для війська тощо. При цьому під формуваннями слід розуміти організації, які складаються з відносно самостійних підрозділів; 3) воєнізований характер завдань і методів, які ставляться перед такою організацією, засобів, які нею використовуються. Це вказує, що організація ставить перед собою специфічні завдання, які можуть покладатися лише на офіційно створені формування. Це вирішення завдань громадсько-політичного характеру методами військових операцій – заволодіння певними територіями чи їх утримання; силова підтримка владних структур; придушення збройного чи іншого організованого або масового опору владі; депортація населення; встановлення режиму військового стану; знищення живої сили супротивника та його матеріальних засобів тощо.
Збройним формуванням є воєнізована група, яка характеризується такою специфічною (окрім загальних ознак злочинної організації та воєнізованого формування) рисою: незаконно має на озброєнні придатну для використання вогнепальну, вибухову або іншого виду зброю.
Частиною 4 ст. 260 КК не охоплюється участь у нападі осіб, які не є членами не передбаченого законом воєнізованого або збройного формування, оскільки закон передбачає відповідальність за участь у нападі в складі такої організації. Із врахуванням конкретних обставин справи, участь окремих осіб разом із членами незаконного воєнізованого чи збройного формування у нападі має кваліфікуватися за статтями КК, які передбачають відповідальність за злочини, що становлять собою напад, та за співучасть у злочині, передбаченому ч. 4 ст. 260 КК.
Поняття створення, керівництво, участь у діяльності та фінансування визначено при характеристиці ст. 255 КК.
Суб’єкт злочину загальний. За окремі злочини, вчинювані в ході нападів у складі воєнізованого чи збройного формувань у випадках, передбачених ч. 2 ст. 22 КК, відповідальність настає з 14-річного віку.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. Ставлення до наслідків у вигляді загибелі людини (ч. 5 ст. 260 КК) характеризується непрямим умислом або необережністю, а до наслідків у вигляді заподіяння особі тяжкого тілесного ушкодження – прямим або непрямим умислом або необережністю.
Кваліфікуючими ознаками злочину є загибель людей (ч. 4 ст. 260 КК) та настання інших тяжких наслідків (ч. 5 ст. 260 КК). Під загибеллю людей слід розуміти смерть двох або більше людей. Під іншими тяжкими наслідками розуміються наслідки у вигляді заподіяння смерті або тяжкого тілесного ушкодження особі, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом і більше особам, спричинення великої матеріальної шкоди тощо.
У ч. 6 ст. 260 передбачено спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці особи, яка створила відповідне воєнізоване чи збройне формування або брала участь в їх діяльності. Умовами такого звільнення є: 1) добровільний вихід зі складу вказаних злочинних організацій; 2) повідомлення про існування такого формування органів державної влади чи органів місцевого самоврядування (у даному випадку закон не передбачає як умову звільнення особи від кримінальної відповідальності активне сприяння розкриттю організації). У ч. 6 ст. 260 не передбачено звільнення осіб, які керували воєнізованими або збройними формуваннями, займалися їх фінансуванням або постачанням зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки, а також брали участь у складі таких формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян.