Марксистське економічне вчення
Початок формування марксистської політичної економії відносять до 40-х років ХІХ ст., коли в передових країнах світу утвердився розвинений капіталізм епохи вільної конкуренції. Його формування проходило в епоху промислових переворотів та становлення фабричної системи, що викликало бурхливе зростання продуктивних сил.
Капіталізм народжувався та зростав у муках і супроводжувався масовим розоренням селян і ремісників, формуванням армії найманої праці. Відбулася швидка зміна соціальної структури суспільства, на перший план вийшли суперечності між найманими робітниками і капіталістами (підприємцями). Збільшувалася тривалість робочого дня та інтенсивність праці.
Смуга економічних криз надвиробництва, зумовлюючи масове безробіття, стали регулярними і підривали ринкову економіку. Це стало причиною появи робітничого руху, оскільки робітничий клас повністю залежав від успіхів розвитку виробництва та був пов'язаний з ним через відсутність інших засобів для існування, чутливо реагував на зміни в своєму становищі.
Це все загострювало соціальні суперечності, проявом яких були заворушення та повстання, революційні потрясіння, які низкою пронеслись по всій Європі. Так, у Франції в 1831-1834 роках пройшли повстаннях ліонських ткачів. У 1836 році в Великій Британії виникає чартистський рух, який проіснував близько чверті століття. Його організованість, масовість, економічні та головним чином політичні гасла засвідчили - у суспільстві визріває могутня сила.
В Німеччині, де капіталізм розвивався шляхом повільної реформації феодальних відносин, повстання сілезьких ткачів у 1844 році започаткувало новий напрям у робітничому русі
Революція 1848 року у Франції, коли паризькі робітники вийшли на барикади з буржуазно-ліберальними гаслами, та післяреволюційні події підготували засади нових підходів до визначення мети революційної боротьби.
Так виникли матеріальні та політичні передумови виникнення марксизму, творцями якого стали К. Маркс та Ф. Енгельс. Вони зробили висновок про неминучість загибелі капіталізму під натиском | внутрішніх суперечностей, насамперед антагонізму між працею (найманими робітниками) і капіталом (капіталістами), і зміни соціального устрою виключно революційним, тобто через насильство, шляхом. Маркс називав соціальні революції "локомотивами історії, які рухають людство вперед". Фундатори марксизму заперечували саму можливість поступового еволюційного вдосконалення капіталізму шляхом його реформування, базою революційних змін марксизм оголосив невпинно зростав і організовувався разом із розвитком великого машинного виробництва. К. Маркс рішуче поділив суспільство на два ворогуючих табори - "підприємців-експлуататорів" і "пролетарів", не визнаючи жодних компромісів між ними і не бажаючи бачити шляхів соціального примирення. Марксисти намагались внести революційну ідею в робітничий рух, який виник задовго до формування їх концепції, зваблюючи ідеєю "завоювання усього світу" під гаслом "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!".
Ідеї творців марксизму мали надзвичайну долю. їм судилось пережити не лише наукове визнання та нищівну критику, не тільки переслідування та світовий тріумф, а й бути "керівництвом до дії", гаслом свідомої побудови суспільства, позбавленого суперечностей, як і мріяли їх автори.
Створення марксистської (пролетарської) політичної економії насамперед пов'язане з ім'ям видатного німецького економіста та філософа Карла Генріха Маркса (1818-1883). Він народився в Трірі в сім'ї адвоката. Після закінчення гімназії в 1835 році вступив до Боннського університету, в потім перевівся до Берлінського, на юридичний факультет, який закінчив в 1841 році й отримав вчену ступінь доктора філософських наук. В січні 1842 року його запрошують до Кельна для роботи в "Рейнській газеті".
Маркс був геніальним економістом, однак його висновки часто виходять за рамки власне економічних проблем, поєднуючись із філософськими, соціологічними та політичними. У створенні своєї теорії Маркс опирався на найближчого свого друга та однодумця - німецького вченого Фрідріха Енгельса (1820-1895). Енгельс народився в Бремені в сім'ї фабриканта. Він не отримав системної освіти. Не закінчивши гімназії, в 1838 році був змушений приступити до роботи в Бременському торговому домі, але увесь час займався самоосвітою. З 1839 року він друкує статті в журналі "Телеграф", присвячені проблемам робітничого класу.
З 1841 року Енгельс відбував військову службу в Берліні і там примкнув до лівогегельянців. Однак вже в 1842 році пориває з ними, вважаючи, що політичного реформаторства недостатньо для перебудови суспільства, необхідна соціальна революція. Він починає активно співробітничати з "Рейнською газетою", хоча на той час вже переїздить до Манчестера і приступає до служби в торговому домі, власником якого був Його батько.
В 1843 році прусський уряд закриває "Рейнську газету" і висилає Маркса з країни. Він з Енгельсом виїздить до Парижа, де беруть участь у роботі революційних груп. Паризький період відіграв вирішальну роль в житті Маркса та Енгельса, вони стали на шлях професійної революційної діяльності.
Найвизначнішим твором марксистської політичної економії став "Капітал" Маркса, який автор створював протягом 1844-1883 років, але так і не встиг завершити. За життя він видав тільки І том "Капіталу", який називався "Процес виробництва капіталу" (1867). 11-й ("Процес обігу капіталу") і ІІІ-й ("Процес виробництва та обігу капіталу, взятий в цілому") томи видавав Енгельс у 1885 та 1893 роках відповідно. IV том "Капіталу" (у трьох частинах) під назвою "Теорії додаткової вартості" був виданий після смерті Енгельса К. Каутським у 1905-1910 роках і містив критичний аналіз економічної думки від меркантилістів до соціалістів-рікардіанців.
"Капітал" К. Маркса став у один ряд з такими шедеврами економічної думки, як "Багатство народів" А. Сміта, "Засади політичної економії" Рікардо, "Основи політичної економії" Дж. С. Мілла, а за глибиною аналізу та охопленням проблем навіть перевершив їх. Про його критичну спрямованість проти тогочасної економічної науки свідчить підзаголовок - "Критика політичної економії".