Сутність і структура політичної культури

Тема 10. Політична культура і свідомість

План

1. Сутність і структура політичної культури

2. Політична свідомість як елемент політичної культури

3. Типи політичних культур

4. Функції політичних культур

Реферат

1. Політична культура українців

http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/8816/13-dmitrenko.pdf?sequence=1

2. Політична культура України і Польщі

http://dspace.nulau.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/8367/1/Polishchuk_135.pdf

3. Політична культура як частина загальної культури суспільства.

http://kul.kiev.ua/images/chasop/2009_4/15.pdf

Сутність і структура політичної культури

У політології існують різні підходи дорозуміння сутності політичної культури та її визначення. Ці відмінності пов'язані передусім з неоднозначністю самого поняття «культура». Як зазначається в енциклопедичному словнику, культура (від лат. cultura — обробіток, виховання, освіта, шанування) — історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений в типах і формах організації життя і діяльності людей, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях; поняття «культура» вживається для характеристики певних історичних епох (антична культура), конкретних суспільств, народностей і націй (культура майя), а також специфічних сфер діяльності або життя (культура праці, побуту, художня культура); у більш вузькому розумінні — сфера духовного життя людей1.

Як видно з наведеного визначення, культуру можна розуміти як феномен матеріального й духовного життя суспільства і як вияв лише його духовного життя. Ця відмінність дається взнаки і в розумінні політичної культури. В одних випадках її трактують лише як феномен свідомості, духовного життя суспільства, соціальних спільностей, індивідів, в інших — розуміють ширше. Розглянемо ці відмінності детальніше.

Термін «політична культура» вперше увів до наукового вжитку німецький філософ-просвітитель Іоганн Готфрід Гердер (1744—1803). Концептуальне осмислення політичної культури як складової політичного життя та об'єкта вивчення політології було здійснено лише в 50—60-ті роки XX ст. Інтерес до політичної культури був зумовлений передусім усвідомленням західними дослідниками необхідності з'ясування впливу глибинних, емоційних і соціально-психологічних чинників на стабільність політичних систем. Значний внесок у становлення й розвиток теорії політичної культури зробили американські політологи Г. Алмонд і С. Верба. Вони ж започаткували підхід до розуміння політичної культури як сукупності орієнтацій індивідів стосовно політичних об'єктів. Такі орієнтації виявляються на трьох рівнях. Це, по-перше, пізнавальні орієнтації, які охоплюють знання про політичну систему та її функціонування. По-друге, емоційні орієнтації, які виражають почуття шодо політичної системи, учасників політичного процесу. По-третє, це — оціночні орієнтації, які виражають особисте ставлення до політичної системи, її учасників та їхніх дій. «Поняття «політична культура», — писали Г. Алмонд і С Верба у праці «Громадянська культура» (1965), — вказує на специфічні політичні орієнтації — установки стосовно політичної системи і її окремих частин та установки щодо власної ролі в системі. Це сукупність орієнтацій стосовно особливої сукупності об'єктів і процесів. Коли ми говоримо про політичну культуру суспільства, ми маємо на увазі політичну систему, інтеріоризовану в знаннях, почуттях та оцінках його членів»2.

Отже, автори обмежили політичну культуру лише сферою політичної свідомості. Поряд з цим, традиційним, підходом до розуміння політичної культури існує інший підхід, який розглядає політичну культуру як органічну єдність політичної свідомості й політичної поведінки. Так, на думку польського політолога Є. Вятра, «політична культура — це сукупність позицій, цінностей і зразків поведінки, які стосуються взаємовідносин влади і громадян»3. Такий підхід, шо грунтується на визнанні органічної єдності в політичній культурі двох сторін — духовної, ідеологічної і практичної, діяльної, досить поширений. Очевидно, він дещо повніше розкриває сутність політичної культури, ніж попередній, бо поведінка — це спосіб існування культури, без якого вона неможлива.

З наведеного вище визначення культури взагалі видно, що вона охоплює не всю багатоманітність виявів матеріального і духовного життя суспільства, а лише типи і форми організації життя й діяльності людей, створювані ними матеріальні й духовні цінності. Це саме стосується й політичної культури. Вона охоплює не всі вияви політичної свідомості й політичної поведінки, а лише те в НИХ, ЩО є найбільш поширеним, типовим для суспільства, соціальної спільності чи індивіда. Російський політолог М. X. Фарук-шин визначає політичну культуру як «сукупність стереотипів політичної свідомості й поведінки, властивих даній соціальній спільності».

Третій підхід до розуміння політичної культури близький до другого. Відповідно до цього підходу поряд з політичною свідомістю й поведінкою до політичної культури долучаються також способи функціонування політичних інститутів.

Отже, політична культура в широкому розумінні — це [b]сукупність стійких форм політичної свідомості й поведінки, а також характеру і способів функціонування політичних інститутів у межах певної політичної системи.

3 наведених визначень політичної культури видно, що основними елементами її структури є політична свідомість і політична поведінка (діяльність) у найбільш поширених, типових їх виявах. Головним елементом політичної культури є політична свідомість. її складають політичні інтереси, знання, ідеї, погляди, уявлення, переконання, цінності, оцінки, орієнтації, почуття, настрої, традиції тощо. Системоутворюючими в політичній культурі, тобто такими, що визначають її як органічну цілісність, систему, є політичні знання, політична ідеологія і переконання.

Винятково важливим є діяльнісний аспект політичної культури. Його складають визнані в суспільстві норми політичної поведінки, навики і способи політичної діяльності, вміння і досвід тощо. У реальній дійсності політична культура виявляється передусім у вигляді стереотипів політичної поведінки і способів функціонування політичних інститутів.

Залежно від суб'єкта політики розрізняють політичну культуру суспільства, соціальної спільності (суспільного класу, соціальної групи, нації, народності, територіальної, демографічної спільності тощо) та індивіда. Політична культура індивіда — це поєднання політичних знань, поглядів, уявлень, переконань, оцінок, орієнтацій і поведінки окремої людини. Вона формується під впливом як політичної культури суспільства в цілому, так і тієї соціальної спільності, до якої належить індивід. Політична культура суспільства є синтезом політичних культур усіх наявних у ньому соціальних спільностей за домінуючої ролі однієї з них — тієї, що посідає панівне місце в системі суспільних, насамперед економічних, відносин. Загальнолюдські політичні ідеї і цінності, такі, наприклад, як свобода, рівність, справедливість, демократія тощо, є елементами загальнолюдської політичної культури.