Чим можна пояснити ліквідацію Української греко-католицької церкви?

Ліквідація Української греко-католицької церкви була частиною крупномасштабного плану, спрямованого на організацію всебічної енергійної відсічі наступа­ючому Ватікану і зміцнення радянської влади в за­хідноукраїнських землях. Ця ліквідація стала можли­вою завдяки ослабленню у повоєнний період гре­ко-католицької церкви; загостренню відносин між Заходом і Сходом, яке переросло у «холодну вій­ну»; смерті лідера УГКЦ А.Шептицького.

Щоб остаточно зламати опір західноукраїнського населен­ня, радянська влада повела активну боротьбу проти Українсь­кої греко-католицької церкви (УГКЦ), яка була одним з клю­чових чинників суспільно-політичного життя цього регіону. В умовах тривалої української бездержавності УГКЦ поступово перетворилась на традиційного посередника між українцями і офіційною владою, на духовну опору і натхненника національ­но-визвольної боротьби, сполучною ланкою між західноукра­їнським регіоном і Заходом. Вона була впливовою розгалуже­ною структурою. До встановлення радянської влади у Західній Україні греко-католицька церква складалась із 3040 парафій, 4440 церков, Духовної академії, 5 духовних семінарій, 2 шкіл і 127 монастирів. За нею йшло понад 5 млн. віруючих.

Розгортанню широкомасштабного наступу на УГКЦ сприя­ли і смерть митрополита А.Шептицького (листопад 1944 p.), і повоєнне загострення відносин Заходу і Сходу, що поступово переросло у «холодну війну». Намагаючись знайти спільну мову з пануючим режимом і уникнути кровопролиття у західноукра­їнському регіоні, наступник А.Шептицького митрополит И.Слі­пий надсилає у грудні 1944 р. до Москви делегацію УГКЦ. Цю делегацію прийняв голова Ради у справах релігійних куль­тів при Раднаркомі СРСР полковник державної безпеки І.По-лянський. Під час зустрічі представники УГКЦ ознайомили його з життям церкви, проголосили звернення Й.Сліпого «До духовенства і віруючих», де, до речі, містилися заклики до бандерівців «вернутись з неправильного шляху»; передали 100 тис. крб. у фонд Червоного Хреста на оборону країни. Демон­струючи свою лояльність до режиму, один з представників греко-католиків все ж зауважив, що у західному регіоні будь-які зміни необхідно «робити обережно». Не бажаючи вступати у конфлікт з УГКЦ під час війни, сталінське керівництво поо­біцяло греко-католикам вільне відправлення богослужінь.

Проте вже в середині березня 1945 р. з'являється детальна інструкція ліквідації УГКЦ. Діючи за інструкцією, органи держбезпеки у квітні заарештували всіх українських греко-като-лицьких єпископів на чолі з митрополитом Й. Сліпим. У короткий час було ліквідовано церковні освітні установи, розгром­лено митрополію та єпархіальні управління, проведено арешти монахів, монашок та духовенства — понад 2 тис. чоловік.

При сприянні НКВС була створена ініціативна група, до складу якої увійшли відомі релігійні діячі Г.Костельник, М.Мель­ник, А.Пельвецький, що мала на меті розрив унії з Римом та возз'єднання греко-католицької церкви з російською право­славною церквою. 8—10 березня 1946 р. «ініціативна група» скликала Собор у Львові у храмі св.Юра, в якому взяли участь 214 священиків і 19 світських осіб. (Через відсутність біль­шості єпископів цей Собор ряд фахівців вважає незаконним, «імітаційним» і неканонічним, оскільки його провели А.Пель­вецький і М.Мельник, які 24 і 25 лютого 1946 р. були висвя­чені на єпископів, а за день до того перейшли у православ'я і постриглись у ченці, отже, вже не були греко-католицькими священиками.) Згідно з рішеннями цього зібрання, Брестська унія 1596 р. скасовувалась, а греко-католицька церква «возз'єднувалась» з російською православною церквою.

За таким сценарієм розгортались події і в Закарпатті. У повоєнний період до липня 1947 р. в української єпархії тут відібрали 73 церкви, 15 священиків було вислано до Сибіру, трьох убили, а 36 втекло. У цьому ж році було вчинено замах (дорожна аварія) на мукачівського українського єпископа Г.Ром-жу, якого пізніше отруїли в лікарні. Після цього закрили усі греко-католицькі церкви у Мукачівській єпархії, засудили до різних строків ув'язнення 50 священиків. Результатом усіх цих акцій було урочисте проголошення у серпні 1949 р. Мос­ковським патріархом «добровільного возз'єднання Мукачівсь­кої єпархії з російською православною церквою.