Капелюшний акт, 1 червня 1732 р. (Витяг)

...Мистецтво виготовлення головних уборів у Великобританії досягло високого рівня досконалості, значна кількість капелюхів та інших головних уборів, вироблених в королівстві, вивозяться і в володіння Його Величності в Америці – так що їхні жителі повністю забезпечені цим товаром...

...Між тим в останні роки у згаданих колоніях почали виготовляти їх все більше і більше, ця галузь постійно розростається, вироби вивозяться на зовнішній ринок, який до того насичувався британською продукцією..., що наносить безсумнівні збитки Великобританії.

Щоб уникнути цього... король, лорди та громади ухвалюють: починаючи з 29 вересня 1732 р., жодні головні убори не можуть вивозитися з портів колоній... або ж перевозитися на будь-якому іншому транспорті з однієї колонії в іншу чи за їх межі...

Залізний акт, 12 квітня 1750 р. (Витяг)

Оскільки ввезення металевих заготовок з колоній Його Величності в Америці в Лондон та інші британські порти, та наступна їх обробка на англійських мануфактурах сприяє процвітанню королівства та колоній. ..й оскільки в обмін в Америку вивозяться шерстяні та інші вироби. .. король, лорди та громади ухвалюють: з 24 червня цього року... витрати, мита та податки, які в даний час видаються або виплачуються колоніям за сировину, що ввозиться, припиняються...

IX. Починаючи з 24 червня, для того, щоб металеві заготовки, виготовлені в колоніях Його Величності в Америці, оброблялися тільки у Великобританії... жодне підприємство або машина для обробітку чи прокату заліза... виготовлення сталі... не можуть бути збудовані в жодній з американських колоній Його Величності...

// Сборник документов по истории нового времени. Буржуазные революции ХVIІ – ХVПІ вв. / Под ред. В.Сироткина. – М., 1990. – С. 106 – 108.

Документ № 3.

Томас Джефферсон. «Загальний огляд прав Британської Америки»

Липень 1774 р. (Витяг)

...Нагадаємо йому [королю Великобританії], що до еміграції в Америку наші предки були вільними жителями британських володінь в Європі і мали право, яке природа дала всім – покидати країну, коли не залишається іншого вибору, в пошуках нового місця проживання і засновувати там нові суспільства відповідно до законів і порядків, які, на їхню думку, найбільше відповідають щастю народу...

...Америка була завойована, і в ній створені та зміцнені поселення за рахунок окремих осіб, а не британського народу. Їхня власна кров була пролита заради оволодіння землями для своїх поселень, їхні власні кошти витрачалися задля того, щоб ці поселення були життєздатними... І тільки коли колонії дійсно почали набувати значення для Великобританії, для торгових цілей, парламент з радістю почав надавати їм допомогу у боротьбі з ворогом...

...Ми не хочемо недооцінювати тієї допомоги, яка, без сумніву, була для нас цінною...; але ми хотіли б показати, що вона не може дати право на владу над нами, на яке претендує британський парламент, і що ця допомога може бути повністю забезпечена тим, що ми надамо населенню Великобританії такі виняткові привілеї в торгівлі, які можуть бути вигідні для нього і водночас не будуть надто обмежувати нас...

// Сборник документов по истории нового времени. Буржуазные революции ХVII – ХVПІ вв. / Под ред. В. Сироткина. – М., 1990. – С. 117.

Документ № 4.

Том Пейн. «Здоровий глузд» 1776 р.

Про необхідність розриву з Англією

...Я чув твердження деяких людей про те, що оскільки Америка процвітала при своєму колишньому зв’язку з Великобританією, то такий зв’язок необхідний для її щастя в майбутньому і завжди буде приносити ті ж плоди... Але... Америка процвітала би такою ж мірою і з усією ймовірністю навіть набагато більше, якби жодна європейська держава не звертала на неї уваги. Америка збагатила себе, продаючи Європі предмети першої необхідності, і збут їм завжди буде забезпечений, поки Європа не позбудеться звички їсти.

Але ж вона [Англія] захищала нас, говорять деякі. Припустимо, що вона володіла нами повністю, це правда, що вона захищала континент за наш рахунок, як і за свій власний, але вона захищала б і Туреччину з тих же міркувань, тобто заради комерції та влади...

Але Британія – наша мати, говорять деякі. Тоді тим більше ганебна її поведінка. Навіть звірі не пожирають своїх рідних; ось чому таке твердження, якщо навіть воно правильне, обертається стосовно неї докором... Вітчизна Америки – Європа, а не Англія. Новий Світ став притулком для гнаних прихильників громадянської та релігійної свободи з усіх частин Європи.

Багато говорилося про об’єднану міць Британії та колоній; про те, що будучи в союзі, вони можуть кинути виклик всьому світу. ...З якого дива нам мірятися силами з цілим світом? Наше завдання – торгівля, а якщо її вести як слід, то це забезпечить нам мир і дружбу з усією Європою, тому що Європа зацікавлена у безперешкодній торгівлі з Америкою, її торгівля завжди буде слугувати їй захистом, а бідність надр на золото та срібло збереже від загарбників.

...Оскільки Європа є нашим ринком, нам не можна надавати перевагу зв’язку з будь-якою її частиною. Справжній інтерес Америки – уникати європейських незгод, але цього вона ніколи не зможе зробити, поки в силу своєї залежності від Британії служить доважкою на вагах британської політики... Все, що є вірного та розумного, вимагає відокремлення. Кров убитих, ридаючий голос природи волають: «Пора розлучитися». Навіть та відстань, на яку Всемогутній віддалив Англію від Америки, є сильним природним доказом того, що влада однієї над іншою ніколи не була Божим наміром.

Влада Великобританії над цим континентом – це форма правління, яка рано чи пізно повинна мати кінець...

// Хрестоматия по новой истории. Т. 1. – 1640 – 1815. – М., 1963. – С. 417 – 419.

Документ № 5.

Декларація незалежності

Липня 1776 р. (Витяг)

У конгресі 4 липня 1776 року. Одноголосна декларація тринадцяти Сполучених Штатів Америки.

Коли хід подій змушує який-небудь народ розірвати політичний зв’язок, що поєднує його з іншим народом, та зайняти однакове з іншими державами незалежне становище, на котре йому дають право природні та божі закони, то належна повага до думки людства зобов’язує його викласти причини, які спонукали його до відокремлення.

Ми вважаємо очевидними наступні істини: всі люди створені рівними, і всі вони одаровані своїм творцем деякими обов’язковими правами, до яких належать життя, свобода та прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав людьми створені уряди, джерелом справедливості влади яких є згода управляючих. Якщо ж дана форма уряду стає згубною для цієї мети, то народ має право змінити або знищити її та створити новий уряд, який би базувався на таких принципах і з такою організацією влади, які, на думку цього народу, якнайповніше можуть сприяти його безпеці та щастю. Звичайно, не варто міняти уряди, які існують з давніх часів, через незначущі або тимчасові причини. І ми дійсно бачимо, що люди радше готові терпіти зло до останньої можливості, ніж відновлювати свої права, скасовуючи урядові форми, до яких вони звикли. Але, коли довгий ряд зловживань та узурпацій, які незмінно мають одну і ту ж мету, виявляє намір зрадити цей народ задля влади необмеженого деспотизму, то він не тільки має право, а й зобов’язаний скинути такий уряд і на майбутнє довірити свою безпеку іншій команді. Колонії довго й покірно терпіли різні утиски, і тільки необхідність змушує їх тепер змінити колишню форму влади. Історія правління чинного короля Великобританії наповнена численними несправедливостями й узурпаціями, які прямо спрямовані були на введення необмеженої тиранії у цих штатах. Як доказ, подаємо на суд неупередженому світу наступні факти:

- король відмовлявся затверджувати закони, у вищій мірі корисні та необхідні для загального блага;

- він призупиняв дію деяких законів і забороняв застосування їх до того часу, поки не буде на те його дозволу;

- він неодноразово розпускав палати представників за те, що вони з мужньою твердістю опиралися його спробам порушити права народу...;

- він намагався перешкодити заселенню цих штатів, ускладнюючи з цією метою прийняття законів про натуралізацію іноземців, забороняючи закони, які заохочували еміграцію в Америку і створюючи обтяжливіші умови для придбання тут землі...;

- у мирний час він утримував серед нас постійну армію без згоди наших законодавчих зборів.

На кожній стадії цих утисків ми подавали королю петиції, складені в найпокірливіших висловах, і просили його про надання нам правосуддя; але єдиною відповіддю на всі наші звернення були тільки нові образи. Король, характер якого має всі риси тирана, неспроможний управляти вільним народом.

Не можна також сказати, що ми не зверталися до наших братів британців... Але вони також залишилися глухими до голосу справедливості та кровної спорідненості. Тому ми повинні підкоритися необхідності, яка змушує нас відокремитися від них, і вважати їх віднині, як і інші народи, ворогами під час війни та друзями під час миру.

У силу цього, ми, представники Сполучених Штатів Америки, які зібралися на спільний конгрес..., оголошуємо від імені народу, який нас уповноважив, що ці об’єднані колонії є і по праву повинні бути вільними та незалежними Штатами. З цього часу вони звільняються від усякого підданства британській короні, і всякий політичний зв’язок між ними і Великобританською державою повністю розривається. Як вільні й незалежні Штати, вони отримують повне право оголошувати війну, укладати мир, вступати в союзи, вести торгівлю і здійснювати все те, на що має право будь-яка незалежна держава.

// Сборник документов по истории нового времени стран Европы и Америки (1640 – 1870). – М., 1990. – С. 57 – 60.

Документ № 6.

Паризький мирний договір між Великобританією та США

З вересня 1783 р. (Витяг)

Стаття 1. Його Величність король Британії визнає названі Сполучені Штати... вільними, суверенними та незалежними штатами...

Стаття VII. Буде міцний та постійний мир між Його Величністю королем Британії та названими штатами, між підданими першого та громадянами останніх, для чого всі ворожі дії на морі та на суші віднині припиняються. Полонені з обох сторін звільняються, і його Величність відкликає у найкоротший термін свої армії, гарнізони і флот з Сполучених Штатів, з кожного порту, місця і бухти, не здійснюючи ніяких спустошень і не захоплюючи негрів чи іншої власності американських жителів, і залишає у всіх укріпленнях американську артилерію, якщо там така є.

Стаття VIII. Плавання по річці Міссісіпі від її витоків до океану назавжди залишиться відкритим для підданих Великобританії і громадян Сполучених Штатів.

// Сборник документов по истории нового времени. Буржуазные революции ХVII – ХVІІІ вв. / Под ред. В. Сироткина. – М., 1990. – С. 143 – 144.

Документ № 7.

Конституція Сполучених штатів Америки

Р. (Витяг)

Ми, народ Сполучених Штатів, заради створення досконалішої Спілки, утвердження правосуддя, збереження спокою в краї, налагодження спільної оборони, сприяння загальному добробуту й забезпечення нам та нашим нащадкам благ свободи установлюємо й запроваджуємо цю Конституцію для Сполучених Штатів Америки.

Стаття І

Розділ 1. Всі ухвалені тут повноваження законодавчої влади надаються Конгресові Сполучених Штатів, який складається з Сенату й Палати представників.

Розділ 2. Палата представників складається з членів, які обираються кожні два роки народом усіх штатів... Не може бути представником той, хто не досяг двадцятип’ятилітнього віку, не був протягом останніх семи років громадянином Сполучених Штатів і не є на момент обрання жителем того штату, де його обирають.

Палата представників обирає свого Спікера та інших посадових осіб, і тільки їй одній належить право виголошувати й проводити імпічмент.

Розділ 3. Сенат Сполучених Штатів складається з двох сенаторів від кожного штату, які обираються на шість років законодавчими зборами штатів. Кожний сенатор має один голос.

Віце-президент Сполучених Штатів є головою Сенату, він може голосувати лише в тому випадку, коли голоси розділяться порівну.

Сенатові належить виняткове право здійснювати судочинство у справах імпічменту.

Розділ 6. У всіх випадках, окрім державної зради, тяжкого карного злочину й порушення громадського порядку, сенатори захищені від арешту під час їхньої присутності на сесії відповідної палати, а також по дорозі туди чи назад; за слова ж і суперечки в тій чи іншій палаті вони не можуть бути притягнені до відповідальності в будь-якому іншому місці.

Стаття II

Розділ 1. Виконавча влада надається Президентові Сполучених Штатів Америки. Він перебуває на своїй посаді протягом чотирирічного терміну, і вибори його та обраного на той самий термін Віце-президента здійснюються таким чином.

Кожен штат призначає в ухваленому його законодавчими зборами порядку вибірників у кількості, що дорівнює загальній кількості сенаторів і представників, яких штат має право делегувати до Конгресу, але не можуть бути призначені вибірниками сенатори, представники й особи, що обіймають відповідальну або оплачувану посаду на службі Сполучених Штатів.

...Особа, що отримала після обрання Президента найбільшу кількість голосів, у будь-якому випадку вважається Віце-президентом. Якщо ж з'ясується, що двоє осіб чи більше мають однакову кількість голосів, то Сенат обирає з-поміж них Віце-президента шляхом подання бюлетенів.

Не може бути обраний на посаду Президента той, хто не є громадянином Сполучених Штатів за народженням чи не мав громадянства Сполучених Штатів під час прийняття цієї Конституції; так само не може бути обраний на цю посаду той, хто не досяг тридцятип’ятилітнього віку й не проживав протягом останніх чотирнадцяти років у Сполучених Штатах.

Розділ 2. Президент є головнокомандувачем армії та військово-морського флоту Сполучених Штатів ...

Він має право, за порадою і згодою Сенату, укладати міжнародні угоди за умови, що їх схвалять дві третини присутніх сенаторів...

Розділ 4. Президент, Віце-президент і всі цивільні урядовці Сполучених Штатів усуваються з посади, якщо при обговоренні шляхом імпічменту вони будуть визнані винними в державній зраді, хабарництві чи в інших тяжких злочинах.

Стаття ІІІ

Розділ 1. Судова влада Сполучених Штатів надається єдиному Верховному судові й тим нижчим судам, що їх час від часу може призначати й засновувати Конгрес.

Поправка І (1791)

Конгрес не повинен ухвалювати законів, що запроваджували б будь-яку релігію чи забороняли вільне відправлення релігійних обрядів, обмежували свободу слова чи преси або право народу мирно збиратися й звертатися до Уряду з петиціями про відшкодування збитків.

Поправка IV (1791)

Право народу на охорону особи, житла, документації (цінних паперів) та власності від необґрунтованих обшуків чи затримань не повинно порушуватися...

Поправка V (1791)

Ніхто не повинен притягатися до відповідальності за тяжкий чи інший ганебний злочин інакше, як за постановою чи звинуваченням, ухваленим розширеною колегією присяжних, за винятком випадків порушення справ, які стосуються суходільних і морських сил або міліції, в період, коли вона у зв'язку з війною чи небезпекою, що загрожує суспільству, перебуває на дійсній службі; ніхто не повинен двічі відповідати життям чи тілесною недоторканістю за один і той самий злочин; нікого не повинні примушувати свідчити проти самого себе в карній справі; ніхто не повинен бути позбавлений життя, свободи чи власності без належного судового розгляду; ніякої приватної власності не повинні відбирати для державного використання без справедливого відшкодування.

// Девід П. Каррі. Конституція Сполучених Штатів Америки. – К., 1993. – С. 133 – 157.

Тема 3. ФРАНЦУЗЬКЕ ПРОСВІТНИЦТВО

План

1. Французьке Просвітництво в системі європейської культури XVIII ст.

2. Світогляд Вольтера (Франсуа Марі Аруе).

3. Суспільно-політичні погляди Шарля Монтеск’є та Жана Жака Руссо.

4. Енциклопедисти та фізіократи.

Реферати: Історичні персоналії у творах Вольтера.

Тюрго: політик та просвітник. Жан-Жак Руссо.

Джерела

1. Вольтер Ф. Избранные произведения. Вступит, статья В.П. Волгина. Москва, 1947.

2. Вольтер Ф. Бог и люди. Статьи, памфлеты, письма: В 2-х т. Москва, 1961.

3. Вольтер. Философские сочинения. Москва, 1989.

4. Дидро Д. Избранные произведения. Москва, 1951.

5. Монтескье Ш. Избранные произведения. Москва, 1955.

6. Руссо Ж.-Ж. Трактаты. Москва, 1969.

Дослідження

7. Акимова А.А. Вольтер. Москва, 1970.

8. Альбина 77.77. Вольтер - историк в своей библиотеке // Новая и новейшая история. – 1979. – № 2.

9. Васкин М.П. Монтескье. – Москва, 1975.

10. Волгин В.П. Развитие общественной мысли во Франции в XVIII веке. –Москва, 1958.

11. Долин В.М. Из истории социальной мысли во Франции. – Москва, 1984.

12. Дворцов А. Т. Жан-Жак Руссо. Москва, 1980.

13. Длугач Т.Е. Дени Дидро. Москва, 1975.

14. Захара І. Лекції з історії філософії. Львів, 1997.

15. Косминский Е.А. Вольтер как историк //Вольтер. Статьи и материалы. Москва-Ленинград, 1948.

16. Момджян Х.Н. Французское Просвещение XVIII века: Очерки. Москва, 1983.

17. Рассел Б. Історія західної філософії. Київ, 1995.

18. Тырсенко А.В. От Просвещения к революции. Общественно-политические взгляды Сийеса // Новая и новейшая история. 2001. № 5.

Методичні рекомендації

Метою теми є аналіз просвітницького руху Франції, визначення його характерних рис та особливостей, історичного значення.

Просвітництво залишило помітний слід в усіх сферах суспільного життя західної цивілізації: в науці, літературі, мистецтві, політиці (”освічений абсолютизм”), але головним чином – в історії суспільно-політичної думки та суспільного руху. При всьому розмаїтті думок більшість мислителів сходилася в його оцінці як передового новаторського явища.

При розгляді першого питання проаналізуйте умови розвитку французького Просвітництва, визначте його характерні риси та особливості. Наголосіть на тому, що виникнення Просвітництва у Франції значною мірою було зумовлене новими духовними запитами великосвітського суспільства, яке почувало себе вільнішим після смерті у 1715 р. ”короля-сонця” Людовіка XIV і потребувало нових ідей та відчуттів. Це проявилося у витонченості та вишуканості літературних творів, які принесли славу французькому Просвітництву. Приділіть увагу таким формам спілкування елітарних верств суспільства, як ”салони” (політичне, літературне спілкування, яке передбачало близькі родинні, станові, службові взаємини) та ”академії” (спілкування більш спеціалізоване та відокремлене від сімейного побуту; членами академій були майже виключно представники дворянства та духовенства). З'ясуйте, наскільки станова відокремленість салонів та академій впливала на культурне життя суспільства у Франції. Порівняйте сприйняття головних цінностей і цілей Просвітництва французьким та англійським суспільствами. Проаналізувавши суспільно-політичні умови, в яких жили французькі просвітники, дайте відповідь на такі питання: чому у Франції просвітники не мали такого впливу в суспільстві, як в Англії чи Шотландії, а більшість діячів руху була переслідувана за свої переконання (Дені Дідро був ув’язнений у Венсенському замку, Вольтер – в Бастилії та ін), чому одна з характерних ознак Просвітництва Франції – схильність його представників до відособленого теоретизування, а не до вироблення певних законопроектів; чому французькі просвітники опинилися на лівому фланзі європейського Просвітництва та що створило їм репутацію радикалів ?

Окремо варто зупинитися на ставленні просвітників до католицької церкви, ідеологічна жорсткість якої не допускала відступу від догм віровчення, виключала можливість компромісу, на зразок того, який склався між англіканською церквою та Просвітництвом в Англії. У цих умовах властиве більшості просвітників визнання факту Божественного творення світу набуло антицерковного відтінку, а критика релігійних догм, навіть найбільш поміркована – ореолу відчайдушної сміливості.

Друге питання присвячене аналізу суспільно-політичних поглядів філософа, письменника, поета, історика Вольтера (власне Франсуа Марі Аруе, 1694-1778). Проаналізувавши його праці (док. № 1) визначте основні світоглядні засади Вольтера (антиклерикалізм та деїзм, ”філософія обірванців”, ”філософ на троні”).

При розгляді третього питання заняття проведіть порівняльний аналіз суспільно-політичних поглядів Шарля Монтеск’є (1689-1755) та Жана Жака Руссо (1712-1778). Проаналізуйте працю Монтеск’є ”Про дух законів” (1748), в якій викладені роздуми просвітника про фактори, що визначають ”дух законів” того чи іншого народу, від яких залежать форми державності й на основі яких необхідно розробляти той чи інший конституційний проект (док. № 2).

Особливістю світогляду уродженця Женеви, політика, мораліста, психолога, педагога Жана Жака Руссо був радикалізм – перегляд деяких фундаментальних цілей та ідеалів французького Просвітництва. В основі радикалізму Руссо лежали його етичні погляди. На відміну від філософів, які вважали себелюбство та егоїзм сумісними з суспільним благом, він вимагав підпорядкування особистості благу суспільства. Домогтися цього він пропонував політичними методами. На прагненні Руссо пов'язати мораль з політикою ґрунтуються тоталітарні теорії пізнішого часу. Проаналізуйте його погляди на основі трактатів ”Роздуми про походження та основи нерівності між людьми” та ”Про суспільний договір, або принципи політичного права” (док. № 3). Поясніть який зміст автор вкладає у поняття ”суверенітет” і ”уряд”. Яку залежність вбачає французький філософ між законодавчою владою та урядом і як повинні будуватися між ними взаємини, щоб держава управлялася за законами справедливості?

Діяльності гуртка енциклопедистів та економістів-фізіократів присвячене четверте питання заняття. Розвиток суспільних наук, філософського матеріалізму та атеїзму, підготовка революції значною мірою пов'язані з творцями ”Енциклопедії, або тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел” Д'Аламбером (1717-1783) і Дені Дідро (1713-1784). У 28 томах видання (17 томів тексту та 11 – ілюстрацій) вперше пояснені такі слова, як депутат, деспотія, конституція, привілеї та ін. Визначаючи світоглядні засади енциклопедистів, наголосіть на тому, що вони відкинули теологічний підхід до історії людства, а гаслом їхньої діяльності було: ”Людина – це та унікальна річ, до якої ми маємо постійно повертатися”. Творці ”Енциклопедії”, відмовившись від релігійної ідеології як такої, що приносить шкоду людству, гальмує його соціальну активність, увіковічнює станову нерівність, виявилися наївними оптимістами - вони вважали, що світська мораль може регулювати відносини між людьми. Революція кінця XVIII ст. продемонструвала, як легко досягти ”революційної моралі” (Робесп'єр), коли людину засуджують до страти лише за її приналежність до контрреволюційного стану при радісному схваленні переможців.

Особливе місце у французькому Просвітництві займає група економістів-фізіократів, (поєднання грецьких слів ”фізіос” - природа та ”кратос” - сила; тобто прихильники панування сил природи в суспільному житті), які, на відміну від багатьох філософів, вірили у можливість співробітництва з владою у вирішенні конкретних проблем управління країною. Основним змістом вчення фізіократів було твердження про те, що сільськогосподарська праця є єдино продуктивною і суспільнокорисною працею, тому необхідно приймати такі закони, які б сприяли розвиткові сільськогосподарського виробництва. Чи істинним, на Вашу думку, було дане твердження та чим пояснюється такий висновок фізіократів?

Визнаним лідером фізіократів був Франсуа Кене (1694-1774). До представників цієї школи можна віднести Жака Тюрго (1727-1781), Віктора-Рікеті Мірабо (1715-1789) та ін. Висвітліть діяльність Ж.Тюрго на посаді генерального контролера (міністра) фінансів, яку він отримав після смерті Людовіка XV в 1774 р. Чим завершився заклик фізіократів підвищити прибутковість сільського господарства шляхом запровадження свободи торгівлі та поліпшення агрокультури ?

Отже, на середину XVIII ст. припадає розвиток французького Просвітництва. Ідеї французьких просвітників мали значний вплив на розвиток духовної культури країн Західної Європи, Північної та Південної Америки, Росію та ін. Саме в французькому Просвітництві можна знайти витоки багатьох фундаментальних ідей лібералізму, соціалізму та комунізму, які мали величезний вплив на світовий розвиток у ХІХ-ХХ ст.

ДОКУМЕНТИ

Документ № 1. ВОЛЬТЕР (Витяги з праць)

• Мені здається, що головне полягає не в метафізичній аргументації, а в тому, щоб зважити, чи потрібно для загального блага людей, цих нещасних мислячих тварин, прийняти існування Бога, який нагороджує та карає, який слугує нам водночас і вуздечкою і втіхою, чи облишити цю ідею, полишаючи нас у бідах без надії, а при здійсненні злочинів - без докорів сумління.

• Отже, віра в Бога, який винагороджує за добрі справи та карає за погані, прощає невеличкі провини, є найбільш корисною для людського роду. Це єдина вуздечка для могутніх людей, які нахабно здійснюють явні злочини. Це єдина вуздечка і для людей, які вміло здійснюють таємні злочини. Я не говорю вам, друзі мої, що до цієї необхідної віри треба примішувати забобони, які її ганьблять і які могли би навіть сприяти її загибелі. Атеїст – це чудовисько, яке пожирає тільки для того, щоб задовільнити свій голод. Забобонна людина – це інше чудовисько, яке мордує людей в ім’я обов’язку. Я завжди помічав, що можна вичікувати атеїста, але забобонну людину ніколи не можна вилікувати повністю. Атеїст - це розумна людина, яка помиляється, але яка мислить сама. Забобонна людина - це грубий дурень, який завжди має лише позичені в інших людей думки... Так, друзі мої, атеїзм і фанатизм - це два полюси смути та жаху. Невелика зона доброчесності лежить між цими двома полюсами. Йдіть твердим кроком по цій стежині. Віруйте в благого бога та будьте доброчесними.

• Ви самі визнаєте, що віра в Бога утримала кількох людей на межі злочину: цього мені достатньо. Якщо ця віра попередила хоча б десяток вбивств, обманів і несправедливих вироків, то я вважаю, що її повинна прийняти вся земля.

• Жодне суспільство не може існувати без справедливості. То ж оголосимо Бога справедливим. Якщо закон держави карає явні злочини, привітаємо Бога, який карає таємні злочини. Нехай філософ буде спінозистом, якщо він бажає, але нехай державна людина буде деїстом.

Ви не знаєте, що таке Бог, як він буде карати, як він буде винагороджувати. Але ви знаєте, що він повинен бути розумним владикою і чесним владикою; цього достатньо. Жоден смертний не повинен вам суперечити, тому що ви стверджуєте річ очевидну і необхідну для людського роду.

• На нашій нещасній планеті неможливо, щоб люди, живучи в суспільстві, не були розділені на два класи: багатих, які наказують, і бідних, які їм служать.

• Всі селяни не будуть багаті, і не потрібно, щоб вони були багаті. Необхідні люди, які володіють тільки руками і доброю волею. Вони будуть вільні продавати свою працю тому, хто краще заплатить. Ця свобода замінить їм власність. їх буде підтримувати міцна віра в справедливу заробітну платню. Вони з радістю залучать свої сім'ї до своєю важкої, але корисної праці.

• Англійська нація – єдина в світі, якій вдалося обмежити владу королів, чинячи їй опір, і яка після довгих зусиль встановила, нарешті, це мудре правління, де володар всемогутній, якщо він хоче творити добро, але руки якого зв'язані, якщо він задумує зло; де вельможі величні без нахабності і васалів і де народ бере участь в управлінні, не вдаючись до смути.

• Не вірили, що володарі чимось зобов'язані філософам. Однак істиною є, що цей філософський дух, який охопив всі стани, крім простого люду, багато сприяв тому, щоб виховати почуття поваги до прав володарів. Сварки, які колись призводили до відлучень, інтердиктів, розколів, тепер не спричиняють їх. Говорять, що народи були б щасливіші, маючи володарів-філософів, однак і володарі були б щасливіші, якби мали значну кількість підданих-філософів.

• Забобон – найстрашніший ворог людського роду. Коли він опанує володаря, то перешкоджає йому чинити добро для свого народу; коли він запанує народом, то піднімає його проти володаря. На землі не було жодного випадку, коли б філософи виступили проти законів володаря. Не знайдеться століття, в котрому б забобон та релігійне піднесення не стали причиною смут, які вселяють жах.

• Подібно до того, як найбільшим фізичним злом є смерть, так найбільшим моральним злом є, звичайно, війна. Вона тягне за собою всі злочини, пограбування, спустошення, всеможливі види смерті.

• Росте нове покоління, яке ненавидить фанатизм. Настане день, коли при керівництві стануть філософи. Готується царство розуму.

Антология мировой философии: В 4-х т. Т. 2. Европейская философия от эпохи Возрождения по эпоху Просвещения. Москва, 1970. С. 547-557.

Документ № 2.

ШАРЛЬ МОНТЕСК'Є "ПРО ДУХ ЗАКОНІВ" 1748 р. (Витяги)

Про принцип різних типів правління

Природа республіканського правління полягає в тому, що при ньому верховна влада належить усьому народу або певній кількості родин; природа монархічного – в тому, що там влада належить володареві, який управляє відповідно до встановлених законів; природа деспотичного типу правління – в тому, що там керує одна особа за своєю волею та забаганками.

Про закони виховання

Закони виховання повинні бути різними для кожного типу правління: в монархіях їх предметом буде честь, у республіках – доброчесність, у деспотіях – страх.

Про виховання в монархіях

У монархіях виховання отримують в основному не в публічних школах, де навчаються діти; справжнє виховання починається для людини лише з часом її вступу в світ. Світ – ось та школа, де ми знайомимося з тим загальним нашим наставником і керівником, ім’я котрому – честь.

Про виховання в деспотичній державі

Як у монархічних державах виховання прагне вселити в серця дух зарозумілості, так у деспотичних державах воно прагне його принизити. Воно повинно бути просякнуте духом рабства.

У певному змісті виховання там зовсім відсутнє. Потрібно позбавити людину всього, щоб дати їй дещо, і спочатку зробити з неї дурного підданого, щоб потім отримати доброго раба.

Про виховання в республіканській державі

Ні одне правління не потребує допомоги виховання такою мірою, як республіканське. Страх у деспотичних державах зароджується сам по собі, під впливом погроз та покарань; честь у монархіях знаходить собі опору в пристрастях людини і сама служить їм опорою; а політична чеснота є самовідданість - річ завжди дуже важка.

Цю чесноту можна визначити як любов до законів і до вітчизни. Ця любов, що вимагає постійної переваги суспільного блага над особистим, лежить в основі всіх приватних чеснот: всі вони становлять не що інше, як цю перевагу.

Ця любов набуває особливої сили в демократіях. Тільки там управління державою довіряється кожному громадянину.

Про дух крайньої рівності

У природному стані люди народжуються рівними, але вони не можуть зберегти цієї рівності: суспільство забирає її в них, і вони знову стають рівними лише завдяки законам.

Розпізнавальні властивості республіки

Республіка за своєю природою передбачає невелику територію, оскільки в іншому випадку вона не втримається. У великій республіці будуть і великі багатства, а отже, і непомірні бажання. Коло суспільних інтересів, які доручаються турботам громадянина, стане надто обширним. Посиляться особисті інтереси. Спочатку людина відчує, що вона може стати щасливою, великою і славною поза своєю вітчизною, а згодом переконається, що вона може досягнути величі тільки одна на руїнах вітчизни.

Розпізнавальні властивості монархії

Монархічна держава повинна бути середніх розмірів. Якщо б зона була малою, вона сформувалась би як республіка; а якщо б вона була надто простора, то перші особи в державі, сильні за своїм становищем, перебуваючи далеко від володаря і маючи власний двір в стороні від його двору, захищені від швидких каральних заходів законами та звичаями, могли б перестати йому коритися...

Розпізнавальні властивості деспотичного типу правління Великі розміри імперії - передумова для деспотичного управління. Потрібно, щоб віддаленість місць, куди розсилаються накази правителя, врівноважувалися швидкістю виконання цих наказів; щоб перешкодою, яка стримує недбалість з боку начальників віддалених областей та їх чиновників, служив страх; щоб уособленням закону була одна людина; щоб закон безперервно змінювався з урахуванням всеможливих випадковостей, кількість яких завжди зростає з розширенням кордонів держави.

Як республіки захищають свою безпеку

Невеликі республіки гинуть від зовнішнього ворога, а великі - від внутрішньої виразки.

Люди... винайшли особливий лад, який поєднує внутрішні переваги республіканського правління з зовнішньою силою монархічного правління. Я говорю про федеративну республіку.

Складаючись з невеликих республік, федерація користується благами внутрішнього управління кожної з них, а для відносин зовнішніх вона має, завдяки об'єднанню сил, усі вигоди великих монархій.

Як забезпечують свою безпеку деспотичні держави Республіки захищають себе, поєднуючись одна з одною, а деспотичні держави заради цієї ж мети відокремлюються і, так би мовити, ізолюються одна від одної. Вони жертвують частиною своєї країни, спустошують її окраїни і перетворюють їх у пустелю, внаслідок чого центр держави стає неприступним ворогові.

Деспотична держава, захищаючи себе, використовує ще й інший тип відокремлення; вона передає свої віддалені провінції в управління васальним державам... турки з великими для себе вигодами помістили між собою і своїми ворогами татар, молдаван, валахів і колись - трансильванців.

Як забезпечує свою безпеку монархія

Монархія не руйнує сама себе, як деспотична держава... .в монархії є фортеці для захисту кордонів та армії для захисту цих фортець. Деспотичні держави здійснюють напади одна на другу; війни ведуться тільки між монархіями.

Фортеці становлять приналежність монархії; деспотичні держави бояться будувати їх у себе. Вони нікому не зважуються довірити їх, оскільки там ніхто не любить ні держави, ні монарха.

Що таке свобода

Політична свобода полягає зовсім не в тому, щоб робити, що заманеться. У державі, тобто в суспільстві, де є закони, свобода може полягати лише в тому, щоб мати можливість робити те, що повинно хотітися, і не бути примушеним робити те, чого не хочеш.

Необхідно з'ясувати для себе, що таке свобода і що таке незалежність. Свобода - це право робити все, що дозволено законами. Якщо б громадянин міг робити те, що цими законами забороняється, то в нього не було б свободи, оскільки те ж саме могли б робити й інші громадяни.

Про державний лад Англії.

У кожній державі є три типи влади: влада законодавча, влада виконавча, яка відає питаннями міжнародного права, і влада виконавча, яка відає питаннями права цивільного.

У силу першої влади монарх або заклад створює закони, тимчасові або постійні, та виправляє або скасовує існуючі закони. В силу другої влади він оголошує війну або укладає мир, посилає або приймає послів, забезпечує безпеку, попереджує нашестя. В силу третьої влади - карає злочини та вирішує сутички приватних осіб. Останню владу можна назвати судовою, а другу - просто виконавчою владою держави.

Для громадянина політична свобода - це душевний спокій, що базується на переконанні в своїй безпеці Щоб володіти цією свободою, необхідне таке правління, при якому один громадянин може не боятися другого.

Якщо законодавча та виконавча влади будуть поєднані в одній особі або закладі, то свободи не буде, оскільки можна остерігатися, що цей монарх або сенат почне створювати тиранічні закони для того, щоб таким же чином тиранічно їх застосовувати.

Не буде свободи і в тому випадку, якщо судова влада не відокремлена від влади законодавчої та виконавчої. Якщо вона поєднана з законодавчою владою, то життя і свобода громадян виявляться у владі сваволі, оскільки суддя буде законодавцем. Якщо судова влада поєднана з виконавчою, то суддя отримує можливість стати пригноблювачем.

Все загинуло б, якби в одній і тій же особі або закладі, який складається з сановників, з дворян або простих людей, були поєднані ці три влади: влада створювати закони, реалізувати постанови загальнодержавного характеру та влада су руті злочини або позови приватних осіб. Про те, що католицька релігія більшою мірою узгоджується з монархічним типом правління, а протестантська - з республіканським У період виникнення і первинного розвитку в державі релігія зазвичай узгоджується з загальним ладом правління, тому що як ті, хто її приймає, так і ті, хто її запроваджує, не мають інших уявлень про громадянський порядок, окрім тих, які панують у державі, де вони народились і виросли.

Коли два століття тому християнську релігію спіткав нещасний поділ на католицьку та протестантську, північні народи прийняли протестантство, південні ж залишились католиками.

Причина цього та, що в північних народів існує і завжди буде існувати дух незалежності та свободи, невластивий південникам; тому релігія без явного глави більше відповідає духу незалежності цього клімату, ніж та, котра такого главу має.

Ш. Монтескъе. Избранные произведения. Москва, 1955. С.157-733.

Документ № 3.

ЖАН-ЖАК РУССО. "РОЗДУМИ ПРО ПОХОДЖЕННЯ ТА ОСНОВИ НЕРІВНОСТІ МІЖ ЛЮДЬМИ" 1755 р. (Витяги)

Я помічаю двояку нерівність у людському роді: одна, яку я назву природною або фізичною, оскільки вона встановлена природою, полягає у різниці віку, здоров'я, тілесних сил та розумових або душевних якостях. Друга ж може бути названа моральною або політичною, оскільки вона залежить від свого роду договору і встановлена або, принаймні, стала правомірною за згодою людей. Вона полягає в різних привілеях, якими одні користуються на шкоду іншим, у тому, наприклад, що одні багатші, більш шановані і могутніші, ніж інші, або навіть змушують їх коритися собі.

Я відзначив би ту обставину, що північні народи назагал випереджають південні в сфері промисловості, оскільки їм важче без неї обійтися, і що, таким чином, природа, ніби прагнучи встановити відому рівність, наділила уми продуктивністю, в якій відмовила грунту.

Перший, кому прийшло на гадку, обгородивши ділянку землі, сказати: "Це моє", і хто знайшов людей доволі простодушних, щоб цьому повірити, був справжнім засновником громадянського суспільства Від скількох злочинів, війн та вбивств, від скількох бід та жахів позбавив би рід людський той, хто, витягнувши кітки і засипавши рів, крикнув би своїм ближнім: ”Не слухайте цього ошуканця, ви загинули, якщо здатні забути, що плоди земні належать всім, а земля - нікому!”.

...Перші завоювання людини відкрили їй можливість швидше досягати успіху. Чим більше розвивався розум, тим успішніше розвивалась промисловість... Це була епоха першого перевороту. Утворились і відокремились сім'ї; появились зародки власності, а разом з тим вже виникли, можливо, сутички та сварки.

...Але з тієї хвилини, як людина почала відчувати потребу в допомозі іншої, з тієї хвилини, як люди зауважили, що одному корисно мати запас їжі, достатній для двох, рівність щезла, виникла власність, неминучою стала праця, і просторі ліси перетворились у веселі ниви, які потрібно було поливати людським потом і на яких скоро зійшли та розцвіли разом з посівами рабство і злидні.

Великий переворот цей стався завдяки винайденню двох мистецтв: обробки металів та землеробства. В очах поета - золото та срібло, а в очах філософа - залізо та хліб цивілізували людей і занапастили людський рід.

Якщо ми простежимо за прогресом нерівності у зв'язку з цими різними переворотами, то побачимо, що виникнення законів і права власності були початковим пунктом цього прогресу, встановлення магістратури [уряду] - другим, а третім, і останнім - зміна правомірної влади на таку, що заснована на сваволі; так що відмінність між багатим і бідним була узаконена першою епохою, відмінність між сильним і слабким - другою, а третьою - відмінність між паном і рабом. Це - остання сходинка нерівності, та межа, до котрої приводять всі решту, якщо тільки нові перевороти зовсім не знищать управління або не наблизять його до правомірного облаштування.

”ПРО СУСПІЛЬНИЙ ДОГОВІР, АБО ПРИНЦИПИ ПОЛІТИЧНОГО ПРАВА”

1762 р. (Витяги)

Людина народжена вільною, але між тим вона всюди в кайданах. Ця загальна свобода є наслідком людської природи. її перший закон - турбота про самозбереження, її перші турботи - ті, котрі людина зобов'язана мати стосовно самої себе; і як тільки людина досягає розумного віку, то стає своїм власним господарем, виступаючи в ролі єдиного судді тих засобів, які придатні для И самозбереження.

Оскільки жодна людина не має природної влади над собі подібними і оскільки сила не створює жодного права, то як основа всякої законної влади серед людей залишаються договори.

Відмовитися від своєї свободи - означає відмовитися від своєї людської гідності, від права людини, навіть від її обов'язків. Немає такої винагороди, яка могла би відшкодувати зречення від усього. Така відмова несумісна з людською природою; відібрати всяку свободу в своєї волі рівнозначно відчуженню всяких моральних мотивів у своїх вчинках.

Отже, з якої б точки зору не розглядати речі, право рабства нікчемне, і не тільки тому, що воно незаконне, а й тому, що воно абсурдне і нічого не означає. Слова раб і право суперечливі; вони виключають одне одного.

Таким чином, якщо ми усунемо з суспільного договору те, що не становить його сутність, то ми виявимо, що він полягає у наступному: Кожен з нас віддає свою особу і все своє єство під верховне керівництво загальної волі, і ми разом приймаємо кожного члена як невід'ємну частину цілого.

Замість окремої особи кожного, хто домовляється, цей акт асоціації негайно створює моральне та колективне ціле, складене з стількох членів, скільки збори мають голосів, ціле, яке отримує шляхом цього самого акту свою єдність, своє загальне я, життя і волю. Ця суспільна особа, складена шляхом з'єднання всіх решти осіб, отримала в минулі часи назву громадянська община, а тепер називається республікою, або політичним тілом, яке іменується своїми членами державою, коли вона пасивна, і сувереном, коли вона активна, державою - при співставленні її з їй подібними. Стосовно учасників вони колективно приймають ім'я народу, а окремо називаються громадянами як учасники суверенної влади, і підданими як такі, що підкоряються законам держави.

Суверен, утворений з приватних осіб, що є його складовими, не має і не може мати інтересів, що суперечать їхнім інтересам; тому піддані не потребують гарантії проти суверенної влади, оскільки неможливо передбачити, щоб організм захотів шкодити всім своїм членам, і ми побачимо нижче, що він не може шкодити нікому зокрема. Суверен завжди є тим, чим він повинен бути вже тому, що він існує.

Однак справа не лише у ставленні підданих до суверена; незважаючи на спільний інтерес, ніхто не ручався б за виконання прийнятих ними на себе зобов'язань, якщо б суверен не знайшов засобів забезпечити собі їхню вірність.

Щоб цей суспільний договір не виявився простою формальністю, він мовчазно включає в себе наступне зобов'язання, яке одне лише може надати силу іншим зобов'язанням, а саме: якщо хто-небудь відмовиться коритися загальній волі, то він буде примушений до покори всім політичним організмом; а це означає лише те, що його силою змусять бути вільним, оскільки договір в тому і полягає, що, даючи кожного громадянина у розпорядження вітчизни, він гарантує його від всякої особистої залежності. Ця умова становить таємницю і рушійну силу політичної машини, і тільки вона одна робить законними громадянські зобов'язання, які без цього були б нікчемними, тиранічними і давали б лише привід до величезних зловживань.

Я стверджую, що суверенітет, який є тільки здійсненням загальної волі, не може ніколи відчужуватися і що суверен, який є не чим іншим, як колективною істотою, може бути представлений тільки самим собою; влада може, звичайно, передаватися, але не воля..

На тих самих основах, на яких суверенітет невідчужуваний, він і неподільний, оскільки одне з двох: або воля загальна, або ні; або це воля всього народу, або це воля тільки частини його. У першому випадку ця оголошена загальна воля є актом суверенітету і становить закон; у другому - це тільки приватна воля або акт магістратури (посадових осіб), щонайбільше - це декрет.

Суспільний договір встановлює між усіма громадянами таку рівність, що вони вступають в згоду на одних і тих же умовах і повинні всі користуватися однаковими правами. Таким чином, з самої природи договору витікає, що всякий акт суверенітету, тобто всякий справжній акт загальної волі, зобов'язує або однаково обдаровує всіх громадян, так що верховна влада знає тільки сукупність народу і не робить різниці між тими, хто її складає.

Я називаю республікою всяку державу, що управляється законами, якою б не була форма управління, тому що тільки в цьому випадку визначальним є суспільний інтерес, і суспільна справа має яке-небудь значення. Всякий законний уряд є уряд республіканський.

Якщо дослідити, t чому саме полягає найбільше благо всіх, яке повинно бути ціллю всякої системи законодавства, то ми знайдемо, що благо це зводиться до двох найважливіших речей: свободи та рівності; свободи - тому, що всяка приватна залежність рівнозначна вилученню в державного організму певної сили; рівності - тому, що свобода не може існувати без рівності.

...Слово ”рівність” не означає, що ступені влади та багатства повинні бути абсолютно однакові; що стосується влади, вона не повинна доходити до насильства і застосовуватися по-іншому, як з огляду на певні положення і закони; що ж стосується багатства - жоден громадянин не повинен бути настільки багатим, щоб міг купити іншого, і жоден - настільки бідним, щоб бути змушеним продавати себе. Це передбачає з боку заможних людей поміркованість у користуванні майном і впливом, а з боку людей незаможних - поміркованість у своїй жадібності та заздрісності.

Отже, я називаю урядом, або верховним управлінням, законне здійснення функцій виконавчої влади, а урядом, або володарем - орган або людину, яким ця влада доручена.

Народні депутати не є і не можуть бути представниками народу, вони тільки його комісари; вони нічого не можуть ухвалювати остаточно; всякий закон, який народ не ратифікував особисто, недійсний; це навіть не закон.

Оскільки закон є не що інше, як оголошення загальної волі, то зрозуміло, що в своїй законодавчій владі народ не може бути представлений, але він може і повинен бути представлений у своїй виконавчій владі, яка є лише силою, застосованою згідно з законом.

Піддані повинні звітувати суверену про свої переконання лише у випадку, якщо ці переконання стосуються общини. А державі важливо, щоб кожен громадянин мав релігію, яка б змушувала його любити свої обов'язки. Але догми цієї релігії цікавлять державу та її членів лише настільки, наскільки вони стосуються моралі та обов'язків, які людина, що вірить у них, зобов'язана виконувати стосовно ближнього. Крім них, кожен може мати які завгодно переконання, причому суверену зовсім не потрібно їх знати, тому що він зовсім не компетентний у питаннях неба, і не його справа, яка доля чекає його підданих у потойбічному житті, лише б вони були хорошими громадянами в житті земному.

Існує, таким чином, символ віри чисто громадянський, статті якого суверен має право встановлювати не як догми релігії, а як почуття суспільності, при відсутності яких не можна бути ні хорошим громадянином, ні вірнопідданим. Не маючи можливості примушувати будь-кого вірити у встановлені ним догми, держава може вигнати з своїх меж усякого, хто в них не вірить; вона може його вигнати... як людину несуспільну, як громадянина, нездатного любити відверто закони і справедливість і нездатного також принести в жертву, у випадку необхідності, своє життя своєму обов'язку. Якщо ж хто-небудь, визнавши публічно ці догми, поводить себе як невіруючий в них, то він повинен бути покараний смертю: він здійснив величезний злочин: збрехав перед законами.