Гордон браун 2007-2010 рр

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ

1990-1997 рр. Джон Мейджор:

а) внутр. політика:став прем'єр-міністром незадовго до того, як почалася війна в Перській затоці. Він переконав америк. президента Дж. Буша-старшого оголосити територію іракського Курдистану забороненою зоною для польотів іракської авіації. Це допомогло захистити курдів і мусульман-шиїтів від переслідувань з боку режиму Саддама Хусейна.

У І рік правління Мейджора світова економіка переживала спад, І ознаки якого були помітні ще в час правління М. Тетчер. Економіка ВБ через це також опинилася не в кращому стані. Очікувалося тому, що на загальних виборах 1992 р. консервативна партія, очолювана Мейджором програє лейбористам, на чолі якої стояв Ніл Кіннок. Проте Мейджор не погодився з цим і став проводити кампанію в «вуличному» стилі, виступаючи перед виборцями у дусі своїх колишніх промов в окрузі Ламберт. Яскраві виступи Мейджора контрастували з плавнішою кампанією Кіннока і привернули симпатії виборців. Консервативна партія виграла вибори, хоч і отримала неміцну парламентську більшість в 21 місце, а Мейджор удруге став прем'єр-міністром.

Всього через 5 місяців після початку ІІ терміну прем'єрства Мейджора вибухнула фінансова криза, що увійшла до історії як «Чорна середа». Криза була спровокована валютними спекулянтами (найвідомішим був Джордж Сорос), які зіграли на суперечностях в європейській валютній системі і викликали різке падіння курсу британського фунта. Уряд ВБ вимушений був піти на девальвацію фунта і вийти з європ. валютної системи (ERM). Ходили чутки, що стрес, викликаний цією кризою, був причиною тимчасового розладу розуму у Мейджора. Мейджор заперечував це, хоч і визнавав, що був дуже близький до відставки в дні кризи, і навіть написав лист з проханням про відставку на ім'я королеви, хоча так і не відправив його. З іншого боку, міністр фінансів уряду Норман Ламонт (28 листопада 1990 -27 травня 1993) говорив, що Дж.М. був спокійний в ці дні. Не зважаючи на це, в автобіографії Ламонт послідовно критикує Мейждора за його нездатність ухвалити чітке рішення і його відмову вивести фунт з європейської валютної системи на самому початку кризи. На думку Ламонта, через це мільярди фунтів були витрачені дарма на безплідні спроби утримати курс фунта в необхідних межах, хоча було вже ясно, що зробити це швидше за все не вдасться.

Протягом 7 місяців після чорної середи Дж.М. зберігав склад свого уряду незмінним, але потім, виходячи з політ. доцільності, запропонував Ламонту (що став непопулярним) ін. урядову посаду (міністр у справах довкілля). Образившись, Ламонт подав у відставку, а ключову посаду канцлера казначейства зайняв Кеннет Кларк. Тривала пауза на тлі кризи, що продовжувалася, була сприйнята, як нездатність прем'єра ухвалювати рішення, і популярність Мейджора впала ще більше.

Після вимушеного виходу ВБ з європ. валютної системи економіка відновлювалася досить швидкими темпами. Цьому сприяла гнучка екон. політика з плаваючим валютним курсом і низькою ставкою рефінансування, а також те, що падіння курсу фунта підвищило привабливість англ. товарів за кордоном, і експорт різко зріс.

Падіння авторитету консерваторів привело до поразки партії на виборах 1997, і ця поразка стала наймасштабнішою від часу реформи політ. системи Британії 1932 р. В новому парламенті оновлені лейбористи на чолі з Тоні Блером одержали 418 місць, консерватори лише 165, і ліберали 46. Дж.М. пройшов до парламенту, але багато ключових міністрів його уряду зазнали поразки. 2 травня Джон Мейджор склав повноваження прем'єра. Нетривалий час він лишався лідером парламентської опозиції, допоки в червні консерватори не обрали собі новим головою Вільяма Хейга. Мейджор лишався членом Палати громад до наступних виборів 2001.

б) зовн. політика: Складність у проведенні власного політичного курсу полягала у необхідності балансування між прихильниками консерватизму ("тетчеризму") і поміркованими реформаторами. Він активно шукав шляхи врегулювання Ольстерської проблеми, досягнув тимчасового припинення існування терористичної діяльності Ірландської республіканської армії (1994-96 рр.).

Пріоритетами кабінету Мейджора у зовнішній політиці було підтримання стратегічного партнерства із США, зміцнення системи європейської безпеки і поглиблення процесів європейської інтеграції на основі вже згадуваної Маастрихтської угоди 1992 р. Уряд Мейджора підтримав проголошення Україною державної незалежності (31.12.1991 р.) і встановив із нею дипломатичні відносини (10.01.1992 р.).

У продовж усього терміну перебування при владі Дж.Мейджору доводилося стикатися з критикою своєї політичної лінії. Противники Мейджора, у тому числі й опозиція всередині Консервативної партії, критикували нерішучість його дій під час боснійської кризи, ставили йому у вину поступливість при підписанні Маастрихтського договору.

У червні 1995 р. Мейджор скликав з'їзд Консервативної партії, на якому поставив питання про своє подальше перебування на посаді лідера партії. На парламентських виборах 1997 р. консерватори на чолі з Мейджором зазнали поразки від Лейбористської партії.

Тоні Блер 1997-2007 рр.

а) внутр. політика:Еклектизм концепції "ІІІ шляху" став причиною його критики з боку всього спектру британських політ. сил. Разом з тим діяльність блерівського уряду під гаслами "ІІІ шляху" дала відчутні результати. Впорядковано фін.-екон. сферу: скорочено дефіцит бюджету до 0,1 відсотка ВВП у 1998 році і заплановано зведення держ. бюджету у наступні роки з профіцитом; запроваджено "золоте правило" держвитрат (уряд бере позики лише для інвестицій та підтримки держ. боргу у "розумних межах").

Одним із І заходів "нових лейбористів" стало надання Банкові Англії права самостійно визначити базові процентні ставки на короткотермінові кредити, дотрим. лише встановленої урядом межі інфляції (2,5 % у 1999 р.). Державі вдалося повністю погасити зовн. борг.

Значних змін зазнало податкове законодавство, що дозволило активніше використовувати фіскальну політику для розв'язання екон. та соціальних проблем: введено додатковий податок на осіб, які придбали денаціоналізовані урядом торі підприємства інфраструктури (системи водо - і електропостачання) та знижено у 2 рази податок на корпорації, який став найнижчим в ЄС, суттєві податкові знижки надано малим і середнім підприємствам (з прибутком до 10 тис. фунтів стерлінгів у рік). До 22 відсотків знижено базу подоходного податку. Про екон. політику лейбористів говорять як про "економіку співволодіння", а останнім часом її називають "економікою знань": держава здійснила серію програм щодо перенавчання безробітних та підвищення кваліфікації трудових резервів країни. Важливим напрямом податкової реформи є стимулювання інвестицій, переваги надаються капіталовкладенням у розвиток НТР. Велику участь бере в цьому держава. їй належить половина інвестицій (загальна сума 2 млрд. фунтів стерлінгів) у наукові дослідження та конструкторські роботи.

Соціал сф. Вперше в історії ВБ з 1 квітня 1999 р. визначено рівень мінімальної зарплати (3,6 фунта стерлінгів/год.), збільшено тривалість декретної відпустки для жінок з 14до 18 тижнів, законодавчо визнано профспілки на підприємствах як представників труд. колективу (у цьому статусі їх визнала також адміністрація 45 % підприємств). Рівень безробіття склав шість відсотків, який є найнижчим за останні 40 років.

Започатковано реформи національної служби охорони здоров'я, розрахованих на 10 років. Упродовж трьох років виділено додатково 20 млрд. фунтів стерлінгів, в тому числі - 8 млрд. на будівництво нових лікарень, клінік, медпунктів; 300 млн. - на створення по всій країні "центрів здоров'я". Передбачено забезпечити принципи справедливості та рівного права всім на безплатне медичне обслуговування. Для зміцнення родин запровадили низку податкових пільг; родині з 2 дітьми гарантовано заробіток в 220 фунтів стерлінгів/тиждень; розширено мережу ясел та дитсадків, введено доплати на дітей.

Судова сф: удосконалено діяльність спец. "судів у справах молоді", ств. спеціальні групи молодих злочинців (свого роду патронаж над молодими людьми, які відбувають умовне покарання). 1998 р. прийнято жорсткий (сам Блер назвав його драконівським) "Закон про тероризм і змови", який значно спрощував судову процедуру щодо учасників незаконних організацій, які не склали зброї.

Розпочата конституційна реформа полягає у децентралізації влади, тобто передача низки урядових ф-й владним структурам на місцях. Деволюцію "нові лейбористи" розуміли як всезагальний процес. Так, запроваджується система виборних органів самоврядування у столиці, 1999 р. відбувся референдум та вибори у законодавчі органи Шотландії та Уельсу. На початку того ж року уряд опублікував програму модернізації палати лордів, І етап якої названо "перехідним". Передбачається позбавити спадкових перів права бути присутніми і голосувати на засіданнях палати, мати спрощений доступ у приміщення парламенту, користуватися його службами. За домовленістю з Єлизаветою ІІ, ці права втрачають і члени королівської родини - сини королеви, чоловік, двоюрідні брати. Однак, з 750 нинішніх спадкових перів 92 залишено право засідати і голосувати у палаті лордів.

Відчутні перебої у динаміці екон. розвитку, фермерство потерпає від криз і тримається за рахунок державних компенсаційних виплат, не вдалося спростити структуру податків, реформу освіти супроводило запровадженням у вузах Англії та Уельсу додаткової платні в 1 тис. фунтів стерлінгів ("гонорар за кураторство"). Далека від завершення програма нормалізації в Ольстері, реформа держ. інститутів.

б) зовн. політика: В її основі залишаються такі атрибути британської державності, як володіння ядерним потенціалом, постійне членство в Раді Безпеки ООН, участь у "великій вісімці" та провідних світових і європейських організаціях. У першій половині 1998 року Великобританія головувала у Євросоюзі, упродовж всього року - у "великій вісімці", підтримує особливі стосунки зі США, зберігає вплив у своїх колишніх колоніях ("Співдружність" нараховує 54 держави), і, нарешті, має вона одну з найрозвинутіших та найвідкритіших економік. Зовнішньополітичні орієнтації уряду Т.Блера залишаються традиційними, але якщо порівняти їх з настановами консерваторів, особливо тетчеристів, помітні і серйозні відмінності.

З одного боку, як і консерватори. Т.Блер є твердим прихильником особливих стосунків зі США. Це найбільш предметно виявилося у спільних бомбардуваннях Іраку 1998 і 1999 років, у ході підготовки та здійснення воєнної операції НАТО в Югославії навесні 1999 року (військові сили Великобританії, які брали участь у ній, склали 35 літаків, 8 бойових кораблів, 13 тисяч вояків).

З ін. боку, якщо порівняти європейську політику Т.Блера, помітні суттєві розходження з консерваторами. На відміну від останніх лейбористи, дотримуючись "третього шляху", налаштовані на більш тісну і конструктивну співпрацю з членами Європейського союзу, у більшості з яких при владі знаходяться соціал-демократичні партії. Щоправда, як і консерватори, вони поки що не прийняли валюту "євро" і віддають перевагу збереженню фунта стерлінгів в як національної валюти. Т.Блер обіцяє розв'язати плебісцитарним шляхом проблему запровадження "євро" на Британських островах.

Уряд Блера, будучи лояльним союзником США. водночас домагається лідерства в Європі і розглядає її як партнера рівнозначного США. Характерним у цьому сенсі є підтримка британським прем'єром ініціативи президента Франції Ж.Шірака щодо створення власних, незалежних від США, "європейських" збройних сил. Лейбористи підписали також європейську Соціальну хартію, яку упродовж років ігнорували консерватори.

Водночас "нові лейбористи" виступають за реформу Європейського союзу, а саме за його децентралізацію, тобто перенесення "головного фокусу" у прийнятті рішень на національний рівень (інтегровані рішення вважають доцільними лише у разі гострої потреби), за зниження зарегульованості та бюрократизації в діяльності цієї європейської структури. Так само пропонують вони нову "концепцію міжнародного співтовариства", яка передбачає перебудову структур міжнародної безпеки та міжнародного права.

Таким чином, як всередині, так і за межами країни, Т.Блер та його уряд, по суті, продовжують, хоча й іншими методами, оновлений курс, який так успішно започаткувала М.Тетчер. Британці гідно оцінили реформаторські спроби і конкретні результати діяльності "нових лейбористів" , тому в червні 2001 року знову віддали їм перевагу на парламентських виборах, лейбористська партія отримала 413 місць у палаті громад (на 5 осіб менше, ніж у попередньому складі).

Гордон Браун 2007-2010 рр.

а) внутр. політика: У жовтні 2006 Тоні Блер оголосив, що не буде залишатися на ІV термін, і майже відразу ж стало ясно, що Г.Б. стане "наступником". За кілька місяців до призначення на цей пост Брауна почали звинувачувати в тому, що він "нещадний, як сталініст" і "прагне контролю". Але 27 червня 2007 королева Єлизавета II все ж призначила його прем'єр-міністром, а за пару днів до цього - 24 червня - він став лідером Лейбористської партії. Будучи прем'єром, Г.Б. запропонував передати частину трад. прем'єрських повноважень Парламенту - начебто можливостей оголошення війни і ратифікування договорів, а деякі прерогативи Парламенту передати громадянам.

У зв'язку зі світовою продовольчою кризою й зростаючою інфляцією, британці втратили довіру до лейбористів. 1 травня 2008 лейбористська партія фактично програла вибори в органи місцевого самоврядування - навіть жителі "надійних" округів, котрі завжди голосували за лейбористів, зволіли віддати свої голоси консерваторам, а 5 травня лейбористи "здали" Лондон члену Торі Борису Джонсону, що переміг колишнього мера - лейбориста Кена Лівінгстона. Преса почала підшукувати Брауну, який пішов в літню відпустку, наступника.

6 січня 2010 2 колишніх члена лейбористського кабінету, Патріція Хьюітт і Джефф Хун, спільно закликали провести таємне голосування про лідерство Г.Б. в партії; але їх заклик не отримав широкої підтримки в партії і не мав успіху. За кілька днів до завершення виборчої кампанії, Браун був залучений в скандал у зв'язку з потрапила в пресу записом його слів, сказаних в роздратуванні приватно в своєму автомобілі про літній жінці, з якою він перед тим розмовляв у присутності преси; його спроби допомогою вибачень заручитися підтримкою скривдженої їм виборниці, раніше голосувала за лейбористів, виявилися безуспішними

б) зовн. політика: є прихильником глобалізації світової економіки, виступає проти протекціонізму в сфері зовнішньої торгівлі. Пріоритетними напрямками внутрішньої політики називає сфери охорони здоров'я та освіти, будівництво доступного житла з урахуванням стандартів екології та енергозбереження, а також проведення конституційної реформи. Продовжив участь ВБ в іракській війні, але в промові, сказаній ним в липні 2007, сказав, що "врахує уроки" помилок, зроблених в Іраку. А І країною, відвіданого ним в якості прем'єра, стала Німеччина, де він спілкувався з канцлером А.Меркель. Поширилися чутки, що під керівництвом його уряду ВБ віддалиться від США, але сам Г.Б. спростував їх.

15 червня 2009 оголосив про проведення розслідування у зв'язку з війною в Іраку, заявивши, що воно досліджує роль країни у війні; характер розслідування критикувався опозицією. 5 березня 2010 особисто давав свідчення на розслідуванні, сказавши, що був обізнаний про основні рішеннях Тоні Блера по війні і вважає, що війна була «правою» і що розвідувальні доповіді переконали його, що Ірак становив загрозу, з якою треба було боротися