Політична відповідальність парламенту: загальна характеристика

Вважається, що оскільки парламент є органом народного представництва, то й відповідати від повинен лише перед народом, що й відбувається на парламентських виборах. Однак такі вибори проводяться один раз на чотири-п'ять років, упродовж яких парламент як орган законодавчої влади відіграє вирішальну роль у життєдіяльності суспільства і тому не повинен звільнятись від відповідальності перед народом та іншими вищими органами державної влади, основними з яких є глава держави, уряд та вищі суди. Попри відсутність у конституціях формулювань на зразок «політична відповідальність парламенту», вони все ж таки встановлюють інститути такої відповідальності перед вищими органами державної влади.

Юридична відповідальність суб'єкта публічної влади виступає у політико-правовій формі і виявляється у застосуванні щодо нього передбачених нормами конституційного права санкцій, якими можуть бути дострокове припинення повноважень, скасування чи зупинення дії чинного правового акта, недопущення набрання чинності ухваленого акта тощо.

Конституції демократичних держав зазвичай передбачають політичну відповідальність парламенту за його діяльність перед главою держави. Можна виокремити дві основні форми настання такої відповідальності: дострокове припинення повноважень (розпуск) парламенту главою держави і застосування останнім вето щодо ухвалених парламентом законів.

29 (30)Форми політичної відповідальності парламенту перед главою держави.(підстави для розпуску парл-ту)

Конституції демократичних держав зазвичай передбачають політичну відповідальність парламенту за його діяльність перед главою держави. Можна виокремити дві основні форми настання такої відповідальності: дострокове припинення повноважень (розпуск) парламенту главою держави і застосування останнім вето щодо ухвалених парламентом законів.

Настання політичної відповідальності парламенту у формі дострокового припинення його повноважень можливе у парламентарній монархії, парламентарній і змішаній республіках, де конституції наділяють главу держави правом розпуску парламенту за певних обставин. У президентській республіці глава держави правом розпуску парламенту зазвичай не наділяється. Підставами для розпуску парламенту можуть бути: нездатність парламенту сформувати уряд упродовж конституційно визначеного строку; невисловлення парламентом вотуму довіри сформованому ним уряду; незатвердження програми діяльності уряду; неодноразове відхилення парламентом кандидатури прем'єр-міністра, запропонованої главою держави або головою парламенту; неодноразова упродовж конституційно визначеного строку відмова парламенту в довірі уряду; незатвердження парламентом у конституційно визначений строк запропонованого урядом проекту державного бюджету; необрання президента держави; нездатність ухвалювати рішення чи проводити пленарні засідання [1].

Парл-нт не може бути розпущений: за умов воєнного або надзвичайного стану; упродовж певного часу (трьох, шести місяців) до закінчення строку його повноважень.

Іншою формою настання політичної відповідальності парламенту перед главою держави є застосування останнім вето щодо ухвалених парламентом законів (накладення вето). Майже в усіх демократичних країнах до повноважень глави держави належить підписання та оприлюднення затверджених парламентом законів (промульгація), в результаті чого вони набувають чинності. Отримавши закон від парламенту, глава держави може або промульгувати його, або повернути до парламенту зі своїми зауваженнями і пропозиціями для повторного розгляду і ухвалення. Інститут вето покликаний сприяти виваженості парламентських рішень, забезпечувати їх відповідність конституції держави і загальнонаціональним (а не вузькопартійним) інтересам, гарантувати які покликаний глава держави.

Абсолютне вето означає, що відмова глави держави промульгувати ухвалений парламентом закон є остаточною і не може бути подоланою парламентом. Право абс-ого вето притаманне главі держ в абсолютних і дуалістичних монархіях

Відносне, або відкладальне, вето є такою забороною, накладеною главою держави на ухвалений парламентом закон, яку парламент може подолати повторним голосуванням. В одних країнах для подолання вето потрібна така сама більшість голосів, як і для ухвалення закону, в інших країнах - кваліфікована більшість

Наши рекомендации