Архітектура. Образотворче мистецтво

Житло у східних слов'ян на всьому просторі їх проживання було двох типів: напівземлян­ки і наземні зрубні будівлі. У складених з дерев'яних колод і часом прикрашених різьбленням будинках жили представники заможних і середніх верств населення, у напівземлянках тулилась бідно­та. Бояри зводили собі пишні хороми з дерева, а князі будували розкішні палаци, здебільшого з каме­ню й цегли. Найдавніший такий палац, відомий під назвою „палац княгині Ольги" (згаданий у літописі під 945 p.), відкрито археологами на Старокиївській горі. Поблизу цієї споруди дослідниками знайдено за­лишки ще чотирьох князівських палаців.

Головною окрасою міст і сіл Київської Русі були церкви. Більшість їх будувалась із дерева, а храми ве­ликих міст були кам'яними. Перший оздоблений мозаїками і фресками храм Богородиці збудував у Києві Володимир Святославич 989—996 pp. Його прозвали Десятинним, бо на його утримання (разом із всією церковною організацією Київської держави) князь віддавав десяту частину своїх прибутків. Крім величного Софійського собору в Києві, збудовано­го за Ярослава Мудрого, прекрасні храми зводилися і в інших містах Південної Русі. Деякі з них (Успенські собори в Чернігові й Володимирі-Волинському, церква св. Пантелеймона в Галичі й Кирилівська в Києві та ін.) збереглися до нашого часу.

Наймонументальнішими спорудами Київської Русі були укріплення міст. Навіть порівняно невеликі міста являли собою справжні фортеці з могутніми земляними валами, на яких стояли дубові стіни з численними баштами. Відомому „місту Ярослава" в Києві мало чим поступалися фортифікаційні захисні споруди інших великих міст Південної Русі: Черніго­ва й Переяслава, Галича й Володимира, Кременця і Холма.

У Києві, Чернігові, Галичі та інших містах існу­вали іконописні майстерні, їхніми витворами прикрашалися храми. На жаль, від давньорусько­го часу вони майже не збереглись. Києво-Печерський патерик XIII ст. зберіг розповідь про видатного русь­кого живописця Алімпія. Вважається, що ним написана близько 1114 р. знаменита ікона „Бого­матір велика Панагія". Мабуть, Алімпій брав участь у створенні ескізів чудових мозаїк собору Ми­хайлівського Золотоверхого монастиря у Києві, що збереглися до наших, днів.

Окрасою монументальних кам'яних церков був фресковий живопис. Найкраще зберігся він у київському Софійському соборі. Високохудожні фре­ски цього та інших (наприклад Кирилівської церкви в Києві, Софійського собору в Новгороді) храмів є цінним джерелом вивчення світогляду, побуту, одя­гу наших далеких предків. Мозаїчні картини створювалися лише в найбільших храмах Києва: Де­сятинній церкві й соборах святої Софії, Успенському Печерського монастиря й Михайлівському Золото­верхому Михайлівського монастиря.

Прикладне мистецтво

Воно досяло у Київській Русі дуже високого рівня. Його масова продукція: недорогі виробів срібла й міді, скляні намиста й браслети набули великого поширення на Русі й за її межами. Особливо уславились у середньовічному світі вишукані срібні й золоті творіння київських, чернігівських, галицьких майстрів. Давньоруські ювеліри доскона­ло володіли різними способами обробки дорогоцінних металів: сканню, зерню, черню, інкрустацією, че­канкою, художнім литвом. У середньовічній Європі давньоруських ювелірів вважали неперевершеними майстрами своєї справи. Дорогоцінні золоті вироби з перегородчастими емалями (діадеми, князівські барми, іконки, ковтки, хрестики тощо) та срібні карбовані браслети з черню київського виробництва на­лежать до найвитонченіших зразків мистецтва середньовічного світу.

Вироби прикладного мистецтва з дитинства ото­чували руську людину. То були дерев'яні різьблені миски, відра, ложки, вирізані з кістки ґудзики, гребінці, ручки для ножів, керамічний посуд з ху­дожнім орнаментом, недорогі прикраси тощо.

За всієї великої різноманітності явищ і виробів, зрозумілої з огляду на величезну територію розселен­ня давньоруської народності, її матеріальна й духовна культура відзначалася значною цілісністю, що не виключало місцевих, часом відчутних особливостей. Так було й у добу відносно єдиної Київської монархії (кінець X — перша третина XII ст.), і в часи фео­дальної роздробленості, коли, незважаючи на ослаблення політичної єдності держави, культура одержала нові імпульси зростання. Піднесення суспільного, зокрема міського, життя, наростання економічних і культурних зв'язків, поглиблення етнічної свідомості народу зумовили дальший розквіт культури Київської Русі другої половини XII — першої третини XIII ст.

...

Семененко