Соціально-економічна політика Центральної Ради

1. Підхід УЦР до розв’язання соціально-економічних проблем.

2. Аграрне питання і Центральна Рада.

3. Політика щодо робітників і селян.

4. Наслідки соціально-економічної політики УЦР.

Діяльність створеної у березні 1917 р. Української Центральної Ради була зосереджена, головним чином, на вирішенні національного питання, досягненні автономії України. Партії, які входили до Ради, певний час цілком свідомо ухилялися від обговорення гострих соціально-економічних питань, підхід до яких у них значно різнився. Це з часом послаблювало вплив УЦР на трудящі верстви українського населення, яка, підтримуючи гасла національного визволення, чекало від революції також поліпшення матеріального становища, аграрної реформи, вирішення інших соціально-економічних проблем.

Програма соціально-економічних перетворень УЦР викладена в її універсалах, зокрема в III і IV.

Зі своїм НІ Універсалом Центральна Рада виступила 7 листопада 1917 р. Оголосивши цей день днем утворення Української Народної Республіки (УНР), Центральна Рада в універсалі обнародувала основні принципи своєї політики.

Значне місце в універсалі відведено вирішенню аграрного питання - найпекучішого для селянства. Оголошувалося скасування приватної власності на "землі поміщицькі й інші землі нетрудових господарств сільськогосподарського призначення, а також на удільні, монастирські, кабінетські та церковні". Ці землі мали перейти до рук трудящих без викупу. Генеральному секретарству земельних справ ЦР доручила розробити закон про те, як користуватися цими землями до остаточного визначення їх долі на Українських Установчих зборах (мали бути скликані 9 (22) січня 1918 p.).

Ill Універсал декларував необхідність "доброго упорядкування виробництва, рівномірного розподілення продуктів споживання й кращої організації праці". З цією метою Генеральному секретарству праці було доручено спільно з представниками робітників "установити державний контроль над продукцією на Україні". Проголошувалося введення 8-годин-ного робочого дня. УЦР обіцяла забезпечити "всі свободи, здобуті всеросійською революцією": слова, друку, сумління, зборів, спілок, страйків, недоторканості особи й житла.

Важливе місце в III Універсалі було відведено правам національних меншин; УЦР сформулювала в ньому і своє ставлення до війни.

У реалізації накресленої III Універсалом програми уряд УНР не виявив ні послідовності, ні рішучості. Поступово УЦР відмовилася від негайного вирішення аграрного питання. 10 листопада 1917 р. на нараді представників поміщицьких організацій, київських цукрозаводчиків і банкірів голова Генерального секретаріату УНР В. Винниченко заспокоїв поміщиків, заявивши, що питання про землю буде вирішене на Українських Установчих зборах. Через кілька днів спеціальним роз'ясненням УЦР з аграрного питання заборонялося "свавільне захоплення земель та іншої власності". Селянські виступи проти поміщиків наказано придушувати силою зброї. Було оголошено, що в землевласників, які мають менше 40 десятин, землі взагалі не відбиратимуть. Не підлягали розподілу також площі під виноградниками, хмелем та ін.

Невдалою виявилася і політика УЦР щодо фінансів та промисловості. Брак коштів був катастрофічний, "... а чіпнути банки, де лежали потрібні для краю гроші, ми ніяк не могли", — писав пізніше В. Винниченко. Не був встановлений державний контроль над промисловістю. Робітники не зрозуміли його суті, а підприємці зустріли вороже. На промислових підприємствах України зростало безробіття. Тільки в Києві у листопаді—грудні 1917 р. налічувалося до 10 тис. безробітних. Вони вимагали від УЦР виведення з підприємств військовополонених, які там працювали. Генеральне секретарство праці розв'язало це питання своєрідно: було прийнято постанову вислати з Києва всіх неукраїнців.

Помилки УЦР у сфері державотворення, непослідовність у вирішенні соціально-економічних питань викликали розчарування мас. Цим скористалися більшовики. На початку 1918 р. на території УНР існували два уряди, які однаково наполегливо заявляли про те, що вони українські й робітничо-селянські. Почалася "війна декретів", а поряд з нею й силова боротьба, справжня війна.

У ці тривожні дні Центральна Рада 9(22) січня 1918 р. приймає свій останній, IV Універсал, яким УНР оголошувалася цілком незалежною державою. Щодо аграрного питання в універсалі повідомлялося: "Земельна комісія... вже виробила закон про передачу землі трудовому народу без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі". Проект закону планувалося розглянути і прийняти на найближчому засіданні УЦР, "щоб передача землі в руки трудящих неодмінно відбулась ще до початку весняних робіт". Усі ліси, води і надра конфісковувались у попередніх власників і переходили у власність держави. Приписувалося уряду "приступити до переведення всіх заводів і фабрик на мирний стан, на вироблення продуктів, потрібних насамперед трудящим масам".

В IV Універсалі йшлося також про необхідність вжити термінових заходів щодо ліквідації безробіття, матеріального забезпечення інвалідів, сиріт, людей похилого віку і всіх тих, хто потерпів від війни. Проголошувалася націоналізація "найважливіших галузей торгівлі", встановлювалася монополія держави на зовнішню торгівлю. Усі банки мали контролюватися державою.

Підтверджувалися всі демократичні права і свободи громадян, рівність представників різних націй УНР. Розуміючи нестійкість і непевність свого становища, будучи звідусіль оточеною ворогами та недоброзичливими сусідами, УЦР проголошувала: "Все, чого не встигнемо зробити ми, те довершать, справлять і до останнього порядку приведуть Українські Установчі Збори". Реалізувати основні положення IV Універсалу УЦР не встигла. 26 січня (8 лютого) 1918 р. Київ перейшов до рук більшовиків, а УЦР переїхала до Житомира.

Успіхи більшовиків примусили лідерів УНР шукати могутніх союзників. На мирних переговорах у Брест-Литовську 27 січня (9 лютого) 1918 р. було підписано договір між УНР і чотирма державами німецького блоку. Взамін на визнання своєї влади в Україні УЦР зобов'язалася поставити Німеччині близько 1 млн. т хліба, величезну кількість іншого продовольства та сировини.

18 лютого 1918 р. німецько-австрійські війська почали окупацію України. Однак цей відчайдушний захід не врятував УЦР. У країні поширювалося невдоволення, розгорнулася боротьба проти окупантів. УЦР втрачала соціальну опору, авторитет. 29 квітня 1918 р. вона зібралася на чергове засідання. Тут, окрім інших законів, обговорювалася і була прийнята Конституція УНР, що мала демократичний характер. Це було останнє рішення УЦР. Того ж дня, 29 квітня 1918 p., було здійснено державний переворот, влада УЦР скасована, а П. Скоропадський проголошений гетьманом України.