Права обвинуваченого у практиці Суду як гарантії права на суд
Частина 3 ст.6 Конвенції містить лише перелік окремих випадків застосування загального принципу справедливого судового розгляду, проголошеного у ч.1 ст. 6 Конвенції. Права, перелічені у ч.3 ст.6 не є вичерпними та представляють аспекти поняття справедливого судового розгляду у кримінальних справах. Тому ч.3 ст.6 Конвенції повинна тлумачитися з урахуванням загальної частини ст.6. Це означає, що дуже часто Суд приступає до розгляду заяв на основі ст.3 у світні одночасно цієї норми та більш загальної норми ч.1 ст.6 Конвенції, яка гарантує одночасно право на справедливий судовий розгляд. Гарантії, що містяться у п.3 ст.6 Конвенції прагнуть забезпечити дотримання принципу змагальності у кримінальному процесі і тим самим, дотримання принципу справедливого судового розгляду. Ці гарантії самі по собі не є метою; вони повинні тлумачитися у світлі функції, яку вони виконують у загальному контексті судового розгляду.
Необхідний зв’язок об’єднує право на точну інформацію у найкоротші строки і зрозумілою для заявника мовою про природу та підстави обвинувачення обумовлює права на захист, ефективне здійснення якого передбачає, що обвинувачений може мати достатньо часу та можливостей, аби підготовитися до захисту.
32.Зміст права на повагу до приватного і сімейного життя, на повагу до житла та таємниці кореспонденції.
Стосовно змісту цього права Суд сформував низку положень у своїй практиці. По-перше, норма, що міститься у ч.1 ст.8 Конвенції не гарантує сама по собі ні права на освіту, ні права батьків на виховання своїх дітей. Однак не виключено, що заходи, вжиті у сфері освіти, можуть зачіпити право на повагу до приватного чи сімейного життя або посягнуть на нього або, якщо наслідком навих заходів буде порушення приватного чи сімейного життя незаконним способом, зокрема шляхом свавільного віддалення дітей від батьків.
Як вказують окрем дослідники практики Суду, ст.8 Конвенції захищає чотири види інтересів: приватне життя, сімейне життя, житло та кореспонденцію.
Згідно з пратикою Суду немає підстав виключати з-під сфери дії ст.8 Конвенції діяльність професійного чи ділового характеру. У згаданому вище рішенні у справі «Niemietzv. Germany» Суд обгрунтовував, що повага до приватного життя повинна також включати право встановлювати і розвивати стосунки з іншими людьми. Немає достатніх підстав для того, аби таке розуміння виключало діяльність професійного і ділового характеру.
Під захист ст. 8 Конвенції у частині приватного життя включається також моральна і фізична недоторканність особи, оскільки вплив нафізичну чи моральну недоторканність (зокрема, фізичне насильство, дисциплінарні і тілесні покарання) може мати негативні наслідки щодо приватного життя особи. Крім того, втручанням у приватне життя охоплюються також і примусові медичні обстеження, незалежно від їх обсягу і характеру. У практиці Суду такими втручаннями (які, однак, не завжди порушують ст.8 Конвенції) були визнані: примушення здати аналізи крові та сечі на предмет споживання наркотиків чи алкоголю, здійснення аналізу ДНК для встановлення батьківства; запровадження обов’язкової вакцинації, обстеження зубів чи рентгенографії. У рішенні у справі «Fyodorov and Fyodorova v. Ukraine» від 07.07.2011 р.Суд встановив, що втручанням у приватне життя також можу вважатися психіатричне обстеження особи проти її волі та всупереч закону.
Захист інформаціїпро особу (в томучислі і медичної інформації) також входить у поняття приватного життя, яке підлягає захисту згідно зі ст.8 Конвенції. Наприклад, аби захистити національну безпеку, держави-учасниці Конвенції потребують законів, які уповноважують внутрішні органи владизбирати відомості про приватних осіб. При цьому, мова йде не лише про збір інформації про особу, але і про її подальше зберігання чи використання. Проте така діяльність повинна відповідати вимогам ст.8 Конвенції. Так, відбитки пальців особи повинні бути знищені, якщо у них немає необхідності.у тому разі, коли інформація про особу зберігається, вона може і не мати доступу до неї. Проте якщо особа зможе довести, що збережена інформація про неї, є цінною для неї, держава може мати позитивний обов’язок забезпечити цій особі доступ до неї.
Право на повагу до житла особи не випадково підпадає під захист ст.8 Конвенції. Адже саме у своєму житлі особа здійснює те, що охоплюється поняттями приватного та сімейного життя. Гарантуючи право на повагу сімейного життя, ст.8 Конвенції передбачає наявність сім’ї. Поняття сім’ї стосується не лише сім’ї, що створена відповідно до закону, але й до відносин, що існують між членами групи людей, і визначаються як цивільний чи фактичний шлюб. Це не означає, що з Конвенції можна вивести, що держава зобов’язана надати не зареєстрованим парам той самий статус, що й зареєстрованим. Це також не означає, що незареєстровані пари можуть вимагати особливих умов. Фіктивний шлюб за загальним правилом не захищається нормами ст.8 Конвенції.
33.Поняття «приватне життя», «сімейне життя», «житло», «кореспонденція» в інтерпретації Суду.
Зміст поняття «приватне життя» охоплює як фізичну, так і моральну сторони життя індивіда, тобто ту сферу, в якій людина може вільно здійснювати розвиток та удосконалення власної особистості, для розвитку міжлюдських стосунків. Так, повага до приватного життя охоплює, до певної міри, право індивіда вступати і розвивати відносини з іншими людьми та зовнішнім світом, право на самоідентифікацію, включаючи сферу сексуального життя. Таким чином, Суд розширив поняття приватного життя порівняно з його змістом у англо-американській концепції приватності, яка особливо наголошує на таємниці інформації про особу та seclusion.
Поняттям «приватне життя» у розумінні Суду охоплюються також ім’я, стать, сексуальна орієнтація і навіть стиль одягу особи.
Основою юридичного тлумачення Судом поняття сімейного життя щодо батьків і їхніх дітей є встановлення того значення, яке необхідно надавати існуючим відносинам між дітьми і батьками. Поняття сім’ї, від якого відштовхується ст.8 Конвенції, передбачає, що дитина, народжена від такого союзу, входить у ці відносити повноправним членом, оскільки з моменту її народження і лише завдяки самому факту її народженняміж нею і батьками існує зв’язок, що закладає основу сімейного життя, навіть якщо батьки у цей момент не живуть разом або якщо їхні сімейні відносини на момент народження дитини завершилися (рішення Суду у справі «Berrehabv. theNetherlands» від 21.06.1988 р.). Таким чином, факт спільного проживання батьків з дитиною не є обов’язковим для визнання наявності сімейного життя. Стаття 8 Конвенції не проводить розмежувань між сім’ями з «незаконними» та «законними» дітьми.
Поняття«житло»у розумінні ст.8 Конвенції – це насамперед місце постійного проживання особи. Воно охоплює не лише місце, де особа мешкає на постійній основі, не залежно від форми та підстави такого проживання, але й місце роботи, службові чи комерційні приміщення. Останнє Суд аргументував тим, що не завжди можна розмежувати житло та офіс, оскільки вести діяльність, яка відноситься до професійної чи ділової, можна вдома, і навпаки, у офісі чи у службових або комерційних приміщеннях можна здійснювати не лише професійну діяльність (рішення Суду у справі «Niemietzv. Germany» від …). Проте поняттям житла охоплюються не усі види суто житлових приміщень. Так літні будиночки чи гуртожитки не завди охоплюються цим поняттям. При цьому поняттям житла охоплюється і те житлове приміщення, у якому особа збирається проживати.
Поняття кореспонденції за ст.8 Конвенції стосується не лише поштової кореспонденції, але й телефонних розмов та телексних повідомлень. З огляду на логіку Суду, можна припустити, що повідомлення електронної пошти також охоплюються ст.8 Конвенції. Таємниця кореспонденції відправника листа завершується у момент його отримання адресатом. Це ж має стосуватися і телефонних розмов.
34.Допустиме втручання у право на повагу до приватного і сімейного життя. Межі прав, передбачених ст.8 Конвенції.
Практика Суду встановлює певні вимоги до закону, що пердбачає втручання у право на повагу до приватного та сімейного життя. Такий закон повинен бути загальнодоступним, він повинен уточнювати порядок здійснення санкцій та порядок контролю за здійсненням певних дій.
Прослухування телефонних розмов є одним із найбільш серйозних втручань у приватне життя індивіда. Хоча у ст.8 Конвенції прямо не згадується про прослуховування телефонних розмов, проте воно у практиці Суду включене до поняття приватного життя та кореспонденції. Безперечно, прослуховування телефонних розмов є серйозним втручанням в особисте життя індивіда. Проте воно може мати законну мету і бути необхідним для попередження та переслідування кримінальних правопорушень. У такому разі практика Суду вимагає, аби ясні і точні норми визначали способи, які повинні супроводжувати прослуховування телефонних розмов з тим, аби уникнути, наскільки це можливо, будь-якого ризику зловживання чи свавілля.
У разі наявності втручання у таємницю кореспонденції, відповідність такого втручання Конвенції повинна оцінюватися з точки зору нормальних і розумних вимог щодо тримання особи під вартою. У рішеннях у справі «DavydovandOthersv.Ukraine» від 01.07.2010 р., «SergeyVolosyukv.Ukraine»від 12.03.2009 р. Суд визнав наявність порушення ст.8 Конвенції у частині таємниці кореспонденції з огляду на те, що перехоплення кореспонденції заявника не мало будь-яких правових підстав, а відтак не відбувалося «згідно з законом», як цього вимагає ч.2 ст.8 Конвенції.
Суд визнає наявність втручання у право на повагу до приватного життя у разі прослуховування як ділових, так і особистих розмов, а також у разі, коли обшук житла здійснювався тільки у зв’язку з діловою активністю особи.
Втручання у сімейне життя у практиці Суду має місце, коли держава застосовує до батьків та дитини внутрішні заходи, які заважають їм «бути разом», оскільки можливість «бути разом» є основним елементом сімейного життя. Це стосується також і тих випадків, коли дідусь чи бабуся дитини не повертають дитину батькам.
Для визначення того, чи було втручання у сімейне життя заявника «необхідним у демократичному суспільстві», Суд бере до уваги доводи, наведені у якості обгрунтування вказаного втручання, на предмет їх відношення до справи та достатності меті ч.2 ст.8 Конвенції у контексті певної справи цілому. У кожній справі визначальним повинно залишатися те, що відповідає інтересам дитини. Так, у рішенні «SavinandSavinav. Ukraine» від 18.12.2008 р. Суд визнав таким, що не є необхідним у демократичному суспільстві, поміщення дітей заявників до дитячого будинку, незважаючи на те, що діти недоїдали та не отримували належного догляду. Суд мотивував це тим, що відповідні висновки були зроблені, на його думку, дещо поверхнево, без дослідження усіх можливих доказів та без урахування всіх обставин справи.
Крім того, втручання у сіймейне життя може проявлятися і в тому, що особі, котра тримається під вартою, дозволяють обмежену кількість візитів родичів.
35.Обов’язки держави, що випливають зі ст.8 Конвенції.
Суд у своїй практиці виводить обов’язки держави щодо забезпечення прав, передбачених ст. 8 Конвенції, при розгляді конкретних справ. При цьому Суд виходить із загального правила про те, що крім негативних обов’язків щодо людини у цій сфері, існують ще й обов’язки позитивні – щодо ефективної поваги приватного та сімейного життя.
Відповідно до позиції Суду, неможливо чітко розмежувати позитивні і негативні обов’язки держави у контексті ст.8 Конвенції. Згідно з практикою Суду ст.8 Конвенції не лише зобов’язує державу утримуватися від такого втручання (негативний обов’язок), але й позитивні обов’язки створити умови для поваги до приватного й сімейного життя. Так, стосовно забезпечення права людини на повагу до приватного життя такими обов’язками є вжиття заходів щодо поваги до приватного життя у міжособових відносинах індивідів. Наприклад, держава зобов’язана вжити законодавчі заходи для того, аби захистити фізичну цілісність людини щодо сексуального насильства, а особливо – створити достатній захист неповнолітніх щодо такого насильства. Суд вказує у своїй практиці на те, що зміст поняття «повага» є нечітким, особливо щодо позитивних обов’язків держави, невід’ємних від нього. Тому Суд, визначаючи, чи існує у конкретному випадку позитивний обов’язок держави, бере до уваги справедливий баланс, який слід встановити між інтересами суспільства в цілому та конкретної особи.
У сфері приватного життя позитині обов’язки держави можуть включати в себе вжиття заходів у цілях поваги приватного життя, навіть стосовно відносин індивідів між собою. У рішенні у справі «Novoseletskiyv. Ukraine» від 22.02.2005 р. Суд застосував загальні принципи оцінки втручання у приватне життя до конкретної ситуації, що мала місце в Україні, визнавши що судові органи України не спромоглися забезпечити виконання позитивного обов’язку за ст.8 Конвенції, а саме відновити порушене право на повагу до приватного та сімейного життя через відновлення права на житло.
У сфері сімейного життя ст.8 накладає обов’язок на державу розвивати та посилювати зв’язки, що становлять основу сімейного життя, що випливає з самого поняття «поваги». У сфері опіки право на повагу сімейного життя передбачає обов’язок державних органів ужити заходів для возз’єднання батьків та дитини. У разі, коли контакти з батьками суперечать інтересам дитини, національні органи влади повинні слідкувати за справедливим балансом між інтересами дитини та батьків.
У справах щодо забруднення навколишнього середовища також існують певні позитивні обов’язки держави. Так, у рішенні у справі «DubetskaandOthersv.Ukraine» від 10.02.2011 р. Суд встановив, що до позитивних обов’язків держави, які виникають у зв’язку з забрудненням навколишнього середовища викидами з фабрики та внаслідок роботи шахти, належать обов’язок переселити людей, які проживають у зоні забруднення, або іншим чином вирішити їхні проблеми.