Політична система України. Тенденції становлення

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………..

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

1.1. Політична система України. Тенденції становлення……………….

1. 2. Партійно-політичний спектр сучасної України……………………...

РОЗДІЛ 2 ОСНОВНІ НАПРЯМИ, ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

2.1. Трансформація політичної системи в Україні: варіанти суспільного ладу………………………………………………………………………………….

2.2 Україна в системі міжнародних політичних відносин та основні напрямки розвитку політичної системи України………………………………..

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….

ВСТУП

Невід’ємною частиною політичної системи сучасного демократичного суспільства є політичні партії. Політична партія – це організація, що об’єднує на добровільній основі найактивніших представників тих чи інших класів, соціальних верств та груп. Основним призначенням партії є політична освіта мас та надання цілеспрямованого й організованого характеру діям цих мас для захисту власних інтересів. Як свідчить історична практика, політичні партії в усіх країнах створювалися як інструмент боротьби за владу та перенесення інтересів різних ідейно-політичних течій у реальну політику держави. Звідси випливає й головна мета їхньої діяльності – захист соціально-політичних інтересів певних груп населення. Саме заради реалізації цих інтересів і ведеться боротьба за завоювання й утримання… Політична партія стала практичним засобом, що відкриває канали зв’язку, комунікації серед різних соціальних груп, виявляючи і представляючи їхні інтереси; інструментом, який виражає під спільним знаменником об’єднаний політичний вибір її членів і прихильників.

Основна мета та завдання роботи:

● визначити умови та об’єктивні детермінанти, що обумовлюють виникнення політичної системи в Україні;

● розкрити головні напрями реформування політичної системи в Україні;

● визначити головні концепції демократії та фундаментальні засади формування демократичної влади в Україні;

● проаналізувати партійно-політичний спектр сучасної України;

● значення та місце культури в політиці;

● проаналізувати трансформацію політичної системи в Україні;

● визначити місце України в системі міжнародних політичних відносин.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Політична система України. Тенденції становлення

За роки незалежності Українська держава відбулася за всіма формальними вимірами: незалежність, суверенітет і недоторканість кордонів визнано світовим товариством, країна стала рівноправним членом багатьох міжнародних організацій та об’єднань, зокрема Ради Європи, укладено угоди про співробітництво з провідними міжнародними союзами – ЄС і НАТО, вдалося набути без’ядерного статусу, врегулювати гострі конфлікти ситуації з приводу статусу Криму, щодо базування Чорноморського флоту РФ. Наявні досягнення у трансформації економіки і впровадженні ринкових принципів, уведена й протягом останніх років залишається стабільною національна валюта.

У суспільно політичному житті відбулася демонополізація ідеологічної сфери, формується багатопартійна система, діють структури громадянського суспільства – громадські об’єднання, поза державні аналітичні центри, незалежні друковані й Інтернет-видання.

При цьому слід мати на увазі, що перехідний період від авторитарно-тоталітарного суспільного устрою з планово-розподільною економікою, до демократичної правової держави з вільною ринковою економікою, а в майбутньому – до громадянського суспільства відбувається поетапно. Перший етап – фундаментальна зміна усталених політичних та економічних структур. Другий період – розвиток і закріплення демократичних процесів, зміцнення економічних інститутів, підвищення ефективності виробництва. І, нарешті, третій період – політична консолідація як неодмінна умова економічного піднесення, утвердження принципів правової держави, становлення інститутів громадянського суспільства.

Україна завершила початковий етап перехідного періоду – проголошення незалежності та набуття атрибутів держави – і перейшла до етапу розвитку демократичних процесів, політичного та економічного облаштування. Незалежна Україна, пройшовши складний конституційний процес – від Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), укладення Конституційного договору між Президентом України і Верховною Радою України (8 червня 1995 р.) до прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України, - обрала демократичний тип соціально-політичного ладу. Відповідно до Основного Закону, «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Становлення політичної системи й інститутів громадянського суспільства відбувається непросто, суперечливо. Україна, безумовно, назавжди залишила минуле, й повернення до нього неможливе. Вона набуває контурів сучасної, повноцінної, цивілізованої держави, довершує політичну та економічну визначеність.

Проте вступивши в перехідний період, наша держава лише в загальних рисах визначила куди йти, і ще менше – як це зробити.

В Україні, як і в інших республіках колишнього Радянського Союзу, перехід від авторитарно-тоталітарної системи суспільного устрою до демократичного суспільства і правової держави розпочався зі створення нової політичної системи.

Слід відзначити, що на початковому етапі Україна прагнула створити соціально-політичні інституції за європейським цивілізованим зразком. Наблизилася до рівня професійного парламенту Верховна Рада України, у системі державної влади створено такі нові органи, як інститут Президента України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Конституційний Суд, Вища рада юстиції, обласні, районні державні адміністрації.

Носієм суверенітету та єдиним джерелом влади є народ, я кий здійснює владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Легітимність влади, таким чином, виходить від народу, який через вибори виявляє свою волю владним структурам і через вибори контролює їх. За державно-територіальним і адміністративно-територіальним устроєм Україна є унітарною державою: єдина Конституція; єдине громадянство; єдина система права; єдина судова система; єдина система органів державної влади. Систему органів державної влади в Україні, за Конституцією України, складають: глава держави – Президент України; орган законодавчої влади – Верховна Рада України; органи виконавчої влади – Кабінет міністрів, обласні та районні державні адміністрації; органи судової влади. Судочинство відповідно до Основного Закону України здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції.

В Україні функціонує політична система – сукупність державних і недержавних соціальних інститутів, які здійснюють владу, управління суспільством, регулюють відносини між громадянами, соціальними та етнічними групами, забезпечують стабільність суспільства, відповідний порядок у ньому. Держава виступає ключовим елементом політичної організації суспільства з усіма її складовими: законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, органами громадського порядку, служби безпеки та збройними силами. Державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Основним Законом визначається й гарантується місцеве самоврядування.

Конституція України визначає Президента як главу держави, який виступає від її імені. В Україні посада Президента держави була введена Законом від 5 липня 1991 р. «Про заснування посади Президента Української РСР і внесення змін і доповнень у Конституцію (Основний Закон) Української РСР». Перший Президент України був обраний 1 грудня 1991 року. Президент України не входить безпосередньо до жодної з гілок влади, є найвищою посадовою особою в державі, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини й громадянина, представляє державу у міжнародних відносинах з іншими країнами.

Президент України обирається громадянами держави на основні загального, рівного й прямого виборчого права, шляхом таємного голосування строком на п’ять років. Він має бути громадянином України, жити в Україні до дня виборів не менше 10 років, мати право голосу, володіти активним виборчим правом, а також державною мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд. Він може бути обраний і на третій строк, однак тільки після того, як на цьому посту перебувала інша особа. Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або об’єднаннях громадян, займатися підприємницькою діяльністю. Повноваження обраного Президента починаються з моменту складання ним присяги на вірність народові України, до якої його приводить на урочистому засіданні Верховної ради Голова Конституційного Суду.

Президент України забезпечує: державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави; призначає позачергові вибори до Верховної Ради України та припиняє повноваження парламенту, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засіданн6я не можуть розпочатися; за згодою Верховної ради України призначає прем’єр-міністра України; припиняє повноваження прем’єр-міністра України та приймає рішення про його відставку; призначає, за поданням прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих по садах; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, очолює Раду Національної безпеки та оборони держави.

Конституція України передбачає дострокове припинення повноважень Президента України у випадках: відставки; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я; усунення його з поста в порядку імпічменту. У випадку, якщо повноваження Президента України припиняються достроково, виконання обов’язків Президента України покладається на прем’єр-міністра України.

За Конституцією, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України, конституційний склад якої – 450 народних депутатів України, які є повноваженими представниками українського народу у законодавчому органі держави. Верховна Рада України обирається на чотири роки, працює в режимі чергових і позачергових сесій.

Вся організація роботи Верховної ради здійснюється відповідно до вимог Конституції й прийнятого парламентом регламенту своєї діяльності.

Конституція України 1996 року залишила без змін загальну структуру однопалатного парламенту, проте суттєво оновила деякі її інститути. Так, було припинено існування Президії Верховної Ради, натомість було створено Узгоджувальну Раду фракцій; перетворено постійні комісії на парламентські комітети; передбачено створення Рахункової палати, інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; інституту представника Президента України у Верховній Раді та здійснено низку інших нововведень. Основними функціями Верховної Ради є: законодавча, установча та контрольна.

Головною функцією Верховної ради України вважається законодавча (природна) функція, яка полягає у прийнятті парламентом законів, унесенні змін і доповнень до них, визнанні законів такими, що в ратили чинність. В скасуванні їх або припиненні їх дії. Пріоритетним напрямом законодавчої діяльності парламенту є внесення змін до Конституції України.

До основних напрямів установчої функції Верховної Ради України належить: призначення виборів президента України; надання згоди на призначення президентом України прем’єр-міністра та схвалення Програми діяльності Кабінету міністрів, а також прийняття резолюції недовіри Кабінетові міністрів, що має наслідком відставку уряду; призначення третини складу Конституційного Суду, надання згоди на призначення Президентом Генерального прокурора, призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого з прав людини, голови та членів Рахункової Палати; призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного Банку за поданням Президента України. Крім цього, Верховна Рада затверджує загальну структуру, чисельність та визначає функції Збройних Сил України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, вирішує питання адміністративно-територіального устрою України.

Контрольна функція Верховної ради України тісно пов’язана з іншими функціями парламенту: здійснення вищезазначених функцій і повноважень вимагає перевірки виконання прийнятих рішень.

Верховна Рада України здійснює й інші повноваження, які відповідно до Конституції України належать до її відання.

Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет міністрів України. Кабінет міністрів відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.

Підставу діяльності Кабінету міністрів складає Програма діяльності уряду, яку має розглянути й схвалити Верховна Рада України. Відносини Верховної Ради з Кабінетом міністрів визначаються законами, ухваленими парламентом, які уряд зобов’язаний неухильно виконувати. Верховна Рада здійснює фінансовий контроль за діяльністю уряду шляхом затвердження Державного бюджету та прийняття рішення щодо звіту про його виконання.

До складу Кабінету міністрів входять: Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єра-міністри, міністри. Прем’єр-міністр України призначається президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України. Персональний склад Кабінету міністрів =призначається Президентом за поданням Прем’єр-міністра.

Прем’єр-міністр України керує роботою Кабінету міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Кабінет міністрів України: забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів президента України. Важливим завданням Кабінету міністрів є забезпечення прав і свобод людини й громадянина, що цілком відповідає сутності демократичної держави.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації в співробітництві з регіональними, місцевими виборчими органами. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду Президентом України. Якщо голові районної чи обласної державної адміністрації висловили недовіру дві третини депутатів від складу відповідної ради, то Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.

Відносно новим соціальним інститутом для України є органи місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування в Україні бере свій початок від Магдебурзького права. З середини ХІХ ст.. місцеве управління з ініціативи прусського юриста Рудольфа Гнейста стало називатися місцевим самоврядуванням. Ця форма суспільного устрою відображена в таких міжнародних правових документах, як всесвітня декларація та Європейська хартія про місцеве самоврядування. Згідно з правовими актами, важливими ознаками будь-якого органу місцевого самоврядування є його правова, організаційна та фінансова автономія. Згідно з Законом України, місцеве самоврядування – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок їх утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом. Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування. У системі функцій місцевого самоврядування є аналогічні відповідним функціям держави. До основних функцій місцевого самоврядування належать: політична – забезпечує реалізацію громадянами конституційного права брати участь в управлінні державними та громадськими справами, формуванні органів місцевого самоврядування; економічна – полягає у виконанні програм економічного розвитку територіальних одиниць; матеріально-технічна - здійснює управління об’єктами комунальної власності; бюджетно-фінансова, соціально-культурна, екологічна тощо.

Треба мати на увазі, що функції місцевого самоврядування є надзвичайно динамічні. Деякі з них можуть зникати зі втратою потреби в цих функціях, але їх змінюють нові, що є своєрідною відповіддю на вимоги часу.

Отже, влада органів місцевого самоврядування є похідною від державної влади, суть якої полягає в переданні територіальним громадам та утвореним ними органам у межах, передбачених чинним законодавством, певної частини повноважень органів державної влади для здійснення централізованої державної виконавчої влади на місцях.

Система судової влади в Україні складається з Конституційного Суду України, судів загальної юрисдикції, міжнародних комерційних арбітражів. Новим інститутом у системі правосуддя України є Вища рада юстиції.

Утвердження правової держави значною мірою залежить від ефективного функціонування судової влади, яка є інституційною характеристикою правової держави, важливою гілкою в системі поділу влади. Судова влада тісно пов’язана з принципом верховенства права. Забезпечуючи правосуддя, судова влада доводить, що суспільство має правову державу.

Дотримання владними структурами, відповідно до Основного закону країни, своїх функцій і повноважень покликаний контролювати Конституційний Суд України.

Конституційний Суд є єдиним органом конституційного юрисдикції в Україні, складається з вісімнадцяти суддів. Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України призначають (чи обирають) по шість суддів Конституційного Суду.

Повноваження Конституційного Суду можна поділити на чотири напрями. Перше – вирішення питань щодо відповідності духу й букві Конституції законів, прийнятих Верховною Радою, указів і розпоряджень Президента України, актів Кабінету Міністрів, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Друге – офіційне тлумачення Конституції України і законів України. Третє – розгляд справ щодо відповідності Конституції України чинних міжнародних угод або тих, які вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов’язковість. Четверте – надання висновків стосовно дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста у порядку імпічменту. На суддів Конституційного Суду України поширюються гарантії незалежності та недоторканності.

Підкреслимо: створення чіткого механізму стримання і противаг між гілками влади, а головне неухильне дотримання владними структурами Конституції України – неодмінна умова поглиблення демократичних засад в управлінні державою.

Надзвичайно важливу роль у процесі формування владних структур відіграють політичні партії. Політична партія – добровільне об’єднання громадян, яке виражає інтереси певних соціальних верств і груп, бере участь у процесах здобуття, утримання і впливу на державну владу й прагне досягти цієї влади шляхом обрання своїх членів на державні посади, при цьому влада стає засобом для реалізації політичної програми такого об’єднання. Відомо, що розвинута політична система будь-якої держави побудована на демократичних засадах і принципах, які гарантуються Конституцією. У свою чергу, багатопартійність є невіддільним елементом політичної системи. Політичний спектр сучасних партій представлено такими напрямами:

соціалістично-комуністичний. Це Комуністична партія України, Соціалістична партія України, Прогресивна соціалістична партія України, Селянська партія України та ін. Партія цього напрямку зорієнтовані переважно на пріоритет колективних форм власності й господарювання в економіці, розвиток міждержавних стосунків, зокрема інтеграційних економічних процесів у межах СНД;

центристський. Це – Народно-демократична партія України, Соціал-демократична партія України (об’єднана), Партія регіонів, Партія зелених України, Народна аграрна партія України, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина», «Удар», «Наша Україна» та інші. Визначаючи самоцінність незалежності України, ці партії зосереджують свою увагу на проблемах соціально-економічного розвитку, реалізації прав громадян України;

націонал-демократичний. Це – Народний Рух України, Республіканська партія України, Християнсько-демократична партія України, Конгрес українських націоналістів, Свобода та ін. Побудова держави за національною ознакою, вихід України із СНД, антиросійські настрої – провідні програмові вимоги цих партій.

Прогнозуючи розвиток багатопартійності, можна передбачити, що партійна система України буде поступово трансформуватися від атомізованої з великою кількістю нечисленних, маловпливових партій до більш стабільної системи поляризованого плюралізму в його класичному поділі на лівих, центр і правих. Про це свідчать, зокрема, підсумки останніх (2002 р.) парламентських виборів.