X. україна в роки першої світової війни

Українські землі напередодні Першої світової війни. Плани воюючих держав щодо України.

1. Під владою двох імперій.

2. Адміністративно-територіальний устрій.

3. Населення.

4. Потенціал українських земель.

5. Плани воюючих держав щодо України.

Напередодні Першої світової війни українські землі продовжували залишатися у складі двох імперій — Російської та Австро-Угорської. Бони різнились за рівнем економічного і соціального розвитку, освіти та культури, адміністративним устроєм. Обидві імперії проводили імперську політику, спрямовану на знищення національної самобутності населення і колоніальну експлуатацію цих земель. Найбільших утисків у національному відношенні зазнавало українське населення під владою Російської імперії. Національна політика австрійського уряду, хоча і була м'якішою, вела до розпалення українсько-польського конфлікту в Галичині.

На території тієї частини України, яка входила до складу царської Росії, було 9 губерній, об'єднаних у 3 великі регіони: Південно-Західний край (Подільська, Волинська, Київська губернії), Лівобережна Україна (Полтавська, Чернігівська, Харківська губернії) і Новоросія (Катеринославська, Херсонська, Таврійська губернії). Губернії, у свою чергу, поділялись на повіти, повіти — на волості. Зрозуміло, що національно-етнічні особливості при такому адміністративно-територіальному устрої ігнорувалися. Ці території після встановлення влади більшовиків увійшли до складу УРСР, а пізніше — до незалежної Української держави. Українцями були також заселені великі райони Кубані, Чорноморської губернії, Курщини, Воронежчини, Холмщини, Берестейщини, які зараз входять до складу інших держав, що межують з Україною.

Територія Західної України (сучасна територія Львівської. Тернопільської, Івано-Франківської, Закарпатської та більша частина Чернівецької областей) входили до Австро-Угорщини.

Загальна площа українських земель становила понад 700 тис. кв. км. Україна була найбільшою за площею серед залежних країн Європи і четвертою серед незалежних — після Росії, Австро-Угорщини і Німеччини.

Населення України напередодні 1917 р. перевищувало 48 млн. чол. Більше жителів в Європі мали лише Росія, Австро-Угорщина і Німеччина. 2/3 жителів України, або 33 млн. осіб, були українцями, а решта — 1/3 складали національні меншини — росіяни (10%), євреї (понад 4%), поляки, угорці, болгари тощо.

У сільській місцевості проживало близько 80% жителів України, в місті — до 20%. За національним складом село було переважно українським, землеробським, місто — багатонаціональним, здебільшого російським і єврейським, а на західноукраїнських землях — польським та єврейським. Українців у містах України було близько 1/3 населення. Між містом і селом існували глибокі мовні відмінності. Село говорило українською мовою, місто — здебільшого російською, а на заході — польською, німецькою та угорською.

Економічно більш розвинутими були українські землі в складі Російської імперії, особливо Південь і Схід України. Донбас був вугледобувною і металургійною базою Російської імперії. На той час добування вугілля і виплавка металу були основними показниками могутності країни. Так, у 1913 р. Донбас дав 70% вугілля, що видобувалось у Російській імперії. Уже в роки війни (1915-1916 pp.) заводи, розташовані на Україні, давали 96,7% прокату, 68% — сортового металу, 99% — двотаврових балок і швелерів, 53% - солі, 81% - олова, 90% - срібла, 75% - чавуну. Крім того, сільське господарство давало 16 млн. тонн товарного зерна.

У той же час на українських землях в складі Австро-Угорської імперії промисловість була майже відсутньою. Єдині галузі, що розвивалися, були лісообробна, нафтодобувна, харчова. Селянство потерпало від малоземелля, і значна частка населення змушена була емігрувати або відправлятися на

заробітки за океан.

Перша світова війна, на порозі якої стояв світ, носила загарбницький характер з боку обох ворогуючих блоків. Українські землі були об'єктом їх експансії. На них претендували Росія, Австро-Угорщина, Німеччина і Румунія.

Росія, яка на міжнародній арені виставляла себе захисником слов'янських народів, прагнула завершити справу російських царів — об'єднати всі землі Київської Русі під своєю зверхністю. У ході війни вона намагалась оволодіти Галичиною, Буковиною, Закарпаттям. Загарбання цих земель переслідувало мету придушити гніздо "мазепинства", яке поширювало свій вплив на Наддніпрянську Україну. Усі плани російського генерального штабу вістрям наступу російської армії спрямовували в Галичину.

Австро-Угорщина, в свою чергу, зазіхала на Волинь і Поділля. Напередодні війни австрійський імператор обіцяв українським політичним діячам, що на українських землях Австро-Угорщини і відторгнутих від Росії буде створено окрему адміністративну одиницю з широкими автономними правами під зверхністю Австро-Угорщини.

Широкі плани щодо України розроблялись у Німеччині як з боку військових, так і з боку промисловців і політиків. Так, один з найвпливовіших німецьких промисловців Август Тіссен заявляв: "Росія повинна віддати нам прибалтійські провінції..., частину Польщі і Донецький басейн з Одесою, Кримом і Приазов'ям..." У 1897 р. німецький публіцист Пауль Рорбах писав: "Хто володіє Києвом, той має ключ від Росії". Особливо привабливою Україна з її сировинними і продовольчими запасами стала для Німеччини на завершальному етапі війни, коли власні ресурси були вичерпані.