Реліг-міф світогляд античних міст

Релігія була політеїстичною. Були два етапи у розвитку релігії причорноморських міст. Перший (VI–I ст до н. е.) характеризується існуванням давньогрецького пантеону божеств, другий (I–IV ст. н. е.) — появою в релігії полісів культів негрецького походження, запровадження культу римських імператорів і формування монотеїстичної релігії — християнства. У кінці ІІІ ст. н. е. на Боспорі з'явилися перші ознаки християнства, а протягом перших десятиліть IV ст. н. е. тут сформувалася християнська громада на чолі з єпископом. У списках Нікейського собору 325 р. згадується ім'я боспорського єпископа Кадма.(зевс посейдон, аїд, гера, де метра гестія) – (сатурт юпітер, марс)___ (більшість міст типу були засновані аргонафтами).

Етнокультурна ситуація на тер Укр раннього заліза

За доби раннього заліза в межах України виникли три світи, що різнилися етнічною належністю, господарством, способом життя, рівнем розвитку і менталітетом. Перший – елліни. греки хутко обзавелися тут власним господарством, налагодили обмін з місцевим населенням. Ідеальними партнерами для них були хлібороби лісостепової смуги. Це населення складало другий світ, етнічно строкатий, із якого вийшли згодом слов'яни. З упровадженням заліза землероби дістали новий імпульс для розвитку, а поява торговельних партнерів в особі еллінів значною мірою стимулювала цей процес. третя і вельми неспокійна сила —- кочовики, які опанували степові простори. Вони належали до кола давньоіранських народів. Ранній залізний вік в історії України та інших суміжних регіонів позначився виходом на історичну арену кочовиків — кіммерійців, скіфів та інших народів. Власне й саме виникнення кочівництва певною мірою пов'язане з подальшим освоєнням коня. Адже лише на зламі доби бронзи і заліза було винайдено досконалу металеву вуздечку — вудила та псалії. Це дало можливість краще маневрувати конем, користуватися ним не лише для їзди верхи, а й у військових діях. Так з'явилися кінні воїни-вершники. (далі розповідь по всіх і бла-бла-бла)

Джерела походження давніх словян

Слов’яни – це велика група споріднених за мовою та культурно індоєвропейських народів, які проживають в Центральній та Східній Європі, і частоково в Азії 3 групи: 1- зах - чехи, поляки, словаки, лужичани 2- східні - українці, росіяни, білоруси, 3- півд. - словенці, серби, хорвати, чорногорці, боснійці, македонці, болгари. Нестор – перший хто звернувся звідки ж пішли словяни? - Нестора Літописця вважають засновником Дунайської концепції походження слов’ян. «словяни прийшли з подунавя» була піднесена в середньовіччі; Польські та чеські славісти запропонували Вісло-одерську концепцію – найдавнішою прабатьківщиною слов’ян було межиріччя Вісли та Одеру. Рибаков) запропонували Вісло-Дніпровську або Дніпровсько-Одерську (розширену) концепцію, в якій слов’яни зародилися в мижіріччі Дніпра та Вісли (Одера), причому центром слов’янської прабатьківщини було Придніпров’я. Гумільов зазначає, що словяни пішли з Азії, предками слов’ян були або скіфо-сармати або слов’яни прийшли в Європу разом з гуннами.

Теорет проблеми етногенезу словян

Див 28, П.С. ніхто не знає звідки пішло слово Словяни, толі від нім і анг рад, толі скіфи так себе називали? На думку Іоанна Дубравія, слов'яни або словіни отримали своє ім'я від „слово“ (slouo), що у сарматів означало слово, оскільки всі сарматські народи, розсіяні по кругу земель, розмовляють однією мовою».

Територія давніх словян

За мовними даними — територія, яку займали давні слов’яни, носії праслов’янської мови, відповідає мовним топонімам зокрема гідронімам які походять зі старослов’янської мови. Більшість вчених вважає, що словяни прийшли до з тер р. Припять на тер Укр і Біл. - це були іракомовні люди часів сер ІІ тис до н.е. Х. Крае вважав що словяни відділ від індоєвропейської спільноти бл. 5 ст до н.е. Ранні слов'янські археологічні культури виникли на основі київської в V ст.. Етногенезу слов'ян за допомогою археології наштовхується на наступну проблему: сучасній науці не вдається простежити ретроспективним методом до початку нашої ери зміну і наступність археологічних культур, носіїв яких можна було б впевнено віднести до слов'ян або їх предкам. Поява археологічних культур, визнаних більшістю археологів переважно слов'янськими, відноситься лише до V - VI ст. н.е.,: празько-корчацького (склавини та венеди) пеньківська (анти) колочинської. Так академік В. В. Сєдов вважав місцем формування слов'янських племен межиріччя Одеру і Вісли. Найбільш ранні письмові свідчення про слов'ян візантійських авторів середини VI століття мають справу з уже сформованим народом, розділеним на склавинів і антів. Свідоцтва письменників римської епохи (I-II ст.) Про венедів, в ранньому Середньовіччі асоційованих зі слов'янами, не дозволяють зв'язати їх з будь-якої достовірно слов'янської археологічної культурою в силу суперечливості та невизначеності текстів. Сучасні українські археологи В. Баран, Д. Козак, Р. Терпиловський суттєво збагатили і розвинули дніпро-одерську теорію, точно визначивши етнічну основу східного слов'янства та ареал його формування. На їхню думку, становлення слов'янського етносу — досить тривалий процес, який пройшов у своєму розвитку кілька етапів. На початковому етапі до межі III—II ст. до н. е. цей процес розгортається головним чином у межиріччі Вісли та Одри, частково поширюючись на Волинь. З появою зарубинецької культури (II ст. до н. е. — І ст. н. е.) починається якісно новий етап формування слов'янського етносу, під час якого центр активної слов'янської життєдіяльності переміщується на територію між Віслою і Дніпром.