Українське козацтво 16-17 ст, звичаї , побут , міжнар. діяльність
Слово "козак” походить з тюркських мов і означає вільна, озброєна людина. У 1489 р. впершезгадується в письмових джерелах про українських козаків у "Польській хроніці” Бєльських, в якій говориться про похід Яна Ольбрахта, сина польського короля Казимира IV, проти татар у Східне Поділля, провідниками в якому були козаки. У 1492 р. у листі великого литовського князя Олександра до кримського хана Манглі - Гирея говориться про козаків, які під Тягинею (сучасні Бендери у Молдові) розбили турецький корабель. Тобто у 80 - 90ті роки 15 століття українське козацтво вже існувало.
Виникнення запорозького козацтва було зумовлене колонізацією Середнього Придніпров'я феодалами Великого князівства Литовського, посиленням феодально-кріпосницького та національного гніту і пробудженням самосвідомості українського народу.За перші десятиріччя 16 століття панству вдалося підкорити своїй владі значну територію Середнього Придніпров'я й обернути більшу частину українського населення на феодально залежне або напівзалежне.
Отже, початки козацтва простежуються у 15 столітті коли на вільні прикордонні землі Польсько-Литовської держави приходили найбільш сміливі і відчайдушні люди, яких самі умови життя примушували до військової організації. Публіка була різноманітна - від селянина втікача до магната - шукача пригод. Представлені були різні національності, але більшість становили українці. Селилися козаки понад Дніпром, у верхів’ях Південного Бугу та їх численних притоках. Важливим регіоном формування українського козацтва стали міста Канів і Черкаси. У Росії козаків тривалий час називали черкасами. Козацький устрій був демократичним. Об’єднувалися козаки в громади, всі питання вирішували на радах, де обирали отаманів та іншу старшину. Займалися козаки хто чим міг, по різному здобували засоби для життя, а саме, мали власне господарство, займалися землеробством, скотарством, різними промислами, ремеслами, торгівлею, або тільки військовою справою, також наймалися, займалися здобичництвом та іншим.
До середини 16 століття козацтво не представляло собою окремої організованої соціальної групи, але вже в першій половині цього ж століття почали з’являтися перші ватажки та організатори українського козацтва, нерідко ними виступали державні урядовці, старости. Вони організовували оборону південного прикордоння від татар, а козаки в цьому регіоні були реальною військовою силою.
Заняття козаків
Вояки в випадках загрози татарських нападів, козаки залишалися невтомними трудівниками. Вони активно освоювали нові землі, піднімаючи цілину, прокладаючи шляхи, споруджуючи мости тощо. Понад берегами рік, на островах, у балках чи байраках козаки закладали свої поселення - зимівники.
Поселення зазвичай виникали на місцях уходів, тобто промислів. Тут козаки рибалили й переробляли рибу, а також полювали, розводили бджіл. Завдяки уходам у 15-16 століттях козаки поступово заселяли землі на схід і захід від Середньої та Нижньої Наддніпрянщини - від Дністра до Сіверського Дінця і Дону.
На освоєних землях, особливо в їхній північній частині, де було безпечніше від ординців, козаки сіяли хліб, копали городи, закладали сади, організовували різні ремесла. Умови степу були пригідними і для вирощування коней, великої рогатої та дрібної худоби.
Серед козаків були стельмахи, теслі, ковалі, зброярі , кожум'яки, шевці, бондарі, тощо. Кожен козак був зазвичай і торговцем, бо продавав чи міняв не лише здобуте в походах, але й зроблене власними руками.
Звичаї , традиції
У великій шані в козаків перебувало побратимство. Кожен козак віддавав своє життя за волю родичів і побратимів. На знак побратимства вони мінялися хрестами з тіла, а все інше було спільне. Вони дарували один одному коней, зброю. В боях билися поруч й рятували один одного або захищали своїм тілом. Побратимство надавало великої сили. Воно було однією з таємних причин їх непереможності.
Повернувшись з походу, козаки ділили здобич. Потім починали гуляти. У пияцтві та гулянні вони старалися перевершити один одного. Але вживати спиртне під час військових походів було заборонено. За пияцтво, як і за зраду, передбачалася смертна кара. У жодній армії світу не було таких вимог.
Відгулявши кілька днів козаки поверталися в буденне життя. Вставали до сходу сонця, йшли на річку купатися, їли житнє борошно з водою і засмаженою олією. Кожен носив свою ложку у халяві чобота. Потім бралися кожен до свого діла: хто латав, хто прав свій одяг чи лагодив зброю, інші поралися біля човнів та коней, займалися господарством. Юнаки змагалися в їзді на конях, стрільбі, кидалися один на одного та боролися.
Виганяючи ворога з рідного краю, козаки брали чимало хлопців із собою на Січ і віддавали в науку до куренів. Коли хлопчикові виповнювалося 14 років, той козак, що привіз його, брав свого вихованця щоб той чистив зброю, порався біля коня, всіляко допомагав у походах. Опівдні на башті стріляли з гармати. Цим пострілом кликали на обід. Тоді ставали всі в коло біля образів і отаман читав їм "Отче наш” і тільки після цього приступали до їжі. Надвечір подавали вечерю. Добре поївши, козаки збиралися на майдані або над Дніпром до пісень, жартів, танців. Коли ставало нудно, вони починали готуватися до новго походу.
За злочини покарання і страти призначалися різні. Застосовувалися: привґязання до гармати за зневагу до начальства, за грошовий борг; шмагання нагаєм за злодійство. Найпопулярнішою стратою було забивання киями. Також використовували шибениці. Найстрашнішим було закопування злочинця живим в землю.
Міжнародна діяльність
До середини XVI ст. чисельність козацтва була вкрай незначною, і воно не відігравало самостійної ролі у прикордонних справах. Однак уже з 1540-х років ситуація змінюється. У цей час відбулися перші походи козаків на турецькі міста - Очаків, Білгород і Бендери. Однак справжнім творцем самостійної політики козацтва став легендарний засновник Запорозької Січі Дмитро Вишневецький. Маючи широке політичне мислення, князь першим усвідомив стратегічну важливість діяльності козацтва і запорозького регіону в боротьбі проти татар.
Найбільшу і постійну небезпеку для розвитку українського суспільства становили спустошливі татарські напади. Формуючи козацтво, український народ відповідав на виклик об'єктивних обставин і творив власні недержавні збройні сили. З моменту виникнення козацтво брало на себе одну з найважливіших політичних функцій, які мала б виконувати Польсько-Литовська держава, але практично цим не переймалась, - захисту власних територій і населення від зовнішнього втручання. Оскільки основна діяльність українського козацтва була пов'язана з обороною південного кордону, то, з погляду теорії держави, вона одразу потрапляла до сфери міжнародних відносин, оскільки питання кордонів стосується саме цієї ділянки політичного життя кожної країни. Водночас усі конфлікти на південному кордоні були проявами боротьби між християнством і мусульманством. Тобто з діяльністю козацтва був пов'язаний складний комплекс політичного, військового і цивілізаційного протистояння та контактів різних країн і народів. Не випадково більшість початкових згадок про козацтво, коли письмових джерел було обмаль, дійшла до нас з дипломатичного листування між литовсько-польськими правителями, з одного боку, і турецьких султанів та кримських ханів - з іншого.