Громадські організації і суспільно-політичні рухи в політичному житті

Громадські об'єднання— об'єднання, створені з метою реалізації та захисту громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав, інтересів людини, які сприяють розвитку творчої активності й самостійності громадян, їх участі в управлінні державними та громадськими справами.
Право на об'єднання є невід'ємною частиною прав людини і громадянина. Воно проголошене Загально декларацією прав людини. У більшості країн світу громадські об'єднання для здійснення своїх цілей і завдань, передбачених статутами, користуються правами:

— брати участь у формуванні державної влади й управління;

— реалізовувати законодавчу ініціативу;

— брати участь у виробленні рішень органів державної влади і управління;

— представляти й захищати інтереси своїх членів (учасників) у державних і громадських органах.
На основі законодавче визначених прав і обмежень громадські об'єднання виконують низку функцій - опозиційну, захисну, виховну, кадрову функції.

Опозиційна функція, її роль полягає в запобіганні надмірній централізації й посиленні влади держави, сприянні прогресивному розвитку громадянського суспільства. Для досягнення мети громадські об'єднання вдаються до різних засобів: підтримки чи незгоди з державними рішеннями, висування альтернативних програм, апеляції до громадської думки, контролю тощо.

Захисна функція. Вона спрямована на задоволення та захист інтересів, потреб членів організації через вимоги, заяви до державних органів, уряду, а також законодавчу ініціативу, контроль за виконанням своїх рішень і угод здержавними установами, органами, переговори з ними тощо.

Виховна функція. Націлена на формування в громадян моральної, політичної, управлінської, правової культури, національної самосвідомості, відповідальності за справу і свою поведінку, свідому трудову дисципліну; виховання ініціативності, творчого підходу, професіоналізму, підприємництва.

Кадрова функція. Полягає в підготовці кваліфікованих кадрів для державних та громадських органів, установ, організацій.

Непартійні громадські об'єднання виконують й інші важливі функції, зокрема в межах паблік рілейшнз (зв'язків з громадськістю): інтегративну (єднання, консолідація мас), комунікативну (інформаційне забезпечення, розширення спілкування, підвищення ролі громадської думки, підтримка нею певних починань, організацій).

Суспільно-політичні рухи - це масові політичні й неполітичні формування громадян, пов'язані систематичним співробітництвом заради досягнення певної мети на ґрунті спільних соціально-політичних інтересів. Рухи як вияв громадської ініціативи (антифашистські, національно-визвольні, екологічні, за мир, жіночі тощо) характеризуються відсутністю чіткої організаційної структури, спільністю інтересів, наявністю течій, неоднакових за політичними поглядами і світоглядом, відсутністю індивідуального членства, іноді нечіткою програмою.

В історичному аспекті виділяють такі суспільно-політичні рухи:
— антифашистські, національно-визвольні рухи країн Азії, Африки, Латинської Америки в добу антиколоніальної боротьби; рух проти загрози війни, за мир; екологічний рух (захист довкілля, природи); молодіжний і жіночий рухи (боротьба за поліпшення політичного і соціального становища молоді й жінок); альтернативні рухи (рухи громадських ініціатив: вирішення проблем повсякденного життя з ініціативи громадян; розробка соціальних програм, альтернативних муніципальним чи урядовим тощо). регіоналізм (рух місцевого населення за збереження своєї культури, соціальної, національної самобутності, проти засилля чужих цінностей).

№43 Політичний процес: сутність, структура і характерні особливості.

Політичний процес — це сукупність видів діяльності суб'єктів політики, що включені в динаміку практично-політичних відносин, охоплюють усі стадії функціонування політичної системи і спрямовані на досягнення політичних цілей.

За змістом політичний процес — це технологія здійснення влади суб'єктом політики.

Політичний процес має різні стадії, що змінюють одна одну і відрізняються за часом. Сума стадій і становить структуру політичного процесу.

Всі ці стадії становлять цілісний політичний процес. Кожна стадія має свої особливості. Тому протікання політичного процесу не є однолінійним. Кожен з періодів може займати свої часові рамки. Швидкість стадій протікання політичного процесу може бути різною. І тут потрібні тривалі зусилля політичних сил, щоб не втратити досягнутого. Втрачений результат важко відтворити, оскільки населення перестає вірити у можливості успіху.

Політичні процеси в суспільстві, як правило, відбуваються поступово, повільно, проте політичні сили і окремі політичні діячі інколи прагнуть прискорити їх. Таке прискорення є не що інше, як намагання вирвати політику, політичну систему із системи "суспільство" і примусити її працювати за невластивими їй законами. Це призводить до відриву від реальності, а він, у свою чергу, — до суб'єктивізму, волюнтаризму, в кінцевому підсумку до політичного краху. Будь-яке прагнення до прискорення тих чи інших політичних процесів у суспільстві має враховувати взаємодію їх з усім суспільством, можливість такого прискорення, міру впливу на механізм проходження суспільних процесів.

Природа політичного процесу складна і суперечлива. Політичний процес може бути творчим і руйнівним.

Отже, політичний процес зумовлений об'єктивними законами розвитку суспільства. У разі порушення об'єктивних законів соціального розвитку, послідовності стадій протікання самого процесу, динаміки можливих змін він може перетворюватись на свою протилежність. Це призводить до відкидання суспільства у своєму поступальному розвитку на десятиліття і навіть на століття.

Незважаючи на те що політичний процес протікає на різних рівнях організації суспільства: глобальному (у світовому співтоваристві), регіональному (в організаціях регіонів), місцевому (у трудових колективах), можна говорити про цілісність політичного процесу, його специфіку на різних рівнях, про взаємозв'язок усіх рівнів.

У політичному аспекті ключового значення для будь-якої адміністративної системи набувають раціональні співвідносини між центральною і місцевою владами, централізмом і децентралізмом у прийнятті політичних рішень у сфері економіки, соціальній сфері, з питань геополітики, конфліктних ситуацій. За умови посилення активності внутрішньорегіонального ринку об'єктивним процесом стає регіональне саморегулювання.

Політичні процеси поділяються також на внутрішньополітичні і зовнішньополітичні. Вони взаємозалежні і залежність ця різноманітна: 1) внутрішньополітичне життя та його розвиток визначаються зовнішньополітичним середовищем, активністю і розвиненістю зовнішньополітичних сил; 2) внутрішньополітичне життя визначальне щодо зовнішньополітичного; 3) внутрішньо- і зовнішньополітичне життя і процеси, що з ними пов'язані, взаємозалежні, рівновпливові та рівновагомі. Кожен з підходів у вирішенні проблеми взаємодії зовнішньо- і внутрішньополітичних процесів відображає реальне життя. Визначальна роль того чи іншого з них залежить від конкретного історичного періоду і політичної ситуації, що склалася.