Конференції ‘”Великої трійки” (Тегеранська, Ялтинська, Потсдамська).
Тегеранська конференція відбулась 28 листопада — 1 грудня 1943 р. в Тегерані.
На ній вперше зібралась «Велика Трійка» — голова РНК СРСР Йосип Вісаріонович Сталін, президент США Франклін Делано Рузвельт та прем'єр міністр Великобританії Вінстон Леонард Спенсер-Черчиль. Це була перша конференція «Великої Трійки» (СРСР, США, Великої Британія) за час Другої світової війни, її спадкоємицями були Ялтинська та Потсдамська конференції. Конференція мала на меті розробку кінцевої стратегії боротьби проти Третього Рейху та її союзників. Основним питанням було відкриття другого фронту в Західній Європі. В то й же час, обговорювались питання про надання незалежності Ірану («Декларація про Іран»), про початок СРСР війни з Японською імперією після розгрому нацистської Німеччини й де-факто було закріплено за Радянським Союзом право як контрибуцію приєднати до себе після перемоги частину Східної Пруссії.
1. Підписано угоду щодо підтримки Югославських партизанів зброєю та амуніцією, а також спецопераціями.
2. Було досягнуто згоди у тому, що найбажанішим був би вступ Туреччини до війни на боці союзників до кінця року.
3. Якщо Туреччина вступила б у війну, Радянський Союз мав би підтримати її.
4. 30 листопада було узгоджено, що операція «Оверлорд» розпочнеться у травні 1944 року разом з діями у південній Франції.
5. Домовились, що військові штаби Великої Трійки тісно співпрацюватимуть.
6. Великобританія та США пообіцяли Сталіну, що надішлють війська до Західної Європи протягом весни 1944 року.
7. За наполяганням Сталіна, кордони післявоєнної Польщі визначались за річками Одер (Одра) і Нейсе (Ниса) та лінією Керзона.
8. Попередньо узгоджено створення Організації Об'єднаних Націй.
9. Радянський Союз погодився розпочати війну проти Японської імперії після поразки Третього Рейху.
Міжнародне значення Тегеранської конференції, незважаючи на певні суперечності між її учасниками, було величезним, її рішення передбачали не тільки прискорення закінчення війни в Європі, а й перспективи розвитку європейських країн у мирний час. Конференція «Великої трійки» підтвердила силу і єдність антигітлерівської коаліції, знаменувала новий етап її діяльності.
На конференції обговорювалося питання про майбутнє Німеччини. Рузвельт і Сталін висловилися на користь роздроблення Німеччини на дрібні держави з тим, аби виключити відродження німецького експансіонізму. Рузвельт запропонував розчленувати Німеччину на п'ять частин і передати Кіль, Гамбург, Рур і Саар під контроль Об'єднаних Націй. Сталін зробив особливий наголос на тому, що об'єднанню Німеччини вони мають запобігти за будь-яку ціну. Остаточного рішення з цього питання, проте, прийнято не було.
Болючим на конференції і спірним для радянсько-британських відносин було питання про Польщу. На цей час Сталін порвав відносини з польським урядом в екзилі, що розміщувався в Лондоні. Висунуте за підтримки британців питання про розстріли польських військовослужбовців у Катинському лісі під Смоленськом Кремль розглядав як шантаж з метою змусити Москву піти на територіальні поступки.
У Тегерані Сталін підтвердив, що східний радянсько-польський кордон повинний проходити по лінії, встановленій у вересні 1939, і запропонував пересунути західний польський кордон до Одеру (Одрі) та Нейсе (Нисі). Черчилль погодився з цією пропозицією, відмітивши, що землі, що отримуються Польщею, набагато кращі за землі, які вона віддає. Сталін заявив також, що СРСР розраховує отримати Кенігсберґ і пересунути кордон з Фінляндією подалі від Ленінграда (див ще: фінська кампанія).
На конференції чітко позначилася згода західних союзників піти назустріч Сталіну в територіальному питанні. Тут же була зроблена заявка на те, що післявоєнний світ управлятиметься чотирма державами (СРСР, США, Велика Британія, Франція), що діють під егідою нової міжнародної організації. Для СРСР це був колосальний прорив; США також вперше, після Вільсона, брали на себе глобальні функції; Великобританія, роль якої відносно зменшувалася, повинна була задовольнятися вже тим, що не випала з Великої Трійки.
На конференції було прийнято «Декларацію про Іран», в якій учасники заявили «про своє бажання зберегти повну незалежність, суверенітет і територіальну недоторканність Ірану».
На закінчення Сталін дав обіцянку про вступ СРСР у війну проти Японської імперії після поразки Третього Рейху.
Ялтинська конференція та її значення.
На початку 1945 р. Червона Армія вступила на територію Німеччини. В лютому вона форсувала Одер і вже була в 60 км від Берліна. Перемоги Червоної Армії примусили союзників активізувати свої воєнні та дипломатичні дії. Оскільки в процесі координації цих дій виникло багато проблем (післявоєнний устрій Німеччини, створення ООН, вступ СРСР у війну проти Японії, польське, югославське та інші питання), була конче потрібна нова нарада керівників трьох великих держав антигітлерівської коаліції.
Такою нарадою стала Ялтинська (Кримська) конференція Й. Сталіна, Ф. Рузвельта й У. Черчілля 4—11 лютого 1945 р. У Ялті зібралося близько 700 осіб — члени делегацій та їхній допоміжний склад. Конференція проходила в Лівадійському палаці — тимчасовій резиденції Рузвеяьта.
Радянська делегація наполягала на обговоренні й прийнятті 11 рішень.
1. Передусім було обговорено питання про тісну координацію воєнних зусиль трьох союзників і остаточний розгром Німеччини, узгоджені воєнні плани завдання останніх ударів по гітлерівському райху до його безумовної капітуляції.
2. Союзники домовилися про післявоєнну окупацію і спільний контроль над Німеччиною. Стало ясно, що радянські війська вже самі здобудуть Берлін. Американські дипломати відверто говорили, що скоріше «росіяни опиняться на Рейні», ніж «американці та англійці вийдуть на Одер». Тому США й Англія запропонували заздалегідь визначити точні кордони окупаційних зон союзників у Німеччині. Вирішено створити три зони окупації (пізніше за рахунок американської та англійської зон виділили зону для Франції) й окрему спеціальну тристоронню зону «Великого Берліна». Для узгодження політики щодо Німеччини утворювалася Центральна контрольна комісія з місцем перебування в Берліні (пізніше її назвали Союзною контрольною радою для Німеччини).
Союзники проголосили свою головну мету: «Знищення німецького мілітаризму та нацизму й створення гарантії того, що Німеччина ніколи більше не спроможеться порушити мир в усьому світі». За вимогою СРСР підкреслювалося, що в плани союзників не входять знищення німецького народу й розчленування німецької держави.
3. Було вирішено питання про репарації з Німеччини з метою відшкодування збитків жертвам її агресії. Сума збитків окремих держав становила: США — 1,3 млрд. дол., Англії — 6,4 млрд. дол., Франції — понад 21,1 млрд. дол. Пряма шкода Радянському Союзу — понад 128 млрд. дол. В СРСР німецько-фашистські війська знищили ЗО % його національного багатства.Радянська й американська сторони погодилися в Ялті встановити загальну суму репарацій на рівні значно меншому, ніж справжні збитки (20 млрд. дол., з них 50 % — Радянському Союзові). Англійська делегація заперечувала, вимагаючи їх зменшення. Вирішили стягувати репарації з Німеччини в трьох формах: одночасне вилучення промислового обладнання, транспорту тощо протягом двох років після капітуляції; щорічні товарні поставки поточної продукції; використання праці військовополонених.
4. Сторони домовилися скликати міжнародну конференцію для створення ООН 25 квітня 1945 р. в Сан-Франциско. Проект Статуту ООН був вироблений ще на конференції в Думбартон-Оксі (серпень—вересень 1944 р.). При обговоренні двох невирішених тоді питань знову спалахнула гостра дискусія. Радянська делегація наполягала на одноголосності («право вето») і єдності рішень великих держав — постійних членів Ради Безпеки, щоб не протиставляти одні великі держави іншим. Делегації США й Англії загалом не заперечували проти «права вето», але бачили в ньому потенційну загрозу своїм інтересам. Так, США заперечували, щоб «право вето» змусило їх використовувати свої збройні сили в чужих інтересах. Англія побоювалася, що «право вето» може бути використано проти її імперських інтересів.
Делегації зійшлися на компромісній пропозиції США: поділити конфлікти на дві категорії — з використанням воєнних, політичних та економічних санкцій і суто мирних процедурних засобів. У першому випадку постійні члени Ради Безпеки мали «право вето», в другому — учасник суперечки мав утримуватися від голосування. Фактично була прийнята радянська точка зору з урахуванням пропозиції США.
Щодо учасників-фундаторів ООН повної єдності не було досягнуто через різні підходи до вирішення польського питання.
5. Делегації прийняли «Декларацію про звільнену Європу» — мирну, демократичну, з наданням їй допомоги у відродженні нормального життя.
6. Питання про прийняття Української РСР й Білоруської РСР до ООН як її членів-засновників викликало дискусію, але після складних переговорів делегації США й Англії зобов'язалися підтримати цю радянську пропозицію.
Вже після Московської та Тегеранської конференцій СРСР порушив питання про відновлення зовнішньополітичних прав союзних республік, щоб вони формально могли вступити до ООН.1 лютого 1944 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон «Про надання Союзним Республікам повноважень у галузі зовнішніх зносин та про перетворення у зв'язку з цим Народного Комісаріату Закордонних Справ із загальносоюзного в союзно-республіканський Народний Комісаріат».
На Ялтинській конференції, яку разом із наступною Потсдамською конференцією українські історики назвали «сестрами Великої Перемоги», В. Молотов 7 лютого 1945 р. запропонував включити в число членів-засновників ООН Україну, Білорусію й Литву. Він підкреслив, що ці республіки «зазнали найбільших жертв у війні та були першими територіями, на які вдерлися німці». Ф. Рузвельт і У. Черчілль у принципі погодилися з цим, але обмежили кількість республік до двох. Наступного дня (8 лютого) А. Іден заявив, що Великобританія і США «підтримують СРСР у тому, щоб серед первинних членів організації були дві радянські республіки». Саме в Ялті 11 лютого й було вирішено «Великою трійкою» включити в число фундаторів ООН Україну й Білорусію. Керівники США й Англії вперше зафіксували їх міжнародний статус.
7. Польське питання було вирішене в цілому компромісно. В цей час існували два польських уряди: один з реальною владою в Польщі (Тимчасовий Національний польський уряд у Любліні), з яким СРСР 5 січня 1945 р. встановив дипломатичні відносини, і другий — емігрантський (у Лондоні), з яким СРСР розірвав дипломатичні відносини. США й Англія, у свою чергу, не визнавали уряд Б. Берута.
За рішенням конференції, майбутній уряд Польщі мав утворитися на базі Тимчасового Національного польського уряду з включенням деяких польських діячів з Лондона.
При розгляді на конференції питання про східні кордони Польщі Рузвельт наполягав на переданні їй Львова та деяких нафтоносних районів, що виходили за межі «лінії Керзона». Після активної дискусії Сталін підкреслив, що «лінія Керзона» придумана не росіянами.
Врешті-решт «Велика трійка» вирішила, що «східний кордон Польщі має проходити вздовж «лінії Керзона» з відхиленнями від неї у деяких районах від п'яти до восьми кілометрів на користь Польщі».
8. Щодо Югославії було вирішено: сприяти об'єднанню в уряді й парламенті демократичних сил серед прибічників Тіто й Шубашича і створенню Тимчасового об'єднаного уряду.
9. Учасники конференції вирішили утворити постійну нараду міністрів закордонних справ СРСР, США й Англії (НМЗС), яка мала збиратися раз на 3 — 4 місяці для консультацій і практичних рішень.
10. Була прийнята заява «Єдність в організації миру, як і у веденні війни», де підкреслено загальну рішучість зберегти й посилити в наступний мирний період єдність цілей і дій трьох великих держав.
11. 11 лютого сторони підписали таємну угоду про вступ СРСР у війну з Японією через 2 — 3 місяці після капітуляції Німеччини. Угода передбачала задоволення висунутих СРСР умов: збереження статус-кво в Монголії, повернення Радянському Союзові Південного Сахаліну з островами, інтернаціоналізація порту Дайрен і відновлення радянської оренди Порт-Артура, спільна з Китаєм експлуатація Китайсько-Східної й Південно-Маньчжурської залізниць, передання Радянському Союзові Курильських островів. Радянські війська мали визволити від японських військ Маньчжурію і Північну Корею.
Ялтинська конференція мала видатне міжнародне значення. Вона прийняла конкретні рішення про координацію спільних дій СРСР, США й Англії на заключному етапі другої світової війни й у післявоєнний час, продемонструвала єдність і могутність антигітлерівської коаліції великих держав.
Потсдамська конференція
У зв'язку зі зростанням напруженості у відносинах СРСР із США та Англією після смерті Ф. Рузвельта, а також з необхідністю завершення війни проти Японії потрібні були нові переговори між лідерами союзних держав.
Західні керівники дедалі частіше висловлювали антирадянські ідеї. Черчілль у бесіді з Д. Девісом, спеціальним представником Трумена, наприкінці травня 1945 р. загрожував «негайно почати війну проти Радянського Союзу». У своєму звіті Трумену Девіс писав: «Я сказав йому, що був нечувано вражений, зустрівши настільки несамовитий і розлючений настрій... Це жахливо. Я охоплений страхом, що віднині не може бути миру... Позиція Черчілля створює реальну загрозу миру не тільки в майбутньому, але й тепер».
У листі Трумену від 4 червня 1945 р. Черчілль висловив свої «найпохмуріші передчуття» через те, що «радянська держава опиниться в самому серці Західної Європи й між нами та всім тим, що розташовується східніше, опуститься залізна завіса».
Трумен у вузькому колі своїх прибічників теж став говорити про Радянський Союз як про майбутнього супротивника, натякаючи на великі можливості США у зв'язку з їхньою монополією на атомну зброю.
Отже, назріла необхідність нової конференції «Великої трійки». Така конференція відбулася в Потсдамі, передмісті Берліна, з 17 по 25 липня і з 28 липня по 2 серпня 1945 р. (перерва була викликана зміною англійського уряду після парламентських виборів). Делегації очолювали Й. Сталін, Г. Трумен і У. Черчілль (після перерви — К. Еттлі).
Спочатку Трумен хотів провести переговори тільки з радянською делегацією, а потім запросити Англію. Але Черчілль надзвичайно обурився, з гіркотою заявивши: «Це — чорна невдячність за мою підтримку й дружбу з США». Трумен мусив відступити.
Чекаючи повідомлення зі США про випробування першої атомної бомби, президент відтягував початок конференції в Потсдамі. Тільки одержавши коротке шифроване повідомлення («Немовлята благополучно народилися»), яке підтверджувало випробування атомної бомби на полігоні в штаті Невада 16 липня, Трумен дав згоду починати конференцію наступного дня. Новий державний секретар Дж. Бірнс визнавав, що атомна бомба була необхідна США не стільки для приборкання Японії, скільки для того, щоб «зробити Росію більш зговірливою в Європі».
Потсдамська конференція проходила в палаці Цецілієнгоф. Вона стала останньою зустріччю «Великої трійки» в 40-ві роки. Наступна конференція керівників СРСР, США, Англії й Франції відбулася лише в 1955 р. В Потсдамі обговорювалися проблеми післявоєнного устрою в Європі, були укладені дуже важливі угоди.
1. Прийнято ряд рішень про ліквідацію наслідків війни, про майбутнє Німеччини. Перетворення в Німеччині мали включати:
• демократизацію — демократичну перебудову політичного життя країни;
• демілітаризацію — цілковите роззброєння Німеччини, поділ її військово-морського торговельного флоту порівну між трьома союзними державами;
• денацифікацію — ліквідацію націонал-соціалістичної партії та всіх її філій і закладів.
• декартелізацію – ліквідація монополітичених об*єднань в Німеччині, які були рушієм її мілітаризму.
Сторони по-новому домовилися про репарації. Американці відійшли від ялтинських угод. Зафіксовано, що репараційні претензії СРСР задовольнятимуться шляхом вилучення обладнання та продукції з радянської зони окупації й додаткового одержання протягом двох років із західних зон 15% вилученого промислового устаткування (з компенсацією протягом п'яти років) та 10 % безоплатно. В радянські репарації враховувалося також використання праці військовополонених. Польща мала одержати репарації з частки СРСР. Претензії США, Англії та інших країн, які мали право на репарації, домовлено задовольняти шляхом вилучення промислового обладнання із західних зон окупації. Але для США й Англії більше значення мало те, що конференція узаконила захоплення ними німецьких золота, валюти, патентів, технічної документації та закордонних активів у всіх країнах (крім Болгарії, Фінляндії, Угорщини, Румунії й Східної Австрії).
2. Закріплено міжнародно-правовий статус Берліна як місця перебування верховного органу влади чотирьох союзників у Німеччині — Контрольної Ради.
3. Засновано Раду міністрів закордонних справ (5 союзних країн) з метою негайної підготовки мирних договорів для Італії, Румунії, Болгарії, Угорщини та Фінляндії й пізніше Німеччини. Після підписання мирних договорів три союзних уряди зобов'язалися підтримати прохання цих країн про прийняття у члени ООН.
4. Знову розгорілася дискусія щодо кордонів Польщі. Західні делегації затято наполягали відкласти це питання до мирної конференції. Їм удалося записати застереження, що «остаточне визначення західного кордону Польщі відкладається до мирного врегулювання». І все ж були затверджені пропозиції делегації СРСР. Вирішено тимчасово передати Польщі німецькі території на схід від кордону по річках Одер і Західна Нейсе, Східну Пруссію (крім Кенігсберга й Мемеля, які відійшли до Радянського Союзу) та Данціг.
5. У спеціальному рішенні підтверджено передання Кенігсберга й прилеглого району Радянському Союзові. Місто Танжер оголошено міжнародним.
6. Вирішено провести міжнародний суд над головними воєнними злочинцями. Союзні держави вважали «справою величезної важливості, щоб суд над цими головними злочинцями розпочався якомога скоріше в Нюрнберзі.
7. Радянська делегація підтвердила попереднє рішення Радянського Союзу про вступ у війну проти Японії'.
Гостро постало питання про розмір репарацій, поділ флоту та повоєнні кордони. СРСР наполягав на наданні йому 50 % від загальної суми компенсацій союзникам. США та Велика Британія запропонували своє бачення щодо вирішення проблеми: здійснювати репараційні платежі СРСР за рахунок вилучення промислового устаткування з радянської окупаційної зони, а також за рахунок 25 %, вилучених із західних зон. Військово-морський і торговельний флот Німеччини у рівних частинах були розподілені між США, СРСР та Великою Британією.
Основою повоєнного територіального врегулювання були визначені кордони, створені за підсумками Паризької мирної конференції 1919 р. СРСР вдалося умовити союзників визнати його кордони (з деякими змінами на користь Польщі) станом на 22 червня 1941. До СРСР відійшли значні території Фінляндії, Литва, Латвія, Естонія, західнобілоруські та західноукраїнські землі, Бессарабія (згідно з пактом про ненапад та договором про дружбу і кордон з Німеччиною (серпень – вересень 1939), Північна Буковина). Окремим договором з ЧСР до СРСР від 29 червня 1945 відійшла Закарпатська Україна. За рішенням конференції СРСР одержав значну частину Східної Пруссії і місто Кенігсберг (тепер Калінінград). Решта території Східної Пруссії відходила до Польщі. Учасники Потсдамської конференції погодилися також із пропозицією СРСР передати Польщі землі по Одеру і Західній Нейсе. До Польщі також відходили міста Данціг і Штеттін (Гданськ і Щецин). Була досягнута домовленість про переміщення до Німеччини етнічних німців із територій, що відходили до Польщі, Чехословаччини або залишалися у складі Угорщини.
Учасники конференції визнали недійсними рішення Мюнхенської угоди 1938 р., віденських арбітражів (1938, 1940) та аншлюс Австрії (1938). Були також розглянуті проблеми судноплавства по Дунаю, повоєнний статус Австрії, яка разом зі столицею Віднем також була поділена на чотири зони окупації. Через суперечності між союзниками не було досягнуто домовленостей з питання перегляду міжнародної конвенції щодо статусу чорноморських проток (1936), права опіки над колишніми африканськими володіннями Італії, проект інтернаціоналізації Дунаю. На конференції було прийнято Потсдамську декларацію США, Великої Британії та Китаю з вимогою беззастережної капітуляції Японії, із зазначенням основних принципів мирного врегулювання для Японії (повне військове роззброєння й розпуск збройних сил, усунення від влади і покарання воєнних злочинців та ін.). Делегація СРСР підтвердила готовність вступити на боці союзників у війну з Японією.
У підсумку роботи Потсдамської конференції керівники делегацій підписали Протокол Берлінської конференції та Повідомлення про Берлінську конференцію трьох великих держав.
Потсдамська конференція мала дуже важливе міжнародне значення.
По-перше, вона врегулювала найскладніші міжнародні проблеми, пов'язані з ліквідацією наслідків війни в Європі.
По-друге, конференція продемонструвала можливість досягнення єдності великих держав антигітлерівської коаліції в мирний час, як і в роки війни.
По-третє, рішення Потсдамської конференції стали програмою післявоєнного устрою Європи.
На жаль, західні держави досить скоро почали забувати й перекреслювати деякі з цих рішень. Проте потсдамські рішення протягом тривалого часу допомагали мирно вирішувати найскладніші міжнародні проблеми.
В рамках нової міжнародної системи США й СРСР (Великобританія поступово зійшла на “другий план”) визначили сфери впливу в світовій політиці. Згадані домовленості в цілому зберігали силу впродовж тривалого часу. Тоді ж Ялтинсько-Потсдамська система викликала обурення багатьох країн, роль яких значно принижувалася. До того ж невіддільними рисами зазначеної системи були “холодна війна”, гонка озброєнь, яка досягла критичної межі.
Серед основних характеристик Ялтинсько-Потсдамської системи сучасні політологи називають:
- біполярність;
- поділ сфер впливу між двома наддержавами і прагнення до його порушення;
- децентралізація насильства (стабільність на центральному та глобальному рівнях, що підтримувалася наддержавами, нестабільність на регіональному та субрегіональному рівнях);
- фрагментація глобальної міжнародної системи і регіональних підсистем, на рівні яких вихід з конфліктів залежить передусім від рівноваги сил в регіоні та від чисто внутрішніх факторів;
- неможливість збройних сутичок між наддержавами, присутність регіональних криз і війн;
- розпад колоніальних імперій;
- відхід від європоцентристської орієнтації у глобальному масштабі;
- формування єдиного світового простору внаслідок розвитку транспорту та засобів комунікації;
- прискорення суспільно-історичних процесів внаслідок модернізації;
- формування єдиного інформаційно-телекомунікаційного простору.
При всій своїй суперечливості і постійній напруженості відносин двох конфронтуючих блоків Ялтинсько-Потсдамська система забезпечувала мінімізацію традиційних європейських протиріч.
Якщо Ліга націй була результатом першої світової війни, то Організація Об’єднаних Націй постала внаслідок другої світової війни, а її завдання, функціональні принципи й організаційні структури та параметри розроблено вже під час і наприкінці війни. Як і у випадку Ліги націй, головним її завданням було підтримання міжнародного миру і безпеки і з цією метою вживання ефективних колективних заходів для відвернення й усунення загрози мирові. Для виконання цих завдань ООН мала такі головні інституції: Генеральну Асамблею, Раду Безпеки, Секретаріат, а також нові органи – Економічну і Соціальну Раду, Міжнародний Суд.