Проблеми джерел трудового права

Поняття «джерело права» належить до численної групи правових понять, якими оперує юридична наука.

Численність і суперечливість точок зору на поняття «джерело права» відзначалися ще науковій літературі початку ХХ століття. Так, одні вчені під ним мали на увазі: 1) сили, що творять право (наприклад: воля Богу, народу, правосвідомість, ідея справедливості, державна влада); 2) матеріали, покладені в основу того чи іншого законодавства; 3) історичні пам’ятки, що колись мали значення чинного права; 4) засоби пізнання чинного права (Общая теория права: Философия права: Часть теоретическая. –/ под. ред.)

Інші джерелами права вважали «форми об’єктивізації юридичних норм, які служать ознаками їх обов’язковості», а також «засоби пізнання права» (.Лекции по общей теории права / под. ред. Коркунова Н. М.)

Проблемам дослідження джерел трудового права приділяли увагу вчені-юристи із трудового права, теорії держави і права, та інших галузевих наук серед них Н.Б. Болотіна, В.Л. Костюк, С.М. Прилипко, П.Д. Пилипенко...

У теорії трудового права, на відміну від загальної теорії права, питання джерел трудового права тривалий час не розроблялися. В окремих підручниках навіть взагалі пробували відмовлятися від зазначеного терміну або дуже коротко визначали їх як форму вираження волі народу в правових нормах, що регулюють працю робітників і службовців.

Так, на думку В.І. Смолярчука, джерелами трудового права (радянського трудового права) вважаються способи вираження норм права, що їх приймають компетентні на те органи держави за активної участі професійних спілок і призначені для регулювання умов праці робітників та службовців, а також відносин між органами держави і професійними спілками в процесі регулювання умов праці.

Вище викладене визначення цілком повністю відображало пануючу за радянських часів доктрину, за якою право могло виражатися лише у формі актів державних органів, або для трудового права джерелами були ще й санкціоновані державою акти профспілок, що приймалися для регулювання трудових відносин.

В останніх наукових дослідженнях щодо визначення джерел трудового права заслуговує на увагу поняття, яке дає П.Д. Пилипенко, визначаючи джерело трудового права як зовнішні форми вираження правових норм, що встановлені нормативно-правовими договорами (угодами), в тому числі ратифікованими міжнародними договорами, а також актами вищих судових інстанцій, за допомогою яких забезпечується правове регулювання трудових і тісно пов’язаних з ними суспільних відносин на підприємствах, в установах, в організаціях чи у фізичних осіб, які використовують найману працю.

Відповідно до загальної теорії права, джерела права розглядаються з двох позицій – формальної та матеріальної. Під матеріальним джерелом права розуміють об’єктивні умови, які викликають й обумовлюють утворення права, тобто все те, що породжує позитивне право: ті чи інші матеріальні або духовні фактори, суспільні відносини, природа людини, природа речей, божественний або людський розум. У матеріальному аспекті джерелом правових норм виступають реальні суспільні відносини. Сучасні економічні умови справляють суттєвий вплив на формування трудового права. Фактично спостерігається створення нової моделі правового регулювання трудових відносин. Змінюються не лише межі правового регулювання, а й внутрішня структура трудового права. У формальному значенні – це сукупність способів піднесення в закон волі політичних сил, які перебувають при владі, саме тут виділяють такі різновиди джерел, як юридичний прецедент, правовий звичай, нормативно-правовий акт і нормативний договір.

Розглядаючи поняття джерел трудового права, доцільно спочатку визначити їх особливості:

– складовою трудового законодавства України є міжнародні правові акти (пакти, конвенції МОП), ратифіковані Україною.

– до джерел трудового права належить значна кількість підзаконних нормативно- правових актів. Вони містяться в Указах Президента України, у постановах Кабінету Міністрів України, у нормативних наказах міністерств і відомств, своє юридичне значення зберігають деякі нормативні акти колишнього СРСР, які відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991 р. № 1543-ХІІ не суперечать Конституції та законодавству України. До таких нормативних актів можна віднести, наприклад, Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці тимчасових робітників і службовців» від 24.09.1974 р. або ж «Положення про умови праці надомників», яке було затверджене постановою Держкомітету СРСР з праці та соціальних питань та Секретаріату ВЦРПС 29.09.1981 р. № 275/17-99.

– нормативно-правові акти, які розробляються і приймаються безпосередньо на підприємстві. У таких актах відображається специфіка умов виробництва, а також конкретизуються і доповнюються централізовані нормативні положення в межах наданих відповідним суб’єктам повноважень.

– серед джерел трудового права чинними є акти договірного характеру - колективний договір, а також договірні акти, які входять за межі виробничого рівня. Це такі акти соціального партнерства, як генеральна угода, галузева і регіональна угоди, які містять серед взаємних зобов’язань політичного, економічного та організаційного характеру також частину положень нормативного характеру.

– серед джерел особливе місце займають акти спеціально уповноваженого органу виконавчої влади – нормативні накази Міністерства соціальної політики України, якими затверджуються положення, інструкції, правила, спрямовані на упровадження законів та постанов Кабінету Міністрів України, а також на правильне й однакове застосування трудового законодавства.

для джерел трудового права характерна наявність нормативних актів конститутивного характеру – типових положень, правил, які слугують моделлю для прийняття на підприємствах на їх основі локальних положень тощо. Такі акти, як зазначає П.Д. Пилипенко, «самі не забезпечують регулювання трудових відносин, а вимагають прийняття на їх основі локальних актів, котрі й здійснюють регулятивну функцію.»

Таким чином, слід погодитись з Н.Б. Болотіною, що джерела трудового права – це нормативно-правові акти, прийняті компетентними державними органами або на договірному рівні, у тому числі й безпосередньо на підприємстві, у визначених законом межах, за допомогою яких здійснюється правове регулювання трудових відносин.

Оскільки норми права створюються для реалізації в суспільних відносинах, на регулювання яких вони спрямовані, джерела трудового права матеріалізуються в конкретній мережі правовідносин, а отже, в матеріальному аспекті вони виявляються через відносини, що складають предмет цієї галузі права. Між формальними і матеріальними джерелами трудового права знаходиться процес реалізації вимог, що містяться в них. Нагадаємо, що джерела трудового права – це явище не ізольоване, оскільки вони взаємодіють між собою та знаходяться під впливом соціальних, економічних і правових факторів. Тому джерела трудового права слід розглядати як системне правове явище, яке складають акти трудового законодавства України, акти про працю колишнього Радянського Союзу та нормативні акти прийняті за участю профспілок (колективні договори і угоди).

У галузевій системі джерел трудового права можна вирізнити джерела як спрямовані на регулювання окремих інститутів трудового права, так і регулюючі особливі умови праці певних категорій працівників, які встановлюють додаткові правила щодо прийому, переведення та припинення трудового договору з ними і які не утворюють самостійні інститути трудового права, що в системі джерел трудового права є проявом єдності й диференціації правового регулювання праці.

Серед найбільш важливих принципів формування системи джерел трудового права є принцип юридичної сили, який закладено в Конституції України, яка посідає найвище місце в національній правовій системі і є основою, стрижнем і одночасно вершиною всього права, фундаментом його розвитку. Так, у Преамбулі зазначається, що Конституція є Основним Законом України, який має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. В ній визначається статус міжнародних договорів, законів, підзаконних актів, юридична сила останніх зумовлена тим, що вони приймаються в розвиток законів і повинні їм відповідати У галузевих юридичних науках усе частіше висловлюється точка зору, що акти Конституційного Суду України також є джерелами права. В.Л. Костюк щодо системи джерел трудового права робить висновок, що серед них особливе місці займають рішення Конституційного Суду, і пропонує їх розмістити після законів, оскільки вони стосуються офіційних тлумачень законодавчих актів. Особливе місце, на думку автора, посідають рішення Суду про конституційність тих чи інших актів, тому що у випадку визнання останніх неконституційними, вони втрачають чинність

Рішення Конституційного Суду в ієрархії юридичних актів визначається їх юридичною силою. Науковці виділяють такі ознаки юридичної сили рішень щодо конституційності юридичних актів:

– верховенство і вища юридична сила стосовно актів загальних та актів інших судових органів;

– скасування законодавчого або управлінського акта – це акт нормативного рівня, який стоїть вище закону (постанови), що скасовуються, безвідносно від їх юридичної сили;

– кваліфікація рішень відповідних органів визначається насамперед змістом самого спеціального законодавства;

– особливий рівень правосуддя, що здійснюється органами конституційної юрисдикції, високий соціальний статус учасників процесу конституційного правосуддя;

– особлива юридична сила рішень (що відрізняє їх від актів загальних та актів інших судових органів) зближує їх з актами законодавства, надаючи характеру судового прецеденту, тобто нормативної активності (Овсепян Ж. И. Акты органов судебного (квазисудебного) конституционного контроля (на материалах Австрии, Италии, Испании, Франции, ВРГ) / Овсепян Ж. И. // Гос-во иправо. – 1994. – № 4. – С. 114–123. ).

Приймаючи до уваги вищевказане, на наш погляд, є всі підстави говорити про можливість віднесення до джерел трудового права України рішення Конституційного Суду. Доцільно зазначити, що особливість системи джерел трудового права полягає у тому, що вона містить сукупність норм, які впорядковують трудові й безпосередньо пов’язані з ними відносини, а такожу тому, що ці відносини регулюються безліччю таких джерел. Система джерел трудового права зумовлена предметом права і методом правового регулювання.

Слід погодитися з науковцями, які вважають, що основними ознаками системи джерел трудового права є:

– зумовленість суспільних відносин, які регламентуються цією системою, предметом і методом правового регулювання;

– цілісність як організаційно–структурна відокремленість усієї системи джерел трудового права України;

– неадитивність (принципова незведеність регулятивних властивостей системи до суми регулятивних властивостей її елементів)

– численність джерел трудового права як елементів цієї системи;

– певна самостійність кожного джерела трудового права, зумовлена сферою впорядкування й компетенцією нормо творця;

– точно визначене місце кожного джерела трудового права в системі цієї галузі;

– структурна упорядкованість елементів (джерел) розглядуваної системи, що визначає їх функціональні взаємозв’язки і взаємозалежності (наприклад, спеціалізація правових норм, що регулюють трудові відносини)

Цілком справедлива позиція тих вчених, які вважають, що цілісність системи джерел трудового права визначається єдністю змісту, пов’язаного з регулюванням цього виду суспільних відносин. Різноплощинна її побудова за органом, що приймає правовий акт, і за юридичною силою правового акта визначає ієрархію їх взаємозв’язків. Таким чином, між джерелами галузі права мають місце і горизонталі, і вертикальні структурні зв’язки.

Отже підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що найважливішою ознакою, яка визначає місце встановлених норм у системі джерел трудового права, є юридична сила акта, яка служить структуроутворюючим елементом у системі джерел трудового права.

За своєю суттю це порівняльна властивість, що виражає ступінь підпорядкованості актів рішенням вищестоящих органів. При цьому одні джерела володіють найвищою силою (конституція), інші – вищою (закон), треті (указ, постанова) належать до актів нижчого рівня.

Вивчення джерел трудового права як цілісної системи дозволяє не лише назвати всі джерела, а й окреслити місце кожного з них у ній, їх взаємозв’язок, значення в механізмі правового регулювання праці. Система джерел трудового права – це органічна система, в якій всі її елементи займають чітко визначене місце, перебувають в певній підпорядкованості, тобто вона будується за ієрархічним принципом.

Отже, джерела трудового права не існують ізольовано одне від одного, а на чолі з Конституцією України утворюють певну систему правових норм, що регулює трудові та пов’язані з ними відносини. Визначення джерел трудового права має важливе значення в окресленні предмета трудового права з метою недопущення безпідставного його звуження та зменшення рівня захисту прав особи при реалізації права на працю. Таке явище дістало назву «маргіналізація ринку праці» і полягає в тому, що безпідставно замість трудового права використовується адміністративне право (проявляється у намаганні віднесення до його предмету праці державних службовців) та цивільного (намаганням запровадити так звану «зайомну працю»).