Концепції політики і держави епохи Просвітництва

Просвітництво - це широкий сус­пільний рух, який виник у другій половині XVIII ст. у Франції. Його мета полягала у критиці основ феодальної ідеології, релігійних забобонів, у боротьбі за віротерпимість, свободу наукової та філософської думки.Одним із перших французьких просвітників був Ш. -Л. Монтеск'є. "Про дух законів". Монтеск'є виділяв три фор­ми правління: республіку, монархію, деспотизм.Монархії - невеликі, республіки - серед­нього розміру, імперії - величезні. Республіці притаманні недостатньо ієрархізований порядок, поміркованість, за­конність, участь усіх у реалізації вищої влади. Монархія вирізняється ієрархічністю, диференціацією громадян, проте тут також була й поміркованість та законність. Для деспотій характерна відчуженість громадян від влади, беззаконня, страх перед сваволею правителя. Ш.-Л. Монтеск'є відстоював необхідність поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову. Ж. -Ж. Руссо, погляди якого викладені в працях "Судження про вічний мир, "Проект конституції для Корсіки". „Про суспільний договір, або Принци пи політичного права". Він вважав, що держава покликана виконувати загальну волю; його ідеалом є респуб­ліканська форма правління. Оскільки народ є єдиним суве­реном, то немає необхідності ділити владу на законодавчу та виконавчу гілки. Французький ідеолог і філософ К. А. Гельвецій обґрунтував ідеї політичної свободи, рівності усіх перед законом, свободи слова, друку, думки, совісті. Виникнення держави та законів він пов'язував із існуванням суспільних інтересів. Держава, на думку К. А. Гельвеція, повинна захищати інтереси більшості, "щастя народу". Його політичним ідеалом була федеративна республіка. П. Гольбах роз­глядав суспільство як об'єднання людей для спільної праці з метою взаємо забезпечення одне одному щасливого життя. Він вважав, що для того, аби політика була корисною, вона повинна засновувати свої принципи на природних законах. Гольбах виді­ляв такі форми правління, як монархію, аристократію, де­мократію, а ідеалом вважав поєднання позитивних рис усіх трьох форм у вигляді змішаної (обмеженої) монархії.

11. Політичні концепції Київської Русі.По­літична думка Київської держави розвивалася під впливом політичної думки Візантії. Основними творами, в яких відоб­ражені політичні ідеї, були "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, "Руська Правда" Ярослава Мудрого, "Повчання дітям" Володимира Мономаха, "Повість минулих літ" літописця Нестора.Двома головними концепціями суспільно-політичної думки княжих часів була концепція "богоугодного володаря" (представники - ігумен Феодосій Печерський і літописець Нестор) і концепція "князівського одновладдя" (представники-митрополити Іларіон та К. Смолятич). Автори першої кон­цепції сформулювали ідею "духовного проводу над світською владою", ідею необхідності об'єднання київських князів навколо церкви, а не навколо великокнязівського престолу, а також ідею божественної природи влади. Київський митрополит Іларіонвбачав у сильній мо­нархічній владі князя запоруку територіальної цілісності держави; церква, на його думку, повинна служити державі, охороняючи загальнодержавний централізм. Він вважав, що "закон" і "благодать" суперечать одне одному: закон роз'єднує народ, бо підносить одних й принижує інших, а благодать подарована всьому людству. На думку митропо­лита Іларіона, християнство повинно служити консолідації країни, а церква - державі та володарю. Праця Володимира Мономаха "Повчання дітям"-це, насамперед, настанови державному діячеві, князеві, який повинен бути відповідальним, справедливим, мудрим, здатним до протистояння ворогам, тримати у покорі бояр і удільних князів. Володимир Мономах прагнув прищепити дітям християнську мораль, людяність, благочестивість, схильність до науки, стриманість. Суд і покарання повинні бути справедливими: "Ні правого, ні винуватого не вбивай­те і не веліть убивати його. Якщо навіть заслуговуватиме смерті, і то не погубляйте жодного християнина". Мономах всіляко підкреслював, що володар має бути взірцем доско­налості. Він закликав князів до примирення, подолання міжусобиць заради єдності Русі. Важливе місце у розвитку державно-політичної думки у Київській Русі мало "Слово о полку Ігоревім"(XII ст.), у яко­му розвинена ідея необхідності політичного об'єднання руських земель і припинення міжусобної боротьби.

12. Українська політична думка в Литовсько – Польську добуМіж княжою та козацько - гетьманською добою Україна перебувала під владою Литви та Польщі. Політична думка цього періоду представлена, насамперед, працями Юрія Котермак-Дрогобича та Станіслава Оріховського (Роксоляна).

У одній із праць Ю. Дрогобича висловлено думки про зміцнення сильної королівської влади, зверхність світської влади над церквою. Одним із перших визначних гуманістів польського та ук­раїнського Відродження був С. Оріховський, який увійшов в історію української політичної думки розробкою ідеї при­родного права та т. зв. "піраміди влади". С. Оріховський зробив важливий крок до визволення політичної науки від теології. Він акцен­тував увагу на тому, що в основі функціонування христи­янської держави повинно бути дотримання права Це й відобразилося у його піраміді влади, яка нагадувала трикутник, у вершині якого була духовна влада, у лівому куті - священнослужи­телі, а справа - король. У періодвід Люблінської унії до козацько-гетьманської держави розвит­ку українська політична думка була, насамперед, представ­лена полемічною літературою (М. Смотрицький, X Філа-лет, І. Вишенський, 3. Копистенський та ін.). Крім полемічної, розвива­лася культурно-освітня, наукова література (С. та Л. Зизанії, Ю. Рогатинець, К.-Т. Старовецький),яка була критичною та раціоналістичною за змістом. У полемічній літературі виділялися два напрямки: пер­ший був орієнтований на унію православної та католицької церков, другий - виступав з антиуніатськими ідеями й за реформу православної церкви. Головною тезою книги "Про єдність церкви Божої", ав­тором якої є Петро Скарга, булакритика православної цер­кви через пихатість константинопольських патріархів, тира­нію візантійських імператорів, шлюби духовенства, за втру­чання світської влади в церковні справи тощо. На його дум­ку, все це впливає на рівень християнської науки, розхитує моральні основи східного духовенства. Виступаючи за унію церков, П. Скарга вважав, що для цього необхідно: 1) виз­нання влади папи православною церквою; 2) єдність віри; 3) послух перед папою. Видатний український полеміст І. Вишенськийвиступав із критикою тогочасного суспільного ладу та шляхти. Він ви­сував концепцію колективної соборності правління христи­янською церквою, заснованою на ідеї рівності всіх людей перед Богом. І Вишенський заперечував як абсолютизм ду­ховної влади (папи римського), так і абсолютизм світської влади (королів, царів).