Тема 2: Державна політика як базова категорія ДП
Сутність державної політики
Державна політика - це діяльність органів держ.влади з управління та керівництва суспільством на основі єдиних цілей, принципів та методів, яка передбачає підготовку законів, закріплення та впровадження розроблених за участю експертно-аналітичних структур, загальнонаціональних, регіональних цільових програм з метою вирішення нагальних проблем чи задоволення поточних та стратегічно визначених потреб суспільства.
Характерні риси ДП:
-є цілеспрямованою дією
- охоплює напрями або моделі дії влади, а не окремі абстрактні рішення
- не вся ДП може і повинна втілюватися в життя виключно органами держ.управління та держ.службовцями
- з’являється у відповідь на пол.. вимоги діяльності чи бездіяльності щодо певних питань, які надходять від акторів(громадяни, групи інтересів) до урядовців та держ.службовців.
- ДП є підсумком великої кількості програм, законодавчих намірів або організаційних взаємодій
Інструменти ДП:
-нормативно-правові акти
- послуги
- гроші
- податки та інші економічні важелі
- переконання
2. Основні підходи до аналізу ДП (моделі):
1) Інституціоналізм – ДП як результат діяльності держ.інститутів, що використовують певні адім.процедури та механізми
2) Концепція політичного процесу – ДП як результат пол..діфльності чи пол.циклу, які мають фіксовані щаблі та етапи з вирішення сусп.-пол проблем.
3) Теорія груп – ДП як результат групової боротьби, постійного конфлікту між різними групами в с-тві та уряді й одночасного пошуку консенсусу з конкретних питань держ.політики
4) Теорія еліт – ДП як результат діяльності пол. та адм.. еліт, їх уподобань та вибору цілей та пріоритетів.
5) Теорія раціоналізму – ДП як планомірна діяльність держави з досягненням оптимальних цілей на основі розроблених наукових технологій управління та аналізу.
6) Теорія інкременталізму – ДП як послідовна та поетапна діяльність держ.бюрократії з еволюційною зміною існуючого стану справ, тобто невеликої варіації зі зміни поточного стану справ для адаптації поточного середовища
7) Теорія ігор – ДП як раціональний вибір в конкурентній боротьбі в двох найбільш впливових сторін в с-тві чи уряді
8) Теорія суспільного договору – ДП як діяльність індивідів на основі усвідомлення власних інтересів і прийняття відповідних рішень, які повинні принести їм вигоду.
9) Теорія відкритих систем – ДП як результат відповіді пол..адм. систем на запити і потреби відповідальних структур і чинників природного середовища.
Тема. 3. Основні напрями державної політики.
Питання 1. Державно-економічна політика.
Держава, вступаючи у економічний оборот, приймає різноманітні форми:
1) Державна програма або державно-цільова програма- є формою організації будь-якого державного пріоритету в соціальній, військовій і т.д. сферах, за рахунок фіскальних засобів і використання комерційної бази монополій як субпідрядником.
2) Державно-монополістичний комплекс- це відносно відокремлена група монополій і держ. органів та установ в конкретній сфері господарства до якої через складну систему контрактів, субпідрядів залучається ряд іншого ,корпорацій різного рівня.
3) Вільна економічна зона- виникає а основі неспівпадіння державного кордону з митним, податковим, інвестиційним та іншими.
4) Державне підприємство- є формою організації повної власності на державно-монополістичні умови виробництва.
Завдання:
1) Стимулювання;
2) Підтримка зовнішньо-економічної…;
Проблеми, які спрямовані на держано-економічну політику:
1) Правове забезпечення функціонування ринкового механізму;(захист виробників і захист споживачів);
2) Виробництво суспільних товарів;
3) Мінімізація трансакційних витрат;
4) Компенсація зовнішніх витрат або екстерналів;
5) Стабілізація макроекономічних витрат;
Методи економічнох державної політики:
1) Директивні(розпорядчі, обов’язкові до виконання);
2) Індикативні(рекомендаційні, адміністративні, економічні);
Форми втручання держави в економіку:
1) Пряме втручання через розширення держ. власності на матеріальні ресурси, законотворчість та управління виробничими підприємствами;
2) Непрямий вплив за допомогою різних засобів економічної політики;
Державно-економічна політика-являє собою компроміс між численними та різноманітними інтересами з метою досягнення максимального блага в межах існуючого суспільного устрою. ЇЇ змістом –є реформування матеріального і духовного виробництва та соц.. умов життя на основі науково-технічного процесу проведення структурних реформ і взаємовигідної з іншими країнами.
Питання 2.Державно-соціальна політика.
Державно-соціальна політика-є формою свідомого впливу на соціальну сферу діяльності людей з метою й зміни в інтересах учасників цих відносин.
Соцільна сфера поділяється на:
1)Об’єктивні(умови життя індивідів);
2)Суб’єктивні(потреби індивідів).
Розвиток виробництва та ступінь розподілу праці у цьому виробництві є матеріальною основою необхідності держаної інтервенції в соціальну сферу людини.
Економічною основою державної соціальної політики є:промисловий спосіб виробництва і поділ праці.
Соціальною основою:Робочий рух та об’єднання працівників найманої праці.
Різновиди державної соціальної праці:
1)Державні політики, що обслуговують соц.. політику;
2)Державні політики, що складають структуру держ.-соц. політики;
3 основні моделі соц. політики:
1)Консервативна(поєднує принципи ліберальної і соц.. демокр.);
2)Ліберальна(в основі страхувальний принцип, який перебчачає грошові компенсації тим, хто їх потребує).
3)Соціал-демократична(базується на тому принципі, що всі громадяни мають право на виплати із фондів, які формуються за рахунок податкових сводів.
| Походження Критеріїї | Модель | ||||||
| Ліберальна | Консервативна | Соціал-демократична | |||||
| 1)Розмір відрахувань на соц. захист осіб найманої праці(розраховуються як відношення держ.,соц.. видатків до ВВП) | Слабкий | Середній | Сильний | ||||
| 2)Розмір встановленого закону соц.. забезпечення(вимірюється як частина соц.. видатків, що використовується відповідно до принціпів соц.. необхідності по відношенню до всіх інших видатків) | Низьки(допомога бідним) | Середній(соціальні права) | Високий(соціальні права) | ||||
| 3)Співвідношення між приватними і державним соц. видатками(частина приватних соц. видаткі) | Високий | Середній | Низький | ||||
| 4)Розмір індивідуального фінансування соц. держави | Середній | Високий | Середній | ||||
| 5)Різні системи забезпечення для різних проф.. груп і груп ризику | Не має | Існують | Не має | ||||
| 6)Об’єм перерозподілу (вимірюється як доля вкладів працедавців, система соц. забезпечення і страхування у доходах малого/високого забезпечення | Помірний | Помірний | Високий | ||||
| 7)Гарантії повної зайнятості | Не має | Лише встановлений | Існують | ||||
Соціальні права-це особлива форма регулювання відносин в сус-ві зі сторони держави та особлива інституційна форма вирішення соціальних конфліктів.
Соцільні гарантії-забезпеченні існуючими держ. ресурсами,декларовані соц.. правами.
Соціальна пільга- це такі відносини у сус-ві, за який індивід чи група індивідів наділяється продуктом із суспільних фондів в силу їх нужденності.
Нужденність- тимчасове чи постійне недоспоживання людиною, продовольства,предметів довгострокового використання і послуг,що мають в сусві розповсюджений характер.
Нижня мета нужденності-це граничні допустимі фізичні норми.
Вищя мета- середній дохід.
Основою в нужденності – є необхідні потреби індивіда,задоволення яких неможливе без допомоги іншої особи чи держави.
Біологічні=фізіологічні,психологічні;
Економічні=матеріальні,ліберальні.
Функції соц. державної політики:
1) Компенсаційна (спрямована на ліквідацію зовнішніх стримаючих умов , що не дають можливість індивіду бути дієвим учасником існуючих у сус-ві відносин);
2) Елективна (спрямована на визначення обставин та властивості індивіда, які дозволяють віднести його до нужденного);
3) Комулятивна (спрямована на накопичення соц. потенціалу держави, який виражається залежністю індивідів від соц. політ діяльності держави).