Методичні рекомендації до семінарських занять. Міністерство освіти і науки України

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

Історія України

Методичні рекомендації з підготовки

До семінарських занять та виконання

домашнього завдання для студентів

Усіх спеціальностей

Київ 2009

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

Історія України

Методичні рекомендації з підготовки

до семінарських занять та виконання

домашнього завдання для студентів

усіх спеціальностей

Київ 2009

УДК 94/477/076.5/

ББК ТЗ (4 Укр) я 7

І 907

Укладачі: І. І. Тюрменко, Л. С. Тупчієнко, Н. В. Бем, В. М. Гребенніков, О. М. Захарчук, Т. Є. Курченко, О. І. Петасюк, О. А. Юрченко, О. Г. Ількова, Ж. В. Паскал

За загальною редакцією д-ра іст. наук, професора І. І. Тюрменко

Рецензент: канд. пед.наук, професор Геращенко М. В.

Затверджено методично-редакційною радою Національного авіаційного університету від “__”_______2009 р.

І 907 Історія України.Методичні рекомендації з підготовки до семінарських занять та виконання домашнього завдання для студентів усіх спеціальностей / уклад.: І. І. Тюрменко [та ін.]. – К.: Вид-во нац. авіац. у-ту «НАУ-друк», 2009. – 44 с.

Містять методичні рекомендації до семінарських занять, тематику домашніх завдань та понятійний апарат.

Для студентів усіх спеціальностей.

Вступ

Історія – це минуле, повернуте у майбутнє. Без ґрунтовних наукових знань про минуле свого народу не можливо зрозуміти сучасне, передбачити, а тим більше будувати майбутнє. Найцінніший скарб, що його одержав український народ разом зі своєю державною незалежністю, – це можливість повернення власної історії. Сучасна історична наука звільнилася від ідеологізації та політизації історичних явищ і подій, стала на шлях переосмислення та оновлення історичних знань. Завдання побудови в Україні демократичного громадянського суспільства вимагає формування відповідної суспільної свідомості, чому сприяє багато чинників, у тому числі знання української історії. Розбудова самостійної держави потребує спеціалістів, здатних продовжити кращі традиції українства, розбудови державності. Історичний досвід відіграє велику роль у процесі національного відродження нашого народу. У зв’язку з цим історія України є дорогоцінною спадщиною. Вона охоплює віхи історичного шляху українського народу, який упродовж багатьох віків свого розвитку зробив значний внесок у світову цивілізацію.

Дисципліна «Історія України» є однією з головних складових гуманітарної загальноосвітньої підготовки фахівців із вищою освітою. Вона сприяє розвиткові особистості, формуванню її політичної відповідальності та творчого підходу до вирішення суспільних проблем. Засвоєння історичного досвіду допоможе майбутнім спеціалістам зайняти чітку громадянську позицію, розібратися у складностях сучасного життя та надасть можливість утверджувати державність. Вивчення історії України допомагає студентам усвідомити історичні корені свого народу, етапи його формування, цілісність та тяглість його історії.

Предметом курсу «Історія України» є український історичний процес від найдавніших часів, тобто появи людей на території України, до сьогодення включно. Курс української історії акумулює найновіші досягнення історіографії етногенезу українського народу, його соціально-економічного, політичного і культурного розвитку, місця в системі міжнародних відносин та у світовій цивілізації. Мета курсу полягає в розкритті закономірностей та особливостей економічного, соціального, політичного та культурного розвитку України, її відносин з іншими народами та державами.

Завдання курсу:

- подати наукову періодизацію історії України, характерні риси основних періодів української історії, їхні особливості, визначальні події та явища в кожному з них;

- узагальнити досвід національного державотворення, традиції української державності, значення боротьби українського народу за її відродження та збереження;

- розкрити історію соціально-економічних та суспільно-політичних процесів в Україні, основні етапи українського національно-визвольного руху, його конкретний зміст і організаційні форми, визначити роль і місце в українській історії видатних історичних осіб;

- висвітлити зміст і особливості розвитку української матеріальної та духовної культури, її взаємозв’язок зі світовою культурою, розкрити основні етапи становлення та розвитку вітчизняного авіабудування, сучасний стан авіаційної галузі;

- показати найважливіші події та явища української історії в контексті світової історії, роль України в системі міжнародних відносин.

Якщо об’єктом і предметом вивчення більшості наук є постійно існуюча дійсність, яку можна досліджувати повторно і здійснювати над нею безкінечні експерименти, то історична наука досліджує те, що колись було, але чого вже немає. З огляду на це історична наука особлива. І ця особливість зумовлюється специфікою історичної реальності, всі елементи якої належать, як правило, лише до минулих часів. Отже, історик, здійснюючи дослідження, має справу з історичною реальністю, тобто з такою реальністю, яка була в минулому, але поступилася іншій. Відобразити її допомагають історичні джерела. В історичній науці є різні визначення історичного джерела. Але спільним у цих визначеннях є визнання історичним джерелом усього, що відображає розвиток суспільства і є основою для його наукового пізнання, тобто всього, що створене в процесі людської діяльності і несе інформацію про різноманітні сторони життя. Історичні джерела мають різноманітні види і форми, їх класифікують на основі їх особливих та відмінних ознак. Залежно від того, чи несуть історичні джерела історичну інформацію безпосередньо, чи опосередковано, їх можна поділити на дві великі групи. До першої групи джерел належать релікти: знаряддя праці, зброя, посуд, прикраси, руїни міст і фортець, храми, берестяні грамоти, законодавчі акти, історичні пісні, думи тощо. Друга група – оповіді, літописи, житія святих, описи іноземних авторів та мандрівників, які перебували в Україні, мемуари, в тому числі спогади, щоденники, біографії, листування тощо. У останніх випадках між історичною подією, явищем, фактом і сучасним дослідником стоїть автор джерела, який описував свій час. Разом із тим є загальноприйнята класифікація джерел з історії України за типами і видами. Класифікація джерел за видами стосується лише писемних пам’яток. Виділяють такі типи історичних джерел: письмові, усні (думи, пісні, прислів’я тощо), речові, етнографічні, лінгвістичні, фонодокументи, фотодокументи, твори художньої літератури та мистецтва. Щодо основних видів писемних джерел, сучасні історики виділяють такі: літописи, законодавчі, приватні акти, статистичні джерела, періодична преса, мемуари, спогади, щоденники, листи, автобіографії, літературні пам’ятки, публіцистика тощо. Місцем зберігання рукописних джерел є архіви та рукописні фонди наукових бібліотек. Значна частина історичних джерел з історії України зберігаються в архівах інших країн.

Навчальний процес у НАУ організований за кредитно-модульною системою і спрямований на демократизацію освітнього процесу, створення умов для перетворення студента з об’єкта навчання у відповідального суб’єкта, для самодостатнього розвитку особистості через формування у студентської молоді здатності до самоосвіти, саморозвитку, самопізнання і самовираження власної індивідуальності.

Навчальний матеріал дисципліни структурований за модульним принципом і складається з одного або двох модулів.

У результаті засвоєння навчального матеріалу студент повинен:

знати:

- особливості становлення та розвитку українського народу;

- формування української державної ідеї;

- боротьбу за національно-державну незалежність, пов’язані з нею героїчні подвиги, тріумфи та трагедії;

- видатних діячів минулого та сучасної України, їх роль та значення в історії України;

- етапи становлення та розвитку вітчизняного авіабудування, провідних авіаконструкторів та пілотів-випробувачів;

вміти:

- самостійно вивчати і аналізувати різноманітні документи і матеріали щодо минулого і сучасного України;

- узагальнювати, аналізувати історичні факти, події, проводити історичні паралелі, застосовувати здобуті знання і навички під час аналізу сучасного історичного етапу і визначення перспектив розвитку історичного процесу;

- використовувати здобуті знання з історії української авіації у професійній діяльності.

Вивчення модулів завершується написанням модульних контрольних робіт, які оцінюються відповідно до робочих навчальних програм з дисципліни «Історія України».

У другому модулі (у випадках, коли «Історія України» згідно з робочою навчальною програмою складається з двох модулів), студенти готують домашнє завдання, яке оцінюється:

9 – 10 - відмінно;

7 - 8 – добре;

6 – задовільно.

Під час вивчення історії України студенти мають можливість користуватися різними підручниками та посібниками. Але, роблячи узагальнюючі висновки з історії українського народу, не слід забувати, що багато фактів, подій, явищ, оцінок і коментарів, які давалися представниками різних історичних шкіл, наукових напрямків та окремими істориками, не завжди відповідали історичній правді.

Тому важливе значення має правильна побудова самостійної роботи студента, яка включає кілька видів: засвоєння, конспектування лекційного матеріалу, ознайомлення і опрацювання тексту прочитаної навчальної або наукової літератури; конспектування та аналіз прочитаного, роботу з документальними історичними джерелами. На основі критичного аналізу історичних джерел треба прагнути самостійно розібратися в тих чи інших аспектах кожного питання, визначити власне ставлення до подій, показати своє вміння підкріплювати фактами висновки. Допомогти в цьому процесі має курс лекцій. Найголовнішим його завданням є викладення основ української історії, ознайомлення з новітніми досягненнями історичної науки, озброєння студентів методологією предмета та самостійної роботи над ним. Слухання лекції – це творчий процес, напружена розумова робота студентів, яка супроводжується особливою психологічною підготовкою до активного сприйняття інформації. Правильне слухання передбачає проникнення у зміст кожної думки, кожного вислову викладача. Слухаючи лекцію, студент сприймає матеріал, осмислює й прагне його зрозуміти. Лекцію необхідно не тільки уважно слухати й ретельно засвоювати, а й обов’язково записувати. Конспектування змісту лекцій дисциплінує мислення студента, змушує його продумувати, відбирати й узагальнювати лекційний матеріал, розвиває уміння самостійно викладати свої думки, логічно пов’язувати їх між собою, активізує роботу пам’яті, полегшує запам’ятовування, створює основу для подальшого відтворення матеріалу. Набуті на лекціях і під час самостійної роботи знання студенти розширюють, поглиблюють і зміцнюють на семінарських заняттях та під час індивідуальної роботи.

Семінарське заняття – вид навчального заняття, на якому викладач організовує обговорення студентами визначених робочою навчальною програмою питань. Семінари проводяться у формі розгорнутої бесіди, обговорення доповідей та повідомлень, проведення дискусії. Семінарські заняття мають сприяти розвитку творчої самостійності студентів, формувати їх інтерес до науки і наукових досліджень, розвивати культуру мови, вміння та навички публічного виступу, участі в дискусії. Якщо осмислення основних положень планових питань дається студенту важко, йому слід звертатися до викладача за консультацією.

На семінарі студент повинен бути активним упродовж усього заняття і вміти:

- показати і порівняти різні концепції і точки зору дослідників щодо визначених питань теми;

- всебічно і аналітично розкрити суть події, явища, історичного процесу;

- доказово і аргументовано пов’язати планове питання з сучасним періодом історії України;

- висловити власне розуміння історичних процесів і явищ;

- виділити провідну ідею, зробити висновки та узагальнення;

- аналізувати виступи студентів-одногрупників;

- володіти термінологічним апаратом;

- висловлювати думки літературною мовою.

Кожний із цих елементів має часове обмеження: доповідь – 10-15 хв, виступ – 5-6 хв, доповнення – 3 хв і оцінюється від 4 до 10 балів.

Місце і роль історичної науки в суспільстві визначаються як її пізнавально-освітньою, виховною, так і прагматично-практичною функціями, можливостями використання історичного досвіду сьогодні, а також моделювання його проявів у майбутньому. Проте на історії потрібно вчитися, не копіюючи механічно досвід минулого, а упорядковуючи його з метою пояснення практики сьогодення.

Методичні рекомендації до семінарських занять

Семінарське заняття