Освіта. Наука. Література і мистецтво. Становище творчої інтелігенції. Ідеологічні кампанії

Відновлення політики радянізації в західних областях України. Національно-визвольний рух 1944-54 років. Становище церкви. Ліквідація УГКЦ. Операція “Вісла”.

Опір радянізації на західноукраїнських землях. Боротьба комуністів із релігією.

Повоєнна радянізація Західної України проводилася у жорстокій формі і стосувалася всіх сфер життя українців – політичної, економічної, соціальної та культурної. З цією метою в західноукраїнський регіон було відряджено сотні й тисячі “переконаних комуністів” із Наддніпрянської України та інших республік СРСР. Місцеве населення ставилося до них насторожено, якщо не радикально. Це використали органи радянської держбезпеки, які почали створювати міф про “бандитів-бандерівців”, котрі нищать відряджених до Західної України комсомольців і комуністів, вчительок і лікарів, – часто самі вчиняючи провокації щодо переведних сюди осіб.

Націоналістичне підпілля чинило опір індустріалізації та колективізації, іншим “новим порядкам”, які запроваджували комуністи. Активний опір тривав понад 10 років, і згас приблизно на 1954 рік. Упівці воювали невеличкими групами-боївками, щоб не бути дуже помітними. Їх підтримувало місцеве населення, адже вони були синами і доньками місцевих мешканців. Відповідно радянські каральні органи не цуралися жорстоких репресій і щодо цивільного населення західноукраїнського краю.

Найвиразніших форм набули репресії комуністів щодо Української греко-католицької церкви, яка справно функціонувала тут ще в довоєнній Польщі, мала багато священиків і віруючих, об’єднаних спільними духовними цінностями, економічними та національними інтересами. Релігія греко-католиків була справжнім ідеологічним опонентом радянської системи. Саме тому комуністи ініціювали т.зв. “саморозпуск” УГКЦ, відмову вірян від Берестейської унії 1596 року та підпорядкування Москві, а не Ватикану. З 1946 року уніати змушені були перейти на нелегальне становище.

Повоєнні депортації українців. Антиукраїнська операція “Вісла”.

Тим часом у повоєнній відновленій Польщі теж боролися з українцями. У 1944-1946 рр. СРСР за змовою із підконтрольним йому польським урядом здійснив т.зв. “трансфер населення”: із Польщі в Україну було насильно перевезено понад півмільйона українців, а з Галичини і Волині – близько мільйона поляків до Польщі. Коли ж з’ясувалося, що чимало українців не бажають переселятися до УРСР, польська влада вдалася до репресій. Зокрема, українців Холмщини і Лемківщини було насильницьки депортовано до західних та північних територій Польщі, аби “перемішати із місцевим населенням”. Переселяли зазвичай без особливих умов утримання, житла і т.д. Майно переселених українців польські власті конфіскували, а з їхніх сіл і містечок утворили “санітарну зону” з СРСР, який саме воював із УПА. Депортація українців зі східних регіонів Польщі у північно-західні відбулася масово у квітні – травні 1947 р. й отримала в історіографії назву – операція “Вісла”.

Освіта. Наука. Література і мистецтво. Становище творчої інтелігенції. Ідеологічні кампанії.

Культурне життя українців у перше десятиліття визволення від нацистів.

Становище культури, до якої можна зарахувати освіту, науку і мистецьке життя, після війни було дуже складним. На те було декілька причин:

– зосередженість радянської влади на економічних та соціальних питаннях

– знищення більшості культурно-мистецьких та освітніх закладів у воєнний час

– смерті та репресії великої кількості української інтелігенції

– боротьба радянської влади із інакодумством та будь-якими “не по-комуністичному потрактованими” творами людей інтелектуальної праці

Аби спрямувати патріотизм українців, який зріс за роки Другої світової війни, у потрібне річище, комуністи вдалися до спеціальних ідеологічних кампаній, що супроводжувалися жорстокими репресіями стосовно незгодних із обраним компартією курсом. Молодь виховували у дусі відданості “Родінє, партії і особисто Сталіну”. Комуністи скорочували кількість українських і збільшували кількість російських шкіл в Україні. На загал, освіта, наука і культура України перетворилися не на якісний набір взірців, а на ще один інструмент щоденної агітації українців за правильність радянського способу життя.

У серпні 1946 р. на голови української інтелігенції посипалися звинувачення з боку вищого компартійного керівництва. Відповідальним за цю кампанію шельмування був Антон Жданов. Репресій в Україні зазнали О. Вишня, І. Сенченко, М. Рильський, Ю. Яновський, А. Малишко, К. Гуслистий, М. Супруненко, В. Сосюра.

Ще однією ідеологічною кампанією, крім “жданівщини”, стала боротьба комуністів із “безрідними космополітами” – діячами освіти, науки і мистецтва єврейської національності.

Д/з.