Лекція 1. Об'єкт і предмет конфліктології

Психологія конфлікту

Курс лекцій

Лекція 1. Об'єкт і предмет конфліктології.

Провідна ідея конфліктологічної науки — думка про об'єктивну необхідність конфлікту в суспільному житті: «Конфлікт — не випадковий епізод, а постій­ний стан соціальних процесів». З цього випливає життєво важлива потреба в науковому вивченні цього соціального феномена та вироб­ленні ґрунтових механізмів управління ним.

Об'єктом комплексного аналізу науки постають конфлікти в цілому з усіма їх базовими ознаками, елементами та принципами розвитку; специфічною стороною об'єкта конфліктології є та сфера суспільного життя (буття, особи), в якій виникає конфлікт, адже це первинно визначає його характер (економічний, соціальний, етнічний, культурний, юридичний тощо).

Предметом конфліктології можна вважати загальні зако­номірності виникнення, динаміки і закінчення конфліктів.

Об'єкт конфліктології порівняно з її предметом є більш консер­вативним утворенням. Але він також може змінюватися в результаті свого власного розвитку (динаміка конфлікту), його межі можуть змінюватися і уточнюватися у зв'язку з більш глибоким проникнен­ням науки в сутність конфліктних явищ.

Незважаючи на те що конфліктологія ще перебуває на стадії свого становлення, можна з впевненістю стверджувати: це комплекс­на за своїм характером теоретико-прикладна дисципліна. Це озна­чає, що її істотний зміст містить такі рівні наукового знання:

а) загально-теоретичний і методологічний, що висвітлює пи­тання діалектичних законів розвитку природи і суспільства, супе­речливого функціонування останнього, пояснення природи конфлікту як соціального феномена, аналіз його структури, елементів, ознак і місця в системі суспільної взаємодії тощо;

б) теоретико-праксеологічний, на якому розробляються теорії, що з'ясовують особливості та виокремлюють типи конфліктів у різних галузях, формах та інститутах соціального життя (економіка, політи­ка, соціум, культура, духовність, етнічна сфера, право, релігія, мораль, родина, колектив, група, держава, установа, фірма тощо);

в) емпірико-прикладний, який є підґрунтям конфліктології та складається із емпіричних досліджень, що містять фіксацію фактів, експерименти, тестування, моделювання, тренінги, розробку понять, моделей поведінки та дій, методик діагностики напруги, методики ве­дення переговорів, конкретно-соціологічні дослідження, технології конфліктного медіаторінгу та інші соціальні технології, призначені для розв'язання чи попередження конфліктів. Три рівні вивчення конфліктів, які виокремили О. Здравомислов і Д. Зеркін (фундаментально-теоретичний, з позицій теорій се­реднього рівня та емпіричний), дозволяють з логічною послідовністю визначити і функції науки конфліктології. До них належать: теоретико-пізнавальна, аналітична, прогностична та управлінська (кон­фліктного менеджменту) функції.

Конфлікт (від лат. conflictus) буквально означає зіткнення про­тилежних поглядів, серйозну розбіжність, суперечку, спір (за С. Ожоговим). Методологія науки надає йому чимало істотних визначень, наприклад:

конфлікт — це зіткнення протилежних чи несумісних інтересів, дій, поглядів і цілей окремих осіб, соціальних груп або спільнот, політичних партій чи організацій, держав або їх спілок, різних соціаль­них (політичних, економічних) систем (соціополітична інтерпре­тація);

конфлікт — це найбільш гострий засіб розв'язання значних су­перечностей, що виникають у процесі взаємодії, який полягає у про­тидії між суб'єктами конфлікту, яка зазвичай супроводжується не­гативними емоціями (соціопсихологічна інтерпретація).

Протилежність конфлікту — це згода, мир, єдність, інтеграція, співробітництво, згуртованість тощо; ці категорії також використовуються в конфліктології, їх зміст має відображати бажані перспек­тиви після конфліктної взаємодії.

Категорії «суперечність» (протиріччя), «антагонізм»зберігають свій принциповий філософський зміст і в межах конфліктологічних питань, адже вони висвітлюють глибинні джерела» що спричиняють конфлікти.

Якщо пояснювати походження конфліктів лише протилежністю інтересів, потреб, цілей та прагнень людей, то це обмежить їх при­роду тільки суб'єктивними чинниками; суб'єктивна сторона конфлікту безперечно є значущою, але вона не висвітлює всі чинники і обста­вини, що породжують конфлікти.

Спеціальні (або особливі) методи конфліктології вирізняються в процесі соціального аналізу відповідних феноменів. Серед них — «функціональний і структурно-функціональний» мето­ди, аксіологічний (ціннісний) метод, ресурсно-ціннісний підхід, ме­тод факторного аналізу, біхевіористичний метод, суб'єктно-діяльнісний метод, метод статистичного аналізу, методи конкретно-соціологічних

досліджень (опитування, експеримент, спостереження, контент-аналіз та ін.), порівняльно-правовий метод, математичне та «ігрове» моделювання, методи і технології управління (в тому числі конфліктний медіаторинг, юридичне регулювання) конфліктними ситуаціями Отже, метод конфліктології базується на засадах поліпарадигмальності, на творчому поєднанні емпіричного і раціонального (те­оретичного) підходів у процесі пізнання.